КУРСОВА РОБОТА

      на  тему:

«Правопорушення: поняття, склад, види» 
 
 
 
 

                                                   Київ-2009 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

Вступ. 3

Розділ 1. Поняття правопорушення, його ознаки та види. 6

Розділ 2. Склад правопорушення та характеристика його елементів. 16

Висновки. 25

Список  використаних джерел 29 
 

 

  Вступ

      Ця  курсова робота має на меті розкрити поняття правопорушення, визначити  його основні види та ознаки. В роботі подано характеристику основних елементів  правопорушення.

      Складається робота з вступу, двох основних розділів, висновків та списку літератури.

      Сучасне суспільство надало людині широкі права  і свободи, до використання яких необхідно  підходити відповідально. Можливості людини в сучасному суспільстві  набагато зросли. Але чим більше людині дається, тим більше з неї  і питають. Ми живемо у світі, де кожний залежить від усіх, а усі від  кожного. У цих умовах безвідповідальна поведінка є соціальним злом. Наприклад, безвідповідальне ставлення робітника до своїх обов'язків спричиняє вироблення неякісної продукції, незадоволення потреб громадян. У результаті безвідповідального ставлення учня до навчання з нього виросте неосвічена, некорисна для суспільства людина. Навіть за жартівливе пустування доводиться інколи «розраховуватися» з державою, нести законну, тобто юридичну, відповідальність.

        Така відповідальність завжди  виражається у неприємних, небажаних,  невигідних для самого громадянина  наслідках.

      Втім, це властиво не лише юридичній, а й  іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спортивної секції, навчальною групою.

      Чим же відрізняються міри юридичної  відповідальності від інших мір  відповідальності, що застосовуються, наприклад, за неслухняність у сім'ї?

      По-перше, усі ці міри передбачені законом, правовими нормами. Це відповідальність лише за законом.

      По-друге, усі вони застосовуються лише тоді, коли вчинюються дії, що суперечать закону, праву. Отже, це відповідальність саме (і тільки) за правопорушення.

      По-третє, усі вони здійснюються органами держави, яким громадянин зобов'язаний (причому  зобов'язаний юридичне, на підставі закону) «дати відповідь» за свої проступки і які, зі свого боку, мають право (причому юридичне право) притягти до відповідальності. Отже, це відповідальність завжди перед державою.

      По-четверте, ці міри виражаються у примусовому  позбавленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цінностей, можливостей. Отже, це примусово караюча відповідальність.

      По-п'яте, ці міри завжди виражають осудження  правопорушника саме державою, гостро критичну, безумовно незадовільну оцінку його поведінки. Така оцінка звучить не тільки у «відповіді» держави на правопорушення, а й у реакції на проступок з боку громадськості, колективу, батьків. Юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відповідальністю.

      Із  розуміння аморальності будь-якого  правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону,сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає моральним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його законів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викликати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридичну відповідальність.

      Юридична  відповідальність необхідна насамперед в ім'я справедливості, щоб «відповісти» належним чином на негативне (байдуже, безвідповідальне, зневажливе, а іноді навіть вороже) ставлення до людей, суспільства, держави, що виявилося у правопорушенні, щоб обмежити в чомусь, покарати правопорушника. При цьому покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність — так вимагає закон, зокрема ст. 22 Кримінального Кодексу України.

      Але не можна зводити юридичну відповідальність лише до «відплати» правопорушнику, її цілі є ширшими, а головне — гуманнішими, їх в основному три:

      1) охоронна — захистити, охоронити  від посягань на такі найважливіші  для всіх людей цінності, як  права і свободи громадян і організацій. Якщо такі посягання вчинено, то юридична відповідальність має на меті відновлення, відшкодування, «ремонт» блага, що постраждало;

      2) виховна — змінити погляди, свідомість правопорушника так, щоб він у майбутньому не допускав подібних проступків;

      3) запобіжна (профілактична) — на окремих людей, які могли б (через недостатню свідомість або з інших причин) вчинити правопорушення, вплинути таким чином, щоб вони утрималися від цього.

