Сутність та особливості державної інформаційної політики: проблеми і шляхи подолання

У контексті досягнення цієї загальної  мети до визначення цілі державного управління в інформаційній сфері слід підходити  на основі виявлення визначальної потреби  людини в умовах становлення нової  суспільної формації. Такою потребою в умовах розвитку інформаційного суспільства  є потреба в інформації, адже, як відмічає А.А.Чернов, на сьогоднішній день саме інформація стає одним із стратегічних ресурсів розвитку держави  і суспільства, ресурсом соціально-економічного, технологічного і культурного розвитку [8].

Саме тому в умовах інформаційного суспільства для забезпечення своїх  зростаючих інформаційних потреб люди все частіше вступають в інформаційні відносини, а інформаційна сфера  стає провідною сферою життєдіяльності  такого суспільства. Державне управління як безпосередньо організуюча та регулююча діяльність покликане спрямувати перебіг цих відносин таким чином, щоб максимально задовольнити потреби їх учасників в інформації. Отже, ціллю (метою) державного управління в інформаційній сфері на сучасному історичному етапі є забезпечення задоволення потреб особи і суспільства загалом в інформації як стратегічному ресурсі його розвитку.

Сьогодні в Україні  спостерігаються високі темпи росту  галузі інформаційно-комп’ютерних технологій (далі -  ІКТ). За рівнем використання ІКТ в економіці, державному управлінні й громадському житті Україна  поки відстає не тільки від лідерів  світового прогресу, але й від  країн Центральної й Східної  Європи. Для того щоб увійти в  групу держав з розвинутою галуззю  ІКТ, необхідно зберегти високі темпи  росту до 2015 року й далі. При відсутності  послідовних із боку держави кроків (як, наприклад, було зі скасуванням  і відновленням ПДВ на послуги  в ІКТ галузі), темпи росту галузі неминуче сповільняться, і відставання збережеться [10].

Комплекс заходів, спрямованих  на максимальне використання сприятливих  факторів розвитку й усунення існуючих бар'єрів, допоможе ефективно стимулювати  подальший ріст українського ринку  інформаційних технологій.

Бар'єри, що перешкоджають  розвитку ринку ІКТ, можна розділити  на законодавчі проблеми, фактори, що стримують ріст внутрішнього ринку  і ріст експорту та інституціональні проблеми.

Нерозвиненість законодавчої бази для ІКТ у цілому й для  окремих його додатків (наприклад, електронний  документообіг, електронно-цифровий підпис) гальмує розвиток як попиту, так  і пропозиції інформаційних технологій. Так, відсутність точних формулювань, що стосуються ІКТ, у податковому  законодавстві, є наслідком невизначеності в питаннях нарахування податків і збільшення ризиків і витрат компаній галузі ІКТ.

Бар'єри, що заважають розвитку внутрішнього ринку, діляться на такі, що заважають розвитку попиту з боку основних груп споживачів (державні органи, підприємства, населення) та обмежують  пропозицію.

З боку держави попит на ІКТ обмежують: по-перше, відсутність  кваліфікованого попиту на ІКТ-продукти й послуги; по-друге, відсутність  достатньої кількості освічених  користувачів ІКТ в органах державного управління у державних структурах; по-третє, недостатня ефективність впровадження масштабних ІКТ-проектів у силу відомчої роз'єднаності; по-четверте, низький  загальний рівень використання ІКТ  в органах державної влади  тощо. Завищені строки амортизації  комп'ютерного устаткування призводять до невизначеності із віднесенням на собівартість продукції та зі списанням  програмного забезпечення, що також  знижує економічні стимули впровадження ІКТ на підприємствах.

Низький попит на ІКТ-послуги  й продукти з боку населення викликаний переважно низькою платоспроможністю (особливо в регіонах) і несформованою  потребою в залученні до нових  технологій.

Високий рівень обов’язкових відрахувань у соціальні фонди  та податкове навантаження при значній  частці витрат на оплату праці в  загальній структурі витрат ІКТ-компаній унеможливлює ведення бізнесу на міжнародному ринку. Доля компаній, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність складає 80% та оцінюється у 1 млрд. долл. США на рік. У силу технологічних особливостей більшості ІКТ-продуктів і послуг, надійний контроль таких каналів трансферту технологій і інтелектуальної власності як мережа Інтернет не представляється можливим. Все це приводить до того, що більша частина експортно-імпортних операцій, а також значною мірою  виплата заробітної плати, здійснюються із застосуванням так званих "сірих" схем. Широке використання подібних схем утруднює компаніям можливість кредитування й одержання венчурного фінансування, що гальмує розвиток галузі.

Недостатність кадрів для  галузі ІКТ викликана у тому числі  відставанням системи освіти від  вимог галузі. Система освіти відстає  від вимог інформатизації як у  частині підготовки фахівців в області  ІКТ, готових до роботи в галузі безпосередньо  після закінчення навчального закладу, так і в підготовці користувачів. Не вистачає фахівців середньої ланки, а також керівників проектів. Недостатній рівень кваліфікації користувачів ІКТ також є чинником, що стримує масове впровадження ІКТ [10].

