Сучасні модифікації ідей правової держави

Потрібно зазначити, що суверенну, політико-територіальну організацію публічної влади, яка ґрунтується на принципах верховенства права, дотримання закону, поважання особистості й недоторканності її прав, свобод та законних інтересів, називають правовою державою.  

Розглядаючи концепцією правової держави, треба зазначити ознаки за якими державу можна було б визначити як правову. До основних ознак,  належать:

•   закріплення у конституції та інших законах основних прав людини;

• панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни; 

• врегулювання відносин між особою та державою на підставі загальнодозвільного принципу: «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом»:

• взаємовідповідальність особи та держави;

•  наявність у всіх громадян правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і навичок їх використання в практичному житті;

• розподіл державної влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами держави; 

• юридична захищеність особи;

•  високе становище у суспільному та державному житті суду;

• неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, державними органами;

• політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів.

Досліджено, що словосполучення «демократична, соціальна, правова держава» уперше з'явилось у конституції Федеративної Республіки Німеччини в 1949 році, яка перша зафіксувала соціальну природу своєї держави. Це означало, що держава у своїй діяльності має підпорядкуватись принципу законності, соціальності, що означає обов'язок уряду здійснювати політику, спрямовану на забезпечення гідного рівня життя, задоволення основних життєвих потреб усіх соціальних груп, стояти на захисті прав індивіда, як особистості. Потім таке формулювання з'явилося в конституціях Франції (1958 р.), Швейцарії (1975р.), Іспанії, Туреччини (1978р.),Росії (1993р.), України (1996 р.) та інших держав.

Вирішальним моментом у демократизації суспільного життя, становленні моделі соціальної, демократичної, правової держави є забезпечення взаємодії гілок влади. Необхідність взаємодії гілок влади органічно випливає з ключового принципу правової і демократичної держави про розподіл влад. Проте, на практиці цей розподіл спричиняє конкуренцію вищих органів держави, насамперед органів законодавчої і виконавчої влади.

Потрібно вказати, що саме конкуренція, співробітництво, контроль гілок влади забезпечує стабільне становлення правової держави. В цьому саме і полягає система стримувань і противаг. Коли законодавча, виконавча, судова влада своїми діями, які передбачені законодавством, запобігають концентрації влади в одних руках. Завдяки цьому забезпечується стабільність  у функціонуванні всіх найголовніших державних інститутів і політичної системи загалом.

Важливе місце у правовій державі відводиться конституції як засобу правового регулювання суспільних відносин. Конституція – це загальна правова модель суспільства, якій повинно відповідати поточне законодавство. Жоден правовий акт держави не може суперечити Основному Закону. Пріоритет конституційних положень, її приписів і норм є визначальною рисою правової держави. Вказана ознака дозволяє характеризувати останню як конституційну державу. Отже, реалізація конституційних приписів шляхом їх конкретизації у відповідних законодавчих актах, законотворчому процесі в цілому неможлива поза принципами справедливості, гуманізму, забезпеченням прав і свобод людини та громадянина.

Водночас правовий закон не має нічого спільного зі свавіллям законодавця. У законах мають виражатися суспільні відносини, що об’єктивно складаються, тенденції їх розвитку та самооновлення, їх самоорганізаційний потенціал. Різного роду законодавчі обмеження й заборони суб’єктивного характеру лише підривають основи правової держави, стримують суспільний прогрес.

Проголошення Конституцією нашої держави як демократичної, правової, а також закріплення основних принципів правової держави як програмних, тобто таких, що не реалізовані повною мірою (відповідальність держави перед людиною, визнання людини найвищою соціальною цінністю, поділ державної влади, верховенство права тощо), дає підстави стверджувати: Україна потребує подальших демократичних перетворень. Вищому законодавчому органу України слід втілити ідею правової держави у законотворчому процесі шляхом прийняття необхідних законодавчих актів, перегляду чинних законів з метою приведення  їх у відповідність із основними засадами правової держави.