      Юридична  відповідальність буває різною і  залежить від виду правопорушення, «розмірів» шкідливості (або небезпеки) його наслідків, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду. Урахування цих обставин — неодмінна умова справедливості покарання.

      Дві обставини — ступінь шкідливості (або небезпечності) правопорушення і особа правопорушника — завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при  його застосуванні до конкретних осіб.

      Це  цілком відповідає засадам соціальної справедливості і виражається у  принципі індивідуалізації відповідальності: вона повинна відповідати ступеню  тяжкості правопорушення (тяжкості «вчиненого», як виражаються юристи) і особливостям особи правопорушника.

      Юридична  відповідальність — це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудженням порушника закону. Розрізняють такі основні види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, кримінальна.

      Юридична  відповідальність застосовується лише за певних обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт вчинення правопорушення.

 

1. Поняття правопорушення, його ознаки та види

 

      Правопорушення – це суспільно небезпечне або шкідливе, протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи,яке спричиняє юридичну відповідальність[8, с 420]. Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб'єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки (вчинки) людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей або певні риси характеру. Поза своїми діями, підкреслював К.Маркс, людина не існує для закону. Якщо ж закон карає за тенденцію, за образ думок, то він служить знищенню рівності людей перед законом, роз'єднує їх. Закони, які роблять головним критерієм не дії як такі, а образ думок діючої особи — це не що інше, як позитивні санкції беззаконня. Правопорушення — це, перш за все, діяння (дії або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками.

      1. Це суспільно небезпечне або шкідливе діяння. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода або соціальна небезпека буває різна: матеріальна, моральна, — іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. В зв'язку із цим кримінальні злочини є найбільш соціально небезпечними серед усіх правопорушень. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі або державі.

      2. Правопорушення — це протиправне діяння (дія або бездіяльність). Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які Ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода або створюється соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і трапилось розкрадання майна. Тому «дія» і «бездіяльність» охоплюються одним поняттям — діяння.

      3. Правопорушення — це винне діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням безвиновної відповідальності при використанні джерел підвищеної небезпеки, які нанесли шкоду іншим особам). Вина — це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вона має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). Особа іноді може визнавати свою вину у вчиненні правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами або позивачем по цивільних справах.

      4. Правопорушення — це юридичне карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень, і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку із цим всі правопорушення і юридична відповідальність за них закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону в тих галузях права, де вона не заборонена.

      5. В окремих видах правопорушень, особливо кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв'язку не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушення. Наприклад, громадянка В. під час суперечки із своїм начальником штовхнула його об одвірок дверей, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії гр. В. по ст. 206 ч. 2 КК України, незважаючи на те, що громадянин помер, тобто наступили тяжкі наслідки. Було встановлено, що між діями гр. В і наслідками не було причинного зв'язку. Якби був причинний зв'язок, то її дії можна було б кваліфікувати по ст. 94 — як вбивство.

      Таким чином, правопорушення — це соціально-небезпечне або шкідливе, протиправне, винне  діяння деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність.

      Правопорушення  можуть вчинятись у різних сферах суспільного життя, порушувати норми різних галузей законодавства, заподіювати неоднакову шкоду. Тому такі протиправні дії класифікуються за наступними видами.

      Дисциплінарні проступки — правопорушення, що здійснюються у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів, порушують трудову дисципліну, а тому утруднюють виконання виробничих функцій.

      Цивільно-правові  проступки — правопорушення, що здійснюються у сфері майнових і певних не майнових відносин.

      Адміністративні проступки — правопорушення, які посягають на суспільні відносини, пов’язані зі здійсненням державного управління.[6, с 229]

        Злочини — суспільне небезпечні дії або бездіяльність, за які у законі передбачено кримінальне покарання.

      Злочин  і злочинність — явища громадського життя людей, продукт історичного розвитку суспільства.

      Суспільне життя неможливе без його регулювання  суспільно-громадськими нормами, без постійного контролю громадської поведінки, без примусу до певної поведінки. Ні одне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносин між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.

      Виникнення  перших суспільних норм — заборон (табу) є в історії тією межею, яка відділяє людину від тварини.