Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2013 в 22:48, курсовая работа
Завдання цієї праці є такими:
ознайомитися з основними концептуальними працями з даної проблематики;
з’ясувати значення термінів «право» та «закон» у досліджуваних теоріях;
з’ясувати логічні та структурні співвідношення між цими термінами.
Робота побудована за хронологічним принципом.
Вступ 3
Розділ І. Категорії «права» і «закону» у вченнях Античності 4
Розділ ІІ. Право, закон та їх співвідношення у працях мислителів епохи Середньовіччя 10
Розділ ІІІ. Право і закон у творах мислителів модерної Європи 13
Висновки 19
Вчення Канта, у тому числі його підхід до права та закону, піддав серйозній критиці Ґеорґ Вільгельм Фридрих Геґель. Геґель критикує Канта за індивідуалістичне трактування свободи волі. У Канта єдність волі є поєднанням суб’єктивних воль, які протистоять одна одній; Геґель же висуває теорію, що кожна суб’єктивна воля вміщає у собі єдність волі, абсолютну моральність.
Совість, за Геґелем, виражає право суб’єктивної самосвідомості в собі і для себе знати, що є право і обов’язок і відкидати все, що ними не є. Але совість, підкреслює Гегель, це тільки суб’єктивна рефлексія самосвідомості. Тільки зі змісту того чи іншого морального судження можна визначити, відповідає совість індивіда і його уявлення про добро ідеї совісті і справжньому добру чи розходяться з ними.
Тут Геґель розходиться з Кантом. Право і обов’язок у нього не є індивідуальними і суб’єктивними для кожного індивіда, а повинні бути викладені в законах держави, яким повинна підкоритися совість, щоб не впасти у аморальний суб’єктивізм. Таким чином, у Геґеля закон визначає право, а не навпаки.
Висновки
Як змінними є позитивне право та закони, так само змінними є уявлення про їх ідеальні відповідники та їх співвідношення. Категорії права і закону у різних теоріях співвідносяться як божественне і людське (Геракліт), природне і штучне (Демокрит), ідея і реальність (Платон), природне та умовне як частини політичного (Аристотель), божественна справедливість і людське постановлення (Тома Аквінський), свобода і обов’язок (Гобс). Інші мислителі надавали цим поняттям співвідношення іншого, менш антагоністичного характеру.
Зрозуміло, що співвідношення права та закону у тій чи іншій теорії залежить від різних передумов, різних філософських позицій авторів. Однак цікавим і важливим пунктом є те, що переважна більшість досліджуваних теорій вважають, що позитивний закон, норми, які діють у конкретний період, повинні відповідати більш загальним вимогам справедливості (права).
1 Нерсесянц В.С. Право и закон. – Москва: Наука, с. 85
2 История политических и правовых учениях. Учебник для вузов. Под ред. В.С. Нерсесянц. Москва: Инфра-М, с. 41
3 Нерсесянц В.С., вказана праця, с. 88
4 Нерсесянц В.С., вказана праця, ст. 91
5 Пристанский И. С. Государство и право Древней Греции. М., 2003. – с. 108.
6 Нерсесянц В.С., вказана праця. с. 120
7 История политических и правовых учений. Учебник / Под ред. О. Э. Лейста. - М.: Юридическая литература, 1997.
8 Нерсесянц В.С., вказана праця. с. 185
9 Нерсесянц В.С., вказана праця, с. 188
10 Нерсесянц В.С., вказана праця, с. 191.