Поняття, види протиправної поведінки

     1. Поняття правової поведінки, її ознаки, види, склад

     1. 1 Поняття правової поведінки.

     Поведінка людини є одним із видів людської діяльності. Вона не тільки спрямована на безпосереднє задоволення різних потреб, а й зорієнтована на досягнення певних інтересів (суспільних, державних, особистих, національних тощо), відповідної позиції у сфері суспільних відносин, вона є зовнішньою системою дій, в основу якої покладено внутрішні прагнення людини.

       Поведінка має соціальний характер і визначається як сукупність певних дій, що спричиняють зміни в навколишньому світі чи в самому суб’єкті. В даному визначенні перше місце відведено саме суспільній цінності дій суб’єкта.

     Поведінка – це багатоаспектна категорія, яка  охоплює такі ознаки: це аспект діяльності чи спілкування, що відображає внутрішній стан людини; це поведінка, що фіксується органами відчуття інших суб’єктів; вона є соціально значущою; вона контролюється волею людини.

     Поведінка людини може регулюватись нормами права  або бути поза сферою цього регулювання (відносини дружби, заняття музикою тощо).

     Відомо, що серцевиною правової поведінки особистості  є інтерналізовані нею соціальні  норми; тобто, ті вимоги суспільної свідомості, що приймаються особистістю до повсякденної реалізації. Зазвичай соціальні норми  визначають як соціальні еталони, встановлення модальної, обов’язкової, з точки зору суспільства, поведінки, що виконують функції інтеграції, упорядкування життя груп, індивідів, суспільства. Саме обов’язковий характер дотримання соціальних норм усіма членами суспільства робить ці норми правовими, або імперативами правової поведінки.

     Отже, якщо ми розглядаємо поведінку, яка  регулюється нормами права та має назву «правова поведінка», то я можу сказати, що в юридичній  літературі під правовою поведінкою розуміють соціально значиму, усвідомлену поведінку індивідуальних чи колективних суб’єктів, врегульовану нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки.

     Даної точки зору щодо поняття правової поведінки дотримуються і українські науковці. Так О. Ф. Скакун зазначає, що правова поведінка – це соціальна поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомо-вольового характеру, врегульована нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки.

     І я вважаю, що слід погодитись з цією позицією автора, оскільки правова  поведінка – це соціально значимі, свідомі вчинки суб’єктів права, передбачені нормами права та контрольовані їх волею, які тягнуть за собою юридичні наслідки. Тому вирішення проблеми правової поведінки особистості є актуальним завданням, що потребує уважного вивчення.

     1. 2 Основні характеристики правової поведінки (ознаки, види та склад)

     Багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим, правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка має певне соціальне значення, а тому певним чином упорядковується (врегульовується) тими чи іншими соціальними і юридичними ознаками. Основними ознаками правової поведінки є: а) соціальна значущість; б) вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності); в) свідомо-вольовий характер; г) регламентованість правовими нормами; д) властивість зумовлювати юридичні наслідки.

     Соціальна значущість є однією з основних ознак  правової поведінки. Вона має дві  форми – соціальну корисність і соціальну шкідливість. Сутність соціальної значущості правової поведінки пов’язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв’язки між суб’єктами, сприяти нормальному процесу взаємодії між людьми чи, навпаки, гальмувати його.

     Правова поведінка може впливати на взаємовідносини  суб’єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб’єктами, зумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб’єктами, чи у формі їх бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб’єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки й мати змогу здійснювати свою волю, скеровувати свої вчинки.

     З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку, коли вона регламентується нормами права. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані в текстах правових документів, або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки.

     Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов’язана не тільки з соціальною значущістю, а  й з особовим сенсом – реалізацією  суб’єктами своїх інтересів. Тому правова  поведінка часто тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.

     Певні прояви правової поведінки можуть бути юридичними фактами, тобто тими конкретними  життєвими обставинами, з якими  норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається як підстава зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних діянь, в яких зовні виявляється ставлення суб’єкта до інших суб’єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.

     Слід  зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка  в цілому, а її елементи – правові  вчинки. Правовий вчинок – це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.

     Суб’єктом правового вчинку може бути фізична  чи юридична особа, орган держави, громадське об’єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов’язки, нести юридичну відповідальність. Суб’єкти правового вчинку – це ті суб’єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб’єктів складають тільки правоздатні особи.

     Суб’єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб’єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб’єктивна сторона є  тією частиною правосвідомості суб’єкта, що безпосередньо пов’язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

     Об’єкт  правового вчинку – це явища навколишнього  середовища, на які спрямовані діяння. Об’єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

     Об’єктивну  сторону правового вчинку утворюють  ті складові, що характеризують форму  його зовнішнього виразу: діяння (дія  чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільно  значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням  і його наслідком.

