Соціальна політика як функція державного управління

 

 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

                       Азовський регіональний інститут управління

            Запорізького національного технічного університету

Кафедра адміністративного, конституційного та фінансового права

                           

                             КУРСОВА РОБОТА

 

                             з дисципліни “Теорія держави і права”

                                                     на тему:

«Соціальна політика як функція державного  управління»

                                                                                         

                                                                   Студентки 1 курсу 102-Б групи                                                                                               

                                                                   факультету права і лінгвістики

                                                                   денного відділення

                                                                  Федорченко Анни Олександрівни

                                                                                                                                             Науковий керівник: к. іст. н., доц.

                                                                    Гриб Ольга Миколаївна

                                     

                                                   Бердянськ

                                                       2011                                                 

                                                           ЗМІСТ

 

Вступ__________________________________________________________3-4

1. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ           

    1.1 Сутність соціальної політики___________________________________5-8

    1.2 Мета, завдання і принципи соціальної політики держави___________9-13

    1.3 Соціальна політика формування здорового способу життя_________14-15

2. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ЙОГО СПІВВДНОШЕННЯ З ВИКОНАВЧОЮ ВЛАДОЮ

    2.1 Поняття, сутність і принципи державного управління_____________16-19

    2.2 Механізм і апарат державного управління__________________ ____ 20-24

    2.3 Органи виконавчої влади як елемент системи державного управління______________________________________________________ 25-27

3. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ  В РЕАЛІЦАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ_____________________________________________________ 28-29

4. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ

   4.1 Оцінка сучасної  суспільної ситуації_____________________________30-33

   4.2 Соціальна українська держава на сучасному  етапі________________34-36

Висновки_______________________________________________________37-38

Список використаних джерел_________________________________________39

 

 

      ВСТУП

Обрана нами тема „Соціальна політика як функція державного управління” є досить актуальною. Становлення нової економічної системи, що ґрунтується на ринкових відносинах, безпосередньо пов’язане з реформуванням існуючої соціальної політики. Для створення системи матеріального забезпечення та її функціонування необхідні макроекономічні передумови, які б охоплювали всіх членів суспільства. У цьому плані особливий інтерес викликає соціальна політика як її складова частина. Такий інтерес викликаний головним чином тим, що соціальна політика спрямована на керування суспільством, прагненням її направити розвиток соціуму в певне річище. Створення таких умов - важлива складова державного регулювання соціальної політики. Державне управління — надзвичайно важлива сфера реалізації державної влади. За своїм змістом воно органічно поєднано з виконавчої гілкою державної влади. Сьогодні вихід нашого суспільства із системної кризи потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління. Досягти такого становища неможливо без широкого використання наукових підходів до реформування всіх основних інститутів державного управління. Саме цього бракує нині в ході підготовки і проведення в Україні радикальної адміністративної реформи.

          В роботі особливу увагу приділено реалізації активної соціальної політики та інфраструктури на рівні держави, галузей, адміністративно-териториальних одиниць.  Широко використовано нормативні акти органів державної влади та управління України з проблем державного регулювання економіки та соціального розвитку, щоб з’ясувати суть та зміст соціальної політики, комплексно розглянути проблеми складних соціальних систем, до яких належить державне управління, методи державного впливу на соціальну спрямованість ринкових перетворень, механізми розробки і впровадження соціальних нормативів і програм соціального захисту населення і на цій основі сформувати практичні навики і вміння аналізувати, узагальнювати і моделювати складові елементи і напрями розвитку соціальної політики. Отже, метою курсової роботи є дослідження структури соціальної політики,  сутності державного управління, її владних структур та органів, способи впливу на них з боку суспільства, їх взаємозв’язок. Відповідно до поставленої мети, завданнями цієї роботи є дослідження сутності соціальної політики, її принципів, основ формування здорового способу життя, принципи державного управління, сучасної суспільної ситуації, характеру сучасної української держави. Предмет дослідження - функція державного управління в сфері соціальної політики. Об’єкт дослідження - правовідносини, що виникають між державою та місцевим сомоврядування, бізнес-структурами в ході реалізації соціальної політики.                                                                                                                              Як виявилось, дана проблема викливає стійкий науковий інтерес у вітчизняних та зарубіжних вчених. Різні фундаментальні підходи, а також особливості соціальної політики української держави досліджувались та розроблялись багатьма вітчизняними вченими, серед них: В. Бідак, В. Гайдуцький, Л. Гончарук, Е. Лібанова, О. Палій та В. Скуратівський, А. Сіленко, С. Сіденко та інші. З-поміж науковців, що досліджують проблему соціальної політики постають дві співзалежних проблеми. З одного боку, вони намагаються виявити нові об'єктивні закони розвитку суспільства, з іншого - виявити закономірності в управлінні людиною цим суспільством. Отже, до автора  вже досліджували цю проблему такі відомі вітчизняні науковці, як В.Аверьянов, А.Гриненко, А.Ягодка, О.Скакун та інші. Для написання курсової роботи я використовувала праці таких вчених. Для різностороннього викладу думок вчених були використані підручники, монографії, матеріали періодичних видань. Структура курсової роботи включає 3розділи.

