Сучасні модифікації ідей правової держави

16

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра державного права

     та митної політики

Курсова робота

з дисципліни “Теорія держави та права України”

за темою:

«Сучасні модифікації ідей правової держави»

                                                                                                                              Виконав:

слухач групи П11-1з

                                                                                                                Негруця О.В.

                                                                                                                              Перевірив:

                                                                                                                доц. Бочаров Д.О.

Дніпропетровськ,

2012р.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ З УРАХУВАННЯМ ІСТОРИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ…………………………………………………….4

1. Ідеї ​​правової держави в давнину………………………………………...5

2. Ідеї правової держави Середньовіччя і Нового часу…………………..8

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ…………13

1.      Поняття і основні ознаки правової держави……………………...…...18

ВИСНОВКИ…………………………………………………..…………………..24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….……………25
ВСТУП

Протягом багатьох століть розвивалося і вдосконалювалося суспільство, виникали нові форми співіснування індивідуумів,  змінювалися погляди людей щодо взаємодії між собою. Ще з давніх часів існували прогресивні ідеї утворення людської спільноти, а потім і побудови держави на засадах справедливості, гуманізму та законності. У Середні віки до цих вимог додалися верховенство права, рівність перед законом, розподіл владних повноважень і з’явилася назва держави, яка б мала такі риси, – правова держава.

Зараз значно розвинулася правознавча думка, що дало змогу на основі досягнень минулих поколінь розвинути сучасну теорію правової держави та перевести це вчення в якісно новий ракурс. Останнім часом все більше уваги приділяється не теоретичному розвитку правової держави, а питанням, вирішення яких дало б змогу побудувати таку державу в реальному житті.

Багато держав поставили собі за мету побудувати правову державу, але жодна з них не досягла цього.  В деяких країнах виникають однакові проблеми на етапі державного будівництва. Не є виключенням і Україна. Тому вивчення історії ідеї правової держави є надзвичайно важливим процесом сучасного розвитку української правової думки. 

Теорія правової держави формувалась протягом великого історичного періоду розвитку людства.  Через це існує багато літератури,  у якій ця проблема піддається аналізу і яка охоплює поетапний розвиток теорії правової держави від стародавніх часів до сучасності.

У різних джерелах поняття  «правова держава»  подається по-різному,  немає однозначності й у визначенні принципів правової держави. Тому вважається за необхідне розкрити поняття правової держави, виявити шляхи формування та вдосконалення ідеї правової держави від минулого до сучасності, дослідити розповсюдження сучасної ідеї правової держави в Україні.

РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ З УРАХУВАННЯМ ІСТОРИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ

Історія зберігає чимало повчальних і плідних ідей про сумісності держави з правом. Правова держава - це продукт «нового часу». Ні давнина, ні середні століття не знали правової держави, хоча сама ідея правової держави іде своїми коренями в античне суспільство. Для всеосяжного вивчення даного питання необхідно проаналізувати відомості про ідеї і поняттях, подібних у ряді принципів з терміном «правова держава», що дійшли до наших днів з глибокої давнини.

Зрозуміло, різні мислителі, політичні та громадські діячі вкладали різний зміст в ідею правової держави. Якщо в одних така держава асоціювалося, в кінцевому рахунку, з приватною власністю, багатством певних класів і верств, з використанням у різних формах чужої праці, то в інших все виглядало як раз навпаки.

Питання правової держави широко обговорюються в наш час. Основна причина такої уваги до правової держави полягає не тільки в гуманності самої ідеї, але і в пошуках шляхів її найбільш адекватного оформлення і ефективного здійснення.

1. ІДЕЇ ​​ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В ДАВНИНУ

Поняття «правова держава» поширене в юридичній науці й конституційному праві. Ідеї правової держави знайшли своє відображення в конституціях багатьох країн світу: Німеччини,  Іспанії,  Італії,  Франції,  України,  Росії,  Білорусії,  Болгарії,  Чехії,  Угорщини, Словенії. Однак це поняття не має однозначного визначення.  У наш час,  як і в минулі часи,  політики,  філософи,  юристи –  представники різних ідеологій і політичних уподобань – убачають у ньому різну суть.

