Шляхи формування правової держави в Україні

      Міністерство  освіти і науки  України

      Хмельницький  університет управління та права 
 
 
 
 

Кафедра теорії та історії держави і права 
 
 
 
 
 
 
 

      Курсова робота

      на  тему:

      Шляхи формування правової держави в Україні 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка I курсу І групи

юридичного факультету

Мамчур  О. В.  

Перевірив:

Монастирський Д. А.

старший викладач 
 
 
 
 

      Хмельницький 

      2010

 

      Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….....3

1. Виникнення і розвиток ідеї правової держави як загальнолюдської цінності………………………………………………………………………….…5
2. Поняття і ознаки правової держави…………………………………..….12
1. Верховенство права і закону…………………………………...….12
2. Взаємна відповідальність держави і особи……………………….15
3. Теорія розподілу влад…………………………………………..….17

   3. Основні напрямки формування  правової держави в Україні………..….21

Висновок…………………………………………………………………….……26

Список  використаних джерел…………………………………………………..28 

 

       Вступ

      В останній час багато держав світу, серед них і Україна, на конституційному рівні проголосили себе «правовими», але важливо усвідомити, що ці конституційні положення відображають, головним чином, не стільки реальну дійсність, скільки загальну орієнтацію, спрямування, прагнення відповідної держави.

      Ми  є свідками й учасниками творення новітньої Української держави. Більш як тисячолітній досвід суспільної та політичної консолідації українського народу лягає в фундамент розбудови в нашій країні правової держави.

      Суспільною  свідомістю правова держава сприймається як такий тип держави, влада якого заснована на праві, правом обмежується і через право реалізується. Але таке уявлення, хоча і правильне за своєю суттю, проте недостатнє для адекватного розуміння феномену правової держави.

      Поняття правової держави нерідко вживається в найширшому значенні, яке не обмежується  власне державою, а поширюється на все суспільство, весь спектр суспільних відносин. Правову державу також визначають як правову форму організації і діяльності публічної влади, її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами права, «носіями» прав і свобод людини і громадянина.

      У французькій юридичній науці поняття правової держави ототожнюється, насамперед, з принципом законності як обов'язком дотримуватись закону, в англомовній літературі відповідне поняття вважається синонімом поняття верховенства права, причому останнє значною мірою трансформувалось за змістом.

      Сьогодні  поняття правової держави дуже активно  використовується у багатьох країнах, однак, як і століття тому, було б перебільшенням вести мову про єдність у поглядах на це поняття і сутність правової держави. У Німеччині і Франції, Англії і Голландії, Росії і Угорщині вказані поняття хоча й мають багато спільних ознак, проте не збігаються не лише з огляду на практику функціонування держави, а й через своєрідне сприйняття цих категорій. Правова держава має органічний виток з культури народу, суспільних традицій, умов політичного розвитку.

      Українські дослідники визначають правову державу як державу, у житті якої панують закони, що закріплюють основні права людини, проявляють волю більшості або всього населення країни (наголошуючи на основних загальнолюдських цінностях та ідеалах), як державу, в якій встановлена відповідальність не тільки особи, а й самої держави, де громадянам притаманний високий рівень правової культури.

      Метою курсової роботи є: визначити шляхи формування правової держави в Україні.

      На  досягнення вказаної мети спрямовано вирішення наступних завдань:

1. Розкрити поняття, суть та зміст правової держави як загальнолюдської цінності;
2. Проаналізувати ознаки правової держави;
3. Визначити основні напрямки формування правової держави в Україні;

    При написання даної курсової роботи було використано праці таких вчених та науковців як М. С. Кельмана, О. Г. Мурашина, О. В. Зайчука, О.Ф. Скакун, П.Д. Біленчука, В. В. Копейчикова, Ю. Шемшученко,               П. М. Богуцького, Й. С. Васьковича та інших. 

 

1. Виникнення  і розвиток ідеї правової держави як загальнолюдської цінності

      Скільки існує держава існує  і мрія про державу гуманну, справедливу, в якій людина понад усе і де закони, а не воля і уподобання тих  хто при владі, визначають зміст суспільного життя

      Ідея  правової держави пройшла складний і тривалий шлях. Ще у античні  часи розуміли, що лише право може дати владі міру, обмежити її в інтересах  народу, а держава, у якій закон  суперечить людській природі і не слугує загальному благу, швидко зникне.

      Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принципів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

      Античними авторами було вироблено низку положень про правову державу:

• про владу закону як поєднання сили і права (Аристотель, Солон);
• про відрізнення правильних і неправильних форм правління (Платон);
• про відрізнення природного і позитивного права та їх співвідношення (Аристотель, Демокрит);
• про рівність людей за природним правом (римські юристи, стоїки);
• про право як мірило справедливості, що регулює норми спілкування (софісти, Цицерон та ін.);
• про державу як правове об'єднання людей (Цицерон);
• про сфери приватного і публічного права, про юридичну особу, суб'єкт права (римські юристи).¹

      Символічним вираженням уявлень про державну владу, що визнає право, тобто про справедливу державну владу, став образ богині правосуддя із зав'язкою на очах, із мечем і терезами правосуддя. Він уособлює єднання сили і права: охоронюваний богинею правопорядок рівною мірою є обов'язковим для усіх. Образ правосуддя виражає зміст і ідею не лише справедливого суду як спеціального органу, а й ідею справедливої, правової, державної влади.

