Соціальна політика як функція державного управління

Сьогодні вихід нашого суспільства із системної кризи потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління. Досягти такого становища неможливо без широкого використання наукових підходів до реформування всіх основних інститутів державного управління. Саме цього бракує нині в ході підготовки і проведення в Україні радикальної адміністративної реформи. Розуміло, що реформа проводиться відповідно до Конституції України. Передусім треба створити законодавчу базу, прийняти закони, які передбачені у Конституції. Криза в економіці і соціальній сфері, криза влади, зокрема виконавчої, потребують державного регулювання . Особливу роль у сфері соціальної політики ринкової економіки із соціальною орієнтованістю відіграє розробка системи соціального захисту людей похилого віку, інвалідів, сім’ї, молоді. Важливе місце займає проблема соціального партнерства, регулювання ринку праці вимагає взаємоповної сфери макроекономічної стабілізації, структурної перебудови фінансово-кредитної, бюджетної і податкової політики, соціального захисту населення. Саме тому в основу економічних перетворень і відповідних програмних заходів покладено органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з активною соціальною політикою - “Реформи заради добробуту”. [13, с. 53] Соціальна політика має бути адекватною стану економіки, сприяти виходу з кризи, забезпечити дотримання мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення.

4.2 Соціальна українська  держава на сучасному етапі

Державно-управлінська діяльність завжди була і є необхідною. Головне полягає в обов'язкових змінах форм і методів цієї діяльності, що диктуються умовами суспільного розвитку. Потреби в таких змінах найбільш голосно заявляють про себе у кризові періоди, коли системи державного управління не можуть забезпечити ефективності управлінського впливу, не встигаючи адекватно реагувати на трансформацію соціально-економічних відносин і у багатьох випадках стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ. Важливим інструментом подолання трансформаційної кризи в Україні є створення сучасної, ефективної системи державного управління. В свою чергу нова система державного управління має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.     Реформа, яка проводиться відповідно до Конституції України, має радикально змінити систему державного управління всіма сферами суспільного життя, перетворити її в один з визначальних чинників економічних та соціальних реформ. Зараз в Україні проводяться реформи в освіті. Реформа робиться для того, аби забезпечити вищу якість навчання та справедливий доступ до освіти: конкурують здібності вступників, а не знайомства та глибина гаманців. Аналізуючи сучасні зміни законодавчої бази у сфері освіти, можна стверджувати, що зараз відбувається інтенсивна реорганізація структури університетів, проводиться адміністративна реформа та деякі перебудови у системі навчання. Реформа спонукатиме до того, що доступ до вищої освіти матимуть ті, хто насправді може і хоче вчитися. Результатом реформи освіти будуть краще освічені професіонали і вища якість їхнього внеску у суспільство. Пенсійна реформа започаткована Указом Президента України від 13 квітня 1998 року “Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні”. [5] Поступове проведення реформи дозволить вирівняти пенсії чоловіків та жінок, забезпечити бездефіцитність Пенсійного Фонду України до 2012 року та ввести в дію другий рівень накопичувального пенсійного забезпечення, пожвавивши одночасно роботу третього рівня - недержавних пенсійних фондів. Також, для ефективної роботи пенсійної системи необхідне економічне зростання та пожвавлення фінансового і фондового ринку.   Стратегія політики соціального захисту держави сформульована у програмах діяльності Кабінету Міністрів починаючи з 1996-го по 2011 рр. і визначає тенденції та пріоритети соціальної політики у середньостроковій перспективі. Виходячи з необхідності її реформування, урядом визначено принцип гарантованості матеріальних та соціальних благ не за професійним чи службовим статусом людини, а виходячи зі ступеня її бідності або ж малозабезпеченості. Під безпосередньою опікою держави мають залишитися найвразливіші верстви населення: діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім’ї. [13, с. 138] З метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” [4] та іншими законами України. Цей Закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги. Відчутна державна допомога при народженні дитини сприяє певному поліпшенню демографічної ситуації в Україні. Здійснена реформа системи соціальної підтримки. З метою підвищення стандартів життя Верховна Рада України прийняла Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. № 2464-VI. [3] Згідно з цим Законом з 1 січня 2011 р. єдиний соціальний внесок замінить усі нинішні обов’язкові соціальні внески: на пенсійне страхування, на страхування від безробіття, на страхування тимчасової втрати працездатності і на страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.          

З метою забезпечення переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки в останні роки відбулися  кардинальні зміни. Так, були створені принципово нові організаційні структури, забезпечено грошово-фінансову стабілізацію в економіці, що ґрунтувалася на монетарній концепції, є безперечні успіхи в боротьбі з інфляцією. [17, с. 26] Нині в Україні створюються нові приватні, суспільні й державні організації, що обслуговують соціальну сферу і споживчий ринок. Головним їх призначенням є врахування потреб громадян і послідовне забезпечення цих потреб шляхом реформування систем соціального захисту, освіти, охорони здоров’я, забезпечення житлом, охорони довкілля, захисту прав людини та в широкому розумінні - захисту інтересів споживачів .

