Оцінка Законів ХІІ таблиць

Марк Туллій Цицерон же зазначав «…для всякого, хто шукає  основ і джерел права, одна книжечка ХІІ таблиць вагою свого авторитету і корисністю воістину переважає  всі бібліотеки філософів». І навіть якщо зробити поправку на пафос, властивий  Цицерону як промовцю, та пієтет, з яким римляни взагалі ставились права, то не можна не визнати, що з точки  зору реальної організації суспільного життя та забезпечення правопорядку у Стародавньому Римі ця оцінка є правдивою.    [16, с.88]

Також Цицерон свідчив, що він змолоду, як і інші юнаки, вивчив Закони ХІІ таблиць напам’ять  як «обов’язкову пісню» (carmen necessarium). [7, с.44]

На такий вислів Цицерона звернув увагу відомий італійський науковець С. Тондо, який проаналізувавши корнеті небагаточисленні цитати продемонстрував наявність в них визначеного розміру та ритму. Це пояснюється тим, що стародавні закони, які римляни змушені були вивчати напам’ять були написанні у віршованій формі.    [8, с.324]

Також про Закони ХІІ таблиць  згадується в дигестах Юстиніана. Однак, як правило, критично сприймається зафіксоване  свідчення римських джерел про похідний характер першої кодифікації у Римі: дехто з фахівців (Й.О. Покровський) вважає що тут йдеться лише про  наслідування «моди на грецьке» та підкріплення власних законів авторитетом  еллінського права. І хоч інші романісти (І. Пухан, М.Поленак-Акимовська) не сумнівалися, що децемвіри направили  комісію з трьох душ до Греції для законів Солона, більшість романістів все-таки не враховують «грецький слід», вважаючи, що децемвіри самотужки «розробили» Закони ХІІ таблиць (Д.В. Дождєв).    [22, с.42]

А от відомий романіст С.Л. Утченко оцінюючи генезис римського  права слушно зауважив про неправомірність  як приниження самобутності римської культури, так і недооцінки процесу  проникнення до останньої елліністичних  впливів. А ще важливіше звернути увагу на хибність визначення цих  впливів як «чисто грецьких», оскільки саме при посередництві Греції до Риму проникає культура Сходу.    [22, с.42]

Ще одним представником  романізму був М. Казер, який відмітив: «Наше знання про стародавнє приватне право починається с небагатьох положень, приписаних римській традиції царям, в істотних рисах наданих нам у фрагментах і цитатах із Законів ХІІ таблиць, яким ми в цілому можемо довіряти. Ми повинні вважати, що Закон ХІІ таблиць уже цілі століття розвитку…»    [11, с.6]

На думку Мілана Бартошека, чеського вченого, який усе життя  присвятив вивченню теорії держави  та права, Закони ХІІ таблиць являють  собою унікальну пам’ятку порівняно  розвинутого права, сформульованого  стисло і так майстерно, що ще багато століть потому юристи писали до нього  коментарі. Ця збірка стала точкою відліку  всього подальшого розвитку римського  права і формально зберігав силу до юстиніанських часів. Дійсно, думка  вченого є цілком аргументованою, а рівень Законів ХІІ таблиць  є досить високим і може конкурувати з джерелами як права ХХ ст., та і сучасного права. [15, с.156]

Радянський вчений А.І. Козлов, виходячи з аналізу Законів ХІІ  таблиць, вважає, що головна увага  збірки прикута до охорони приватної  власності владної верхівки, що походила з патриціїв та частково заможної верхівки плебеїв. Як патриції, так  заможна верхівка плебеїв були рабовласниками, багатство яких засновувалось на приватному дрібному або крупному сільськогосподарському чи торгівельно-ремісничому виробництві. Тому Закони ХІІ таблиць звернули всю увагу на охорону саме цього  приватного виробництва. Звідси випливають і всі суворі юридичні норми відповідальності за вчинені злочини проти власності. Тобто автор акцентує увагу на розвитку права приватної власності  та захист його в Законах ХІІ таблиць. [7, с.14]

