Тлумачення норм права

Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту буває: а) адекватне; б) обмежувальне; в) поширювальне. Зупинимося на стислій їх характеристиці.

 Адекватне (буквальне)  — тлумачення, за якого зміст  і письмовий виклад норми права  збігаються. Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта й не має якихось труднощів у розумінні змісту норми: він залишається незмінюваним, незважаючи на застосовані способи тлумачення.

Поширювальне й обмежувальне тлумачення пов’язане з тим, що одночасно поряд із нормою, що тлумачиться, в системі чинного законодавства існують інші норми, що можуть поширювати чи звужувати її зміст. Це викликає необхідність одночасного застосування і систематичного способу тлумачення норм права. Крім того, іноді тексти нормативних актів містять спеціальні терміни, не завжди досконалі з точки зору законодавчої техніки, що ускладню тлумачення їхнього змісту.

 Обмежувальне (звужене) — тлумачення, за якого зміст норми права сприймається вужче її буквального значення. Підставою є дія спеціальної чи виняткової норми, яка робить виняток із більш загальної норми. У даному випадку застосування такого способу тлумачення норми дає можливість суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться.

 Поширювальне (розширене чи розповсюджувальне) — це тлумачення, за якого зміст норми права сприймається ширше його буквального значення.

Слід пам’ятати, що в певних випадках поширювальне чи обмежувальне тлумачення є неприпустимими. Це стосується поширювального тлумачення вичерпних переліків, що містяться в тексті статті нормативно-правового акту;обмежувального тлумачення незавершених переліків; поширювального тлумачення положень, які є винятком із загального правила.

За способами тлумачення розрізняють такі його види: мовне , логічне,

системне, історико-політичне, телеологічне та спеціально-юридичне.

1. Мовне (граматичне) — з'ясування змісту правової норми шляхом дослідження її словесного формулювання на підставі лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.

2. Логічне — з'ясування  змісту правової норми шляхом  безпосереднього використання законів та правил формальної логіки.

3. Системне — з'ясування  залежно від місця, що його посідає норма в системі норм, а також від її зв'язків з іншими нормами інститутів та галузей права.

4. Історико-політичне  — з'ясування суті правової  норми на основі дослідження  процесу її прийняття.

5. Телеологічне (цільове)  — виражається в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування її мети.

6. Спеціально-юридичне — аналіз  норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки і практики.

За аналогією розрізняють тлумачення за аналогією закону та за аналогією права.

З'ясування і роз'яснення  змісту норм за аналогією закону передбачає тлумачення схожої правової норми з певними ознаками конкретного життєвого факту. За аналогією права тлумачаться галузевий, міжгалузевий та загальний принципи права.

Отже, як бачимо, існує розгалужена класифікація видів тлумачення правових норм, що ґрунтується на різних підставах для поділу. Загальноприйнятими в сучасній правовій літературі є такі критерії : за суб'єктами,  за обсягом, за способами та за аналогією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Тлумачення - з'ясування правових норм.  

   

Говорячи про тлумачення як з'ясування правових норм, потрібно з’ясувати, що таке способи тлумачення. Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. На думку О.Ф.Скакун способи тлумачення права заздалегідь обумовлюються основними сферами правової діяльності. До них відносяться правові відносини, правосвідомість, основні види правових розпоряджень, специфіка мови права і т.д. У такий спосіб вибір способу тлумачення  залежить від мети  інтерпретатора і специфіки правової діяльності (пізнання тексту закону, правовідносини і т.д.)

У зв'язку з вищесказаним, а також  спираючи на інші роботи різних авторів із теорії правової науки, можна виділити основні способи тлумачення правових норм. До них відносяться: граматико-логічний спосіб тлумачення правових норм, систематичний , історико-політичний, телеологічний спосіб. 

Доцільніше всього, на нашу думку, починати з граматичного (філологічного) способу тлумачення. Зв'язано це з тим, що будь-яка юридична норма складається насамперед у письмовому виді з урахуванням особливостей мови, на якому укладач закладає в текст визначений зміст. 

Суть цього способу укладається  в ретельному граматико-синтаксичному проробленні “букви” документа, в аналізі слів, пропозицій і словесних формулювань. При граматичному, а дорівнює і текстуальному аналізі слів істотно важливим є усі: і загальноуживане (загальне) значення і виняткове (вузьке) значення слова. Також потрібно враховувати морфологічні характеристики слів, що складають документ, і їхні граматичні зв'язки.

Змістом граматичного способу тлумачення є сукупність розумових операцій, що дають можливість за допомогою  розбору письмової мови усунути  можливі протиріччя тексту і самого змісту норми, між різними нормами, з'ясувати значення  окремих слів і всього тексту в цілому. У граматичному способі підкреслюється важлива роль побудови пропозиції в тексті документа, використання союзів, приводів, знаків пунктуації і т.д. Наприклад, при аналізі наступного фрагмента тексту документа: “Страчувати не можна помилувати” - зміст сказаного буде залежати від того, в якому місці стоїть кома. 

У деяких авторів на першому місці стоять інші  способи тлумачення правових норм. У О.Ф.Скакун можна прочитати, що “критика правових норм виступає як перша ступінь філологічного тлумачення”. Під критикою тут є установлення дійсності й обов'язковості правових норм, при цьому граматичний спосіб тлумачення стикається із систематичним способом. Однак потрібно враховувати, що граматичний розбір тексту документа означає збагнення його внутрішнього змісту, а критика норми встановлює усього лише її приналежність до законодавця і її обов'язковість.

Природним продовженням граматичного способу в процесі тлумачення правових норм є логічний спосіб. Однак у вітчизняній літературі існують кілька думок на цей рахунок. Одна з них складається в тім, що логічний і граматичний способи варто розрізняти, тому що думка і воля законодавця виражена не тільки у виді логічної організації, логічному побудові змісту правової норми, але й у виді граматичних пропозицій. 

^“Його (граматичного способу) сутність складається в з'ясуванні змісту правової норми за допомогою коштів граматичного аналізу тексту у той же час, як логічний спосіб тлумачення права укладається у використанні коштів формальної і діалектичної логіки”. 

Автори, що виступають за об'єднання  граматичного і логічного способів, ґрунтуються на ототожненні граматики  і логіки. “ Інтерпретатор при  текстовому тлумаченні вивчає одночасно, як лексичну, так і синтаксичну структуру тексту норми, застосовує правила і граматики і логіки”.  

На думку автора даної  роботи, логічний спосіб потрібно виділити як самостійний чи хоча б як рівнобіжний стосовно граматичного способу тлумачення правових норм. Доказом служить те, що логічний спосіб розглядає більш великі внутрішні зв'язки між частинами документа, а  граматичний спосіб - менш великі зв'язки, в основному це терміни й орфографія. До того ж, незважаючи на  органічний зв'язок між граматикою і логікою, вони  все-таки являють собою дві різні галузі знання і, отже, засновані на них способи тлумачення правових норм можуть мати самостійне значення. 

Як і при граматичному способі тлумачення, інтерпретатор, використовуючи логічний спосіб, ґрунтується  на тексті юридичної норми,  не виходячи за межі тексту закону. Це тлумачення ґрунтується  на правилах формальної логіки і містить  крім логічних перетворень наступні прийоми: виведення вторинних норм; висновки з понять; перетворення пропозиції; доведення до абсурду;  доказ від протилежного.

Необхідність у логічному  перетворенні виникає також у  зв'язку з внутрішньою логічною структурою правової норми і її розбіжністю з зовнішньою формою вираження в статті нормативного акта. Для прикладу: структурні елементи правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція) можуть бути опущені чи знаходитися в інших статтях чи нормативних актах. У силу цього інтерпретатор буває змушений будувати логічну структуру норми, виходячи з окремих одиниць правового тексту. Так, аналізуючи статтю  КК України, що припускає відповідальність за розкрадання радіоактивних матеріалів, можна виділити лише два структурних елементи. “ Розкрадання або вимагання радіоактивних матеріалів...”- це є гіпотеза, “ ...карається ...позбавленням волі на термін до п'яти років” - це санкція. А що стосується диспозиції, то вона логічно мається на увазі: забороняється викрадати або вимагати радіоактивні матеріали. Здійснюючи уявне перетворення, можна зробити висновок про те, що карається  не  саме “розкрадання або вимагання”, а карається особа, що зробила розкрадання або вимагання. 

Наступний розглянутий  спосіб тлумачення правових норм - це так званий систематичний спосіб. Будь-яка правова норма являє собою складову частину права, що взаємодіє з іншими правовими нормами. Отже, після аналізу змісту норми необхідно розкрити всі її зв'язки й опосередкування. Зрозуміти конкретну правову норму можна лише проаналізувавши інші норми, близькі до неї по змісту, що розвивають і деталізують її, а також з'ясувавши значимість акта (закону, указу і т.д.), у якому міститься дана норма, і яке місце вона в цьому акті займає. Це і складає зміст систематичного тлумачення.

У процесі подібного тлумачення права пізнаються системноутворюючого зв'язку права: субординації, координації, керування, походження і т.д.   Для виявлення й усунення колізій між правовими нормами використовують правила. Наприклад:

- пріоритетної буде  та правова норма, що видана вищим органом (це відбувається у випадку протиріччя між правовою нормою органа нижчого підпорядкування і правовою нормою вищого органа).

- при виникненні протиріччя  між правовими нормами, виданими  тим самим органом, пріоритетної  буде та правова норма, що видана пізніше інших. 

Правова норма пізнається в порівнянні з іншими нормами  права, чим, зокрема, осягається її щирий  зміст. 

Приклади системного підходу можуть бути різними в  залежності від шляху перебування  потрібної норми, від способу  її перебування. Наприклад, від загальних положень про статус суддів України у законі “Про судову систему ” можна перейти до більш конкретних норм у законі “Про статус суддів ”.

А правова норма, присвячена незалежності правосуддя в цілому і незалежності суддів зокрема, знаходить своє відображення в главі КК України про злочини проти незалежності правосуддя і проти суддів зокрема. “У цілому систематичне тлумачення обумовлене взаємозв'язком і взаємозалежністю суспільних відносин, регульованих нормами права”. Ґрунтуючись на вищевикладеному, можна зробити висновок, що при тлумаченні необхідно використовувати зв'язок конкретних норм  із загальною частиною відповідної галузі права.  

Зіставлення статей особливої частини кодексів з нормами загальної частини може уточнити й у кінцевому рахунку розкрити зміст тлумаченої норми, більш чітко визначити її загальну спрямованість і сферу дії. 

Наступний важливий елемент  аналізу правової норми - це історико-політичний спосіб її тлумачення. Оскільки поява  й існування норми права і права в цілому обумовлено різними факторами (наприклад, соціально-економічним), те вивчення цих факторів сприяє більш повному проникненню в зміст діючого законодавства. Змістом історико-політичного способу  тлумачення є діяльність, спрямована на виявлення змісту правової норми. Особливістю даного способу є те, що інтерпретатор використовує джерела, які перебувають за межами системи права. Це робиться шляхом звертання до історії її прийняття, цілям і мотивам, що визначили введення правової норми в систему правового регулювання. Наприклад, поява законів “Про медицину катастроф” чи “Закону про зброю” було імовірніше всього обумовлене відповідними політичними, економічними, соціальними й іншими умовами, що склалися в країні на той момент.

Телеологічний (цільовий)  спосіб тлумачення нормативно-правових актів полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Отже, в правовій практиці використовуються різні способи тлумачення правових норм, серед яких виділяють граматичний, логічний, системний, історичний та телеологічний.

 

 

 

 

 

4.Правотлумачні акти та їх види. 

  

Роз'яснення норм права  - це  вказівки чи рекомендації, спрямовані на розкриття дійсного змісту норм. Результати інтелектуально-вольової діяльності об’єктивізують у виді акта роз'яснення, а від  суб'єкта і форми тлумачення  буде залежати значимість такого роз'яснення, його юридична обов'язковість.

Результат офіційного тлумачення не приводить до появи нормативного акта, не встановлює й не скасовує норм права, тобто діяльність з тлумачення норм не слід ототожнювати з нормотворчою  діяльністю. Акти тлумачення мають особливу природу, тому і діють у єдності з нормами права, не маючи самостійного значення. Ці акти є обов’язковими в тому розумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо розуміння змісту правових норм і зобов’язують  суб’єктів адекватно сприймати зміст норми. Однаковість  у розумінні змісту нормативно-правових актів  - передумова однаковості їх застосування , реалізації, ефективності, законності в цілому. Результати тлумачення повинні бути вираженими в певних офіційних актах.

Отже, інтерпретаційний акт – це правовий акт-документ офіційного тлумачення правових норм, який містить формально-обов’язкове роз’яснення їх змісту. Інтерпретаційний акт – це документ, що містить результат інтелектуальної діяльності в осмисленні змісту правової норми, що здійснюється компетентними органами. Саме тому ці акти завжди мають офіційний характер.

В Україні офіційним  тлумаченням   права займаються:

   - вищі представницькі  органи;

   - Верховна Рада;

- окремі міністерства;

- державні комітети;

- Вищий суд України;

- генеральний прокурор України;

- Вищий арбітражний  суд України;

- Кабінет Міністрів  України.

Виділяють дві основних ознаки актів офіційного  тлумачення:

- приналежність його уповноваженим органам;

- юридичні наслідки, що випливають з державних указівок, що містяться в роз'ясненні.

Залежно від обсягу й  характеру правотворчих повноважень  органу розрізняють акти аутентичні (видані автором норми) і легальні (акти, видані суб’єктом, який має спеціальне повноваження офіційно тлумачити  норми, що видані іншими органами, - так звані акти делегованого тлумачення). Такі акти мають самостійне значення, їх зміст повністю присвячений виключно роз’ясненню змісту правових норм, вони відбивають результати нормативних узагальнень юридичної практики (наприклад, висновки Конституційного Суду України).