Ідея правової держави в розумінні верховенства чинних законів сягає в далекі часи античного світу.  Аристотель,  Платон,  Геракліт,  Цицерон у пануванні законів вбачали запобігання сваволі і міць держави.

Платона можна вважати одним з перших давньогрецьких філософів,  який у систематичній формі подав своє розуміння держави. Суспільно-політичним питанням Платон присвячує два найбільших своїх твори – «Держава»  та  «Закони».  Платон висунув свій проект ідеальної держави,  який є першою соціальною утопією в історії суспільства. Ідеальна держава, згідно з філософією Платона, повинна бути заснованою на засадах справедливості.  Але Платон передбачав жорстку ідеологічну диктатуру влади.  Платонівська держава –  це теоретична схема утопічної держави,  в якій життя суспільства підпорядковується державному контролю.

Ідеї піднесення ролі прав у Стародавній Греції,  Стародавньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гуманістичної основи.  Це були ідеї,  що відбивали інтереси лише панівної частини тогочасного суспільства –  рабовласників. Доля ж сотень тисяч рабів майже не бралася до уваги.

Найбільш яскравим прихильником рабовласницької держави античного світу був Аристотель.  Відхиляючи  «ідеальну державу»  Платона,  він пропонує свою теорію держави, засновану на рабовласництві. Ця держава, на думку Аристотеля, являє собою найкращу форму людської спільноти. В ній влада має належати не багатим і бідним, а середньому прошарку рабовласників. «У кожній державі ми зустрічаємо три класи громадян: дуже заможні,  дуже бідні й треті,  які стоять в середині між тими та іншими». Рабство як явище Аристотель вважав існуючим від природи. Найкращими формами держави Аристотель називав: монархію,  аристократію,  політію. Внутрішній взаємозв’язок права і держави філософ сформулював так: «Поняття справедливості пов’язане з уявленням про державу, оскільки право, що служить критерієм справедливості, є регуляційною нормою політичного спілкування».

Античні філософи та правознавці зв’язували державу правом і показували необхідність існування в державі правових законів,  що панували б над державними структурами, були б мірилом справедливості дій держави та її чиновників і регулювали політичні відносини.

Важливий крок у напрямку формулювання теорії правової держави зробив давньоримський вчений Марк Тулій Цицерон. Він писав: «Закон – опора того високого становища,  яким ми користуємося у державі,  основа свободи,  джерело правосуддя: розум, душа, мудрість і сутність держави зосереджені у законах». Філософ розглядав державу як публічно-правову спільність,  як справу народу. На його думку, народ – це не всяке об’єднання людей, зібраних докупи хоч би в який спосіб. Народ – це об’єднання багатьох людей,  пов’язаних між собою згодою в питаннях права і спільності інтересів. Перевершивши своїх учителів: Платона, Аристотеля, Полібія,  Цицерон показав державу як правову форму організації загальної справи.

Право, за Цицероном, є необхідним джерелом державності. Згідно з концепцією цього мислителя,  держава є правовою не тому,  що її органи дотримуються своїх же законів, а через те, що держава, власне, це право – природне право народу, узгоджене і впорядковане. З його концепції випливає вимога про відповідність державних законів природному праву. Тільки такі закони, з погляду Цицерона, є справедливими. Вчений вважав, що законами слід закріплювати не тільки міру влади, а й міру підкорення.

Він сформулював дуже важливий принцип права,  стверджуючи,  що чинність закону поширюється на всіх. Цицерон відстоював формальну правову рівність усіх громадян, рівність їхніх прав і водночас відкидав фактичну майнову, розумову, службову та іншу рівність. Він визначав державу як загальний правопорядок. Захист свободи громадянина, його прав як складової правопорядку та всієї державності –  це не приватна,  а загальна справа держави.

Поширення християнства в Європі спричинило певні зміни в оцінці ролі права. Видатний християнський теолог IV – V ст. н.е. Аврелій Августин піддає гострій критиці право рабовласницького Риму як таке, що суперечить праву, наділеному  «божественною благодаттю». Згодом ці ідеї знайшли яскравий прояв у трактаті християнського мислителя Фоми Аквінського, у якому стверджувалася ідея держави і права як тих,  що є елементом Божого управління Всесвітом і засобом сприяння загальному благу. Отже, закладається ідея не просто значущості права в житті держави, а права як інструменту забезпечення добра і справедливості для всіх людей.

