Нормативно правові акти як джерела права

      Під дією нормативно-правового акта у  юридичній літературі розуміють  породження тих юридичних наслідків, які він передбачає. На їхню думку, таку дію визначають три параметри: час, простір і коло суб’єктів³². Інші автори трактують дію нормативно-правових актів як регулювання суспільних відносин у деяких межах, окреслених часом, простором і колом осіб³³.

      Дія нормативно-правових актів (як актів  правотворчого органу держави) виражає динаміку, рух, і є процесом поширення встановлених правил поведінки на ті сфери, відносини, на які держава вважала і вважає за потрібне впливати . І цей вплив э реальним, тобто таким, що сприяє перенесенню відповідної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, на поведінку конкретного суб’єкта в конкретній ситуації.

      Загалом дія нормативно-правових актів полягає  у здійсненні регулятивного впливу нормативних приписів на поведінку  суб’єктів.

      Сферами дії нормативно-правових актів більшість авторів вважає час, простір і коло суб’єктів. Є й інші міркування, наприклад, В.Н. Карташов, окрім зазначених, важливе значення відводить сфері предметної дії нормативно-правових актів. Кожен нормативно-правовий акт має свій предмет, тобто визначені однорідні суспільні відносини, на які спрямована дія нормативних приписів, закріплених у цьому акті³⁴.

      Кожна сфера має свої межі дії, зумовлені  як самим джерелом дії, так і зовнішніми явищами. Як зазначено в літературі, межа може виникати тоді, коли з тих чи інших причин вплив того чи іншого суб’єкта уже не може поширюватися на те чи інше явище³⁵.

      На  встановлення меж та сфер дії нормативно-правових актів впливає те, що нормативно-правові  акти є не тільки джерелом права, а  й одним із засобів правового регулювання.

      Під правовим регулюванням, як правило, розуміють  упорядкування суспільних відносин, які становлять предмет його регулювання. До нього входять вольові відносини, які піддаються зовнішньому (зокрема  державному) контролю. Сферою правового  регулювання є той соціальний простір, на який поширюється або може поширюватися правове регулювання. Межами є ті соціальні явища, які окреслюють простір, у якому відбувається правове регулювання. Існують об’єктивні та суб’єктивні межі правового регулювання. Об’єктивні межі зумовлені своєю здатністю бути врегульованими правом, а суб’єктивні – визначають правотворчі органи. Сфера правового регулювання ширша, вона охоплює дію нормативно-правових актів і функціонування деяких інших засобів правового регулювання. Якщо поділити сферу правового регулювання за таким критерієм, як „рівень регулювання” (П.М.Рабінович, В.В.Лазарєв, В.А.Акімов), то вона складатиметься із сфер можливого (потенційного) регулювання, необхідного регулювання, законодавчого (легального) регулювання та право реалізуючого (у тому числі правозастосовчого) регулювання³⁶.

      Нормативні  акти частково діятимуть у сфері  законодавчого (легального) регулювання  та в сфері правореалізуючого (серед  якого і правозастосовче) регулювання. Ці сфери визначатимуть коло суспільних відносин, яке врегульоване нормативно-правовими актами.

      Коло  відносин, на які поширюється дія  будь-якого нормативно-правового  акта, завжди відповідає предметові правового  регулювання, в іншому випадку такий  акт не буде правовим, тобто таким, що відповідає інтересам суспільства.

      Нормативно-правовий акт – письмовий акт-документ правотворчого органу, який містить  формально обов’язкові правила  поведінки загального характеру. Він  є „відчутною реальністю”, саме через  акти-документи встановлюють межі функціонування виражених у них норм, як вважає С.С.Алексєєв, а тому такі явища об’єктивної дійсності, як час, простір та суб’єкти, створюють реальні сфери його поширення.

      Час, простір та суб’єкти виступають на перший план як сфери дії нормативно-правових актів. Час і простір як взаємопов’язані категорії є загальними формами існування матерії. Час має фіксувати будь-яку зміну станів, явищ, суб’єктів, об’єктів; простір – протяжність, поширеність; відносини, регламентовані нормативно-правовими актами, також мають властивість змінюватися. Окрім цього, постає необхідність у чіткій фіксації моментів початку та завершення регулятивного впливу нормативно-правового акта, а також його поширення на деяку територію. Нормативно-правовий акт, зокрема його приписи, покликаний встановлювати моделі поведінки для суб’єкта як носія діяльності, тому визначення конкретних суб’єктів є межею дії для нормативного акта.

      Отже, сфера дії нормативно-правових актів – це час, простір, коло суб’єктів, де здійснюється регулятивний вплив цих актів. Межами дії нормативно-правових актів є явища, що окреслюють часову, просторову, суб’єктну сфери дії нормативно-правових актів. Кожен нормативно-правовий акт має свої окремі сфери та межі дії, тобто для кожного з них можна виокремити часову, просторову, суб’єктну сферу дії³⁷.

      Часова  сфера дії нормативно-правового  акта – це передбачений діючим законодавством час, на який поширюється його дія³⁸.