Мають рацію вітчизняні й зарубіжні автори, котрі переконані: правова держава є таким типом владарювання, за якого створюються умови для найповнішого забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а також послідовного обмеження правом політичної влади з метою недопущення можливих зловживань. У цьому розумінні правова держава постає як міра співвіднесеності між соціально-правовим ідеалом і реальною практикою його досяжності, проголошеними цілями соціального розвитку та засобами їх досягнення, виходячи передусім з можливостей державної правової політики, реального стану громадянського суспільства.

З огляду на зазначене, видається доцільним внесення змін до Основного Закону, які передбачали б оптимізацію розподілу повноважень між Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів з метою створення дієвого правового механізму стримувань і противаг, усунення паралелізму в керівництві органами виконавчої влади, законодавчого вдосконалення порядку формування уряду, засад його діяльності та регулювання процедури здійснення повноважень членами уряду. Також нагальним є розроблення правового механізму реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина (зокрема, права на мирні зібрання, права на участь у всеукраїнському й місцевих референдумах тощо).

Отже, сутність правової держави полягає ще й у дотриманні закону тими, хто прибуває при владі, у взаємній відповідальності держави і громадян один перед одним. Це означає визнання громадянами авторитету права, законослухняності, згоду і готовність людей жити й чинити так, щоб не утискувати інтереси інших. Тільки тоді, коли людство буде поважати інтереси інших, стояти на захисті прав людини., воно може стверджувати, що живе в правовій державі.

Суверенна правова влада повинна бути протиставлена ​​будь-яким проявам одержавлення. Відторгнення правової державності можливо по двох каналах: державно-владному і законодавчому. До політичних важелів можуть рватися різноманітні переродженські антиправові структури, свого роду політичні аномалії авторитарна тиранія, бюрократична олігархія - реакційно-реставраторські сили, а також войовнича охлократія, антигуманна технократія - демагогічно популістські сили. Правова держава - шлях до відродження природно-історичних прав і свобод, пріоритету громадянина в його відношенні з державою, загальнолюдських початків у праві, самоцінності людини. Поняття "правова держава" - це фундаментальна загальнолюдська цінність, така ж, як демократія, гуманізм, права людини, політичні й економічні свободи, лібералізм та інші. Суть ідеї правової держави - ​​у пануванні права в суспільному і політичному житті, наявності суверенної правової влади. За допомогою поділу влади держава організується і функціонує правовим способом, ця міра, масштаб демократизації політичного життя. Правова держава відчиняє юридично рівний доступ до участі в політичному житті всім напрямкам і рухам.

У чому ж полягає відмінність правової держави від держави? Держава характеризується її всевладдям, непов'язанністю правом, свободою держави від суспільства, незахищеністю громадянина від сваволі і насильства з боку державних органів і посадових осіб. На відміну від неї правова держава обмежена правом, виходить із верховенства закону, діє строго у визначених межах, установлених суспільством, підпорядковується товариству, відповідальна перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян.

Разом з тим правова держава, як і всяка держава, має загальні риси, які зводяться до наступного:

1.                  Державна влада як засіб проведення внутрішньої і зовнішньої політики.

2.                  Вона являє собою політичну організацію суспільства, засновану на відповідному соціально-економічному базисі суспільства.

3.                  Має у своєму розпорядженні спеціальний державний механізм.

4.                  Має визначену адміністративно-територіальну організацію на своїй території.

5.                  Існує завдяки податкам і іншим зборам.

6.                  Має державний суверенітет.

Особливості механізму правової держави полягають у наступному. Усі його структурні частини й елементи функціонують на основі принципу поділу влади, строго у відповідності зі своїм цільовим призначенням. Наділені владними повноваженнями, структурні частини й елементи правової держави у своїй специфічній формі діяльності реалізують волю суспільства. Структурні частини й елементи правової держави усю свою діяльність строго поєднують із чинним законодавством. Посадові особи несуть персональну відповідальність за посягання на права і свободи громадян, гарантовані конституцією й іншими нормативно-правовими актами. Права і свободи громадян забезпечуються органами правової держави. Механізм правової держави є засобом її існування. Функції правової держави реалізуються за допомогою її механізму.

