Номротворча техніка

    Юридичні  конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які  втілюється „юридичний матеріал”. Тобто  юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію — залежно від обставин — різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій — показник досконалості Законодавства. Такими юридичними конструкціями є „кримінальна недоторканність”, „необхідна оборона”, „суб'єктивні права” та ін.

    Приклад юридичних конструкцій: громадянин К., який переходив вулицю, був збитий автомашиною і зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній з наведених конструкцій „працюють” різні юридичні норми.

    Конструкція 1 „Соціальне забезпечення”. Громадянин К. одержує від органів соціального  забезпечення допомогу по тимчасовій непрацездатності (за наявності умов, передбачених законодавством про соціальне  забезпечення) без власних зустрічних дій.

    Конструкція 2. „Договір добровільного страхування”. Якщо Громадянин К. має договір страхування, Держстрах при зазнанні ним травми виплачує суму страхування. Договірна  конструкція передбачає, що відповідно до умов договору громадянин періодично вносить внески до страхової установи, а y разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму.

    Конструкція 3. „Юридична відповідальність заподіювача  шкоди”. Громадянська майнова відповідальність власника автомашини, що збив громадянина К., полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди. Специфіка цієї конструкції полягає в тому, що це особлива юридична відповідальність, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Така шкода обов'язково відшкодовується, якщо не буде доведено, що вона виникла внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.

    В юридичній техніці поряд з  важливістю правильного застосування юридичної термінології і юридичних  конструкцій не менше значення має  форма нормативно-правового акта.

    Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акта стосуються:

    1) способів викладу;

    2) формулювання заголовних назв  статей і частин тексту;

    3) юридичного стилю;

    4) юридичної мови.

    Існують два основних способи викладу  юридичних норм у тексті закону:

    абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, незважаючи на їх різноманіття, подаються  в узагальненому виді, виражаються  абстрактними поняттями;

    казуїстичний  — характеризується урахуванням  індивідуальних ознак явищ, їх видів, фактів; перелічуються ті чи інші випадки — казуси.

    Абстрактний спосіб (прийом) викладу свідчить про  вищий рівень юридичної техніки. Однак казуїстичний спосіб (прийом) дозволяє з більшою визначеністю і чіткістю регулювати суспільні  відносини, точно визначати кількість  випадків відповідальності тощо. Абстрактний і казуїстичний способи викладу юридичних норм доповнюють один одного у разі їх правильного застосування.

    Загальні  вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови):

    1) логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповідність змісту закону його найменуванню;

    2) відсутність суперечностей усередині  нормативного акта, а також суперечностей  з іншими нормативними актами; заповнення прогалин;

    3) наявність формальних реквізитів  у нормативних актах: найменування  акта; органу, що його видав; місця  видання; дати видання; підписів  офіційних осіб; порядкового номера;

    4) наявність встановленої структури  нормативного акта: глав, розділів і частин — у великих законах; статей — у всіх законах; пунктів — у підзаконних актах; заголовків у кожній статті — у законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в „окремих законах; додатків — у підзаконних нормативних актах.

    5) стислість викладу і разом з тим ясність, логічність, граматична правильність мови нормативного акта — без художньої красивості і декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень та ін [11, c. 151].

    Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу.

    Відступ від цих вимог призводить до юридичних  помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують якість акта, ускладнюють  його усвідомлення і роз'яснення (тлумачення), реалізацію норм права в конкретних відносинах. 
 

РОЗДІЛ  ІІІ. ЗНАЧЕННЯ НОРМОТВОРЧОЇ ТЕХНІКИ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

    Будь-який нормативний правовий акт є результатом  розумової діяльності, і тому його зміст повинен викладатися з урахуванням вимог традиційної формальної логіки. Серед основних елементів логіки, що є вирішальними при нормопроектуванні, слід назвати закони тотожності і протиріччя, виключення третього, поняття та логічні операції з ними, судження. Нормотворча техніка висуває до проектів нормативних правових актів вимогу логічної правильності, яка включає: а) правильність утворення і використання логічних елементів в нормативному правовому акті (поняття, судження, судження з деонтичною модальністю); б) правильність зв’язків логічних елементів в нормативному правовому акті. Вимога логічної правильності має наскрізне значення при використанні усіх інших правил і засобів нормотворчої техніки.

    Щоб нормативні правові приписи були здатні ефективно регулювати суспільні відносини, вони повинні характеризуватися поряд з належною визначеністю адекватним ступенем узагальнення. Юридична типізація, як засіб вираження змісту нормативних правових актів, передбачає використання низки логічних і спеціально-юридичних засобів, що забезпечують адекватний ступінь узагальнення і визначеності форми вираження змісту нормативних правових актів. До таких засобів належать: поняття (як правові, так і неправові) та операції з ними, презумпція (припущення про те, що ймовірний факт має місце в усіх випадках), фікція (визнання неіснуючого в реальності існуючим чи заперечення існуючого), прийоми формулювання нормативних правових приписів (абстрактний і казуїстичний), переліку, цифрового вираження, правовий символ (штучний знак, який застосовується в порядку, встановленому нормативним актом, служить для закріплення і вираження юридичного змісту); зразки документів (спеціалізована форма викладення приписів, що регламентують порядок письмового посвідчення юридично значимих фактів і подій).