      Дію нормативно-правового акта в часі характеризують 4 показники:

1. Момент набуття актом чинності,  тобто початку його дії.
2. Напрям темпоральної дії нормативно-правового акта.
3. Момент зупинення дії нормативно-правового акта.
4. Момент припинення (скасування) дії нормативно-правового акта.

      Отже, чинність нормативно-правового акта в часі починається з моменту  набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

      Порядок та терміни набрання чинності нормативно-правовими  актами встановлюються в кожній державі особливими законами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч.2 і 3 ст.57 Конституції України, згідно з якими „закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути  доведені  до  відома  населення  у порядку, встановленому законом.

      Просторова  сфера дії нормативно-правового  акта – це передбачений діючим законодавством простір, на який поширюється його дія, тобто визначається територіальними межами обов’язковості акта.

      Нормативні  акти діють за територіальним та екстериторіальним принципом.

1. Територіальний принцип – це дія нормативно-правових актів у межах території держави.
2. Екстериторіальний принцип – це дія нормативних актів поза межами держави. Він відомий як право екстериторіальності держав – порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам та юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків. Право екстериторіальності завжди використовувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів – особливих прав та привілеїв, якими наділяються дипломати та члени їх сімей.

      Згідно  ст.7 Кримінального кодексу України 2001р. „Громадяни України та особи  без громадянства,  що  постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній  відповідальності  за  цим  Кодексом, якщо інше  не передбачено міжнародними  договорами України,   згода   на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

      Якщо  особи,  зазначені у частині першій  цієї  статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони  не  можуть  бути  притягнені  в  Україні   до   кримінальної відповідальності за ці злочини”.

      На  території України застосовується законодавство іноземних держав, якщо це регламентується Конституцією України і законами України, міжнародними договорам з іншими державами. Згідно зі ст.9 Конституції України, Законом України „Про дію міжнародних договорів на території України” укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і безпосередньо діють на її території³⁹.

      Суб’єктна сфера дії нормативно-правового  акта – це передбачене законодавством коло осіб, на які поширюватиметься його дія.

      Тут поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб’єктами відносин, на які розрахований акт. До осіб належать:

1. громадяни держави;
2. іноземні громадяни;
3. особи без громадянства (апатриди);
4. особи з подвійним громадянством (біпатриди);
5. усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, що не користуються правом екстериторіальності.

      Види  нормативно-правових актів за колом  осіб:

1. Загальні – поширюються на все населення (всіх осіб, що перебувають на території держави). Іноземні громадяни та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах, зобов’язані поважати Конституцію і закони  України, можуть користуватись тими самими правами  та свободами, що й громадяни України (ст.26 Конституції України, Закон України „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року).
2. Спеціальні – розраховані на певне коло осіб. Одні нормативні акти поширюються на всіх індивідуальних та колективних суб’єктів, інші – лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, вчителів тощо).
3. Виняткові – роблять винятки із загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних та консульських представництв,  службовці міжнародних організацій (на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод), деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом – дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканістю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов’язаних з їх службовою діяльністю⁴⁰.

      Межі  та сфери дії кожного нормативно-правового  акта повинні бути чітко визначені. Невизначеність хоча б однієї із сфер може спричинити деформацію дії нормативно-правового акта.

      Висновки

      Основною формою (джерелом) права в Україні є нормативно-правовий акт. Саме тому так гостро в Україні стоїть питання законотворчості. Воно є актуальним з точки зору оцінки стану законодавчої діяльності на певному сучасному етапі та обґрунтування розвитку законодавства з урахуванням соціальних явищ і змін у суспільних відносинах, прогресивних чи негативних, які вимагають їх законодавчого закріплення. Практика свідчить про необхідність кардинальних змін у цій сфері, поєднання глибоких фундаментальних досліджень з прикладними розробками, порівняльного аналізу законопроектів та здійснення правової реформи.

      У системі законодавства України  актуальними є вимоги конституційної законності, які можна класифікувати на такі, що стосуються змісту законотворчості (своєчасна зміна, скасування старих законів та їх приписів, прийняття нових); які забезпечують ієрархічну підпорядкованість нормативно-правових актів і верховенство Конституції в системі законодавства; що регламентують окремі форми законотворчого процесу.

     Підсумовуючи  все вище сказане можна сказати, що нормативно-правовий акт – це письмовий юридичний документ, що виданий державою чи окремими її органами, має владний, загальнообов’язковий характер, в якому закріплюються офіційні правила поведінки, що забезпечуються і охороняються державною владою і направлені на регулювання суспільних відносин. Нормативно-правові акти стоять над усіма іншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровано втілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладно розробленою юридичною наукою, зокрема означено їх систему та ієрархічну супідрядність, проведено їх поділ на такі види, як галузеві й міжгалузеві, загальні й спеціальні, матеріальні й процесуальні, постійні й тимчасові, звичайні й надзвичайні, локальні тощо.

     Що  ж до видів нормативних актів  в Україні, то їх можна поділити на законодавчі акти та підзаконні нормативно-правові акти.

     Закон — це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.