Вибори депутатів

РЕФЕРАТ 

    Курсова робота, 38 сторінок, 20 джерел, 28 посилань.

    Об’єкт  дослідження: суспільні відносини в сфері виборів народних депутатів в Україні.

      Предметом дослідження цієї роботи є конституційно-правові положення, що стосуються виборчої системи України.

    Основна мета даної курсової роботи теоретично обґрунтувати та перевірити на практиці доцільність змін у виборчій системі України.

    Поставлена  мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• Охарактеризувати поетапний розвиток процесу виборів народних депутатів в Україні;
• Проаналізувати основні аспекти виборів народних депутатів;

    - запропонувати  шляхи розвитку виборчої системи  в Україні.

    Методи  дослідження. Дослідження базується на загально наукових (аналізу, синтезу, порівняння дедукції, індукції, аналогії та ін.) та спеціальних методах (соціологічному, системному, моделювання та ін.).

     Ключові слова ПАРЛАМЕНТ, НАРОДНИЙ ДЕПУТАТА, ПАРЛАМЕНТАРИЗМ, РЕФОРМА, КОНСТИТУЦІЯ, СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів 
 

ВРУ – Верховна Рада України

ВСУ – Верховний  Суд України

ЗУ – Закон  України

КМУ – Кабінет  Міністрів України

п. – пункт

р. – рік

розд. – розділ

США – Сполучені  Штати Америки

т. д. – так  далі

т.п. – тому подібне

та ін. – та інші

ч. – частина 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………………..5

РОЗДІЛ 1РОЗВИТОК ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ………………….7

      1.1.Партійні  системи основні типи та особливості………………………7

      1.2.Еволюція  виборчої системи в Україні  …………………………..….10

РОЗДІЛ 2ОСНОВНІ ЗАСАДИ ВИБОРІВ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА В УКРАЇНІ…………………………………………………………………………14

      2.1. Реалізація принципів виборчого права…………………………14

      2.2. Виборчий процес і його стадії………………………………………18

      2.3.Політико - правовий аналіз сучасної виборчої  системи України…21

РОЗДІЛ 3ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ В 

УКРАЇНІ…………………………………………………………………………27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….……….35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………37 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВСТУП 

      Актуальність  теми дослідження. На сьогоднішній день Україна перебуває в розпалі не тільки економічної, але й політичної кризи, де друга, є стимулятором першої. Вважаючи стабільне функціонування всіх гілок влади одним з головних критеріїв ефективного управління державою слід зазначити, що ключові проблеми невідповідності даного критерію до українських реалій обертаються навколо функціонування українського парламенту. Опираючись на представницький статус та виборність цього органу, слід зробити висновок, що виборча система - це той фактор, який має створювати певне підґрунтя для визначення подальшого характеру функціонування парламенту (а відповідно і характеру його взаємодії з іншими органами системи управління). Враховуючи сучасне деструктивне положення українського парламенту в системі державних органів України, слід зазначити, що модернізація виборчої системи є одним з найактуальніших проблем реформування українського законодавства, яке б зіграло важливу роль в стабілізації політичного життя країни. В умовах трансформації суспільства виникають різні, часто непередбачувані явища – від конфронтації до глобальних зрушень у характері функціонування партійних систем, у зв’язку з чим значно зростає вплив на суспільство партійної системи як консолідуючої структури. В Україні ж, попри процес утворення окремих партій, відбувалося створення системи багатопартійності, яка є невід’ємним елементом демократичної політичної системи.