 

 

1. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ           

 

1.1 Сутність соціальної  політики

Історичний аналіз розвитку людської цивілізації показує, що індивідуальні  потреби, добробут, економічна та соціальна  безпека як окремої людини, особистості, так і цілих спільнот формуються не ізольовано від соціального середовища, а в певній системі поглядів, цінностей  та уявлень, які реалізуються в суспільних відносинах та діяльності відповідних  політичних інститутів. Одним із головних предметів вивчення та засобом реалізації процесів соціального буття є  соціальна політика як суспільний феномен  і вид практичної діяльності людства.                                                                           Соціальна політика - це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення. [13, с. 27]                                                                                    Об’єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей. Соціальне управління і регулювання є основним механізмом, інструментом реалізації соціальної політики.                                                                                                         До суб’єктів соціальної політики належить людина, держава, суспільство, соціальні спільності та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, фонди, принципово нові для українського суспільства суб’єкти, зокрема соціального захисту (підприємці, роботодавці), і суб’єкти, що здійснюють у різноманітних формах як у межах інституціональних структур, так і на громадянських самодіяльних засадах. Соціальне буття, соціальні відносини функціонують на основі органічної єдності об’єктивного і суб’єктивного, свідомої цілеспрямованої управлінською діяльності. [16,с.6,9,10] Отже, людина як суб'єкт соціальної політики входить у систему соціально-класових відносин, процесів соціальної стратифікації, які, визначаючи місце людини, її статуснии рівень у системі соціальної ієрархії, безпосередньо впливають на її соціальну безпеку, соціальне самопочуття, значною мірою детермінуючи інші види суспільних відносин. Це свідчить про те, що соціально-класові відносини є важливим об'єктом соціальної політики, системи державного, соціального управління загалом.                                                  Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави, яка має правові, так і політичні ознаки, визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України.  Соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права. За Конститйцією України (ст. 21) усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Кожна людина і громадянин має право на життя (ст. 27), на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), працю (ст. 43), право на соціальний захист, (ст. 46), на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на освіту (ст. 53) тощо. [1]                                                                          Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.. Головна риса держави зводиться у найважливіший принцип її управлінської діяльності. Одним з найважливіших соціально-політичних принципів є демократизм. Вже у ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. [1] Демократія - політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів. Демократичний соціалізм становить собою міжнародний рух за свободу, справедливість, солідарність.                                                                                           Соціальна політика реалізується як через державні “одномоментні” рішення - соціальні заходи, так і через соціальні програми. Соціальна програма є системою заходів, спрямованих на вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми. У соціальній програмі визначаються необхідні параметри та нормативи, що регулюють різноманітні явища соціального життя в суспільстві: кваліфікація ситуації, загальне рішення, етапи вирішення конкретних завдань, заходи й способи реалізації кожного етапу. [9, с. 175] Соціальна політика у суспільстві втілюється через соціальні програми, кінцевою метою яких є задоволення соціальних потреб на більшому чи меншому рівні. Для розробки соціальних програм і оцінки їх виконання потрібні соціальні нормативи і державні соціальні стандарти. Процес стандартизації соціальної політики базується на визначенні “соціального стандарту” і “соціальної гарантії” згідно із Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (листопад 2000 р). [2] Соціальні потреби і відповідні соціальні нормативи в Україні класифікують за рядом ознак зокрема: за характером задоволення соціальних потреб, за рівнем задоволення соціальних потреб, за рівнем розповсюдження та дії соціальних потреб. Соціальні стандарти відбивають характер і рівень задоволення сукупності соціальних потреб населення. Соціальні нормативи і соціальні стандарти пов’язані з процесами соціального управління і використовуються у розробці основ соціальної політики. [13, с. 80]                             Виходячи з цього, можна виділити основні напрямки соціальної політики в Україні:                                                                                                                                  - підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;                                                                                             - надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу;                                                                            - проведення грунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;            - надання адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній формах;                                                                                                                                             - сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;                                         - запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;                           - широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;                                                                - проведення активної екологічної політики. [17, с. 26]    У розвинених країнах світу сучасні системи соціальної політики сформувалися в основному на початку 40-х рр. ХХ ст. А документом, що регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна хартія (1961), яка проголосила право людини на соціальний прогресс. Необхідність соціальної політики в суспільстві зумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів, тому однією з найважливіших функцій соціальної політики є функція перерозподілу. Принципова схема показників соціальної статистики ООН включає такі розділи: демографічна структура населення; соціальна структура суспільства; сім’я та побут; доходи та сімейні заощадження; рівень життя; охорона здоров’я; споживання продуктів харчування; житлові умови; освіта та культура; умови труда та зайнятість; умови життя сільського населення; соціальне забезпечення; утримання та виховання дітей, інвалідів, людей похилого віку та пенсіонерів; суспільні фонди. Також важливі  національні проблеми   суспільної діяльності. Національні проблеми завжди є заразом і проблемами соціальними, проблемами класово-політичної стратегії, вписуються також у проблеми соціалістичної демократії і з ними взаємодіють. Свобода і права людської особистості зв’язані щільно із свободою і правами національними. Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальна політика виявляється в управлінні, регулюванні соціальних процесів. Соціальне управління та регулювання є основним механізмом, інструментом реалізації соціальної політики.                                                              

