Співвідношення форми і механізму держави

Національний  технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

 

 

Факультет соціології і права

 

Кафедра теорії права і держави

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з курсу: «Теорія  держави і права»

 

на тему: Співвідношення форми і механізму держави

 

 

 

Виконав:

студент І-го курсу

групи СП – 23

Науковий  керівник:

Чепульченко Тетяна Олексіївна

к.ю.н., доцент, зав. кафедри теорії права і держави 

 

 

 

 

Київ

2013

 

ПЛАН:

 

ВСТУП…………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСИКА ФОРМИ ДЕРЖАВИ…………………5

1.1. Поняття та елементи форми держави……………………………………………..5

1.2. Форма державного  правління……………………………………………………..9

1.3. Форма державного  устрою………………………………………………………14

1.4. Форма державного (політичного) режиму………………………………………19

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ………………………22

2.1. Поняття та  ознаки механізму держави…………………………………………….22

2.2. Структурні  елементи механізму держави…………………………………………25

2.3. Принципи  організації і діяльності механізму  держави…………………………26

РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОЗВЯЗОК ФОРМИ І МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ………………28

3.1. Співвідношення  форми і механізму держави……………………………………28

3.2. Взаємодія  та роль державного апарату  в механізмі держави…………………30

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Кожна держава, як і будь-яке інше соціальне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися певними способами, методами. Жодна цивілізована держава не може розвиватися і функціонувати в хаосі, без управління.

Тому, обрана тема не позбавлена своєї актуальності. Це можна пояснити тим, що форма держави та механізм держави допомагають реалізовувати та здійснювати керівництво державою.

Слід зазначити, що питання про форму держави  набуває особливого значення. Адже вона стосується найважливіших аспектів організації і діяльності держави. Тому вірне розуміння відповідних теоретичних положень, які почерпнуті з аналізу світового досвіду державного правого будівництва, застосування їх адекватно до конкретних умов і національних традицій може суттєво сприяти створенню життєздатної форм й держави, яка забезпечить прогресивний розвиток і розквіт всього суспільства. А дослідження поняття та особливостей механізму держави, її складових є вкрай важливим завданням, оскільки за допомогою розкриття суті механізму держави можна побачити ефективність діяльності всіх державних органів.

Метою є дослідження всіх форм держави з урахуванням їх історичної еволюції, а також дослідження механізму держави та визначення їх взаємозв’язку.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

• Аналіз історичних форм держави;
• Визначення особливостей всіх трьох елементів форми держави (державний устрій, форма правління, державний (політичний режим);
• Вивчення особливостей механізму держави та його структурних елементів;
• Визначення взаємозв’язку між поняттями «форма держави» та «механізм держави»;
• Визначення ролі апарату держави в механізмі держави та виявлення взаємозв’язку між ними.

Об’єктом даного дослідження виступають основні закономірності розвитку та становлення форм держави та механізму держави.

Предметом дослідження є співвідношення форми і механізму держави.

Методи дослідження. Обрана методологія містить у собі як загальнонаукові принципи історизму та об’єктивності розгляду, так і конкретно-наукові методи пізнання: формально-юридичний, формально-логічний, юридично-догматичний, критичний тощо. При написанні курсової роботи використовувались такі методи:

• діалектичний, який передбачає розгляд явищ у їх взаємозв’язку та єдності, розвитку та взаємному впливі;
• історичний – з метою аналізу та обґрунтування теоретичного аспекту становлення та розвитку форм держави;
• системно-структурний, спрямований на вивчення організаційно-структурного та організаційно-функціонального вимірів структури механізму держави та його елементів;
• порівняльно-правовий – для зіставлення юридичних понять, явищ та процесів.

Теоретична  база дослідження побудована на працях відомих вчених та науковців. Зокрема,  М.І. Абдулаєв, С.С. Алексєєв, В.І. Гойман, О.В. Зайчук, М.С. Кельман, С.О. Комаров, В.М. Кудрявцев, О.Г. Мурашина, П.М. Рабінович, Н.М. Хома тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМИ ДЕРЖАВИ

 

1.1. Поняття  та елементи форми держави

 

Історична та сучасна  дійсність представляє нам велику різноманітність форм держави. Їх класифікація, встановлення основних типів завжди привертали до себе увагу науковців. До вирішення проблемних питань підходили не лише з логічного боку, але й з політичного, що обумовлений інтересами історичної епохи.