     Відтак, правова поведінка – це сукупність соціально значущих, виражених зовні  у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що так чи інакше регламентуються нормами права і зумовлюють правові наслідки.

     Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами. 
 
 
 

     2. Соціальні та юридичні  властивості правомірної  поведінки

     2. 1 Соціальні властивості правомірної поведінки

     Правомірна  поведінка є видом правової поведінки, яка на відміну від протиправної поведінки, є соціально корисною, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має  позитивні юридичні наслідки.

     Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідність приписам правових норм, тобто її правомірність.

     Термін  «правомірність» має широкий  зміст і означає:

     - відповідність поведінки приписам  норм права;

     - одиницю виміру, з допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;

     - здатність права регулювати певну  поведінку суб’єктів, а також  властивість цієї поведінки бути  врегульованою правовими засобами.

     Правомірна  поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов’язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їхнім соціальним змістом, засобом втілення у життя суб’єктивних прав і обов’язків. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

     Як  загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюються у вигляді  їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

     Суб’єкти  в процесі своєї життєдіяльності  постійно знаходяться в соціальному  середовищі, яке впливає на них  через певну сукупність факторів та умов соціального характеру, які в літературі отримали назву багаторівневої системи соціальних інститутів.

     В юридичній літературі даний вплив  державних органів та громадських  організацій на процес реалізації суб’єктами своїх прав, свобод та обов’язків розглядається як соціальне середовище в широкому (макросередовище, яке включає відносини, що формуються в межах суспільства, держави в цілому) та вузькому значеннях (мікросередовище, яке охоплює ті відносини міжособистісного характеру, що склалися в межах невеликої соціальної групи чи трудового колективу тощо, до яких належать окремі суб’єкти.

     Соціальне середовище – досить динамічна категорія, що потребує постійного регулятивного  впливу. Правові норми регулюють поведінку суб’єктів у межах даного середовища.

     Правомірна поведінка є соціально корисне діяння, направлена на задоволення державних і правових, суспільних і особистих інтересів, цінностей і цілей. Вони є особистою цінністю для права, тільки тому, що сама «людина, її права і свободи є вищою цінністю». Тому можна уявити правомірну поведінку, як правову цінність, тоді коли протиправну поведінку анти цінністю. Дійсно, тільки перше бажане для суспільства, приносить економічну користь, діє на розвиток особистості.

     Основні риси правомірної поведінки, визнаючи її соціальну сутність: масовість, добровільність, впевненість, усвідомлення, відповідальність особистості в своїх діях, її активність в виконанні обумовлених правом дій.

     Шлях  людини у суспільство значною  мірою характеризує те, на скільки вона в своїй поведінці керується почуттям відповідальності, яка проявляється в діях особистості, усвідомлювати соціальні наслідки в своїй діяльності. Причому, не тільки здійсненні вчинків, але і не використання можливостей, які суспільство представило для здійснення соціально корисних справ. Відповідальність дозволяє поведінці людини поставити під контроль її власну свідомість, а таких понять, як честь, гордість і гідність – під контроль її совісті. Сучасне життя все гостріше стикається з проблемами відповідальності, користування своїми правами і свободами, скасуванням їх застосування на шкоду другим суб’єктам права. Суспільство багато чого втратило, не виховавши внутрішню і зовнішню культуру поведінки.

     Соціальна властивість правомірної поведінки, проявляється в тому, що вона складає органічну частину цивілізованої поведінки. Цивілізованість – це поширене поняття, яке включає в себе багато зовнішніх проявів культури людини і суспільства. В більш вузькому понятті, цивілізована поведінка включає в себе такі категорії поведінки, як толерантність (терплячість), відповідальність, порядність. В формуванні рис, які характеризують цивілізованість, важливу роль грають самовиховання. Цивілізована правомірна поведінка – це співставлення суб’єктом права вчинки нормативних потреб, на основі впевненості в характерно-естетичних пріоритетах, суспільно людських обов’язків – не вкради, не вбий. Їх зміст залежить від того, в якій мірі людина слідує існуючим написаним правилам, наскільки є активним носієм поняття громадських обов’язків, розділяє і підтримує суспільні уявлення про добро і зло, справедливість і відповідальність.  Правомірна поведінка у суспільному житті проявляється багатопланово. Дії, які відповідають правовим приписам можуть класифікуватись по різним критеріям і ознакам. Одним із таких критеріїв може бути відповідально конкретна поведінка характерного ідеалу.