      Після розпаду Римської імперії тривалий час політико-правове вчення не розвивалось (його пожвавлення спостерігається лише з XI—ХІІ ст.), однак поширення у Європі римського права і римських традицій призводить до зміцнення підвалин державності, розуміння закону як волі народу, а, відтак, і визнання певної зв'язаності ним верховної влади.

      З ХІІ—XIII ст. пов'язані витоки середньовічного конституціоналізму у формі парламентських органів, формується представницька влада та законодавчі збори. У подальшому ідея обмеження правителя законом і справедливістю знаходить розвиток у працях багатьох тодішніх вчених, однак цьому суперечать абсолютистські тенденції у політичній науці (через формування абсолютних монархій у Європі на зламі XVI ст.), а також боротьба між світською і церковною владою. Відповідальність правителя зводиться переважно до відповідальності його лише перед Богом і природою.²

      Протягом  історії рація і зміст ідеї про правову державу в різних мислителів, політичних і суспільних діячів значно різнилися. Позаяк у одних ідея такої держави пов'язувалася з приватною власністю, експлуатацією чужої праці та привілейованим становищем у суспільстві певних класів і верств, інші розуміли її зовсім інакше. Т. Мор, наприклад, ще у XVI ст. констатував, що в умовах приватної власності не можна говорити ні про справедливість, ні про громадський добробут, ні про «здійснене державне управління».

      В епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішального значення у працях дослідників набувають проблеми поділу функцій влади, правової організації владних відносин, співвідношення політичних сил, що виключають монополізацію влади в руках одного органу, особи або спільноти. Затверджуються ідеї свободи особи, панування права в приватних і публічних відносинах. Дж. Локк в Англії (XVII ст.) виступив з обґрунтуванням доктрини «законності опору всіляким незаконним виявам влади». Ш. Монтеск'є у Франції (XVIII ст.) заявляв, що для запобігання зловживанню владою є необхідним такий порядок, де власті могли б взаємно себе стримувати.

      Філософську основу сучасної теорії правової держави  заклав німецький філософ Іммануїл Кант, у вченні якого центральне місце посідає людина як член суспільства і як особистість. Хоча словосполучення «правова держава» в його працях не вживалося (воно звучить у нього як «правовий державний устрій»), Кант наполягав на узгодженні дій держави з правом, підкоренні її правовим законам.

      Уперше  термін «правова держава» було вжито  німецькими вченими К.Т. Велькером  (1813 р.), І.Х. Фрайхер фон Аретином (1824 р.). Створення юридично завершеного поняття «правова держава» пов'язують з ім'ям           Р. Моля, який ввів його до загального державно-правового і політичного вжитку. У 1829 році він навів визначення правової держави як конституційної держави, що має ґрунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на забезпеченні судового захисту особи.

      Теорія  правової держави поширилася на країни Західної Європи, Північної Америки, розвиваючись і збагачуючись протягом десятиліть. На домінуючу перетворюється ідея про те, що в правовій державі відносини між людьми і державою регулюються нормами, які встановлюють порядок і виключають безвладдя і застосування насильства. Це означає, що піддані, які раніш мали лише обов'язки, перетворюються на громадян, наділених, крім обов'язків, певними, встановленими законом, правами. Основною метою правової держави вважається забезпечення свободи громадян, свободи ініціативи, підприємництва і розвитку особи відповідно до принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

      У XX ст., особливо після Другої світової війни, теорія правової держави набула нових рис. Вона пройшла через період панування нацистського варіанту теорії «правової держави» у фашистській Німеччині, через етап неприйняття в СРСР ідеї правової держави з її напрацьованими за дореволюційних часів ціннісними елементами-ознаками: верховенство права, поділ влади, недоторканність особи, гарантії прав і свобод людини та ін.

      Показово, що в конституціях деяких країн (США, Франції, Швейцарії та інші) відсутні статті, які зазначають, що дана країна є правовою. Проте правова сутність держави розкривається через закріплені в статтях Основного закону ознаки правової держави: охорона і захист прав людини, підкорення влади закону, поділ влади та ін.

      Різноманітні  аспекти правової держави активно  досліджувались і у дореволюційній Росії та Україні. Однак після 1917 р. вчення про правову державу зводиться тут нанівець, оголошується шкідливим і на його зміну приходить теорія законності. Проголошений на державному рівні в середині 80-х років курс на Перебудову та демократизацію створив сприятливі умови для розвитку у вітчизняній науці теоретичних концепцій про соціалістичну правову демократичну соціальну державу, пошуків шляхів, форм і методів їх реалізації. Рішенням XIX Всесоюзної партійної конференції КПРС формування соціалістичної правової держави було проголошено завданням номер один усього суспільства.³