1.2 Мета, завдання і принципи соціальної політики держави

Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві  зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення  країни тощо. В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини — жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації та ін. [9, с. 181] Мета соціальної політики полягає у створені умов для формування, розвитку та оптимального функцюювання соціальних відносин, всебічного розкриття самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання а суспільстві соціальної злагоди стабільності та соціальної  цілісності, само відтвореного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу. Нині мета соціальної політики полягає в розв’ язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини. [16, с. 7] У рамках соціальної політики існує конкретна мета — надання особливого захисту й допомоги бідним і слабозахищеним групам населення.                                                                               Що ж до конкретних завдань соціальної політики, то основними з них в українському суспільстві на етапі його трансформації є створення умов для реалізації соціального потенціалу людини; сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин; перетворення соціальних чинників на одну з домінант економічного зростання; розвиток соціально-трудових відносин; реформування системи соціального захисту; соціального страхування і пенсійного забезпечення; посилення адресної підтримки соціально незахищених верст населення; реформування ринку праці та зайнятості населення; забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили; реформування системи охорони здоров я; здійснення активної демографічної політики. [10, с. 7] Основними завданнями у проведенні соціальної політики є захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім’ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров’я людей та довкілля переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації. [13, с. 31]            Аналіз принципів, на яких ґрунтується соціально-політична діяльність більшості сучасних держав, дає можливість виділити такі: принцип соціальної справедливості, соціальних гарантій, соціальної компенсації, соціальної солідарності, індивідуальної соціальної відповідальності, соціального партнерства та принцип субсидіарності (підтримки). Як приклад, спробуємо проаналізувати останній принцип. Цей принцип сприяє законодавчому регулюванню взаємодії державних і недержавних структур у соціальній сфері і підтримку останніх. Реалізація принципу субсидіарності дає змогу не тільки більш ефективно використовувати існуючі матеріальні ресурси, а й більш гнучко реагувати на соціальні виклики і залучати самих громадян до вирішення соціальних проблем.          Держава створює умови, за яких кожен працездатний громадянин самозабезпечується при солідарній підтримці суспільства. Держава повинна гарантувати людям таку життєдіяльність, за якої їхній добробут має залежати тільки від їхньої праці, розумових здібностей, свідомого ставлення до своєї свободи і своєї відповідальності. В країні має підтримуватися мобільність трудових ресурсів, забезпечуватися свобода переміщення людей, функціонувати ринок житла, заохочуватися перекваліфікація працюючих. Громадяни країни мають отримати рівні можливості в задоволенні своїх потреб у товарах та послугах незалежно від свого соціального стану чи службового становища. Першочерговою передумовою для піднесення добробуту людей на засадах самозабезпечення є розбудова соціальної ринкової економіки, яка заохочує громадян до успіху в праці чи діяльності, дає можливість вільно розвивати свої творчі нахили, свої здібності у виробництві, обслуговуванні, управлінні чи в бізнесовій діяльності.                               Ключовим принципом у реалізації соціальної політики виступає забезпечення соціальної справедливості.  Соціальна справедливість - соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин. [13, с. 24] Соціальна справедливість вимагає від держави і права забезпечення не класового або групового мотивів нав'язування всьому суспільству волі певного класу чи певної соціальної групи, а здійснення загальносуспільних інтересів, гарантування всім громадянам гідного існування, всебічної підтримки чесної праці, морального та фізичного здоров'я населення та збереження навколишнього природного середовища. При визначенні соціальну справедливість найчастіше співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється як міра рівності й нерівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у стані життя різних суспільних груп. [13, с. 41] Держава і суспільство допомагають хворим і непрацездатним на рівні, що відповідає