Сутність та особливості державної інформаційної політики: проблеми і шляхи подолання

Дійсно, на сьогодні в Україні сформульовано  й законодавчо закріплено основні  принципи, завдання та стратегічні  напрями державної інформаційної  політики, сформовано державні інститути відповідної компетенції, ухвалено цілу низку концепцій, програм і планів дій. Але разом з тим інформаційна політика держави в сучасній Україні характеризується різноспрямованістю, нескоординованістю діяльності різних відомств, непослідовністю та непрозорістю в реалізації запланованих заходів. Зважаючи на ці обставини, Україну поки що не можна віднести до інформаційно незалежних держав.

До основних здобутків розвитку державної інформаційної політики України можна віднести:

1. Основний зміст державної інформаційної політики не акцентується лише на  суто технократичному розумінні проблем, поступово розвиваються інші елементи інформаційної політики.

2.     Законодавчими актами  визначено забезпечення інформаційної  сфери однією з найбільш важливих  функцій держави.

3.     Закладено основу  для подальшого розвитку та  удосконалення законодавчої бази  державної інформаційної політики.

4. До формування та реалізації державної інформаційної політики  все більше залучаються ЗМІ, які є основним інструментом формування масової свідомості, каналом інформування суспільства про діяльність державних установ, поширення політичних, економічних і культурних ідей. Це має сприяти побудові демократичного суспільства, забезпеченню захисту конституційних прав і свобод громадян.
5. Сформована і діє система інформаційної безпеки держави.

6.     Здійснюються заходи  щодо створення і впровадження  Електронного Уряду [5].

З метою вдосконалення державної  інформаційної політики в Україні   29 серпня 2012 року Кабінет Міністрів України прийняв проект Указу Президента України «Про Стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні», розроблений Держінформнауки на виконання доручення Президента України від 3 липня 2012 року № 1-1/1759 щодо забезпечення впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах суспільного життя, реалізації в Україні ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» щодо розбудови електронного урядування та проекту плану заходів щодо створення та забезпечення функціонування системи електронного урядування, в якому основна увага повинна приділятися: впровадженню дієвих механізмів реалізації інформаційних прав і свобод громадян, суспільства, держави; подальшому вдосконаленню законодавства в інформаційній сфері; розвитку на основі сучасних ІТ національної інформаційної інфраструктури; визначенню порядку функціонування та механізмів державного контролю за супутниковими, кабельними й комп'ютерними системами передачі інформації; формуванню єдиної державної системи зв'язків із громадськістю; подальшій лібералізації українського ринку телекомуні- кацій; розвитку науково-технічного й кадрового забезпечення інформаційної галузі; забезпеченню інформаційного суверенітету України та вдосконаленню системи захисту національних інформаційних ресурсів тощо [4].

На першому етапі реалізації Стратегії (2012-2013 роки) планується забезпечити  стабілізацію суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації, здійснити  першочергові реформи, насамперед у  сфері державного управління, забезпечити  необхідні організаційні й економічні умови для реформування усіх сфер суспільного життя у межах  євроінтеграційного курсу, вдосконалити законодавство з питань інформаційного суспільства, розробити на основі Стратегії  узгоджені між собою програмні  документи.

На другому етапі (2014 - 2015 роки) мають бути досягнуті цілі та завдання Закону України «Про основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».

На третьому етапі (2016 – 2020 роки) передбачається коригування Стратегії  на основі оцінки ефективності її реалізації.

Реалізація Стратегії  дасть змогу:

підвищити національну конкурентоспроможність за рахунок розвитку людського потенціалу, насамперед у високоінтелектуальних  сферах праці;

підвищити якість життя громадян за рахунок економічного зростання, надання якісного доступу до послуг у сферах: інформації, освіти, науки, медицини, урядування, створення нових  робочих місць, розширення можливостей  щодо працевлаштування населення, підвищення соціального захисту вразливих верств населення (зокрема, людей, які потребують соціальної допомоги та реабілітації) завдяки широкому використанню ІКТ;

сприяти становленню відкритого демократичного суспільства, яке гарантуватиме  дотримання конституційних прав громадян щодо участі у суспільному житті, прийнятті відповідних рішень органами державної влади та місцевого  самоврядування [4].