Та відомий філософ Гоббс вважав, що державній владі має підпорядковуватись і церковна влада.  Гоббс відстоював теорію сильної централізованої влади, створеної шляхом суспільного договору. Така влада забезпечує політичний порядок і виживання людства. Суспільний договір дає мир «лише одним шляхом, а саме шляхом зосередження усієї влади й сили в одній людині,  або в зборах людей,  які більшістю голосів могли б звести всі волі громадян в єдину волю». Необмежена влада держави розповсюджувалась Гоббсом як на поведінку, так і на світогляд людини. Хоча Гоббс був монархістом, він визнавав можливість існування необмеженої державної влади в різних формах.

2. ІДЕЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І НОВОГО ЧАСУ

Ідеї про правову державу античних класиків розвинули й доповнили мислителі Середньовіччя і Нового часу. Вони помітно вплинули на становлення і розвиток таких прогресивних теорій,  як поділ влади,  конституціоналізм, правова державність, відіграли значну роль у критиці феодальної нерівності, привілеїв і беззаконня, в подоланні середньовічних теологічних концепцій про державу і право, у ствердженні ідей формальної рівності та свободи людей.

У ХVIII ст. розвиток ідеї правової держави в Європі значною мірою обумовлюється прагненням протидіяти всевладдю чиновницько-бюрократичних апаратів тогочасної монархії.  Так, Локку належить заслуга висунення вперше в історії політичної думки ідеї розподілу верховної влади на законодавчу,  виконавчу і федеративну,  так як за умов їхньої незалежності одна від одної можна забезпечити права особистості. Суб’єктивні права він вважав такими, що встановлюються з волі держави і полягають у тому, щоб кожна людина мала постійні правила для життя і спілкування в суспільстві, встановлювані законодавчою владою,  що утворена в державі.  Філософ розглядав ці права як свободу діяти згідно з власним бажанням у всіх випадках, коли це не заборонено законом, і не бути залежним від постійної невизначеної, невідомої самовладної волі іншої людини.

Локк фактично виступає як теоретик конституційних режимів, за яких закон і виконавча влада підпорядковані правосуддю і природному праву. Політична система стає поєднанням народу і держави, у якому кожен з них повинен відігравати свою роль в умовах рівноваги і контролю. Вчений не тільки констатував поділ влади, а й установив ієрархічність її гілок,  вважаючи законодавчу владу верховною  (але не абсолютною),  запропонував нормативне закріплення стримувань і противаг. Ці ідеї філософа були покладені в основу буржуазного конституціоналізму, що виник у ХVII столітті.

Ідею Джона Локка про розподіл влади розвинув інший відомий філософ та юрист Шарль Луї де Монтеск’є. Він вважав, що розподіл влади має бути за будь-якої форми правління,  як при монархії,  так і при демократії.  Спираючись на вчення Локка, Монтеск’є обґрунтував необхідність у демократичній державі поділу влади законодавчу, виконавчу та судову гілки, які повинні бути незалежними одна від одної.

Законодавча влада має належати парламенту, виконавча – королю, судова – незалежному суду присяжних. Кожна з названих гілок влади повинна мати стримування і противаги з метою недопущення узурпації однією владою інших владних повноважень. Лише за таких умов існування самостійних,  незалежних одна від одної гілок влади людина може отримати повну свободу,  бути вільною у виборі певного варіанта поведінки в межах чинних у державі законів. Якщо в суспільстві не забезпечено реалізації прав і свобод людини та громадянина, не проведено поділу влади на вищезгаданих засадах, це суспільство не має конституції і не може вважатися демократичним.  Монтеск’є розглядав поділ і взаємне стримування гілок влади як головну умову забезпечення політичної свободи. Тільки подібний державний устрій, у якому всі ці влади розділені, може забезпечити таке положення, за якого нікого не будуть примушувати робити те, до чого його не зобов’язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.