Поняття, види протиправної поведінки

     2. 2 Юридичні властивості  правомірної поведінки

     Під юридичними властивостями розуміється  комплекс заходів, спрямованих на створення таких умов існування людини, при якому враховувалися б його потреби та інтереси, і одночасно захищалися права та інтереси інших людей.

     Що  ж для цього потрібно? По-перше, виходячи з визначення правомірної  поведінки, людина повинна виконувати пропоновані для нього вимоги по своїй власній волі. Правомірна поведінка ще залежить і від ряду зовнішніх і внутрішніх детермінантів. Розвиток відповідних зв’язків можна представити наступними закономірностями:

     1. обсяг і якість правомірної поведінки збільшується в міру усунення невідповідностей між виробництвом та присвоєнням матеріальних благ;

     2. обсяг і якість правомірної  поведінки зростають з підвищенням  загальної, політичної та правової  культури громадян і посадових  осіб;

     3. обсяг і якість правомірної поведінки зростають у міру того, як правові вимоги починають збігатися з моральними переконаннями і моральними цінностями передових суспільних класів, груп і прошарків населення;

     4. якісні характеристики правомірної  поведінки поліпшуються в міру  зближення політики держави з  інтересами широких верств населення,  у міру стабілізації цієї політики.

     5. позитивні характеристики зростають  у міру вдосконалення законодавства,  усунення прогалин у праві  та надмірної зарегульованості, розвитку уповноважуючи норм  і суджень сфери дії заборон.

     На  якості правомірної поведінки негативно  позначається неузгодженість потреб, інтересів, установок, переконань і знань адресатів права.

     Правомірна  поведінка активніша і якісніша, якщо збігаються інтереси особистості  і цілі законодавця, якщо психологічна установка адресатів норм і його світогляд близькі до офіційно виражених в законі позицій держави, до його практичної діяльності з проведення встановлених правил в життя.

     Перший  пункт розкриває положення про те, що потрібне досягнення стабільності економіки і забезпечення кожного індивіда мінімальними матеріальними благами, а при активній поведінці суб'єкта потрібно встановлювати заходи заохочення – грошові премії, відзнаки, нагороди. Причому важливу роль тут відіграє такий психологічний фактор, як бажання виділитися з натовпу, забезпечити свій матеріальний комфорт та інші.

     Мета  правомірної поведінки – закріплені законом інтереси, так що найважливішим  моментом є законодавчий процес. Створення законів вимагає від законодавця достатній рівень правосвідомості і уявлення про потреби суспільства. Масштаби та шаблони правомірної поведінки закладені в диспозиціях правових норм, а прояв правомірної поведінки можливо при таких критеріях закону, як затвердження системи вчинків і стосунків, що відповідають мінімальним стандартам культури, створення або оформлення установ (органів), які будуть нести юридичну культуру використання своїх можливостей у суспільство, розширення обсягу та підвищення рівня правової поведінки суб'єктів права, забезпечити грамотну та ефективну боротьбу носіїв прав і обов'язків за свої законні інтереси.

     Головним  моментом юридичних аспектів правомірної  поведінки, безсумнівно, є активне  і добровільне виконання норм права. Але, так як правомірна поведінка досягається усвідомленим виконанням людьми вимог права, то норми права у своїй більшості повинні пропонувати людям різноманітні варіанти поведінки. Варіанти поведінки повинні бути узгоджені зі сталими принципами особистості – право на індивідуальну свободу, вільне здійснення своїх прав і обов'язків тощо. Досягти цього також можна, використовуючи такі явища як кар'єризм, честолюбство, прагнення до влади, які за моральними вимогами часто засуджуються суспільством, але в основі цього явища лежить психологічна потреба в самоіндифікаціі.