      Тема  розвитку партійної системи в  Україні особливо актуальна на сучасному  етапі трансформаційних перетворень  у нашій країні, адже відомо, що становлення  багатопартійної системи, розміщення партій та різні конфігурації їх об’єднань на політичному ландшафті країни, будучи одним із критеріїв розвиненої політичної системи суспільства та її атрибутів, існують лише в демократичних країнах з належним правовим регулюванням та наявністю громадянського суспільства. На жаль, Україна поки що, лише прагне до подібного правового регулювання і громадянського суспільства, тому що тут немає ще багатопартійної системи у справжньому розумінні цієї дефініції. Але розбудова незалежної України як демократичної і правової держави своєрідно втілюється й у становленні та розвитку політичного плюралізму та багатопартійності. Все це надає особливої актуальності зазначеній проблемі та зумовлює необхідність дослідження передумов і особливостей формування та трансформації партійної системи України

      При дослідженні даної проблематики ми використовували праці таких  зарубіжних і вітчизняних дослідників, як М. Дюверже, М. Примуш, В. Литвин, В. Степаненко, М. Рогозін, О. Бойко Дмитренко М.А., Варія М., Заєць Н., Тодина О.Ю та інших.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 1

      РОЗВИТОК  ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ  В УКРАЇНІ 
 

      1.1.Партійні системи основні типи та особливості. 

      Політична партія - це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси. Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії - здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі - економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

        Здійснюючи взаємозв'язок між громадянами і державою, партії вступають у контакт не тільки з органами влади, але й одна з одною. Для позначення способу цього взаємозв'язку партій використовується термін "партійна система”. У найбільш загальному вигляді партійна система - це сукупність зв'язків і відносин між: партіями, які претендують на володіння владою в країні. Для визначення типу партійної системи нерідко використовується кількісний критерій (одно-, дво- і багатопартійні системи). До кількісного критерію часто додають такі показники, як наявність або відсутність домінуючої партії або здатність до укладення союзів, рівень загальності між партіями.

      Залежно від кількості партій, що реально претендують на владу, виділяють такі типи партійних систем.

      Однопартійні  системи виключають можливість існування  якихось інших партій і передбачають злиття партійного і державного керівництва. Подібна модель характерна для тоталітарних і частково авторитарних режимів[6].

      "Уявна"  багатопартійність (квазібагатопартійність). Це означає, що реальна влада  зосереджена в руках однієї  партії при формальному дозволі  діяльності інших партій. Так,  не дивлячись на те, що в  Китаї, крім комуністичної партії, існує ще вісім партій, всі вони визнають керівну роль КПК. Інша назва цієї системи - "система з партією-гегемоном".

      Біпартизм або двопартійна система (США, Великобританія). Для неї характерна наявність  двох партій, постійних лідерів виборчих кампаній, з якими не в стані конкурувати інші партії. Партія, що перемогла на виборах (наприклад, президентських у США і парламентських у Британії), отримує право формувати свій кабінет міністрів. При цьому можливе виникнення ситуації (таке часто спостерігається у США), коли виконавчу владу виражає одна партія, а парламентську більшість виражено іншою партією. Самі американці розглядають цю ситуацію як додатковий поділ влади.

      Система "двох з половиною партій". Від  попередньої вона відрізняється  тим, що одна з двох провідних партій країни, перемігши на виборах, може сформувати уряд, лише блокуючись з третьою, менш сильною партією. Така модель існує в Німеччині. Головними конкурентами на виборах є Християнсько-демократичний союз і соціалісти (СДПГ). Довгий час у ролі третьої партії виступали вільні демократи, які об'єднувалися то з СДПГ (1969-1982), то з ХДС (1982-1998). Після 1998 р. Соціалісти стали правлячою партією, вступивши в коаліцію з "зеленими" ("Союз до зелені").

      Багатопартійні  системи з обсягом чотирьох і  більше партій.

