Поняття, види протиправної поведінки

     Вина  – це психічне відношення правопорушника до протиправної поведінки. Розрізняють дві форми вини: умисел і небезпека.

     Умисел (умисна вина) має місце тоді, коли особа, яка здійснює правопорушення, передбачає і бажає прихід суспільно  шкідливих наслідків своєї поведінки.

     Небезпека, як форма вини, буває двох видів:

     1) самонадійність, коли особа передбачить  суспільно небезпечні наслідки  своєї поведінки, але розраховує  на можливість уникнути їх;

     2) необережність, коли особа не  уявляє суспільно небезпечних  наслідків своєї поведінки, але може і мусить їх передбачити.

        Отже, правопорушення, або протиправна поведінка – це винна поведінка право дії індивіда, яка заперечує нормам права, спричиняє шкоду другим особам і тягне за собою юридичну відповідальність, визначеними ознаками, які відрізняють його від порушень не правових правил поведінки.

     3. 2 Види протиправної поведінки

     Як  відомо, всі правопорушення по степені  їх існування небезпеки поділяються  на два види: злочини та проступки.

     Злочин  – це передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне винне діяння, яке посягає на суспільний лад держави, її політичну, економічну систему, власність, життя, права та свободи особи.

     Проступок – це правопорушення, яке завдає шкоду особі, суспільству, державі, здійснюється в різних сферах суспільного життя, має різні об’єкти впливу та юридичні наслідки. До проступок відносять конституційні, адміністративні, цивільно-правові, дисциплінарні і процесуальні правопорушення.

     Різні проступки здійснюються в залежності від сфери цих суспільних відносин, якими здійснюється шкода в результаті протиправної поведінки.

     Конституційні проступки – суспільно шкідливі протиправні вчинки, які завдають шкоду порядку організації та діяльності органів влади та управління, конституційним правам та свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

     Адміністративні проступки – це правопорушення, які посягають на громадський  або державний порядок, суспільні  відносини у сфері державного управління, на відносини у сфері  виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави тощо. Адміністративними проступками є, наприклад, порушення правил протипожежної безпеки, санітарної гігієни, митних правил, безбілетний проїзд тощо.

     Цивільно-правові  проступки – це правопорушення у сфері майнових та пов’язаних з ними особистих немайнових відносин, які виникають між суб’єктами та становлять для них матеріальну чи духовну цінність, наприклад, невиконання зобов’язань за цивільно-правовим договором тощо.

     Дисциплінарні проступки – це суспільно шкідливі вчинки, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій, приміром, невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків працівником тощо.

     Процесуальні  проступки – це правопорушення, які посягають на встановлені  законом процедури здійснення правосуддя тощо.

      4. Основні причини правопорушень в Україні та шляхи їх подолання

     4. 1 Основні причини  правопорушень в  Україні

     Юридичні норми, як веління, направлені на свідому волю людини. Проте суспільство, яке складається з широкого кола осіб різних за своїми переконаннями і свідомістю, не завжди може забезпечити своїми приписами додержання норми і норм чинного законодавства.

     Особи, що протиправно здійснюють свою поведінку, не дотримуючись встановлених норм вчиняють правопорушення. Переважно правопорушення здійснюються заради досягнення відомих цілей, до здійснення яких людину штовхають її особисті інтереси, переконання, нерідко це збіг обставин, дуже часто це просте незнання норм чинного законодавства, яке веде до вчинення протиправних дій. Як свідчать соціологічні дослідження правопорушення не виникали б у такій кількості, коли б не існувало в державі стільки нормативних актів, які повністю регулюють всі правовідносини, що виникають, то, як це не парадоксально, але менше було б і вчинюваних злочинів. Це явище можна пояснити тим, що свідомість рецидивних злочинів полягає в тому, що чим більша і важча кара за правопорушення і злочин, тим більший азарт його вчиняти.

       Створюючи закони, необхідно враховувати  свідомість, якщо не всіх членів  суспільства, то хоча б більшості. Є таке припущення, що всі члени даного суспільства чи держави мають однаково правові переконання, що виражені в офіційних законах держави не правдиве, оскільки, якщо члени суспільства мали одинакові правові переконання, вони б без усякого примусу стали виконувати їх. Проте ми не знаємо ні в минулому, ні в сучасний період ні одного суспільства чи держави, в тому числі і Україна, в якій би не здійснювались правопорушення і в якій би не існували міри відповідальності за вчинені правопорушення.

     Оскільки  правопорушення існують в будь-якій державі, будь вона з найдовершенішою системою законодавчих норм і найпідпорядкованішою системою державних органів, покликаних сприяти правопорядку і законності, то межею кожної держави є виявлення причин правопорушень, дослідження їх характеру мети вчинення, для того, щоб можна було вжити заходи для попередження їх виникнення, оскільки загальновідомим є вислів, що попередити злочин чи правопорушення набагато простіше, ніж розкрити його і притягнути винну особу до відповідальності.

     Отже, причини правопорушень – це ті явища соціальної дійсності, які викликають або полегшують скоєне правопорушення. Причини правопорушень за загальним правилом в теорії права поділяють на основні і неосновні.

     Основними причинами виникнення правопорушень, вважаються ті причини, яким належить визначальна роль в цьому процесі. Це, наприклад: суперечність чинного законодавства основним правам людини, суттєві вади, недоліки чинного законодавства.

     До  неосновних можемо віднести ті явища  об’єктивної реальності, які полегшують вчинення правопорушень. Сюди можна віднести недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.

     За  суб’єктивним ставленням особи, тобто  за свідомим чи несвідомим розумінням і сприйняттям особи всі причини виникнення правопорушень поділяють на об’єктивні і суб’єктивні.

     Об’єктивні  – це явища, які існують незалежно  від волі і свідомості людини і  спричиняють виникнення правопорушень. Наприклад: економічна криза, низький  рівень життя людей, недоліки в роботі державних органів.

     Суб’єктивні – це ті явища, що входять до складу індивідуальної свідомості людини і спричиняють скоєння правопорушень. Наприклад: незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до закону, неправильне розуміння закону.