Державним агентством з питань науки , інновацій та інформатизації було проведено оцінку  розвитку інформаційного суспільства України станом на 2009 - 2010 роки. Для визначення індикаторів використовувалася інформація з відкритих статистичних державних джерел, звітів та оглядів консалтингових фірм, Інтернет-видань, періодичних публікацій та оцінок експертів. Аналіз показує, що наукове, економічне та інституціональне забезпечення розвитку і проникнення IT в життя суспільства в Україні відстає від розвитку телекомунікацій та апаратно-програмних засобів. Є певний дисбаланс і в рівні використання інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури. Промислові підприємства та організації більш активно і системно впроваджують в свою основну діяльність сучасні ІТ, ніж це роблять населення та органи державного управління і місцевого самоврядування. Вірогідна причина цього - в низькому рівні життя значної кількості громадян та в консерватизмі державних установ щодо змін методів роботи [10].

За значенням індексу ITS = 31.86 (Композитний індекс ITS - проникнення ІТ в українське суспільство), Україна перетнула середину шляху інформатизації суспільства, тобто знаходиться на початку фази стабілізації другої стадії проникнення ІТ в суспільство і поки що відстає від розвинутих країн. В цілому, в Україні досить широко розповсюджені інформаційні та телекомунікаційні технології; сформована розвинута інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура; всі громадяни, юридичні особи, державні органи мають можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод, законних життєвих інтересів, тощо. 

За значенням індексу СТА - 20.4 (Композитний індекс СТА - технологічного застосування ІТ) Україна знаходиться всередині другого рівня технологічного розвитку. Це означає, що країна пройшла тільки половину шляху від індустріального рівня розвитку до інформаційно-технологічного.

Також проведений аналіз показує, що ступінь впливу ІТ на інноваційну готовність до появи нових технологій суттєво відстає від розвитку телекомунікацій та апаратно-програмних засобів, наукового, економічного та інституціонального забезпечення розвитку і проникнення IT в життя суспільства в Україні. Це одна з основних причин низького впливу ІТ на технологічний  потенціал [10].

Загалом слід зауважити, що в Україні  поширення інформаційних технологій  вийшло на рівень, коли вони стали основою  практично всіх виробничих процесів та диктують якісно нові шляхи життєдіяльності  та подальшого розвитку, що передбачає зміну економічних, політичних, соціальних та культурних процесів. Інтелект людини стає базою економіки, способів забезпечення стабільності, високих доходів населення, тощо

Водночас, подальша еволюція інформаційного суспільства вимагає знаходження  раціональних стратегій його розвитку та управління цім процесом. Зокрема, стабільність розвитку суспільства  виглядатиме не тільки як інтенсивне використання та розповсюдження ІТ в  усіх сферах діяльності суспільства, а  й як досягнення збалансованості  його життєдіяльності в нових  умовах.

Водночас, український ринок  інформаційних технологій залишається  найменш розвиненим у Центрально-Східній  Європі. За показником видатків на IT на душу населення Україна значно поступається Румунії, Болгарії, Польщі, Угорщині, Чеській  Республіці та іншим. На ринок ІТ-послуг в Україні припадає всього 8% витрат, тоді як середній показник у ЦСЄ перевищує 22 %, у світі – 37 %. Лише 6,5 % українського ВВП отримується за рахунок інновацій (у країнах ЄС – 60 %, в Японії – 72 %, в США – 78 %).

Разом з тим, Україна на сьогодні є однією з найпривабливіших країн у ЦСЄ для інвестицій у ринок IT. Однак, одним з першочергових  завдань залишається створення  відповідних умов для інвесторів і гарантування їх капіталовкладень [10].

Але у державній інформаційній політиці України невирішеними залишається багато питань.

