Сутність та особливості державної інформаційної політики: проблеми і шляхи подолання

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО  УПРАВЛІННЯ

 

КАФЕДРА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

 

сУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНЇ ПОЛІТИКИ

ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

 

 

Творча  робота з дисципліни

«ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ»

 

Виконав: слухач  групи ЗД-21		Ю.М. Малігонова
Перевірив: зав. каф., канд., тех. наук, доц..		О.В. Орлов

Харків-2013

Анотація:

В умовах становлення інформаційного суспільства пріоритетного значення набуває інформаційна сфера, яка  виступає каталізатором розвитку всіх інших сфер життєдіяльності: економічної, соціальної, політичної та ін. Значний  вплив цієї сфери на суспільний прогрес  зумовлює необхідність посилення уваги  до неї з боку держави, створення  досконалих, науково обґрунтованих  організаційно-правових засад державного управління в зазначеній сфері. 

 

Державну інформаційну політику розробляють  і здійснюють органи державної влади  загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Державна інформаційна політика повинна ґрунтуватися на принципах відкритості; рівності інтересів усіх учасників інформаційних відносин; системності; пріоритетності вітчизняного виробника; несуперечності соціальним інтересам громадян; соціальної орієнтації; пріоритету права перед силою [4].

Державна інформаційна політика - регулююча діяльність державних  органів, спрямована на розвиток інформаційної  
сфери суспільства [1].

Охоплює не лише інформаційні системи, телекомунікації і ЗМІ, але й всю сукупність виробництва і відносин, пов’язаних зі створенням, одержанням, зберіганням, обробкою, використанням і поширенням інформації у всіх її видах

Одна з основних функцій держави  - роз'яснення змісту і спрямованості державної політики.

Виконання цієї функції в умовах свободи масової  
інформації - своєрідний „зворотній зв'язок”, що дає змогу державі враховувати думку суспільства з приводу здійснюваної політики [3].

Складові діяльності щодо роз'яснення основних напрямів державної інформаційної політики:

 внутрішня (інформаційна взаємодія з громадянами країни, у першу чергу через ЗМІ)

зовнішня („публічна дипломатія” [3].

Державна інформаційна політика

   - сукупність цілей, що  відбивають національні інтереси  України в інформаційній сфері,  стратегічних напрямів їхнього  досягнення (завдань) і системи  заходів щодо їх реалізації

   - важлива складова зовнішньої  і внутрішньої політики держави   

   - охоплює всі сфери життєдіяльності  суспільства

Стратегічною метою державної інформаційної політики України є забезпечення побудови демократичного інформаційного суспільства і входження країни до світового інформаційного співтовариства [5].

Темпи руху України до досягнення стратегічної мети державної інформаційної  політики багато в чому будуть визначатися  тим, наскільки успішно буде формуватися  національний інформаційно-телекомунікаційний простір країни як основа для вирішення  завдань соціально-економічного, політичного  і культурного розвитку країни та забезпечення її безпеки

У процесі переходу до інформаційного суспільства саме держава має  взяти на себе роль каталізатора змін, що здійснюються, координатора дій  різних суб’єктів суспільства, творця нормативно-правової бази, сприятливої  для розвитку суспільства і особистості  в інформаційному просторі.

Україні важко сподіватися на інформаційне домінування у світовому інформаційному просторі.

Для нас головне – не відстати в цій галузі, зберігаючи національну, інтелектуальну, культурну, мовну самобутність.

При визначенні основних напрямів державної інформаційної політики слід ураховувати сучасні умови суспільного розвитку, а саме: формування інформаційного суспільства, яке уможливлює поширення процесів глобалізації, усуває комунікаційні бар'єри на різних рівнях - міждержавному і на рівні окремих громадян. З огляду на це, серед головних напрямів здійснення сучасної державної інформаційної політики Г.Г. Почепцов виокремлює такі: забезпечення свободи слова; сприяння вільному доступу до суспільно значущої інформації; збереження суспільної моралі, захист честі й гідності особистості; сприяння конкуренції у сфері засобів масової інформації; залучення інвестицій у розвиток ІКТ та їх пільгове оподаткування; сприяння відкритості та прозорості органів державної влади й місцевого самоврядування; захист самобутності української культури й мови; переведення культурної спадщини держави в цифровий формат; захист інтересів найбільш уразливих категорій громадян в інформаційній сфері; боротьба з неналежним використанням сучасних інформаційних технологій; гарантування інформаційної безпеки; захист персональних даних; охорона недоторканності приватного життя; формування позитивного іміджу України та її державних органів у світі [9].

За роки незалежності в Україні  зроблені суттєві кроки на шляху  до розвитку інформаційної сфери  як особливої системи суспільних відносин, які виникають у всіх галузях життя й діяльності суспільства та держави в результаті одержання, використання, поширення й зберігання інформації. Насамперед хотілося б наголосити на законодавчому закріпленні права особи на інформацію та на вільне її поширення в середині країни і за її межі, а також на трансформації моделі взаємовідносин між органами державної влади та засобами масової інформації, на створенні національних систем і мереж інформації тощо.