На думку Л.М. Бостана, Закони ХІІ таблиць обмежували можливості патриціанських посадових осіб довільних  осіб довільно тлумачити норми звичаєвого права. Ці закони свідчать про майже  повне зрівняння плебеїв з патриціями у громадських правах. Саме слово «плебей», судячи із викладення тексту законів, яке дійшло до нас згадується лише один раз у зв’язку із збереженням заборони на шлюби між плебеями і патриціями. Однак і ця заборона в 445 р. до н.е. була відмінена законом Канулея. Отже, науковець вказує на надзвичайно важливу роль Законів ХІІ таблиць у вирішення проблеми співвідношення прав плебеїв та патриціїв шляхом часткового задоволення вимог плебеїв. Адже саме цей збірник законів став одним з перших кроків до стабілізації суспільно-політичної ситуації в Стародавньому Римі.    [12 с.25]

Вчені В.О. Балух та В.П. Коцур вважають, самі по собі Закони ХІІ таблиць не створили жодних нових соціально-економічних відносин, і в них були записані лише пануючі в той час звичаї. Закони утверджували приватну сімейну та індивідуальну власність, встановлювали форму судового процесу, який до запису законів допускав найбільше зловживань із боку магістрів. Тобто цей збірник норм права не порушував строю, який існував раніше, а навпаки закріплював, систематизував та дещо вдосконалив ті норми, якими послугувалися громадяни Стародавнього Риму. [3, с.65]

Цю думку підтверджував  і В.С. Макарчук, який писав, що Закони ХІІ таблиць якраз і були найдавнішою  кодифікацією звичаїв, можливо, з деякими  запозиченнями з грецького. Тобто  вчений звертає увагу на важливість даної збірки законів як першого  узагальнення та систематизації звичаєвих  норм.    [10, с.5]

Отже, проблема вивчення та аналізу Законів ХІІ таблиць  була і є актуальною для вчених різних епох. Цю традицію продовжують  і сучасні вчені, серед значне місце посідають вітчизняні науковці.    [10, с.198]

Наприклад, викладач Університету економіки і права «КРОК» Г.І.Трофанчук, вважає, що Закони ХІІ таблиць відбивали соціальні відносини римського суспільства в період переходу його від епохи первіснообщинного ладу до рабовласницького. У них зафіксована ще наявність общини, родової сім’ї, колективної, родової власності тощо. Водночас у них відображена і достатньо розвинена приватна власність, на захист якої чітко і послідовно ставали Закони. Вони регулювали ще вузьке коло правовідносин, зокрема в цивільному, зобов’язальному праві, пройняті символічністю, формалізмом, консерватизмом.  [19, с.198]

Заслужений професор Львівського національного університету, заслужений юрист України Тищик Б.Й. у своїх працях називав Закони ХІІ таблиць «…другою великою перемогою плебеїв».    [18, с.299]

Кандидат філологічних наук, доцент С.П. Гриценко у своїй книжці зазначає, що вивчення давнього римського права за Законами ХІІ таблиць і за згадками пізніших авторів дозволяє нам охарактеризувати його як право громадської общини, яка контролювала в інтересах свого благополуччя різні сторони життя і діяльності своїх громадян, об’єднані у фамілії і підпорядковані владі їх голів. Цей зробило Закони ХІІ таблиць відправною точкою для подальшого розвитку римського права в умовах, коли при всіх соціально-економічних і політичних змінах базою римського суспільства залишалася громадська община, а основною соціально - економічною одиницею - фамілія [6, с.225].

Цікавою є думка завідувача кафедри теорії та історії держава  та права Черкаського національного  університету імені Богдана Хмельницького І. М. Лубко: «Закони ХІІ таблиць відтворили у своєму змісті не лише притаманні ранній римській цивілізації ознаки, але й заклали глибокі підвалини для розвитку власне римського національного права. Без перебільшення слід визнати, що вони слугували своєрідною “точкою відліку виникнення, існування та розвитку писаного jus civile” [20, с.44].

Однак не всі вчені вважають, що Закони ХІІ таблиць є новоствореним  кодексом, а називають їх всього лише приватним збірником, складеним  у ІІІ ст.. до н.е, в епоху едила Кн. Флавія та цензора Аппія Клавдія. Прихильником цієї точки зору є італійський вчений Е. Пайс, який належить до скептичного напрямку вивчення історії.    [21, с.75]

Тож для свого часу Закони ХІІ таблиць були надійною опорою для регулювання порівняно простих  товарних, сімейних, спадкових та інших  відносин. Звідси і та зовнішня повага, яка виявлялась до Законів ХІІ  таблиць у більш пізній час, коли їх практичне застосування або ж  зовсім виключалось, або стало мінімальним. У результаті постійних війн Рим  виходить за межі своєї території, завоювавши Італію, а потім й інші європейські  та азіатські землі.    [1, 270]

Протягом цього часу відбувається безперервний зріст ремісничої і  торговельної діяльності Риму. Формується стан вершників, чиєю професією стає торговельна і промислова діяльність. На новій економічній основі виростає нове право, бо право таблиць стало  в багатьох випадках непридатним. У  цих історичних умовах на сцену виступають претори як тлумачі і творці права. Вони заклали основи римської класичної  юриспруденції, яку розробляли як поряд  з ними, так і після них римські  “класичні” юристи – Ульпіан, Цельз, Папініан та ін. Відходить у минуле юридичний формалізм, що пронизував закони таблиць. Одержують визнання принципи рівності сторін правовідношення, справедливості, доброї совісті. Коли право суперечить справедливості, говорив Ульпіан (помер у 288 р. н.е.), слід надати перевагу останньому, і, таким чином, справедливість має перевагу перед жорстким розумінням права.    [1, 271]

На думку римських юристів, усю сукупність правових настанов слід поділити на дві частини: приватне і  публічне право. До права публічного вони відносили всі ті норми, які  “належать до положення римської держави” як цілої; навпаки, приватне право має справу з тим, що стосується “користі окремих осіб”. Таким чином, храми і публічні дороги, наприклад, були оголошені сферою публічного права, тоді як відносини, пов’язані з правом власності або володіння, сімейного і спадкового права, зобов’язань – сферою права приватного.    [10 с.33]

Тож на думку більшості  науковців Закони ХІІ таблиць  здійснили величезний вплив на подальший  розвиток римського суспільства  і права. Старий, пов’язаний з родовою  організацією звичай був замінений  на писане право, що закріплювало і  освячувало приватну власність, рабство і нерівноправ’я. [14 с.57].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Тож можна зробити висновок, що держава та право Стародавнього Риму належать до тих споконвічних культурних, політичних, релігійних, юридичних цінностей, які мали надзвичайно важливе значення для подальшого розвитку інших цивілізацій, і навіть пронизують усі сфери сьогодення хоча зародилися близько двох з половиною тисяч років тому. Недаремно існує вислів: «Римляни тричі підкоряли світ: перший раз - легіонами, другий - християнством, третій – правом».

Це пояснюється тим, що римлянам вдалося досягти таких висот правової культури, які виявилися здатними слугувати суспільству далеко за межами рабовласницької епохи. І тому, на мою думку, для того щоб зараз досконало оволодіти всіма тонкощами юриспруденції, а особливо цивільного права необхідно глибоко вивчати саме римські підвалини античних та подальших часів.

Також можна зазначити, що ще одним важливим аспектом розвитку римського права є консолідація та запозичення близькосхідного, давньогрецького, стародавньоіндійського права. Однак на відміну від цих цивілізацій Рим спромігся перетворити право у відносно самостійний феномен, абстрагувавшись від своєї рабовласницької основи у тих конкретно-історичних умовах, в яких виник і дістав розвиток.

Наслідком першої кодифікації  римського права стають Закони ХІІ  таблиць, які представили собою  збірник норм звичаєвого права і  які вирішували питання з цивільного, кримінального, шлюбно-сімейного, процесуального права. Так протягом цілого тисячоліття  ці закони займали виняткове становище в римській юриспруденції. Значна частина всіх творів класичних юристів представляла собою коментар перш за все до цієї видатної античної пам’ятки.

Вже неодноразово зазначалося  про виняткову значущість цих  законів і це пов’язано з тим, що вони хоча й не дійшли до наших  часів такими як їх було створено, мали досить специфічне не лише матеріальне, але й текстове оформлення, а також  містили велику кількість прогалин та недоліків однак саме вони дали той сильний поштовх для розвитку саме писаного права, яке в подальшому і спричинило розвиток не лише суспільних та державних відносин Риму, а, можна  навіть сказати, спричинило появу і розвиток права багатьох держав, які розвиваються і до сьогодення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Балух В.О., Коцур В. П. Історія стародавнього Риму. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. - 676 ст. 
2. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения.-М.: Юридическая литература, 1989. - 447 ст. 
3. Бостан Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. / Л.М. Бостан, С.К. Бостан. – 2-ге вид., перероб. та доп. – Київ: Центр учбової літератури, 2008. – 730 с.
4. Газиева И.А. Латынь и римское право: учебник. – Москва: Экзамен, 2004. – 334 ст.
5. Глиняний Н. М. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Істина, 2005. - 767 ст.
6. Гриценко С. П. Латинська мова й основи римського права: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005 - 336 с.
7. Козлов А.И. Законы 12 таблиц.: Автореферат– Минск, 1950. – 20 ст. 
8. Кофанов Л.Л. Lex и ius: Возникновение и развитие римского права в VIII-III вв. до н.э. М.: Статут, 2006. 575 с.
9. Лубко І. М. Закони ХІІ таблиць: Навчальний посібник.  -  Черкаси, 2006. - 64 ст.
10. Макарчук В. С. Римське приватне право. - К.: Атіка, 2007. - 255 ст.
11. Мудрак І. Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій / Державна податкова адміністрація України; АДПСУ. - Ірпінь, 2001. - 232с
12. Никифорак М.В. Закони ХІІ таблиць: Методичні матеріали.- Чернівці, 2009 - 32 ст.
13. Никонов С.П. – Краткий ученик истории Римского права , Харков , 1907г. – 132 с.
14. Ночукий И.Б. Римское право – Изд. 6-е, стереотипное. – М., 1998 – 245 с.
15. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. – К.: 1995 – 267 ст.
16. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. – К.: Юрінком інтер, 2006 – 576 ст.
17. Скорина Л. П., Чуракова Л. П.  Латинська мова для юристів: Підручник. 2-ге вид., виправлене і доповнене. - К.: Атіка, 2004. - 416 ст.
18. Тищик Б.Й., Орач Є.М.Основи римського приватного права. – Львів, 1994
19. Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Підручник / Г.І. Трофанчук. – Київ: Атіка, 2006. – 248 ст.
20. Учебник истории римского права - М.: Зерцало. Система Гарант, 2004 - 538 ст.
21. Хвостов В.М. История римського права, 5-е узд. М. – 1910 – 464 с.
22. Хома Н. М.  Історія держави і права зарубіжних країн. - Львів: Новий світ - 2000, 2007. - 474 с.
23. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія. - К.: Вентурі, 1998. - 176 с.
24. http://uk.wikipedia.org/wiki/Закони_Дванадцяти_таблиць
25. http://www.hrono.ru/dokum/_000dok/12tablic.php
26. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=27905