Аристотель  в основі своєї класифікації, поклав два принципа: кількість керуючих та характер владних повноважень. З одного боку, вагомим є те, скільки осіб здійснює владні повноваження, з іншого боку – для чиїх інтересів здійснюється влада: за для особистих чи для суспільних потреб [24, с. 570].

Філософська категорія  форми держави, поряд із сутністю й змістом, є найважливішою категорією юридичної науки і широко використовується в різних галузях знань, виконуючи  організуючу, системотворчу роль. Поняття  форми держави розкриває взаємозв’язок між окремими аспектами держави, дає «канву» для розгортання поняття «держава» в цілісну теорію, систему понять. При цьому провідним елементом форми держави виступає форма правління або, як її іноді називають, структурний тип держави, оскільки держава в організаційному плані виступає як система органів, кожен з яких певним чином пов'язаний з державою в цілому та іншими державними органами [17, с. 9].

Форми держави  ніколи не залишалися і не залишаються  раз і назавжди встановленими, незмінними. Під впливом багатьох економічних, соціально-політичних, ідеологічних та інших факторів вони завжди змінювалися і розвивалися, постійно змінювалося уявлення про них, тому цілком слушним видається твердження Л. Гумпловича, що «вчення про відмінність держав або про державні форми є настільки ж хитким і невстановленим, як і визначення держави» [14, с. 221].

За всю історію  розвитку держави і права були висунуті десятки різних теорій. Ще у Стародавній Греції та Римі філософи і юристи висловлювали подекуди надто суперечливі думки і судження з приводу того, що слід розуміти під формою держави та які форми держави існують, чим вони відрізняються одна від одної.

Стародавні  греки не випадково наголошували на значенні форми. Один з мислителів античності – Платон – відводив формі визначальну роль, адже сама ідея держави невід’ємна від її форми, на що вказує етимологія слова «форма» - ідея, морфос. Традиції давньогрецької думки в дослідженні форм держави розвивалися й у Стародавньому Римі. Форма надає буття речі – вважали римські юристи [17, с. 11].

Проблема форми держави  цікавила стародавніх мислителів переважно  з точки зору пошуку ідеальних  моделей політико-правової організації  суспільного життя. Антична філософія  шукала «золоту середину» у всьому, в тому числі й в організації державної влади.

Одним з найважливіших  теоретичних здобутків В.С. Петрова  є принциповий висновок про те, що форма є вторинною, похідною від  змісту держави; зміна змісту держави  тягне за собою зміну її форми, хоча при цьому можуть зберігатися деякі відносно прогресивні елементи старого [15, с. 43]. Саме з прізвищем В.С. Петрова пов'язаний початок гострої наукової дискусії щодо внутрішньої та зовнішньої форми держави, яка продовжувалась серед радянських теоретиків до кінця 80-х рр.. ХХ ст. Під внутрішньою формою держави він розумів відображення організаційно-політичних принципів здійснення влади, іманентних даному історичному типу держави, а під зовнішньою формою – організацію верховних органів влади, правові способи їх зв’язку між собою та населенням [16, с. 99].

Своєрідну точку  зору з даної проблематики висловлював  того часу Л.А. Каск, розглядаючи державу  як складну соціальну систему  у двох аспектах – статичному і  динамічному. При підході до держави  як статичної системи змістом  держави він вважав механізм, а його структуру – формою. При цьому під структурою він розумів способи зв’язку між органами, їх підпорядкованість, розподіл компетенції тощо або те, що охоплюється поняттям форми правління та форми державного устрою і становить зовнішню форму держави [7, с. 6].

Така позиція  була піддана критиці багатьма фахівцями, у тому числі й українським  теоретиком О.В. Суріловим, який зауважував, що структуру держави не можна  зводити виключно до її внутрішньої  чи зовнішньої форми, оскільки вона включає  в себе не тільки способи зв’язку між державними органами, але і сукупність цих органів. Він стверджував, що форма держави має триєдиний характер і реалізується в її механізмі, формі правління та формі державного устрою [20, с. 162 – 163].