Сьогодні в державі відбувається стабільний розвиток і структуризація сегментів вітчизняного інформаційного ринку як системи економічних, організаційних і правових відносин щодо створення, продажу й купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг [5].

Першочергове завдання – створення  взаємоузгодженої, структурованої і  гармонійної правової бази регулювання  відносин особи, суспільства і держави  у сфері інформаційної політики.

Головними сучасними нормативними актами, щодо питань формування та реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної діяльності, трансферу технологій, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а їх практична реалізація завдасть шкоди розвитку інформаційного суспільства України, що регулюють питання державного інформаційного управління є:

Конституція України, яка гарантує кожному право на свободу думки і слова, вільне волевиявлення своїх поглядів і переконань, вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації;

Закон України «Про інформацію», в якому закріплено право громадян на інформацію , закладено правові основи інформаційної діяльності.  Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації;

Закон України «Про науково-технічну інформацію»;

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;

Закон України «Про інформаційні агентства»;

Закон України «Про телебаченні і радіомовлення»;

Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;

Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»;

Закон Україні «Про Національну  програму інформатизації»;

Указ Президента України «Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади»;

Указ Президента України  № 514/2009 «Про Доктрину інформаційної безпеки України»;

розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р.               № 653-р «Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки";

постанова Кабінету міністрів України  від 21 липня 2010 р. № 675 «Деякі питання діяльності Державного комітету з питань науки, інновацій та інформатизації»;

Концепція національної інформаційної  політики України 2009 року;

затверджено Заходи щодо вдосконалення  державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки  України;

затверджено Додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у  діяльності органів державної влади;

До основних напрямів діяльності держави, тобто її функцій в інформаційній  сфері, ст. 6 Закону України “Про інформацію” віднесено: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України [1].

Крім цього, як випливає із Закону України №Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки», до таких напрямів можна також віднести: сприяння збільшенню різноманітності і кількості електронних послуг; розвиток науково-технічного, інноваційного потенціалу у сфері інформаційно-комунікаційних технологій; використання цих технологій для розв’язання проблем у сферах охорони здоров’я, науки, культури, охорони навколишнього природного середовища тощо [2].

Згідно з Концепцією національної інформаційної політики України, сучасна  державна інформаційна політика реалізується різними шляхами:

1) розроблення та прийняття Закону  України про доступ до інформації  з метою визначення механізму  реалізації права кожного на  доступ до інформації, якою володіють  суб'єкти владних повноважень;

2) встановлення відповідальності  за порушення законодавства про  інформацію;

внесення змін до законодавства  щодо:

запобігання процесам монополізації  вітчизняного ринку телерадіомовлення;

забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової  інформації з метою унемо- жливлення маніпулювання громадською свідомістю;

удосконалення процедури реєстрації та перереєстрації друкованих засобів масової інформації;

встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері  захисту суспільної моралі;

4) сприяння розвитку сфери друкованих  ЗМІ; встановлення порядку надання  дозволу на розповсюдження зарубіжних друкованих ЗМІ;

5) забезпечення розвитку сфери  телебачення і радіомовлення,  а саме:

збільшення покриття території України теле- радіомовленням вітчизняних аудіовізуальних засобів масової інформації;

внесення змін до Закону України  «Про телебачення і радіомовлення»;

упровадження цифрового мовлення у терміни, визначені міжнародними угодами, та забезпечення вільного доступу до нього всіх верств населення;

здійснення заходів щодо створення  та належного функціонування системи суспільного телебачення й радіомовлення з урахуванням необхідності захисту суспільних інтересів, культурних цінностей і плюралізму ЗМІ під час впровадження цифрового мовлення;

розвитку супутникового мовлення;

розвитку кабельного телерадіомовлення;

модернізації мереж поширення  програм національного радіомовлення;

використання широкосмугових телекомунікаційних мереж з високою пропускною здатністю для забезпечення Інтернет-мовлення;

6) забезпечення розвитку Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» з метою підвищення ефективності його діяльності до рівня провідних європейських інформаційних агентств;

7) розширення міжнародного співробітництва в інформаційній сфері, зокрема сприяння обміну інформаційними продуктами між українськими та зарубіжними ЗМІ, а саме:

сприяння співробітництву між  вітчизняними ЗМІ та засобами масової  інформації українських громад за кордоном;

розширення мережі кореспондентських  пунктів вітчизняних ЗМІ за кордоном і створення належних умов для  їхньої діяльності;

сприяння розміщенню та діяльності в Україні кореспондентських  пунктів провідних зарубіжних засобів  масової інформації;

поширення за кордоном вітчизняної  друкованої продукції іноземними мовами;

забезпечення трансляції програм  телерадіомов- лення України на територію інших країн;

створення й функціонування української  редакції міжнародного телевізійного каналу «Євронь- юс»;

8) покладання на Державний комітет  телебачення і радіомовлення завдань щодо формування державного замовлення на виготовлення й розповсюдження соціальної реклами; удосконалення системи підготовки спеціалістів в галузі інформаційної діяльності; впровадження новітніх науково-дослідних програм розвитку інформаційної сфери [5].