Проте, сьогодні в Україні - одна з  кращих систем загальної освіти, не повністю втрачений науковий потенціал  у сфері інформатики, мають місце  цікаві теоретичні розробки світового  рівня. Україна володіє великим  культурним спадком і сучасною самобутньою  багатонаціональною культурою, що відкриває  великі можливості заповнювати вітчизняним  змістом надані населенню інформаційні продукти і послуги. Розвиток вітчизняних  телекомунікацій всіх видів відбувається випереджаючими темпами у порівнянні з іншими сферами економічної діяльності, що дозволяє розраховувати на успішне формування інфраструктури надання населенню інформаційних і комунікаційних послуг. Перехід до інформаційного суспільства будь-якої країни - це процес, що потребує великих матеріальних витрат на формування і розвиток інформаційного середовища, розвиток індустрії інформаційних послуг і «доведення» їх до кожного члена суспільства. Сьогодні, наприклад, США вкладали і продовжують вкладати у розвиток цієї індустрії до 10% свого ВВП, але і отримують за рахунок цього більш як 25% свого ВВП. Приблизно такі ж об' єми характерні і для інших розвинутих країн, але Україна є виключенням[7].

На мою думку з вище відміченого витікають два можливих варіанти переходу України до інформаційного суспільства.

Перший варіант - повторення того шляху, який вже пройдений чи проходиться іншими країнами, в основному європейськими. Він потребує значних капіталовкладень, достатньо короткий по часу (не більш 7-10 років до виходу на середньоєвропейський рівень інформатизації при умові 2-3% темпу економічного росту). Швидкість руху по такому варіанту буде забезпечуватися виділеними засобами ( не менше 5-7% ВВП). Крім того, це шлях буде вимагати істотної зміни українського менталітету і переорієнтації суспільної свідомості на цілі, пріоритети і напрямки розвитку, властиві американському чи європейському образу життя.

Другий варіант - це знаходження шляху, орієнтованого на чисто вітчизняні критерії і характеристики якості життя, соціокультурні особливості, що потребують мінімальних капіталовкладень зі сторони держави в певних соціо-економічних умовах. Цей шлях нетрадиційний, не апробований, який потребує хоча б мінімальних темпів економічного зростання, політичної стабільності і політичної волі, виконавчої і законодавчої влади, яка поставив перед суспільством задачу переходу до інформаційного суспільства як задачу високого пріоритету. Для реалізації першого шляху необхідно отримати основні об'єми інвестицій із зарубіжних джерел чи вітчизняних комерційних структур і населення. Обидва варіанти не реальні сьогодні і в недалекому майбутньому ніхто такі фінанси не дасть,так як впевненості у їх поверненні у зарубіжних кредиторів немає, та й «вирощувати» за власні гроші конкурента ніхто не буде. Отримати засоби від власних комерційних структур і населення у найближчі роки не уявляється можливим, так як для цього необхідні істотно високий рівень розвитку цих структур, помітне оживлення ринкових перетворень і підвищення кості життя населення. Отже, для нас можливий тільки другий шлях.

Основою українського шляху повинні  бути наступні три стратегії розвитку інформаційного суспільства:

інформатизація всієї системи  загальної і спеціальної освіти - від дитячого садочка до закінчення вищої школи і наступних форм підготовки і перепідготовки спеціалістів: підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму  і здібностей до творчості як важливішої характеристики людського потенціалу;

формування і розвиток індустрії  інформаційних і комунікаційних послуг, у тому числі домашньої  комп'ютеризації, орієнтованої на масового споживача;

забезпечення сфери інформаційних  послуг духовним змістом, що відповідає українським культурно-історичним традиціям, у тому числі організація  сильного україномовного сектора в  Інтернеті. Вирішення цих трьох  масштабних, історичних для України, задач буде означати реальне перетворення інформації і знань у дійсний  ресурс соціально-економічний і  духовний розвиток. Вона буде також означати укріплення інститутів громадянського суспільства, реальне забезпечення права громадян на вільне отримання, розповсюдження і використання інформації, розширення можливостей саморозвитку особистості [11]..

 Я вважаю, що для розвитку інформаційної політики Україні необхідно:

чітко усвідомлювати, що проблеми в інформаційній сфері вимагають  системного підходу до аналізу системи  державного управління інформаційною  сферою загалом і її конкретних складових  зокрема

побудову інформаційного суспільства розглядати як основу подальшого соціально-економічного, політичного  і культурного розвитку

забезпечити інформаційний  суверенітет держави шляхом визначення та подолання зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз

конкретизувати й уточнити основні напрями дій державних  органів з створення інформаційного суспільства, формування інформаційного простору країни, входження її у  світове інформаційне співтовариство

здійснювати регулюючий вплив  на обидві складові державної інформаційної  політики: як на соціально-політичну, так  і на техніко-технологічну

