Причини правопорушень

     1. Економічні причини і умови.

     · Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів.

     · Умови: помилки у стратегії й  тактиці економічних реформ, приватизації, банківській системі та акціонуванні, виробничій сфері, сфері споживання і податковій системі; безконтрольність; безкарність.

     2. Причини і умови кримінальної  агресії.

     · Причини: психологія агресивності корисливої, побутової, націоналістичної та сексуальної.

     · Умови: безконтрольність обігу зброї  і наркотиків; пропаганда культу насилля, порнографії, проституції; відсутність ефективної ранньої профілактики

     3. Причини і умови кримінальної  необережності.

     · Причини: психологія легковажного ставлення  до дотримання вимог громадської  безпеки; егоїстично недбале задоволення  власних інтересів.

     · Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої та громадської безпеки.

     4. Правові причини і умови.

     · Причини: психологія правового нігілізму, правової легковажності та правового  безкультур’я.

     · Умови: недосконалість законодавства; прорахунки правозастосовчої практики; неефективність правового виховання; неефективність громадської профілактики; неефективність ранньої профілактики на стадії правопорушень.

     А. Зелінський є представником біопсихологічного  напряму в сучасній вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці сучасні кримінологічні концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об’єктивного (середовища існування) та суб’єктивного (людського, у тому числі й біологічно зумовленого) у детермінації злочинності [6]. Як рух вперед він оцінює погляди Н. Кузнєцової, яка на перший план кримінологічної детермінації висуває суб’єктивний фактор.

     А. Зелінський вважає, що людські вади завжди були й залишаються найближчою та визначальною причиною всіх видів антисоціальної поведінки, у тому числі й злочинної, не заперечуючи при цьому впливу на поведінку людей обставин, що об’єктивно від них не залежать. Обґрунтовуючи свою думку, вчений зазначає, що методологічно обґрунтованішим був би пошук першопричини злочинності в суб’єктивному факторі — недосконалості людської природи, оскільки якщо основну причину зростання злочинності пояснювати виключно об’єктивно існуючими економічними суперечностями, то поза увагою залишаються проблеми культури, моральності, психічного здоров’я, тобто фактори, які безпосередньо породжують девіантну поведінку.

     Отже, А. Зелінський основною причиною злочинності  визнає суб’єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур’я, шкідливі звички, конформізм.

     Як  зазначалося, людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим зауважимо, що на стан психічного і соматичного здоров’я населення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шкоди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, колективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат зазнала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелічене істотно позначилось на психічному і моральному здоров’ї населення України (біологічне спадкування).

     Піддаючи  критиці погляди представників  соціальної парадигми, А. Зелінський наголошує, що їх звинувачення в бік прихильників біопсихологічної теорії стосовно того, що вони визнають уроджені злочинні схильності людей, є безпідставними, оскільки жоден з них, за винятком Ч. Ломброзо, цього не стверджував. Успадковуються не злочинні нахили, а такі особливості психіки та тілесної конституції людини, які за несприятливих умов середовища значно підвищують ризик формування особистості соціопата, який постійно конфліктує із суспільством та іншими людьми. Суб’єктивно-особистісні фактори, які належать до безпосередніх причин злочинності (причин першого порядку), у свою чергу, є наслідками біологічного й соціального спадкування (причини другого порядку) і тісно взаємопов’язані.

     Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення  проблеми детермінації злочинності  мають як прихильників, так і супротивників. Проте зазначимо, що вчені-кримінологи  як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності надають перевагу теоріям соціологічного напряму. 
 

Розділ 2. Фактори що впливають  на виникнення правопорушень

      Розглянемо  ж сукупність найбільш поширених  об’єктивних і суб’єктивних факторів, які обумовлюють подальше зростання правопорушень.

        Найважливішою  об’єктивною умовою треба, мабуть, визнати зниження життєвого рівня більшості населення. Звичайно далеко не всі знедолені виживають за допомогою злочинних дій, але не викликає сумніву і те, що деяка частина, особливо молодь, вирішує свої проблеми не завжди в злагоді з кримінальним кодексом.

      Спад  економічної активності обумовив появу  офіційно визнаного безробіття. В  важкому становищі опинилися  працівники, які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Не можуть знайти роботи і  молоді люди. Велика кількість з них стали безробітними відразу після закінчення навчальних закладів. Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у тіньову економіку або кримінальне середовище. Також усі ці труднощі, невпевненість в завтрашньому дні породжують конфлікти, ведуть до наркоманії, самогубств.

      Також процвітає корупція та розкрадання  коштів у банках та інших установах. Дрібні підприємства захоплюють рекрути  та грабіжники. Тіньова економіка  використовується злочинцями для вкладення  та примноження коштів, здобутих злочинним шляхом; всіляко уникає оподаткування.

      Отже, складні економічні умови життя  більшості громадян України об’єктивно сприяють зростанню кількості правопорушень.

      Щодо  суб’єктивних умов злочинності, то на жаль, протягом багатьох років у нашій країні недостатню увагу приділяли правовій освіті та вихованню. Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми. Це сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень.

      Великого поширення сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.

      Серед суб’єктивних умов зростання злочинності  слід назвати також байдужість значної  частини населення до державних  справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані своїм становищем (нерегулярна  оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення; цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки).