Таким чином, у правовій державі її механізм вільний від бюрократизму й адміністративно-командних методів управління. Його демократичний характер обумовлений відповідальністю перед товариством на службі якого він знаходиться. Правова держава є концентроване вираження цивільного суспільства. У силу цього його етапи розвитку в цілому і загальному збігаються з етапами розвитку громадянського суспільства. Разом з тим, оскільки всяка держава має відому самостійність по відношенню до суспільства, то етапам розвитку правової держави властиві певні особливості, що відбивають його політичний характер. Перший етап розвитку правового цивільного суспільства - це становлення ринкової економіки, підприємництва, гласності, свободи засобів масової інформації, соціальної захищеності громадян; другий етап - утвердження ринкової економіки різноманітних форм підприємництва, забезпечення соціальної захищеності громадян, наявність гласності, вільної діяльності засобів масової інформації.

ВИСНОВОК

У  даній роботі досліджувався процес розвитку і становлення поглядів на правову державу,  починаючи з найдавніших часів і закінчуючи сучасною українською правовою думкою. Розвиток ідеї правової держави продовжувався сторіччями, однак його принципи закріплені в конституціях ряду держав лише в ХХ столітті.

Сучасні вчення про правову державу багато в чому визначаються соціокультурними та правовими традиціями, що склались у різних соціальних системах, зумовлюються такими принципами правової системи, як рівність держави та громадянина перед законом, верховенство права, пріоритет норм міжнародного права над нормами національного законодавства тощо. Скажімо, верховенство права як принцип передбачає його втілення у правотворчу та правозастосовну, законотворчу діяльність, які за своїм змістом мають відповідати  вимогам соціальної справедливості, свободи, рівності, втілювати загальнолюдські цінності й ідеали. Однією з ознак верховенства права є та обставина, що право не обмежується лише законодавством як однією з форм його втілення, передбачає й інші соціальні регулятори – мораль, традиції, звичаї тощо, які, зумовлені соціокультурним рівнем розвитку суспільства, легітимізуються соціумом.

На підставі викладеного, можна зробити висновок про те, що більшість історичний ідей і концепцій про правову державу не витримують критики з боку психолого-біологічного і еволюційного шляху розвитку людського суспільства, а значить, не є абсолютно обгрунтованими. Правова держава для нас це той горизонт, до якого необхідно прагне в своєму русі до верховенства Закону, дієздатній громадянському суспільству, справедливому механізму регулювання взаємовідносин, загалом, до досконалості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.             Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., 1978. – Т. 1. – 350 с.

2.             Безродний Є.Ф.,  Ковальчук Г.К.,  Масляний О.С.  Світова класична думка про державу і право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 391 с.

3.             Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. - К., 2000. - 356 с.

4.             Гоббс Т. Сочинения. – М., 1992. – Т. 1. – 450 с.; Т. 2. – 390 с.

5.             История политических и правовых учений // Под ред. В.С.Нерсесянца. - М., 1995. - 736 с.

6.             Кант И. Сочинения: В 6 т. – М., 1965. – Т. 2. – 300 с.

7.             Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -  №30. - Ст.141.

8.             Котюк В. Основи правознавства: Підручник. – К., 2002. – 390 с.

9.             Монтескье. Избранные произведения. – М., 1955. – 280 с.

10.        Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений. – М.: Юридическая литература, 1995. – 300 с.

11.        Нерсесянц В.С. Філософія права: Підручник для вузів. - М.: Норма, 2005.

12.        Платон. Собрание сочинений: В 4 т. – М., 1990. – Т. 3. – 450 с.