економічним здобуткам та досягненням країни. Соціальна допомога - це допомога, що здійснюється на диференційній основі в грошовій та натуральній формах, у вигляді медичної допомоги, різного виду натуральних та побутових послуг, фінансових пільг. Вона охоплює окремі види забезпечення, які практично не можливо здійснити на принципах соціального страхування, надається найменш захищеним і найнужденнішим категоріям населення, як правило, в індивідуальному порядку. Соціальна допомога громадянам охоплює різні види забезпечення найменш захищених категорій населення за рахунок державного та місцевих бюджетів та добровільних пожертвувань і сплачується знедоленим людям як на основі перевірки їхніх засобів до існування, так і за певними критеріями, без перевірки доходу. Соціальна допомога має бути тимчасовою і розглядатись як побічний засіб, вона вимагає створення розподільчого апарату, формування статистичної бази, законодавчих актів на забезпечення допомоги.        Провідним напрямом соціальної підтримки і захисту населення має бути соціальне страхування. Соціальне страхування громадян є джерелом матеріального забезпечення громадян на випадок безробіття, захворювання, нещасних випадків. Відповідно до цього в країні соціально орієнтованої економіки запроваджені самостійні види соціального страхування:  на випадок безробіття, на випадок хвороби, від нещасних випадків на виробництві, песійне страхування. Кожен член суспільства має страхуватися і платити страхові внески, що є умовою дальшого отримання благ, які надасть йому суспільство в скрутних ситуаціях. Держава повинна прийняти добрі закони про обов’язкове страхування громадян по хворобі, нещасних випадках та втраті роботи.  Державні структури мають спрямовувати свої зусилля і на подолання безробіття. Хоча цю важливу для суспільства й кожного громадянина проблему мають розв’язувати передусім підприємства і профспілки згідно з тарифними угодами. Усунути безробіття за короткий термін неможливо. Але можливо і необхідно здійснювати заходи середньо і довгострокового характеру.    По-перше, держава повинна створювати і виконувати програми стимулювання інвестиційної діяльності. Капітальні вкладення були і продовжують залишатися першочерговою можливістю для створення нових, економічно виправданих робочих місць і забезпеченню зайнятості. Державні програми призначені спонукати підприємства до інвестування виробництва, його розширення і створення нових робочих місць.      По-друге, держава має застосовувати важелі впливу на піднесення конкурентоздатності підприємств. Це досягається за умови повного використання дорогоцінного виробничого устаткування шляхом застосування -гнучкого графіка роботи, скорочення невиправдано високих витрат.               По-третє, в країні мають здійснюватися заходи з підвищення кваліфікації тих, хто працює, тому що багато людей втрачає роботу через недостатню кваліфікацію. А вказані заходи повинні протидіяти цьому злу.   Держава повинна створювати можливості для залучення громадян до участі в суспільному житті, зокрема, у створенні різних рухів, у формуванні страхових фондів, у започаткуванні діяльності кредитних спілок тощо. Участь у суспільному житті поєднується із свободою людської особистості. Система господарювання і життєдіяльності має відповідати ідеалам цієї свободи. Вона має закріплюватися гарантіями про:                                                                                        - недоторканність людської гідності;                                                                                         - вільний розвиток кожного члена суспільства;                                                                            - свободу пересування, друку і слова;                                                                                      - вільний вибір професії і місця роботи;                                                                                        - ефективне використання засобів виробництва його власниками.[17, с. 21,22,23,24]             Крім того, постійним прагненням соціальної політики є досягнення всіх соціальних цілей та сприяння й посилення соціальної солідарності та загального добробуту населення в цілому. Два основні принципи цього намагання — зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації у неповноцінних групах населення. [13, с. 40]  Соціальна політика безпосередньо пов'язана з людиною та її особистими інтересами. Тому, приймаючи рішення соціального спрямування щодо управління трудовим потенціалом суспільства, керівництво держави несе високу суспільну відповідальність. Повного узгодження суспільних і особистих інтересів можна досягнути лише через реалізацію багатьох соціальних рішень. 