     При цьому потрібно обов'язкове навчання і підвищення юридичної культури всіх громадян держави, а особливо тих, хто займає посади в органах держави. Правовий нігілізм представників влади, зловживання правом, обхід закону, зневага правами громадян негативно позначається на впровадженні правомірної поведінки в суспільство. Тут можна згадати слова Нікколо Макіавеллі: «Якщо людина з перших років свого життя чує, що погано і що добре, то цього достатньо, щоб ця думка закріпилася в його душі і стало для нього в майбутньому правилом, на основі якого він буде керуватися своїми вчинками ». 

     3. Поняття, види  протиправної поведінки

     3.1 Поняття протиправної  поведінки

     Правопорушення, або протиправна поведінка, як вид  правомірної поведінки. Оскільки правопорушення – це поведінка людини, яка заперечує нормам права, то правопорушення можна називати протиправною поведінкою.

       Насамперед, слід зазначити, що  протиправна поведінка здійснюється  у сфері, але, на відміну  від правомірної поведінки, вона  є не формою свободи, а формою  несвободи чи свавілля. Протиправна  поведінка, оскільки вона має анти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

     З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка належить до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини та суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення є діями, тобто характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.

     Шкідливість юридичних фактів-правопорушень  визначається кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. При цьому можливі три варіанти:

а) одне правопорушення негативно впливає на велику кількість зв’язків між людьми;

б) правопорушення вносить незначні зміни у спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства;

в) правопорушення заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

     Протиправна поведінка як форма прояву правової поведінки має такі основні ознаки:

     а) протиправна поведінка – це поведінка, що має протиправний характер, тобто суперечить приписам правових норм.

     Це  означає, що відповідна діяльність або  бездіяльність суб’єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі.

     З формально-юридичної точки зору протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах. З цих позицій правопорушення є свавіллям суб’єкта, тобто таким зовнішнім виявленням його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу і безпеку інших суб’єктів. Протиправна поведінка характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Слід зазначити, що не буде протиправним а тому й не вважатиметься протиправною поведінкою, невикористання суб’єктивного права, тому що доцільність його реалізації залежить від власного розсуду суб’єкта;

     б) протиправна поведінка є суспільно шкідливою або суспільно небезпечною поведінкою. Протиправна поведінка призводить або може призвести до негативних наслідків як з точки зору суспільства в цілому, так і точки зору окремих його членів;

     - протиправна поведінка знаходить своє вираження у діянні (дії або бездіяльності) суб’єкта. Думки, наміри, перевиконання, навіть такі, що не відповідають положенням норм права, якщо вони не знайшли свого зовнішнього вираження у відповідній поведінці (діяннях) суб’єкта, протиправною поведінкою не визнаються;

     - протиправна поведінка має свідомо  вольовий характер, тобто залежить  від волі правопорушника, перебуває під контролем його свідомості. Відсутність усвідомлення особи про те, що вона вчиняє правопорушення (вчинення дій душевнохворим), або відсутність власної вольової спрямованості на його вчинення (вчинення дій під впливом безпосередньо застосованого фізичного або психічного насилля) приводить до невизнання діяння правопорушенням;

     - протиправна поведінка – це  винна поведінка суб’єкта, за  якої він у тій чи іншій  формі бажає або допускає настання  шкідливих або небезпечних наслідків  від вчиненого ним діяння.

     Не  всі об’єктивні протиправні вчинки вважаються правопорушеннями. Для останніх обов’язковою ознакою є наявність  вини – внутрішнього негативного  ставлення суб’єкта до інтересів  людей, суспільства. Вина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображують негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад необхідна оборона);

     - протиправна поведінка є карним  діянням, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

     Правопорушення, як дії, бувають двох видів: у вигляді  здійснення правопорушення, чи в вигляді  бездіяльності (навмисного не вчинення певних дій). В першому випадку індивід здійснює ті протиправні вчинки, яких він не повинен був вчиняти, наприклад: вбиває людину, розриває документ. В іншому випадку, тобто бездіяльність полягає в тому, що людина розуміє наслідки протиправних вчинків, проте свідомо їх допускає, наприклад: не являється до відбування військової служби, наслідком чого стає виникнення правопорушень у сфері проходження військової служби, не платить своїм кредиторам.