      Залежно від характеру суперництва між партіями багатопартійні системи, в свою чергу, поділяються на такі:

• помірно багатопартійні системи (Бельгія, Нідерланди), які відрізняються від інших орієнтованістю всіх існуючих партій на співробітництво, невеликими ідеологічними відмінностями між партіями;
• поляризовані багатопартійні системи, для яких характерно значне ідеологічне розмежування між партіями за шкалою "ліві - праві", відсутність сильних центристських партій, а також прагнення до укладення недовговічних партійних союзів, які дозволяють формувати уряд;
• атомізовані системи (Болівія, Малайзія), які передбачають наявність значної кількості слабо пов'язаних між собою і з населенням партій (від тридцяти до двохсот), ізольованість партій від влади і відсутність у них важелів впливу на владу.
• Крім того, залежно від характеру союзів, що укладаються між партіями, багатопартійність може бути:
• Блоковою, коли близькі за ідеологією партії об'єднуються в блоки і йдуть на вибори зі спільними кандидатами і спільною програмою. Наприклад, для Франції на двоблоковість, коли на президентські вибори партії йдуть двома блоками - лівим і правим.
• Коаліційною, близької до поляризованої багатопартійності. Ні одна з партій не має більшості в парламенті, достатньої для того, щоб самостійно впливати на склад кабінету міністрів, що формується. Тільки союз з іншим партійними фракціями дозволяє сформувати коаліційний уряд.
• Нарешті, залежно від реальної політичної ваги партії і кількості депутатських місць, отриманих нею на виборах, прийнято виділяти такі партійні системи:
• системи, засновані на партіях з мажоритарним покликанням, подібна модель партійної системи характеризується тим, що при рівних можливостях, які створюються державою для усіх партій, населення протягом довгого часу віддає перевагу лише одній партії (наприклад, партія Індійського національного конгресу, ліберально-демократична партія Японії, соціал-демократична у Швеції);
• система з домінуючою партією, яка намагається набрати не менше 30% голосів на виборах, але вимушена шукати союзників для формування уряду;
• система, що опирається на коаліцію міноритарних партій, яка функціонує, як і описана вище коаліційна багатопартійність [18, с. 121].

      У демократичних країнах домінують  дво- і багатопартійні системи. Увагу  політологів притягує питання про переваги і недоліки кожної з системи.

      З одного боку, багатопартійна система відображає широкий політичний спектр суспільства, демонструє реальні відносини змагальності, але з іншого - для неї притаманні суттєві мінуси:

• призволить до надмірної сегментації електорального поля під час виборів. Велика кількість партій і блоків, що беруть участь у виборах, ще не є гарантією більш широкого представництва інтересів різних груп у парламенті. Так, наприклад, результати виборів до Верховної Ради показують зворотну залежність: чим більше партій і блоків було подано для голосування, тим менша їх кількість зуміла перебороти виборчий поріг, необхідний для отримання депутатських місць;
• надмірна фрагментація політичних сил у парламенті ускладнює проблему формування стабільного і ефективного Кабінету міністрів;
• сприяє появі феномену "безвідповідальної опозиції", не маючи можливості прийти в законодавчий орган, дрібні партії можуть роздавати популістські обіцянки, знаючи, що відповідати за них не прийдеться. Тим самим подібні партії сприяють радикалізації настроїв у суспільстві.

      У свою чергу двопартійна система забезпечує велику стійкість політичного життя: стабільний однопартійний уряд, домінування протягом довгого часу єдиного політичного курсу. Але й практика функціонування цієї системи викликає критику з боку громадськості тих країн, де вона поширена. Її негативними моментами є практично монопольне становище двох партій на політичному просторі (в структурах влади, у виборчій політиці), оскільки практично неможливими серйозні претензії на владу з боку третьої партії. Наприклад, починаючи з 1856 р., всі президенти США були республіканці або демократи; після 1998 р. в Конгресі був тільки один депутат, який вибирався як незалежний кандидат. Провідні партії можуть сприяти прийняттю таких виборчих правил, які б "працювали" тільки на ці партії [15].

      Серед факторів, які визначають тип партійної  системи (історичні традиції, особливості  соціальної структури, ступінь фрагментарності  політичних орієнтацій, законодавство, що регламентує реєстрацію і діяльність партій, президентська або парламентська форма правління) найбільше значення має виборча система. 

      1.2.Еволюція  виборчої системи в Україні  .