      Отже, щоб правомірна поведінка стала  нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.  

Розділ 3. Класифікація причин правопорушень

      Досліджуючи проблематику причин, що сприяють вчиненню злочину, не можна не торкнутися питання їх класифікації.

      Вивчаючи  проблему класифікації причин, що сприяли вчиненню правопорушення, О.Б. Сахаров розділяє їх на дві групи: умови морального формування особистості та криміногенну ситуацію [7]. На підставі проведеного дослідження до першої групи автор відносить такі несприятливі умови, як порушення цілісності   родини;   ненормальні   взаємини між її членами; наявність у родині антигромадських традицій; антисоціальну поведінку членів родини; невиконання батьками своїх обов’язків із виховання дітей; неправильне виховання; потурання антисоціальним нахилам дітей і втягування їх до злочинної діяльності. Елементами другої групи причин, що сприяють вчиненню правпорушення, на думку О.Б. Сахарова, є недоліки організаційно-господарської діяльності, поведінка окремих осіб, природні явища. При цьому криміногенна ситуація в часовому відношенні може мати тривалий характер або короткочасний. У просторовому відношенні вона може поширюватися на велику територію (голод у країні), а може концентруватися в обмеженому просторі (квартирний конфлікт). За обсягом впливу криміногенна ситуація може стосуватись однієї людини або вузького кола осіб, а може мати і масовий характер (катастрофа), Залежно від змісту і значення для суб’єкта правопорушення автор виділяє також проблемну і конфліктну ситуацію. У той час, як перша пов’язана з певними труднощами і перешкодами, що заважають злочинцеві досягти поставленої мети, друга носить більш загострений характер і пов’язана з різного роду зіткненнями і гострими протиріччями між інтересами суб’єкта злочину та інших осіб. При цьому важливо підкреслити, що криміногенна ситуація може бути створена як протиправними, злочинними діями самого суб’єкта злочину, його співучасниками, сторонніми людьми, так і стихійними силами природи. У тому випадку, коли криміногенна ситуація виникла в результаті правомірних дій, питання про їх усунення відпадає.

      Проведені О.Б. Сахаровим та його послідовниками глибокі дослідження порушеної проблематики сформували багату теоретичну основу для наступних розробок класифікацій причин, що сприяють вчиненню правопорушення.

      Так, Г.Г. Зуйков визначає наступну сукупність обставин, що підлягають виявленню та усуненню у кримінальній справі: безпосередню  причину  вчинення правопорушення;  умови, що сприяли дії безпосередньої причини в конкретному злочинному посяганні; обставини, що сформували безпосередню причину; умови, що сприяли дії факторів, що сформували безпосередню причину. При цьому автор вважає, що в більшості випадків установлення перерахованих обставин з метою їхнього наступного усунення є цілком достатнім, за винятком тих випадків, коли при проведенні розслідування виникає необхідність виявлення та усунення ще більш віддалених від злочину причин та умов [8, 5].

      В.М. Кудрявцев, дослідивши проблему причин правопорушень, дійшов висновку, що найбільш значимими є три групи обставин, що сприяють вчиненню правопорушення. До першої групи він відносить “конкретні зовнішні обставини, що спонукали особу до вчинення... злочину”. Сюди входить все те, що викликає в людини “рішучість вчинити злочин (при намірі) або рішучість скоїти іншу дію, що у разі відсутності належного передбачення веде до настання шкідливих наслідків (при необережності)”. До цієї ж групи В.М. Кудрявцев відносить і безпосередній привід до вчинення злочину. При цьому він вважає, що ні зовнішня обстановка, що передує вчиненню злочину, ні привід, не можуть породити “рішучості вчинити суспільно небезпечну дію або бездіяльність, якщо суб’єкт не має у своїй свідомості більш-менш стійких антигромадських навичок, поглядів і звичок”. Останні, у свою чергу, складають другу групу обставин, що сприяють вчиненню злочину, себто є “умовами морального формування особистості”.

      До  третьої групи автор відносить  обставини, що сприяють досягненню злочинного результату. На його думку, ця група відрізняється від попередніх тим, що, по-перше, вона більшою мірою пов’язана з об’єктом злочинного посягання, а по-друге, обставини, що сприяють вчиненню злочину, можуть і не впливати на виникнення злочинного наміру. Крім того, обставини третьої групи, у свою чергу, можна класифікувати на фізичні (технічні),    організаційні    та    психологічні умови, що сприяють вчиненню злочину.

      До  фізичних (технічних) умов відносяться  особливості місця і часу вчинення злочину, оснащеність злочинця, а також наявність предметів і обставин зовнішнього світу, що полегшують вчинення злочину. Як приклад організаційних умов можна навести недоліки в обліку, контролі, забезпеченні безпеки людей і майна, а також інші обставини, що допомагають злочинцеві реалізувати злочинний намір. Психологічні умови, як правило, пов’язані з байдужним ставленням населення і представників правоохоронних органів до злочинності, що, безсумнівно, полегшує вчинення суспільно небезпечних діянь [9,133-134].

      В. Котюк вважає, що всі причини і  умови злочинності можна класифікувати  за різними критеріями[10]:

      1) за рівнем дії (субординації):

      а) причини злочинності в цілому;

      б) причини певних видів правопорушень (категорій, груп);

      в) причини окремих злочинів;