Акти договірного характеру  є джерелами права соціального  забезпечення. Під час вступу до Ради Європи Україна взяла до виконання низку зобов’язань, наведених у Висновку Парламентської асамблеї Ради Європи №190 (1995 р). Наша держава відповідно до постанови Верховної Ради України “Про підготовку до ратифікації Верховною Радою України Європейської соціальної хартії від 5 листопада 1997 р. № 620/97” має намір надати обов'язковості цьому акту на території України. [6] Законодавство України в цілому відповідає вимогам обов’язкових і низки додаткових статей Хартії, які забезпечуються нормами трудового законодавства, а в окремих питаннях, зокрема щодо захисту прав неповнолітніх у сфері праці, містить навіть більш високі стандарти. Ратифікація Хартії є свідченням того, що Україна справді орієнтується на європейські соціальні стандарти.         В загальному вигляді соціальну політику можна визначити як складову політики, що здійснюється в суспільстві, втілену в соціальні програми та практику задоволення соціальних потреб. Україна має бути самостійною, демократичною державою, творення якої поєднує соціальну, національну і політичну ідеї, ставлячи в центр людину, громадянина України. В такому підході вбачається джерело стабільності, злагоди, запобігання негативним подіям. [17, с. 24,26]                                     

                                             ВИСНОВКИ

Соціальна політика — чи не найважливіший напрям державного регулювання економіки, органічна  частина внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту  й усебічного розвитку його громадян і суспільства загалом. Значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, освітнього і кваліфікаційного рівня трудових ресурсів, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил, на культурне і духовне життя суспільства. Соціальна політика призначена відігравати ключову роль у вирішенні соціальних проблем, які стоять перед тією чи іншою демократичною, правовою державою. Вона здійснюється урядом, регіональними органами влади, спирається на економічні структури й суспільну підтримку і повинна акумулювати, фокусувати, відображати соціальну обстановку в державі, ситуацію в суспільстві, в потребах і цілях соціального розвитку; сприяти створенню оптимальних умов для життя людей, удосконаленню соціальних зв’язків, взаємодії і співпраці між ними; здійснювати чітке й планомірне державне управління соціальною сферою. Державне управління здійснюється усіма гілками влади, але пріоритет в організації і відповідальності за результат стану суспільства залишається за виконавчою владою. Під функціями державного управління слід розуміти основні завдання, які виконують державні органи, їх структурні підрозділи та посадові особи в процесі здійснення керівництва державою і суспільством. Функції місцевого самоврядування розглядаються як основні напрями діяльності, а їх формулювання мають найзагальніший характер, помітно співпадаючи з функціями державного управління.           Ефективна соціальна політика в суспільстві перебуває у нерозривному зв‘язку з процесами державного управління. Активна соціальна політика, що проводиться державними органами та установами, має охоплювати всі аспекти соціального життя, всі сектори соціальної сфери. Ця обставина зумовлює і головні завдання у сфері державного регулювання та контролювання соціальної політики:             -надання пріоритетного значення соціальній орієнтації економіки, регулювання всієї системи соціальних та етнонаціональних відносин на основі оптимального взаємозв'язку особистих, групових і загальнодержавних інтересів;             -своєчасне виявлення й розв'язання соціальних суперечностей та конфліктів;             -сприяння формуванню таких суспільних умов, які б позитивно впливали на розвиток соціальної структури суспільства з урахуванням потреб виробництва, науково-технічного, соціального й духовного прогресу, здійснення необхідних заходів для оздоровлення соціально-морального клімату в країні;             -створення дійових соціальних стимулів для високопродуктивної і якісної праці дотримання в суспільстві (з урахуванням його об‘єктивних можливостей) принципу соціальної справедливості, що є нагальною потребою в умовах небаченого досі соціального і майнового розшарування населення України за тривалої економічної кризи.         Соціальній політиці і державному управлінню України характерні риси перехідних суспільств. На даному етапі це обумовлюється тим, що внаслідок відсутності адміністративної реформи органи державного управління виявилися нездатними до суспільних реформ. Перетворювальна роль державного управління полягає не тільки у забезпеченні поступального розвитку суспільства, хоча це є головною його метою, а й сприянні тривалості, стабільності суспільних відносин. Без цього не можна домогтися упорядкованості суспільного життя і постійно підтримувати його у такому стані. Наостанку слід зазначити, що складність та багатовимірність даної проблеми потребує подальших досліджень як у напрямі визначення соціальної політики. державного управління, так і аналізу функцій, реально здійснюваних сьогодні органами виконавчої влади та місцевим самоврядуванням.

       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Законодавства:

1. Конституція України: Прийнята на п‘ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.                        2. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 48, м. Київ, 5 жовтня 2000 року N 2017-III                                                                                                                   3. Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. № 2464-VI.                                           4. Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” 21 листопада 1992 року                                                                                                                                     5. Указ президента України “Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні”  від 1З квітня 1998 року N 291/98                                        6.  Постанови Верховної Ради України “Про підготовку до ратифікації Верховною Радою України Європейської соціальної хартії” від 5 листопада 1997 р. № 620/97                                                                                                                       7. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини від 18.12.1966                    

Література:

8.  Авер’янов В.Б.  Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики -, Киев, 2003. – 384 с.

9. Брегед А. Ю. Основи політології: Навч. посібник.- Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: кнеу, 2000. – 312 с.                     

10. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб.- К.: МАУП. 2003-240с.           12. Вакуленко Олена, Жаліло Любов, Комарова Надія, Левін Роман, Солоненко Іван, Яременко Олександр - Український інститут соціальних досліджень, КНИГА-1 Формування здорового способу життя. 2000, Розділ 3 Інтернет - Електроний вид  uanew.narod.ru/zmist.htm                                                                        12. Гончаренко В.Г. Правознавство: Навч. посіб.  — К.: Український інформаційно-правовий центр, 2002. – 385 с.                                                                                             13.  Гриненко А.М. Соціальна політика . Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: КНЕУ, 2003. – 309 с.                                                                               14. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.                                                              15. Пилипенко П.Д.,  Буряк В.Я., Синчук  С.М. та ін. / За ред. П. Д. Пилипенка. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студ. юрид. спец, вищ. навч. закл.  — К.: Видавничий Дім — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. –544 с.                                                                                                                                 16. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб.  К.:МАУП, 2002. – 200 с.                                                                                                  17. Ягодка А. Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2000. – 212 с.