Нормативно правові акти як джерела права

     Отже  нормативно-правовий акт можна визначити  як виданий в особливому порядку  офіційний акт-документ компетентного  правотворчого органу, що містить  норми права. I слід мати на увазі, що деякі переваги нормативно-правового  акту можуть перетворитися на недоліки. Так, стереотипність, абстрактність форми не дозволяє деколи враховувати різноманіття життєвих реалій і перед правозастосувачем виникає проблема відсутності правового орієнтиру для вирішення спірної ситуації, наслідку вона розв'язується в процесі правотворчої діяльності, для цього необхідний час.

     Суперечність  права і конкретної дійсності  систематично загострюється різними  обставинами об'єктивного і суб'єктивного  порядку, коли нормативні встановлення відстають від потреб сьогоднішнього дня, коли законодавець в результаті політичного компромісу створює суперечливі норми, використовує оціночні поняття, не розкриваючи їх змісту (розкрадання в особливо крупних розмірах, виробнича необхідність і т.д.), віддає на розсуд правозастосувача порядок і характер дозволу деяких життєвих ситуацій і т.д. Суд же не може відмовити в правосудді із-за неповноти або неясності закону.²⁰

1.3  Структура нормативно-правового  акту 

      Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи. Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула – вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне  введення, в якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення (зараз в законодавстві зустрічаються рідко).
2. Пункти, статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативні розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і пункти, з яких вона складається, прийнято позначати скороченими буквами: статтю – „ст.”, а частини (абзаци) статей – „ч.”. Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
3. Глави – є у великих за обсягом нормативно-правових актах.
4. Розділи – об’єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація: статті, пункти об’єднуються в розділи, а розділи – у глави.
5. Частини – найбільші підрозділи закону, що містяться, як правило, у кодексах (наприклад, Особлива і Загальна частина у Кримінальному кодексі).

      Розташування  норм права у статтях нормативно-правового  акта:

1.   зазвичай правова норма міститься у одній статті, чим полегшується її ухвалення;
2.   у ряді випадків для вираження складної норми потрібні декілька статей;
3.   іноді в одній статті міститься декілька норм права²¹ .

Розділ  ІІ. Система нормативних  актів України 

2.1. Види нормативних актів України 

     Загальновизнано в юридичній науці, що основою  правової системи є норма права, а зовнішньою формою її об'єктивації  є нормативно-правовий акт. Так, за Гегелем, перетворення права на закон завдяки  законотворчості надає праву форми загальності та повної визначеності. Різноманітність нормативно-правових актів (в Україні налічується понад 60 тис. нормативно-правових актів, які врегульовують весь комплекс суспільних відносин) зумовлює їх співвідношення та вплив один на одного. Враховуючи це, існує необхідність їх узгодження і належне функціонування. Однією з властивостей нормативно-правових актів, яка забезпечує таке узгодження, а отже, і злагоджене функціонування системи права та всієї правової системи держави, є юридична сила.

     В юридичній науці поняття та сутність юридичної сили не можна вважати  дослідженими. Поняття як вираз сутності явища виникає в результаті розумової  діяльності, тому наведемо наявні у  юридичній літературі позиції, точки  зору щодо поняття юридичної сили нормативно-правових актів. Переважна більшість авторів вважає, що юридична сила виявляє насамперед співвідношення нормативно-правових актів між собою.

     Юридична  сила є релятивною, за висловом В.Ф. Котока, чи співставлюваною, за висловом І.Е. Фарбера, властивістю нормативних актів. Вона є такою, тому що виражає ступінь "підпорядкованості" нормативно-правового акта актам вищих органів. Це властивість, яка виражає співвідношення цього виду актів з іншими видами актів державних органів, його місце в системі правових актів.²²

     Юридична  сила – це специфічна властивість  нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

     Отже, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:

     Законодавчі акти:

1. Конституція України – Основний Закон держави.
2. закони, прийняті на референдумі;
3. нормативно-правові акти Верховної Ради України:
4. закони України;

     Підзаконні  нормативно-правові акти:

4. постанови ВР України;
5. нормативно-правові акти Президента України – укази Президента України;
6. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України – постанови Кабінету Міністрів України;
7. нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – накази.
8. нормативно-правові акти державних адміністрацій – розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,
9. нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування – рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.
10. локальні нормативно-правові акти – нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.

     Закон — це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

     Закони  відрізняються від інших видів  нормативних правових актів за такими ознаками. Вони:

     а) приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

     б) регулюють найважливіші, соціально значущі суспільні відносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи, обов'язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них та ін.;²³

     в) містять первинні юридичні норми, є  базою поточної правотворчості;

     г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів  і посадових осіб державної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;

     ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Конституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за певною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підготовку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та введення в дію законів.

     Основним  законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження і означає «засновую», «установлюю». Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття.

     Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.²⁴

     Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири  розвитку держави. Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

     Норми Конституції України є нормами  прямої дії. Всі органи, посадові особи  і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. Допускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

     Конституція — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом — Конституційним Судом України.²⁵

     Закони  поділяються на окремі види за різними  критеріями. Зокрема, це такі:

     конституційні закони — органічно поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом ХНІ Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції;

     звичайні  закони — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

     надзвичайні закони — нормативні акти тимчасового  характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію  чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки  громадян у разі катастроф, епідемії; захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо);

     кодифіковані  закони — нормативні акти, затверджені  законами, в яких узагальнюються і  систематизуються норми права, що регулюють  певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування);

     тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік);

     допоміжні закони — нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне  значення для їх застосування (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).²⁶