Причини правопорушень

Міністерство  освіти і науки України

Волинський  національний університет 

ім. Лесі Українки

історичний  факультет

кафедра політології 
 
 
 

Індивідуальне навчально – дослідне завдання

на тему

„Причини правопорушень ”  
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка 34 групи

спеціальності ”Політологія”

Захарчук  Іванна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Луцьк 2010

 

     ПЛАН

Вступ..............................................................................................................................3

Розділ 1. Теорії причин правопорушень………………………………...……….......4

1. Вітчизняні криміналістичні концепції причин та умов   

правопорушень………..…………………………...……………..….4

2. Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії……………………………………………….……………………5

Розділ 2. Фактори що впливають на виникнення правопорушень.........................12

Розділ 3. Види причин правопорушень………………..………………………..… 14

Висновки ......................................................................................................................19

Література..................................................................................................................20 

 

Вступ

      Правопорушення  являють собою особливу різновидність  поведінки людей і інших суб’єктів суспільних відносин. Всі юридичні правопорушення поділяються на дві групи: кримінальні злочини і проступок. Тому доречним в даній роботі буде ототожнювати правопорушення  із злочинністю.

      Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави або суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Питання про соціальну природу і причини правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов вчинення правопорушень займається кримінологія. В першу чергу вона вивчає причини правопорушень.

      Нині  в Україні та у більшості зарубіжних країн світу спостерігається зростання правопорушень та погіршення основних їх показників. Періоди деякої стабілізації злочинності або незначного її зниження, як правило, з невідворотністю змінюються зростанням і подальшим погіршенням її стану, рівня, структури і динаміки. За істотних розбіжностей у рівнях правопорушень в різних країнах першою і визначальною тенденцією в світі, що зберігається впродовж тривалого часу, є їх абсолютне та відносне зростання.

      Саме  тому проблема боротьби з правопорушеннями є однією з найактуальніших не тільки для України, де вони загострились через тривалу економічну, фінансову, енергетичну і політичну кризу, але й для більшості країн світу.

      В даній роботі ми розглянемо, які основні концепції, теорії  причин злочинності та правопорушень виділяли досідники-кримінологи, які критерії класифікації існують для визначення причин правопорушень та фактори що  спричиняють виникнення правопорушення.

 

Розділ 1. Теорії причин правопорушень

      Виясненням  причин злочинності займались давно, ще з часів Арістотеля і Платона. Більш детально почали вивчати причини злочинності в ХІХ-ХХ століттях, що було обумовлено великим ростом злочинності, збільшенням населення, розвитком капіталізму та іншими причинами.

1.1 Вітчизняні криміналістичні концепції причин та умов правопорушень

      У вітчизняних концепціях причин злочинності  ще починаючи з дореволюційних часів  панували наступні напрямки теорії злочинності: економічний (Н. Таганцев), соціологічний (І. Фойницький, А. Трайнін, М. Герент та ін.), біологічний (А. Дриль, Н. Неклюдов) та психологічні (С. Познишев).

     Кримінологічна  наука нараховує декілька десятків найбільш розповсюджених теорій причин злочинності. Всі концепції про  причини злочинності в західній кримінології можна поділити на дві основні групи: соціологічні і біосоціологічні. Перші характерні для американської і англійської кримінології; другі - для європейської і латино-американської кримінології.

     Перший  напрям — це соціологічні теорії, що ґрунтуються на кримінологічних школах і концепціях, які причину злочинності вбачають в умовах життя суспільства. Видатний кримінолог Т. Мор визначив причинну зумовленість (детермінованість) злочинності певними соціальними явищами. Такою причиною він вважав насамперед приватну власність, яка породжує глибокий антагонізм у суспільстві. Аналогічної точки зору дотримувались відомі вчені Т. Компанелла, Д. Верас і Ж. Мельє. Подальший розвиток ця теорія дістала у працях засновників марксизму.

     Соціологічне  пояснення природи злочинності  запропоновано в теорії аномії, яку розробив Е. Дюркгейм у 1897 р. Явище аномії (розрегульованості) виникає під час криз і різких соціальних змін, коли загальноприйняті норми соціальної поведінки не відповідають очікуваним результатам.

     Теорія  аномії дістала значного поширення  на Заході. Р. Мертон [2] основною причиною девіації (відхилення поведінки) вважав наявність розриву між культурними цінностями суспільства і соціально схваленими засобами їх досягнення.

     Близькі до соціологічних теорій культурологічні  концепції причин злочинності кримінологи пояснюють конфліктом між нормами культури суспільства і субкультури окремих соціальних груп, навчанням протиправній поведінці при сприйнятті норм і цінностей злочинних груп (Е. Сатерленд).

     Біологічні  концепції причин злочинності в  чистому вигляді кримінологи формулюють дуже рідко. Біологічної теорії причин злочинності в чистому вигляді дотримувався тільки на початковому етапі своїх досліджень її засновник Ч. Ломброзо.

     Ці  теорії не дістали великого поширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та російській). Більшість прихильників біологічної теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку — соціальному чи біологічному — надається пріоритет. Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й природі людини.

1.2 Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії

     Проблема  причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах розвинутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність відтворюється власне капіталістичним суспільством і її неможливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин називалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіття, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеології та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин злочинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталістичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причинами другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соціалізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнення тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.

     Сучасними представниками соціологічного напряму  є науковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України [3]. Вони вважають, що основні причини злочинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (генетичними) властивостями особи, ні психологічними (індивідуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведінки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена.

     Вчені-кримінологи  НАВС України зазначають, що при вирішенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати вихідні положення, порушення яких може призвести до помилкових висновків:

     · причинно-наслідковий зв’язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об’єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві, яка має загальний універсальний характер; кримінологічна специфіка не повинна підміняти закономірності власне причинного зв’язку;

     · оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;

     · розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи  особу злочинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зовнішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб’єктивне) і породжує єдиний результат — злочин. Разом з тим включення до причинної залежності особи злочинця не повинно призводити до абсолютизації як її значення, так і зовнішнього впливу на неї.

     Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують розвиток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпосередньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних відносинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можливість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відповідно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-моральний стан суспільства.

     Представниками  соціологічного напряму є також  вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької  академії МВС Росії [4]. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвитку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочатку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.

     Водночас  між класові суперечності не вичерпують спектра соціальних суперечностей. До них належать також між расові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціональні, міжконфесійні, внутрішні класові, між особисті та внутрішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочинності та її поширення.

     Кримінолог Н. Кузнєцова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст [5]. Причинами злочинності (у сучасній Росії) вона вважає систему негативних соціально-психологічних явищ, що пов’язані із суперечностями суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими словами, причини злочинів і злочинності полягають у соціально негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути найрізноманітнішим — соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причинно-наслідкового зв’язку відіграють внутрішні та зовнішні суперечності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при їх взаємодії із зовнішнім світом. Причини і умови злочинності Н. Кузнєцова класифікує на рівні: причини і умови злочинності взагалі; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи: умови, що сприяють вчиненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що формують криміногенну мотивацію. До ситуаційних умов вона зараховує також віктимогенні, тобто поведінку потерпілих. На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови злочинності Н. Кузнєцова групує в чотири основні підсистеми: економічні; кримінальної агресії; кримінальної необережності; правові детермінанти.