До 60-х рр. ХХ ст. форму держави розглядали у вузькому й широкому сенсі. При цьому під формою держави у вузькому сенсі було прийнято вважати саму форму правління, а в широкому – форму правління та форму державного устрою. Політичний режим при цьому залишався поза межами уваги [19, с. 148].

Для радянського  державознавства і правознавства 60-70-х рр. традиційним було уявлення про форму держави як інститут, що складається з форми правління  і форми державного устрою. У більш  пізній період, аж до сьогодні, у науковій літературі утвердилася думка, за якою форма держави складається з трьох елементів: форми правління, форми державного устрою і державного (політичного) режиму [17, с. 20]. Тому тричленна концепція форми держави (форма правління – форма державного устрою – форма політичного режиму) залишається домінуючою і в сучасній теорії держави і права [13, с. 245].

Отже, форма  держави є поняттям, яке розкриває  організацію державної влади  з різних сторін. Насамперед вона вказує на суб’єкт влади, тобто на носія  цієї влади. Ним виступає держава в особі своїх органів. Крім того, воно виявляє порядок створення органів законодавчої, виконавчої, судової влади. Поряд із цим поняття «форма держави» визначає те, як і між ким влада розподілена на території держави. Також, форма держави вказує на методи реалізації влади. Із цього випливає, що форма держави становить собою організацію державної влади, виражену у формі політичного (державного) режиму.

Доречно зазначає Р.Т. Мухаєв, що форма держави через  свої елементи відображає істотні ознаки держави як політичної, структурної та територіальної організації суспільства [23, с. 122]. Здатність держави вирішальним чином впливати на діяльність соціальних спільнот і груп досягається завдяки наявності в неї політичної влади, тобто засобів і методів владного впливу, що становлять політичний режим.

Слід зазначити, що форма держави є системним  явищем. Це означає, що всі три її структурні елементи складають органічну  єдність.

Більш детально елементи форми держави – форма  державного правління – форма  державного устрою – форма державного (політичного) режиму  - розглянемо в наступних розділах курсової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Форма  державного правління

 

Форма правління, як і держава  в цілому, є багатоаспектним явищем, тому й вивчається багатьма суспільними науками. При цьому вивчення форми правління відбувається під різними кутами зору. Гносеологічний підхід, характерний для теорії держави і права, дозволяє виявити взаємозв’язок між формою правління та її змістом, сутністю. Історично-порівняльний підхід до вивчення форми правління, що використовують історичні та філософські науки, дає можливість дослідити динаміку державного життя і зміну його форм під впливом комплексу природно-географічних, історичних, політичних, соціально-економічних, культурно-релігійних факторів, а також зміну уявлень у різні історичні епохи про сутність, критерії класифікації, позитивні та негативні риси різних форм правління. Неабияке значення має форма правління й для державного будівництва, оскільки дозволяє виявити найбільш суттєві структурно-інституційні характеристики, яких бажано досягти в процесі розбудови механізму держави, визначити загальні орієнтири курсу реформ [17, с. 9 – 10].

Розквіт політико-правових вчень про форми правління  припадає на ХІХ ст., коли британська, французька й німецька конституційно-правові школи наповнили це поняття чітким юридичним змістом. Майже до середини ХХ ст. воно застосовувалось в синонімічній парі з терміном «форма державного устрою» і за своїм змістом було близьким до сучасного визначення поняття «форма держави». Найбільш істотний вплив на розвиток вітчизняної державно-правової доктрини з проблем форми правління мали праці Г. Єллінека.

Радянська правова  школа внесла в концепцію форми  правління класовий підхід і суто партійну оцінку з точки зору формаційної типології держав. Позитивну оцінку отримували тільки ті форми правління, які існували в межах соціалістичного типу державності або ті, перехідні моделі, які супроводжували національно-визвольні рухи в період руйнації колоніальної системи. Водночас був значно розширений предмет дослідження форм правління: радянських державознавців цікавили не тільки зовнішні, юридичні ознаки тих чи інших моделей, але і фактори, що впливали на їх встановлення та розвиток, співвідношення форми правління з економічним базисом та іншими суспільними явищами [17, 16 – 17].