Зокрема, неузгодженість окремих норм законодавства, що регулює інформаційну сферу (недієва система державного регулювання медіапростору, відсутність єдиного бачення напрямів його подальшого розвитку, нерозвиненість національної системи поширення інформації в глобальному масштабі); недостатня інформаційна присутність України в глобальному медіапросторі, підвищена інформаційна залежність від іноземних держав і медіа-структур; незадовільний стан мережі дротового радіомовлення; застаріле технологічне обладнання українських телерадіокомпаній; недостатній рівень розвитку новітніх засобів комунікації; монополізм кабельного мовлення; надзвичайно повільний перехід на цифровий формат мовлення; ринкова стихійність телекомунікаційних мереж і комп'ютеризації, низька керованість ними з боку держави; неврегульованість підготовки та працевлаштування в межах держави ІТ-спеціалістів; недостатня кількість державних програм, що стосуються формування інформаційного суспільства; чинні закони не забезпечують повне врегулювання усіх правовідносин у інформаційній сфері, не відображають явища та умови, які виникають унаслідок постійних технологічних змін; правотворчий процес здійснюється шляхом вирішення окремих проблем фрагментарно; в Україні не існує жодного нормативно-правового акту яким визначені такі поняття як "Інтернет", "Інтернет ресурси", що відповідають реаліям сьогодення

Перелічені вище проблеми в інформаційній  сфері свідчать про необхідність удосконалення державної інформаційної політики, зокрема щодо визначення механізму державного регулювання відносин у сфері забезпечення реалізації права кожного на доступ до інформації; зміцнення матеріально- технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; створення потужної йконкурентоспроможної національної системи інформаційного виробництва, здатної об'єднати суспільство на ґрунті спільних цінностей, завдань, ідей і сприяти всебічному розвитку особистості; подальша технологічна модернізація з орієнтацією на розширення присутності в міжнародному розподілі праці у сфері ІКТ; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації й гарантування інформаційного суверенітету України [9].

Подібно до будь-якого іншого виду управління, державне управління –  це діяльність цілеспрямована. Саме визначення загальної цілі, на досягнення якої спрямовано державне управління, дає  можливість визначити конкретні  завдання, що мають бути вирішені в  ході державного управління.

Як зазначає І.В. Арістова, довгостроковою стратегічною ціллю державної інформаційної політики є формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави, його інтеграція у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях [6]. З цього випливає, що загальною ціллю державного управління в інформаційній сфері є побудова інформаційного суспільства [6].

Не відкидаючи принципового значення державного управління в  інформаційній сфері як центрального напряму діяльності держави щодо розбудови інформаційного суспільства  в Україні, маємо, однак, констатувати, що зазначена ціль є занадто глобальною, щоб бути досягнутою виключно завдяки  впливу на самі лише інформаційні та інформаційно-інфраструктурні  відносини. Справа в тому, що поняття  інформаційного суспільства характеризує новий етап цивілізаційного розвитку всього суспільства, його нову формацію. Іншими словами, це поняття надзвичайно  об’ємне і включає характеристику всіх базових сфер життєдіяльності  суспільства, а не лише інформаційної сфери, хоча, безумовно, вказує на її визначальну роль стосовно інших сфер.

Я вважаю, що у зв’язку з зазначеним необхідно враховувати тісний взаємовплив та взаємообумовленість різних сфер життєдіяльності суспільства: економічної, соціальної, інформаційної та інших, одна на одну в процесі цивілізаційного поступу суспільства. Це означає, що становлення інформаційного суспільства, окрім розвитку власне сфери інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, детерміновано, в значній мірі і станом розвитку інших сфер життєдіяльності суспільства: освіти, науки, культури, промисловості, сільського господарства та ін., які виступають як виробниками, так і споживачами значних масивів інформації, а відтак стимулюють розвиток інформаційної сфери.

З наведеного випливає, що для забезпечення становлення інформаційного суспільства  в Україні держава має впливати не лише на інформаційну сферу, а й  на інші сфери суспільних відносин. Таким чином, побудова інформаційного суспільства як якісно нового цивілізаційного  етапу розвитку всього суспільства  повинна сприйматися як загальна стратегічна мета діяльності держави  в цілому, що полягає у трансформації  всього комплексу суспільних відносин, з акцентом на розвиток інформаційних  та інформаційно-інфраструктурних відносин [6].