     Правопорушення  завжди представляє собою порушення норм об’єктивного права, а іноді і суб’єктивних прав. Протиправність правопорушення заключається в тому, що поведінка людини суперечить тим приписам, які вимагаються об’єктивним правом. Порушити закон – означає його перейти, тобто перейти за кордон можливого, дозволеного. Людина здійснює те, що норма об’єктивного права забороняє робити, чи протиправно опускає (минає) те, що норма об’єктивного права наказує робити.

     Беручи  до уваги дане рішення співвідношення між об’єктивним і суб’єктивним правом, необхідно сказати, що порушення суб’єктивного права є так би мовити посиланням на порушення об’єктивного права, проте порушення об’єктивного права не завжди супроводжується порушенням суб’єктивного права. Коли особа краде чужу річ, вона діє одночасно проти суб’єктивного права власника і об’єктивного права держави.

     Якщо  правопорушення є дією протиправною, то правопорушення немає там, де дії  людини не залишаються в кордонах дозволеного об’єктивним правом, хоча при цьому були порушені законні  інтереси іншої людини, забезпечені наданим йому суб’єктивним правом. Немає правопорушення, за винятком протиправності, в випадках виконання службових обов’язків, реалізації свого права, необхідної оборони, стан крайньої необхідності. З точки зору того, чиї інтереси порушуються чи зачіпаються при цьому, здійснюється так, ніби порушення його права, тому що вмішуються в сферу його інтересів, які він звик вважати охоронюваним суб’єктивним правом. Проте з точки зору об’єктивного, яке допускає таке порушення, правопорушення не має, а існує тільки порушення інтересів.

     Проте крім вищенаведеного, можна сказати, що існують й інші випадки, коли можна  говорити про відсутність правопорушення.

     1. Правопорушення немає, коли інтереси  людини, що охороняються правом від посягання з боку інших осіб, порушуються особою, яка виконує свої службові обов’язки.

     2. Правопорушення немає, коли інтереси, охоронювані правом від посягань  з боку інших осіб, порушуються  за згодою самого заінтересованого. З точки зору тих, які в правопорушенні вбачають порушення суб’єктивного права, всяке вторгнення в сферу чужих охоронюваних інтересів втрачає характер правопорушення, як тільки існує згода потерпілого.

     3. Правопорушення не має й тоді, коли інтереси осіб, охоронювані  правом взагалі від посягань  зі сторони інших осіб, порушуються особою, яка знаходиться в стані необхідної оборони. Під необхідною обороною розуміється порушення охоронюваних законом інтересів нападаючої особи потерпілою.

     4. Правопорушення не існує й  у тому випадку, коли інтереси  людини, охоронювані правом загалом від посягань з боку інших осіб, порушуються особою, що знаходиться в стані крайньої необхідності. Під станом крайньої необхідності розуміється рятування своїх власних інтересів за рахунок чужих інтересів від загрози чи непереборної сили. Наприклад: рятуючись від душевнохворої людини, особа ховається за іншу людину, яка і попадає під удар психічнохворого.

     Стан  необхідної оборони відрізняється  від стану крайньої необхідності тим, щов першому випадку порушуються  інтереси третіх осіб, а в другому  – інтереси нападаючої особи.

     Вирішуючи питання про те, наскільки момент вини являється доречним в понятті  протиправної поведінки, необхідно  розпочати з поняття вини. Якщо виною назвати відповідальність за здійснене протиправне діяння, то все зводиться до того: чи встановлена відповідальність за дані дії чи ні. Якщо закон встановив відповідальність, значить вина передбачається; якщо відповідальності не встановлено, як наслідок – немає і вини, тому немає  самого правопорушення.