Механізм законопроектної
роботи парламентів відрізняється
такими особливостями:
- обмеження кола суб'єктів законодавчої ініціативи;
- сувора процедура проходження проекту в парламенті;
- послідовна зміна етапів правотворчості;
- велика кількість засобів юридичного реагування, що знаходяться у підпорядкуванні законодавця;
- обумовленість юридичного змісту правотворчого акта, колом відносин, що регулюються.
Підзаконна
правотворчість. Акти підзаконної правотворчості
необхідні для забезпечення застосування закону.
До суб'єктів підзаконної
правотворчості належать: президент, уряд,
міністерства, комітети, відомства,
державні адміністрації, органи місцевого
самоврядування, суб'єкти безпосередньої
демократії місцевого рівня та ін.., які
згідно із законом мають право на створення
юридичних норм і нормативних актів. Основна
причина існування такого виду правотворчості
полягає у складності питань, які повинні
вирішуватись. Парламент не завжди достатньо
компетентний, щоб приймати на свій розсуд складне технічне
питання, що вимагає зусиль спеціалістів,
а окрім цього, не всі складні питання
сучасного суспільства повинні розглядатися
парламентом. Правда, є ситуації, коли
рішення доцільно передати на нижчий рівень,
як цього вимагають норми, що регулюють
компетенцію й прерогативи правотворчих
органів.
Інша причина
наявності підзаконної правотворчості
полягає в тому, що парламенту постійно бракує часу,
а це не дозволяє йому прийняти правове
рішення. Як наслідок цього, правотворчі повноваження
передаються іншим суб'єктам нормотворчості. Тенденція щодо
збільшення підзаконної нормотворчості
спостерігається у всіх країнах. За підрахунками
багатьох дослідників на 10 законів, які
прийняті парламентом, приходиться від
100 до 140 нормативних актів уряду.
Зрозуміло, що
підзаконна правотворчість має як позитивні,
так і негативні сторони.
До позитивних
відносять: оперативність, гнучкість
і меншу формальність; компетентність
відповідних органів, їх знання місцевих та інших умов, які
збільшують ефективність прийнятого юридичного
рішення.
До негативних
можна віднести закритість процесу
прийняття правового рішення, складність огляду і застосування
норм через велику кількість нормативних
актів, відсутність контролю суспільства
за правотворчою роботою бюрократії тощо.§
5.ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС У ПАРЛАМЕНТІ УКРАЇНИ
ТА ЙОГО ЕТАПИПід законодавчим процесом
розуміється встановлений порядок проходження
проектів законів та інших нормативно-правових
актів аж до їх прийняття і набрання
чинності.У кожній країні законодавчий
процес має свої особливості. Проте він
завжди суворо закріплюється і регулюється
за допомогою конституцій, чинних законів,
а також — спеціальних положень і регламентів,
які встановлюють порядок правотворчої
діяльності державних органів та інших
суб'єктів.
У вітчизняній
і зарубіжній юридичній літературі,
як правило, виділяють чотири основні етапи законодавчого процесу:
- законодавча ініціатива;
- розгляд законопроектів;
- прийняття і схвалення;
- офіційне оприлюднення.
Кожний із
них наділений своєю відносною
самостійністю й має свою специфіку, свій статус. Разом із
тим вони утворюють єдиний, монолітний
законодавчий процес, який відображає
і закріплює логіку проходження законопроекту
з моменту його зародження, закінчуючи його прийняттям
і оприлюдненням.
Конституція
України закріплює основні засади
законодавчого процесу, тобто діяльності,
спрямованої на створення нових,
а також на зміну чи скасування
чинних законів. Вона визначила
коло суб'єктів, яким надається право законодавчої ініціативи, тобто право офіційно вносити у законодавчий
орган законопроекти (попередні тексти законів), які
Верховна Рада зобов'язана розглянути
по суті. Це право надано Президентові
України, народним депутатам України,
Кабінету Міністрів України і Національному
банку України. Інші суб'єкти також можуть
звертатися до Верховної Ради з відповідними
пропозиціями, але вони не будуть обов'язковими для розгляду в парламенті.
При розгляді законопроектів у Верховній
Раді існує певна послідовність, яка визначається
планами законодавчих робіт. Проте, якщо
Президент України визнає свій законопроект
невідкладним, він розглядається Верховною
Радою позачергово.Розгляд законопроектів Верховною Радою України здійснюється у трьох читаннях.
Під час першого читання на пленарному
засіданні Верховної Ради України обговорюються
основні положення законопроекту. Обговорення
починається з доповіді ініціатора проекту,
потім заслуховуються співдоповіді, ведуться
дебати. Після цього у разі позитивної
оцінки законопроекту Верховна Рада передає
його у відповідний комітет для доопрацювання.
Згодом, коли комітет знову подасть доопрацьований законопроект, що
вже враховує всі зауваження і пропозиції
після першого читання, здійснюється друге
читання. Головною метою цього читання
є постатейне детальне обговорення
законопроекту. Кінцевою стадією є третє
читання законопроекту, під час якого
відбувається прийняття закону в цілому.Прийнятий Верховною Радою
України закон підписує Голова Верховної
Ради України і невідкладно направляє
його Президентові України, який протягом
15 днів повинен ознайомитися з ним і прийняти
одне з двох можливих рішень: 1) схвалити
і підписати закон — тим самим прийняти
до виконання й офіційно оприлюднити його текст; 2) накласти на
закон вето, тобто відхилити і не підписувати
його і зі своїми вмотивованими й чітко
сформульованими пропозиціями повернути
до Верховної Ради України для повторного
розгляду.В разі, якщо Президент України
протягом встановленого строку не повернув
закон для повторного розгляду і він буде прийнятий Верховною
Радою України не менш як двома третинами
від її конституційного складу, вето вважається
подоланим. У цьому разі Президент
України зобов'язаний підписати закон
і офіційно оприлюднити його протягом
десяти днів.Офіційним оприлюдненням вважається публікація закону
в "Відомостях Верховної Ради України",
"Офіційному віснику України" або
в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр".
Опублікування тексту закону в інших виданнях
має виключно інформативне значення
і не спричиняє ніяких юридичних наслідків.За загальним правилом закон набуває чинності
через десять днів із дня його офіційного
оприлюднення. Проте, якщо в самому законі
встановлено інший варіант набуття ним чинності, наприклад,
указано якусь конкретну дату, то саме
він визначає дату набрання чинності
закону. Але в жодному разі закон не може
набути чинності раніше від дня його
офіційного опублікування.У більшості західних країн
встановлено визначений час проходження
законопроекту до моменту його прийняття:
у Франції — 15 днів з моменту внесення,
в Німеччині — 6 тижнів, в Іспанії — до
20 днів (для термінових законопроектів).
В Україні, на жаль, немає чіткої регламентації
відрізку часу розгляду законопроектів,
що свідчить про існуючу тяганину в парламенті
й можливості відповідних політичних
сил перешкодити їх проходженню.