Субъекты права

4) соціальні спільноти  — народ, нація, етнічні групи,  громадяни виборчого округу тощо.             Нація (від латів.(латинський) natio — плем'я, народ), історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки.           Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.

 

3.  Правосубєктність, як основна властивість субєкта права

Правосуб'єктність (праводієздатність) належить до умов набуття правового статусу, тому що вона полягає в здатності особи мати права, виконувати обов'язки, нести відповідальність.

Однак цим її призначення не вичерпується. Без правосуб'єктності неможливо визначити правовий статус фізичної і юридичної особи: спеціальна правосуб'єктність впливає на спеціальний статус, а індивідуальна правосуб'єктність значною мірою характеризує індивідуальний статус. Правосуб'єктність сприяє встановленню відмінності правового статусу від інших соціальних статусів особи — економічного, політичного, етнічного та ін.

Термін «правосуб'єктність»  застосовується до суб'єктів права — учасників правовідносин. Припускаючи наявність правосуб'єктності, правовий статус особи є свого роду інструментом, який систематизує норми про суб'єкта права (його права, свободи, обов'язки, відповідальність) і приводить їх у стійкий стан. Тому правосуб'єктність як важливий «опорний» інститут (фундамент) набуття правового статусу фізичною або юридичною особою може бути включена до складу правового статусу¹⁰.

В юридичній науці тривалий час панувала думка про те, що правосуб'єктність юридичної особи відрізняється від правосуб'єктності фізичної особи. Вважалося, що у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно і не можуть бути обмежені, тоді як у фізичної особи правоздатність і дієздатність виникають неодночасно і дієздатність обмежується.

Однак сформоване раніше уявлення про повний збіг правоздатності і дієздатності юридичної особи не виправдує себе в умовах трансформації суспільства до ринкових відносин. Виявилося, що юридична особа не завжди без будь-яких умов може використовувати ті права, які має. Дієздатність юридичної особи може змінюватися без зміни її правоздатності. Так, підприємство-боржник не має можливості реалізувати свої права на власний розсуд. Його дієздатність обмежується. Цю обмежену дієздатність юридичної особи-боржника доповнює (наприклад, відповідно до законодавства Росії) арбітражний управляючий, який має широкі повноваження щодо управління підприємством-боржником. Своїми діями він дає можливість підприємству-боржнику брати участь у цивільному обороті через здійснення всіх не заборонених законом операцій.

Існують різні підходи  до питання про співвідношення правосуб'єктності і правового статусу, одні вчені  вважають правосуб'єктність передумовою правового статусу, другі схильні включати її в правовий статус як структурний елемент, треті називають правосуб'єктність більш об'ємною категорією, яка вбирає в себе правовий статус.

Правовий статус громадянина, іноземця чи особи без громадянства безпосередньо виражає його правосуб'єктність, котру, як записано в Загальній декларації прав людини ООН, зобов'язані визнавати всі держави. Він містить у собі основні невідчужувані права людини, як правило, закріплені в конституції демократичної держави¹¹.

Правоздатність означає встановлену законом здатність особи чи організації бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вона виступає в якості первинної умови, загальної підстави для участі у правовідносинах.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, не наділених загальною правоздатністю. Це важлива передумова і невід'ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи. Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб'єктів, що має абсолютний, універсальний характер. Вона випливає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов'язок кожної держави — належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Правоздатність відрізняється  від суб'єктивного права тим що: а) вона невіддільна від особи (людину не можна позбавити правоздатності), її не можна «відібрати» або «обмежити»; б) вона не залежить від віку, професії, статі, національності, місця проживання, майнового стану та інших життєвих обставин; в) вона не може передаватися, її не можна делегувати іншим; г) стосовно суб'єктивного права вона первинна, вихідна, відіграє роль передумови; д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність абстрактна.

Дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК). 
Наведене визначення дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим, воно не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті риси, котрі відрізняють її від тлумачення дієздатності юридичної особи (котра, однак, згідно із концепцією ЦК, не співпадає з поняттям дієздатності фізичної особи — див. ст. 92 ЦК)¹². 
Елементами змісту дієздатності фізичної особи є: 
1) можливість самостійного вчинення правочинів (право- чиноздатність); 
2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (де- ліктоздатність); 
3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (теста- ме нтоздатність); 
4) можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність); 
5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнес- дієздатність).  
          4.  Загальна характериистика фізичної особи, як субєкта права

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

У міжнародних документах про права людини записано, що кожна  людина, де б вона не знаходилася, має  право на визнання її правосуб'єктності¹³.

В основі визначення природи  правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії:

— вікова характеристика (певний вік);

• зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів.

Склад правосуб'єктності фізичної особи:

•  правоздатність;

•  дієздатність;

•  деліктоздатність.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Правоздатність —  не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав.

Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін¹⁴.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність.

Дієздатність, на відміну  від правоздатності, залежить від  віку, фізичного стану особи, а  також інших особистих якостей  людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття.

Як правило, у більшості  галузей права дієздатність і  правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб'єктом конкретних правовідносин.

У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності.

Повна дієздатність настає з 18 років.

Неповна (відносна) дієздатність: 14—18 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), 15—18 (за чинним законодавством).

Законодавством передбачена  можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування — за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.

Часткова дієздатність: до 14 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), до 15 років (за чинним законодавством).

Обмежена дієздатність виражається в такому:

• обмеження прав і  свобод людини і громадянина законом  держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

• обмеження прав і  свобод людини і громадянина можливо  за рішенням суду внаслідок зловживання  спиртними напоями

або наркотичними засобами.

Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Ніхто не може бути обмежений  у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність  у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, Правосуб'єктність — категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник.

Деліктоздатність — це здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років (ст. 10 КК України). Варто уваги те, що, не досягши повної дієздатності, ці особи є деліктоздатними.

Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Правосуб'єктність фізичних осіб може бути:

загальною

спеціальною

індивідуальною

 

У конкретних правовідносинах  суб'єкт може виступати як носій загальної, спеціальної та індивідуальної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність —  юридична передумова для визнання особи  носієм відповідного правового статусу¹⁵.

 

Висновки

Суб'єкт права — це особа чи організація, за якими держава визнає здатність бути носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. У сучасній юридичній літературі поняття «суб'єкт права» частіше за все використовується як синонім термінів «суб'єкт» чи «учасник правовідносин». У юридичних джерелах кінця XIX — початку XX ст. поняття «суб'єкт права» використовувалося для позначення носія «суб'єктивних прав».

Не природа, не суспільство, а тільки держава визначає, хто  і за яких умов може бути суб'єктом  права, а отже, і учасником правовідносин, які якості він повинен мати. Лише законом може встановлюватися і визначатися та особлива юридична якість, чи властивість, яка дозволяє особі чи організації стати суб'єктом права. Ця якість чи властивість називається правосуб'єктністю.

Правосуб'єктність (праводієздатність) належить до умов набуття правового статусу, тому що вона полягає в здатності особи мати права, виконувати обов'язки, нести відповідальність.

Правоздатність означає встановлену законом здатність особи чи організації бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вона виступає в якості первинної умови, загальної підстави для участі у правовідносинах.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність.

Дієздатність, на відміну  від правоздатності, залежить від  віку, фізичного стану особи, а  також інших особистих якостей  людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Види суб'єктів правовідносин: 
1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): 
- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни; 
- іноземні громадяни; 
- особи без громадянства (апатриди); 
- особи з подвійним громадянством (біпатриди); 
 
2) колективні суб'єкти (юридичні особи): 
- державні органи, організації, установи, підприємства; 
- органи місцевого самоврядування; 
-комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні); 
- громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо); 
- релігійні організації; 
3) держава та її структурні одиниці: 
- держава; 
- державні утворення (суб'єкти федерації — штати, землі, автономії; в Україні — Автономна Республіка Крим); 
- адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.); 
4) соціальні спільноти — народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

У міжнародних документах про права людини записано, що кожна  людина, де б вона не знаходилася, має  право на визнання її правосуб'єктності.

В основі визначення природи  правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії: