Норми права

Правова доктрина служила  безпосереднім джерелом права в  англо-американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у релігійно-філософській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм  мають у своїй основі правила  загальнообов'язкової поведінки, почерпнуті з праць видатних юристів.

Релігійно-правова  норма:

- акт-документ, що містить  церковний канон або іншу релігійну  норму, яка санкціонується державою  для надання їй загальнообов'язкового  значення і забезпечується нею.  Релігійно-правова норма поширена  в традиційно-релігійних правових  системах (наприклад, у мусульманських  країнах). У деяких країнах релігійно-правова  норма тісно переплелася із  правовим звичаєм, традиціями  общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).

Міжнародний-правовий акт:

— спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить  норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків  у різних відносинах між ними. З  санкції держави такий акт  поширюється на її територію, стає частиною внутрішньонаціонального законодавства. На внутрішньодержавне право впливають  джерела міжнародного права: загальновизнані  принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції) (див.  «Міжнародний договір»).

3.1.Форми викладення  правових норм

За  повнотою викладу норм права в  статтях нормативно-правових актів  розрізняють форми (способи):

— повну (пряму)

— відсильну,

— бланкетну.

 

Повна

У статті містяться всі  необхідні елементи норми права  без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України[12] зазначено: у разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщення, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, - в адміністративному порядку.

Відсильна

У статті містяться не всі  елементи норми права, але є посилання  до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 "Оголошення розшуку обвинуваченого" Кримінально-процесуального кодексу України[13] говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених у ст. 155 цього Кодексу[13] , слідчий може вибрати у відношенні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

Бланкетна

У статті міститься посилання  не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є "бланком", що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України "Про заставу"   зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються  іншими актами законодавства України. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно  не сказано, і у загальний "бланкетний" спосіб передбачена можливість регулювання  заставних відносин іншими актами законодавства  України.

Виходячи з форм викладу  правових норм у статтях нормативно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, блан-кетні.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

- казуїстична - зміст норми  розкривається індивідуалізованими  поняттями, через певні факти,  випадки, ознаки та ін.;

- абстрактна - зміст норми  розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.

В широкому розумінні система  корпоративних норм утворює корпоративне право. Вузьке розуміння використовується в правових системах англо-аме-риканського  типу. Корпоративне право там прирівнюється  до акціонерного права, тобто системи  правил поведінки, які регулюють  відносини, що складаються усередині  акціонерного товариства - підприємства, статутний капітал якого поділений  на рівні частини. Це пояснюється  домінуванням акціонерних товариств  над підприємствами, основаними на державній формі власності, а  також над підприємствами, основаними на приватній (індивідуальної) власності.

Регламент (фр. reglement, лат. regula - правило).

Колізійні норми складають  зміст так званого колізійного  права - загальної процесуальної  галузі, яка формується у рамках публічного права Колізійне право - сукупність норм, що вирішують відповідні неузгодженості (конфлікти) між чинними  нормативними актами, їх суперечності стосовно одного й того ж предмета регулювання. Вирішити колізії можна  різними способами: прийняттям нового акта, скасуванням старого акта, внесенням змін до чинного акта, систематизацією (кодифікацією) законодавства, тлумаченням, роботою конституційних та інших судів, переговорами через  погоджувальні комісії та ін.

 

3.2.Проблеми накладання  норм права у нормативно-правових  актах

Норми права та статті законів  не завжди тотожні з тієї причини, що тексту нормативного акту, як і будь-якому  літературному твору, нерідко властиві образність, орієнтація на масову правосвідомість, зверненість до громадської думки. Так, для кримінального законодавства  традиційні умовні, як би неправильні  формулювання: «злочин (розкрадання, вимагання, вбивство, наклеп, хуліганство, розбій, шахрайство, отримання або давання  хабара, завідомо неправдивий донос  і т.д.) карається ...», хоча насправді  карається не злочин, а злочинець (злодій, вбивця, хабарник, хуліган, шахрай, наклепник і т.п.). У законодавстві  використовуються умовні терміни. Наприклад, «молодий спеціаліст» може виявитися  за віком далеко не молодим працівником, освоювали нову для нього ж  метою (для змістувого посилення  образного виразу незаперечність закону) забороняєще часом характеризується як взагалі неможливе: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений життя», «Власність не може використовуватися в цілях, що суперечать інтересам суспільства, правам інших громадян ». Для підвищення ефективності правового регулювання чимале значення має вдосконалення законодавства, його систематизації, виклад правових норм загально-зрозумілою мовою, широке застосування правил законодавчої техніки. Правовою нормою важко керуватися, якщо її елементи розміщені у великому числі нормативних актів, частина видань яких не всім доступна, а наступні зміни не завжди загальновідомі. Серйозні перепони на шляху реалізації права створюють суперечності у текстах нормативних актів, що дають основу логічно конструювати різні за змістом правові норми, які відносяться до одного і того ж нагоди, відношенню. Особливо небезпечні для практики правового регулювання суперечності між змістом законів і підзаконних актів, якщо останнім віддається перевага державними органами і посадовими особами, що застосовують правові норми (перевага інструкції перед законом).

