Норми права

Алєксєєв С.С.[6,284] розглядає поділ на норми матеріального і процесуального права.

Нормы материального права - регулюють змістову сторону реальних суспільних відносин, служать мірою  юридичних прав і обв’язків їх учасників.

Нормы процесуального права  регулюють юрисдикційну процедуру

(порядок) діяльності компетентних  органів держави по втіленню  і захисту норм матеріального  права, прав і законних інтересів  учасників суспільних відносин.

За часом дії юридичні норми можуть бути поділені на загальні норми і тимчасові. Загальні норми  встановлюються на невизначений строк  дії до їх відміни. А тимчасові  норми встановлюються на визначений строк. Припустимо на час стихійного лиха чи на час військового стану.

За безпосереднім предметом  впливу правові норми можна класифікувати  на соціально-технічні і соціальні. Соціально-технічні — регулюють  використання людиною технічних  засобів, сил природи (правила експлуатації технічних засобів, технологічні режими, стандарти, норми розходу сировини, норми в сфері охорони природи  и т. д.). Будучи утвердженими компетентними  органами, вони стають юридично обов’язковими  і тим самим виступають регуляторами відносин між людьми. Їх значення в  епоху науково-технічної революції  і збільшення ролі права в укріпленні зв’язку науки з виробництвом зростає. Соціальні — регулюють  суспільні відносини, суб’єктами яких є люди, їх колективи, суспільні організації  и т. п.

 

Розділ 2. Структура  норм права

Однією з характерних  ознак норми права є наявність  особливої внутрішньої будови (структури).

Структура норми права  визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії  забезпечують функціональну самостійність  норми.

Структура норми:

— це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми;

— це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного  розвитку;

— це засіб пізнання та використання правової дійсності;

— це об'єктивований результат  відображення у правовій нормі певного  суспільного відношення з точки  зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності і повторюваності;

— це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового  опосередкування суспільних відносин) структури;

— це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою;

— це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів  та їх залежності від системи юридичних  фактів;

— це динамічна категорія, що забезпечує прояв різноманітних  властивостей структурних елементів  залежно від зміни фактичних  обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання;

— це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного  державно-владного засобу упорядкування  відносин у межах суспільства.

Традиційно вважається, що правова норма складається з  трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень.

2.1. Структурні елементи норми права і їх особливості  у окремих галузях права

Дамо деякі пояснення  структурним елементам логічної норми права і наведемо їх класифікацію.

За ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції  можуть бути:

• абсолютно-визначені,

• відносно-визначені,

•  альтернативні.

Гіпотеза надає рух  юридичній нормі. За допомогою гіпотези абстрактний варіант поведінки  «прив'язується» до конкретного  життєвого випадку, до конкретної людини, часу і місця. Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивного  дії диспозиції і правової норми.

Наприклад, у відповідності  з законодавством про шлюб і сім'ю  для одруження необхідна взаємна  згода осіб, що одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Лише за наявності  зазначених обставин (позитивна гіпотеза) норми діятимуть. Але дія норми, що розглядається, зв'язується і з  іншими обставинами: відсутністю вже  зареєстрованого шлюбу, а також  визнаної судом недієздатності внаслідок душевної хвороби або слабоумства (негативна гіпотеза).

В абсолютно-визначеній гіпотезі вичерпно визначаються обставини, з  наявністю або відсутністю яких пов'язується чинність юридичної норми. Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство встановлює вичерпний  перелік обставин (умов), за яких вирок  суду повинний бути безумовно скасований: якщо вирок винесено незаконним складом  суду, або порушена таємниця наради судів, або вирок не підписаний будь-ким  із суддів та ін. Тут — абсолютно-визначена  гіпотеза.

Відносно-визначена гіпотеза не містить достатньо повних даних  про обставини дії норми, обмежує  умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Альтернативна гіпотеза ставить  дію юридичної норми в залежність від одного або кількох фактичних  обставин (умов). Наприклад, норма, що регламентує  припинення шлюбу, встановлює, що шлюб припиняється через смерть одного з  подружжя, оголошення його або її померлим (померлою) у встановленому порядку, а за життя подружжя — розлученням  за заявою одного з них або обох. Достатньо однієї з фактичних  обставин, щоб наступили передбачені  нормою правові наслідки — припинення шлюбу.

 

Диспозиція — серцевина юридичної норми, яка вказує дозволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму). Диспозиція — основний елемент норми права, у якому формується модель самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід діяти в ситуації, в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.

Абсолютно-визначена  диспозиція — диспозиція, яка чітко визначає права і обов'язки учасників відносин, точно називає варіант поведінки. Наприклад, у кримінально-процесуальному праві абсолютно визначеною диспозицією є розпорядження суду видаляти з залу судового засідання усіх свідків, що прийшли до початку їх допиту.

Відносно-визначена  диспозиція — диспозиція, яка не містить істотних ознак поведінки учасників відносин, достатньо повних відомостей про їх права і обов'язки.

Альтернативна диспозиція — диспозиція, яка характеризується тим, що вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного з них.

Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі є норма, яка передбачає, що в результаті розгляду справи в  касаційному порядку суд приймає  одне з таких рішень: (1) залишає  вирок без зміни; (2) скасовує вирок  і направляє справу для нового розслідування або нового розгляду; (3) скасовує вирок і припиняє справу; (4) змінює вирок.

Санкція — частина правової норми, яка забезпечує здійснення її диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства, держави, особистості до порушників правової норми (охоронна санкція). У санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохочення — премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспозицію (корисні варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги (заохочувальна санкція). Ми говоримо про санкції охоронного характеру.