 

 

 

1.3 Соціальна політика формування здорового способу життя

Існує цілісна соціальна  політика, що охоплює і вузький, і  широкий її зміст. Соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини – з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної  безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку. [16, с. 6] Соціальна політика за своєю суттю  повинна бути спрямована на побудову держави загального добробуту. “Держава загального добробуту” - широке поняття, і сутність його полягає втому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати повний добробут населення. До сфери діяльності згаданої держави входять такі соціальні сфери, як охорона здоров’я, освіта, соціальні служби і розгалужені програми соціального страхування, а також політика, що сприяє повній зайнятості чи допомагає найменш захищеним працівникам. [13, с. 38]  Принципові положення і напрями розбудови здорової соціальної політики у будь-якій країні, що прагне досягти кращих світових зразків, повинні узгоджуватися із сучасними загальновизнаними поглядами і вимогами світової спільноти щодо формування здорового способу життя. Такі положення в основному викладені в Оттавській Хартії 1986 року. Політика формування здорового способу життя широко використовує засіб поєднання різноманітних взаємодоповнюючих підходів до спільних заходів і скоординованих дій будь-яких державних чи недержавних структур і організацій. Виходячи з особливостей ситуації, така політика застосовує законодавчі і фіскальні заходи, оподаткування та організаційні зміни в інтересах здоров`я. Доцільним компонентом політики формування здорового способу життя є виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх усунення. Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень, сприятливих для здоров`я людей. Адже здоровий політичний вибір часто-густо не буває найлегшим тому, що він, як правило, потребує компромісу поміж міркуваннями економічної вигоди і вигоди для здоров`я. У результаті політика формування здорового способу життя в широкому значенні веде до прибутків та справедливості, сприяє вирівнюванню умов та можливостей, створенню обставин, за яких постачання товарів та надання послуг відповідає інтересам здоров`я людей, середовище стає чистішим і приємнішим для життя. Фактично, політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм змістом. Зрозуміло, що соціальна політика формування здорового способу життя є складовою частиною тієї соціальної політики взагалі, яка здійснюється в тий чи іншій країні. Тобто для того, щоб здоровий спосіб життя став нормою для більшості людей необхідні значні соціальні зміни, тобто зміни в соціальній політиці. [11]      Отже, соціальна політика має державно-політичний і суспільний характер. Її головні напрямки і параметри розробляються з врахуванням потреб і інтересів як суспільства в цілому, так і його складових частин: соціальних класів, груп, прошарків, окремих регіонів тощо. В основу соціальної політики покладаються морально-правові принципи соціальної рівності і справедливості. Їх реалізація здійснюється всебічним впливом на забезпечення життєдіяльності всіх вікових, професійних і інших груп населення: гарантії соціального захисту громадян в сферах праці, освіти, житлового забезпечення, тощо. Важливе призначення соціальної політики полягає в тому, щоб створювати й підтримувати позитивний соціальний клімат у суспільстві. [9 с. 178] Метою і завданням політики соціального добробуту є поліпшення життя людей шляхом піднесення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави. Основні напрями соціальної політики націлені на забезпечення прав і свобод людини, інтеграцію суспільства навколо національної ідеї, відтворення соціальних цінностей, соціальне партнерство, розвиток демократичних інститутів.