У всіх країнах, де нормативні акти є основним джерелом права, існує  проблема співвідношення «букви» і  «духу закону». Це обумовлено тим, що, по-перше, думка законодавця не завжди достатньо точно виражена в тексті нормативних актів, по-друге, тим, що текст згодом майже неминуче застаріває та змісту в ньому терміни, визначення, поняття стають вузькі або, навпаки, широкі для позначення нових явищ суспільного життя. Тому процес застосування та інші форми реалізації правових норм носять певною мірою творчий характер. По-перше, у процесі вивчення текстів нормативних актів конструюється правова норма з її трьома елементами - при аналізі конкретного правового матеріалу визначення гіпотези, диспозиції, санкції тільки і дає можливість визначити - хто, коли, при яких умовах - до чого зобов'язаний, на що має право - які заходи державного ¬ струкцій примусу застосовуються у разі порушення правової норми; по-друге, в процесі конструювання правової норми визначають, які саме положення, що містяться в тексті нормативно акту, мають юридичне значення; по-третє, може оказаться, що норма права не отримала в тексті закону точного вираження і викладу («порядок оскарження незаконних актів», «молодий спеціаліст», «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений життя» тощо) і тому текст нормативного акту підлягає не буквальному, а обмежувальному або розповсюдженому тлумачення.

 

Висновки:

Переглянувши всі питання  й проблеми даної теми, ми можемо зробити такий висновок, що норма права, як особлива соціальна норма, займає дуже важливе місце в регулюванні суспільних відносин. Вона є первинним елементом системи права й у зв'язку із цим усі суб'єкти безпосередньо зустрічаються з нею.

Норма права - це основна  структура в системі соціальних норм, гарант її ефективного функціонування. Правові норми створюють умови  взаємодії існуючих і нових складових  частин системи всіх соціальних норм, створюють для них правову  базу, не допускаючи тим самим надмірного посилення однієї групи норм (а  також державних органів) за рахунок  інших, забезпечуючи стабільний рух  суспільства по демократичному шляху  розвитку.

Норми права являють собою  правила поведінки людей у  суспільстві, розраховані на многократність застосування, діючи безупинно в  часі й відносно персонально невизначеного  кола суб'єктів, а також є результатом  свідомо- вольової діяльності людей.

Хотілося б додати, що норма права далеко не у всіх випадках збігається зі статтею закону або  іншого нормативного акту. Не завжди в  словеснім формулюванні окремої  статті можна виявити всі три  відомі нам елемента відповідної  правової норми, не говорячи про те, що й тоді, коли норма права й  стаття нормативного акту збігаються, структурні елементи норми найчастіше не лежать на поверхні, потрібно вичленувати  їх шляхом розумового процесу. Неприйняття  в увагу цієї обставини веде до тверджень про двоелементну структуру  деяких правових норм, коли в одних  з них нібито відсутня гіпотеза, в інших – санкція

Слід звернути увагу ще на один момент, який викликає великі дискусії при реалізації загальнотеоретичних  конструкцій правової норми в  галузевих юридичних науках. Наприклад, у теорії кримінального права. Цей  момент пов'язаний з термінологічним  позначенням елементів правової норми й, природно, з їхнім значеннєвим  змістом. Справа в тому, що терміни "гіпотеза", "диспозиція" і "санкція" не придатні для найменування частин двоелементної  норми, тому що розраховані на логіку взаємозв'язків елементів трехзвенной  конструкції. І якщо ще термін "гіпотеза" має відносно стійкий значеннєвий  зміст і може бути використаний у  позначенні того елемента двоелементної  норми, який указує на умови її дії, то понятійний зміст "диспозиції" і "санкції" складається з ряду значеннєвих фрагментів.

Таким чином, частини трьохелементної  нормативної конструкції "зав'язані" один на одного, і значеннєвий зміст  кожного з елементів неможливо  встановити, зрозуміти поза зв'язком  і співвідношення з іншими елементами. Саме , тому безпідставно розглядати, наприклад, частини двоелементної кримінально-правової норми- заборони як "гіпотезу й диспозицію" або як "гіпотезу й санкцію". Так, якщо вказівка на міру відповідальності вважати диспозицією, те чому вона має  негативний характер і де санкція, яка  повинна забезпечувати реалізацію цієї диспозицій? Якщо ж це санкція, то чому відразу після гіпотези повинна  вступати в дію санкція при  відсутності, як самої диспозиції, так  і її порушення? Ще менш обґрунтовано вважати елементи норми- заборони диспозицією  й санкцією, оскільки гіпотеза є  обов'язковим компонентом правової норми.

Наведены виисновки дають  нам зрозуміти , що кожному юристові необхідно достатня теоретична підготовка в основі якої повинне лежати глибоке й послідовне вивчення норм права. Володіючи достатньою кількістю знань про норму права і її структура, юрист полегшує собі роботу із застосування цих норм на практиці, а так само деякою мірою забезпечує правильність їх застосування й співвідношення застосованої норми певними правовідносинами, конкретному випадку.

 

Список  використаних джерел

 

1. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции., Москва. «Знание», 1986. (64 с.)
2. Нерсесянц В.С. Право и закон: Из теории правовых учений., Москва. «Наука», 1983. (366 с.)
3. Баранов В.М. Истинность норм советского права.Саратов. Изд-во Сарат. ун-та, 1989.  (400 с.)
4. Иоффе, Шаргородский. Вопросы теории права. Москва. Госюриздат. 1961.(381 с.)
5. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. — СПб., 1886. (3-е изд. 1894) (430 с. )
6. Алексеев С.С. Государство и право, Начальный курс, Москва, 1993.,(с.427)
7. Алексеев С.С. Теория государства и права. 1985.Москва.(с. 483)
8. Бабаев В.К. Общая теория права (курс лекций). Новгород, 1993.( 592с.)
9. Коваленко А.И. Краткий словарь-справочник. Москва.: Исток, 1994 (360 с.)
10. Цивільний кодекс України. м. Київ. 2003 р.
11. Кримінальний кодекс України. м. Київ. 2001р.
12.   Житловий кодекс України
13. Кримінально-процесуальний кодекс України