Субъекты права

Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України  може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

У систему місцевого  самоврядування входять:

— територіальна громада;

— сільська, селищна, міська рада;

— сільський, селищний, міський голова;

— виконавчі органи сільської, селищної, міської ради — органи, які створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених законодавством;

— районні та обласні ради, що представляють  спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

— органи самоорганізації населення  — представницькі органи, що створюються  частиною жителів, які тимчасово  або постійно проживають на відповідній  території в межах села, селища, міста.

У містах із районним поділом  за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють  відповідні територіальні громади  та здійснюють від їх імені та в  їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Сільські, селищні, міські, районні  в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

3. Комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні). Серед комерційних організацій чільне місце займають підприємства як основна ланка в господарському механізмі. Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільне необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим Статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідносин — юридична особа.

4. Громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо). Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцією та законодавством України.

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Форми суспільної активності громадян виражено в діяльності їх різних об'єднань, тому поняття «об'єднання громадян» є узагальнюючим, що відбиває різноманітність цих форм у реальному житті суспільства.

Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер. Її може бути спрямовано на участь у  розробленні державної політики, розвиток науки, культури, відродження  духовних цінностей, розв'язання конкретних соціальних проблем окремих категорій  і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлено спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.

Одним із критеріїв класифікації об'єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. наведено чітке визначення різновидів об'єднань громадян — політичних партій і громадських організацій. У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні» політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об'єднання громадян — прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах⁷.

На відміну від політичної партії, громадською організацією є об'єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:

масові об'єднання  громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні  товариства, професійні спілки тощо);

органи громадської  самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);

органи громадського самоврядування (ради й колективи  мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).

Об'єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм  можна виділити об'єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об'єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць.

Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим об'єднанням громадян.

До загальних ознак  слід віднести:

1) добровільність об'єднання.  Це відображено в добровільності  вступу та виходу з об'єднання  громадян, методах роботи, сутністю  яких є досягнення певної мети  внутрішньоорганізаційними методами, особливих формах примусу, з  яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян;

2) організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань  громадян виступають самоврядування  та саморегуляція;

3) відсутність у об'єднань  громадян внаслідок їх природи  державно-владних повноважень (за  винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду й закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).

Окремими ознаками, притаманними окремим об'єднанням громадян, є:

1) членство в об'єднанні  та відносини членства, що випливають  звідси;

2) обов'язковість участі  членів об'єднання громадян у  його роботі та створенні матеріальної  бази об'єднання шляхом внесення  членських внесків;

3) наявність статуту  об'єднання громадян. У діяльності об'єднань громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об'єднань громадян для виконання їх статутних завдань і цілей.

Взаємовідносини держави  та об'єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в  законодавчому закріпленні правового  статусу об'єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними  серед них є Закон України «Про об'єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Діяльність деяких об'єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюють відповідні законодавчі акти.

5. Релігійні організації.            Релігійні   організації   в   Україні   утворюються  з  метою задоволення  релігійних  потреб  громадян сповідувати і поширювати віру  і  діють відповідно  до  своєї ієрархічної та інституційної структури,  обирають,  призначають  і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

      Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади,  
управління  і  центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські  
товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання,  
що  складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні  
об'єднання представляються своїми центрами (управліннями)⁸.

3) держава та її структурні одиниці:

Держава — не звичайний вид юридичної особи. Це особливий суб'єкт правовідносин (так вважали ще римські юристи). Ці особливості проявляються в тому, що:             • держава не має ні правоздатності, ні дієздатності (на відміну від фізичних та юридичних осіб);         • вона не має й спеціальної компетенції (на відміну від інших колективних суб'єктів);           • саме держава встановлює та формулює завдання, принципи та цілі власної діяльності, а також визначає права й обов'язки громадян та інших суб'єктів;             • лише вона має право самостійно визначати для себе коло обов'язків та предмет ведення;            • лише вона офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за її межами — у взаємовідносинах з іншими державами. Держава має загальний і конкретний правовий статус, який реалізується за допомогою двох систем: системою внутрішньодержавного права та системою міжнародного права.⁹            Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права — нормами (правами й обов'язками) міжнародної спільноти, які є однаковими для всіх її членів. При цьому кожна держава не тільки володіє правами й обов'язками, встановленими міжнародним правом, але й створює міжнародно-правові норми та принципи. Тому кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус. Конкретний правовий статус держави залежить від тих конкретних різноманітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнародній арені.       Держава як організація всього суспільства покликана висловлювати публічні, загальні інтереси і, отже, діяти на основі норм публічного права. За межами та всередині країни держава є важливим учасником таких публічних відносин:             1) міжнародно-правових — укладає двосторонні та багатосторонні договори на основі норм публічного міжнародного права;     2) конституційно-правових — надання національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою чи присвоєння йому почесного звання;           3) кримінально-правових — здійснює боротьбу зі злочинністю ім'ям держави тощо.           Таким чином, держава через державну владу виступає як владний суб'єкт правовідносин. Держава виступає і як суб'єкт правовідносин на основі норм приватного права:           • міжнародних — укладає договори на основі норм міжнародного приватного права;           • внутрішніх цивільно-правових — випускає державну позику; приймає передачу спадщини на користь держави.        У сфері приватноправових відносин держава є рівноправним учасником і не має ніяких пільг чи переваг.         Держава управляє певною часткою власності, яка не закріплена за окремими державними організаціями та установами, а належить суспільству в цілому. Ця частка державного майна та кошти державного бюджету становлять державну казну країни. Тому в приватноправових відносинах виступає не держава в цілому в єдності своїх функцій та органів, а держава як загальнодержавна казна у вигляді своїх фінансових організацій, що діють у певній галузі комерційної, господарської діяльності.     Визначеність та стабільність правового статусу держави, який регулюється нормами внутрішньодержавного права, позитивно впливає на її міжнародно-правовий статус, підвищує її авторитет та відкриває широкі можливості для співробітництва з іншими державами.