дотримуватися принципів  і норм розвитку інформаційного суспільства, вже закладених в міжнародному та європейському законодавстві

розробляти та впроваджувати  законодавчі акти, пов’язані з  перспективами вступу України до СОТ та ЄС, роботи в медіа-просторі Європи

створювати взаємоузгоджену, структуровану і гармонійну правову  базу регулювання відносин особи, суспільства  і держави у інформаційній  сфері у відповідності до потреб саме українського суспільства

Для практичного відпрацювання  питань реалізації державної політики в сфері ІКТ, посилення взаємодії  влади та бізнесу з метою забезпечення  розвитку сфери ІКТ необхідно  здійснити наступні заходи:

• запровадити ведення центральним органом виконавчої влади з питань науки, інновацій та інформатизації єдиного державного реєстру підприємств у сфері ІКТ, яким надається державна підтримка;
• визначити критерії оцінки стану розвитку сфери ІКТ, а також реалізації завдань та функцій центральних органів виконавчої влади щодо управління у цій сфері;
• розробити пропозиції з удосконалення статистичної звітності з надання послуг та створення продукції у сфері ІКТ, впровадження ІКТ в діяльності органів державної влади та державних установ;
• розробити пропозиції з оцінювання потреби у кваліфікованих кадрах у сфері ІКТ та індустрії програмної продукції, проаналізувати тенденції створення робочих місць у сфері індустрії програмної продукції;
• розробити пропозиції з удосконалення системи якості продукції на основі стандартизації, сприяти у проведенні сертифікації та стандартизації підприємств у сфері ІКТ, їх програмних продуктів, а також працівників та інших спеціалістів галузі;
• сприяти створенню іміджу України на міжнародному ринку як країни, що має розвинену та високо конкурентну індустрію програмної продукції;
• провести прогнозно-аналітичні дослідження тенденцій розвитку сфери ІКТ та ринку програмної продукції, потреб держави в оновленні програмного забезпечення, що використовується в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій.
• забезпечити вільний доступ населення до публічної інформації та знань;
• розвивати економіку країни за допомогою новітніх ІКТ, насамперед е-економіки та е-комерції на основі використання ІКТ;
• підвищити ефективність державного управління, якості, кількості та різноманітності надання електронних адміністративних послуг, прозорість та відкритість органів влади, активну участь громадян та бізнесу у формуванні та реалізації державної політики, контроль за діяльністю влади; 
• широко впровадити ІКТ в освіту, культуру, архівну справу, охорону здоров'я, охорону навколишнього середовища тощо;
•  посилити мотивацію щодо використання ІКТ;
•  забезпечити інформаційну безпеку тощо [10].

Зміст завдань інформаційної  політики випливає з нових політичних і соціально-економічних умов розвитку країни і буде уточнюватися в міру накопиченого світового та власного досвіду. Зазначені заходи доцільно здійснювати в межах реалізації державно-приватного партнерства, що має дозволити консолідувати зусилля центральних і місцевих органів влади та бізнесу [6].

Стратегічним завданням  України до 2015 року є повномасштабне входження в інформаційне суспільство  в якості його повноправного учасника - при збереженні політичної незалежності, національної самобутності й культурних традицій. Саме в такий спосіб можливо  забезпечити підйом суспільного  добробуту, перехід від економіки  з паливно-сировинною орієнтацією  до економіки,  заснованої на знаннях, подолання економічного й технологічного відставання від провідних світових держав і істотного скорочення числа  загроз національній безпеці, залучення  громадян до всіх благ інформаційного суспільства.

ВИСНОВКИ:

Державне управління в  інформаційній сфері – це врегульована нормами права цілеспрямована, підзаконна діяльність уповноважених державних  органів, їх посадових осіб та окремих  недержавних утворень, що полягає  у здійсненні виконавчо-розпорядчих  функцій, спрямованих на практичну  реалізацію державної політики у  сфері інформаційних та інформаційно-інфраструктурних суспільних відносин, з метою задоволення  потреб суспільства в інформації як стратегічному ресурсі розвитку в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні.

Перехід до інформаційного суспільства  — це найбільш раціональний шлях підвищення якості життя населення країни за рахунок вступу України на новий  шлях цивілізованого розвитку і переходу економіки на наукоємні, ресурсозберігаючі  виробництва. Підставами для такого переходу є постійний рух країни від комп'ютеризації до інформатизації і створення розвинутого інформаційного середовища суспільства. Всім цим етапам відповідав і відповідає сьогодні певний рівень розвитку державної політики, що покликана регулювати ці процеси [7].

Отже, державна інформаційна політика повинна закласти основи для вирішення фундаментальних завдань розвитку суспільства, головними з яких є формування єдиного інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір, гарантування інформаційної безпеки особистості, суспільства й держави. Крім того, велика увага повинна приділятися формуванню демократично орієнтованої масової свідомості, становленню галузі інформаційних послуг, законодавчому регулюванню суспільних відносин, у тому числі пов'язаних з одержанням, поширенням і використанням інформації.