Абсолютно-визначена  санкція — санкція, у якій точно зазначені вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми права. Санкції норм про майнову відповідальність у переважній більшості є абсолютно визначеними. Абсолютно визначеними можуть бути санкції та інших норм, наприклад, адміністративних — штраф у 20-кратному розмірі за безквитковий проїзд у трамваї.

 

Відносно-визначена  санкція — санкція, у котрої межі юридичної відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до максимальної або лише до максимальної. Правозастосовним органам надається можливість вирішувати справу, зважаючи на конкретні обставини. Відносно-визначений характер має більшість санкцій кримінального права, які встановлюють нижчі та вищі межі покарання (наприклад, позбавлення волі від 1 до 5 років).

Альтернативна санкція — санкція, у якій названі або перелічені через з'єднально-роз'єднувальний сполучник «чи» («або») кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосов-ник обирає лише один — найдоцільніший для випадку, що вирішується. Наприклад, пошкодження полезахисних та інших насаджень караються виправними роботами на строк до одного року або штрафом, або покладенням обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

За характером наслідків  для правопорушника розрізняють  санкції:

•  штрафні (або каральні) — передбачають позбавлення волі, штраф, догану, стягнення матеріального  збитку та ін. Основна задача каральних  санкцій — загальна і приватна превенція (запобігання) правопорушення, виправлення і перевиховання  правопорушників.

Штрафні санкції характерні для заборонних норм;

•  відновлювальні (компенсаційні) — передбачають усунення завданої людині шкоди і відновлення її прав: відновлення на старому місці  роботи незаконно звільненого; стягнення  аліментів та ін. їх основне завдання — відновлення порушеного права.

Відновлювальні санкції  характерні для дозвільних норм. За складом гіпотези, диспозиції санкції  можуть бути:

- прості;

- складні;

Проста гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність від якоїсь однієї умови, однієї фактичної обставини.

Складна гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто передбачає фактичний юридичний склад).

Проста диспозиція — диспозиція, що передбачає один конкретний правовий наслідок, який настає за наявності певних фактичних обставин.

 

Складна диспозиція — диспозиція, що передбачає кілька правових наслідків, які одночасно настають за наявності певних фактичних обставин.

Проста санкція — санкція, що визначає одну міру державного стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією.

Складна санкція — санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи державного стягнення з порушника правил, передбачених

 

Розділ 3. Вираження  та закріплення правових норм

Юридичні джерела (форми) права — вихідні від держави  або визнані нею офіційно-документальні  форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення.

Юридичні джерела (форми) права:

- Нормативно-правовий акт 

- Правовий прецедент 

- Нормативно-правовий договір 

- Правовий звичай 

- Правова доктрина 

- Релігійно-правова норма 

- Міжнародно-правовий акт 

Загальносоціальні джерела права - економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші — породжують або об'єктивно зумовлюють виникнення правових норм. Юридичні (спеціально-соціальні) джерела права (нормативно-правовий акт, правовий прецедент, правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародний-право-вий акт) виступають як офіційна форма вираження і закріплення правових норм.

Розглянемо кожне з  юридичних джерел (форм) права.

Нормативно-правовий акт:

- офіційний акт-документ  компетентних органів, що містить  норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови та ін.). Є основним  юридичним джерелом права більшості  країн, особливо романо-германського типу (сім'ї) правових систем — Франція, ФРН, Італія, Іспанія та ін.

Правовий прецедент:

 

- акт-документ, що містить  нові норми права в результаті  вирішення конкретної юридичної  справи судовим або адміністративним  органом, якій надається загальнообов'язкове  значення при вирішенні подібних  справ у майбутньому. Є одним  із провідних джерел права  англо-американського типу правових  систем — Англія, США, Індія  та ін.

 

Нормативно-правовий договір:

- спільний акт-документ, що містить нові норми права,  які встановлюються за взаємною  домовленістю між правотворчими  суб'єктами (результат двосторонньої  або багатосторонньої угоди) із  метою врегулювання певної життєвої  ситуації, і забезпечується державою. На відміну від договорів-операцій, які мають індивідуально-разовий  характер, нормативно-правовий договір  розрахований на кількаразове  застосування: його зміст складають  норми — правила поведінки  загального характеру (колективний,  трудовий договір, типовий договір  та ін.). Він має суттєве значення  у сфері комерційних відносин  і майнового обороту. Може мати  місце між суб'єктами федерації  (наприклад, Федеративний договір  Російської Федерації 1992 p.).

Особливим видом нормативно-правового  договору є міжнародний-правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна  розглядати як самостійне джерело права.

Правовий звичай:

- акт-документ, що містить  норми-звичаї (правила поведінки,  які склалися в результаті  багаторазового повторення людьми  певних дій), які санкціоновані  державою і забезпечуються нею.  Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві,  а лише ті, що мають найбільше  значення для суспільства, відповідають  його інтересам і відповідають  історичному етапу його розвитки. Правовий звичай — найстародавніше  джерело права, він історично  і фактично передував закону. Зберігав значення в середньовіччя,  не втратив популярності в  сучасних правових системах традиційно-общинного  типу.

У цивільному праві сучасних держав континентальної правової системи  визнаються «звичаї ділового обороту», сфера застосування яких в основному  обмежена зовнішньоторговельними операціями.

Правова доктрина:

— акт-документ, що містить  концептуально оформлені правові  ідеї, принципи, розроблені вченими  з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані  державою як обов'язкові.

 

Правова доктрина не у всіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. У  наші дні роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню  нормативно-правових актів, створенню  нових правових понять і категорій, розвитку методології тлумачення законів.