    Особливого  значення у процесі законотворчого процесу належить поняттям. Поняття  як засіб нормотворчої техніки виконує  функцію формалізації, яка полягає  в тому, що за допомогою понять визначаються межі правового впливу на соціальне  життя, досягаються ясність і лаконічність права. Враховуючи те, що найбільший ступень узагальнення притаманний конституціям, кодифікованим актам, законам, а найбільш конкретизованим, деталізованим є зміст підзаконних нормативних правових актів, у законодавчих актах необхідно використовувати поняття з найбільшим ступенем узагальнення упритул до правових категорій, у той час як техніка підзаконних актів передбачає застосування понять зі значно меншим ступенем узагальнення, які деталізують та конкретизують поняття, закріплені в законах. Крім того, у законах використовуються такі засоби, як презумпція, фікція, в меншій мірі правові символи, цифрове вираження, а для техніки підзаконних актів є характерним використання правових символів, цифрового вираження, зразків документів. Для підзаконних актів характерне більш казуїстичне формулювання нормативних правових актів, застосування прийому так званої “сітчастої техніки” [6, 52-55].

    Значення  нормотворчої техніки полягає також і в тому, що правила й засоби, спрямовані на системний виклад нормативних правових приписів, забезпечують позначення системних зв’язків між приписами та нормативними правовими актами в цілому.

    Основними правилами системного викладу є  такі: а) відсутність логічних протиріч як у нормативному правовому акті, так і між відповідним актом і нормативними актами вищої та рівної юридичної сили; б) відсутність невиправданого дублювання нормативних правових приписів; в) ув’язка актів, що видаються, з раніше виданими; г) зведення до мінімуму нормативних правових актів з одного й того ж питання; д) відсутність відсилок до неіснуючого акта; е) послідовне й однакове використання термінів (понять); є) забезпечення матеріальних приписів процесуальними. 

    Основними засобами системного викладу нормативних  правових актів є: 1) спеціально-юридичні: нормативна побудова (із сукупності нормативних правових приписів має утворюватися логічна правова норма); юридична конструкція (закон зв’язку між приписами); галузева типізація (включення нормативного припису до відповідної галузі права);2) структурні (викладення нормативних приписів у доступній для огляду близькості); 3) мовні (використання формул “зокрема”, “за винятком” тощо).

    Основними засобами фіксування зв’язків між  нормативними правовими актами в  цілому й окремими приписами є: посилання, відсилки, бланкетні приписи, приписи-доручення, оперативні приписи, відтворення, правове застереження.

    Важливого значення у правотворчому процесі  має стилістика – наука про  найбільш доцільне використання мовних засобів. Мова нормативних правових актів є частиною юридичної мови, яка становить собою соціально й історично обумовлену систему засобів, способів і правил словесного вираження понять і категорій, вироблених і застосованих з метою юридичного регулювання поведінки суб’єктів суспільних відносин. У сфері нормопроектування мова виконує дві взаємопов’язані функції щодо права – відображає потребу нормативного врегулювання суспільних відносин і доводить її до відома учасників правовідносин. Найсуттєвішим у характеристиці мови нормативного правового акта є те, що їй властиві всі особливості офіційно-ділового стилю словесного викладення. З останнього випливають такі її специфічні риси, як офіційність, документальність, експресивна нейтральність, неупередженість, безособовість. До суттєвих вимог щодо мови нормативних правових актів належать ясність, точність та стислість.

    Вдосконаленню законодавства України сприяє також  правильне використання основних мовних засобів (граматичних речень, слів, юридичних фразеологізмів та абревіатур). Особлива увага повинна приділятися граматичним реченням і словам.

    У вдосконаленні законодавства України  особливого значення набуває правильне  використання абревіатур, скорочень, технічних  термінів. Підзаконні нормативні правові  акти не можуть змінювати значення термінів, використаних в законі; для викладу їх змісту часто використовуються речення більш складної конструкції.

    Важливою  умовою удосконалення законодавства  є дотримання основних правил, що стосуються порядку викладення нормативного правового  матеріалу: від загального до конкретного; розвиток змісту повинен відповідати розвитку відносин, що регулюються; спочатку викладаються регулятивні приписи, а потім ті, що встановлюють відповідальність та процедуру і т.д.

    Структурування  нормативного правового акта (поділ  і поєднання його нормативних приписів і забезпечення його необхідними реквізитами) впливає на зрозумілість та легкість у користуванні його приписами. Структура нормативного правового акта повинна складатися з таких елементів: 1) вказівка на саму форму акта; 2) назва суб’єкта нормотворчої діяльності, який прийняв нормативний правовий акт; 3) реєстраційний номер; 4) найменування (заголовок) нормативного правового акта; 5) преамбула (в необхідних випадках); 6) основна частина; 7) прикінцеві положення (у разі необхідності); 8) перехідні положення (у разі необхідності); 9) підписи відповідних посадових осіб, дата й місце прийняття; 10) додатки (якщо вони є). При цьому нормативні правові акти в залежності від виду й обсягу поділяються на пункти та підпункти, абзаци пунктів; статті та частини, пункти, підпункти, абзаци статей; параграфи, глави, розділи, частини та ін [17, c. 225-226].

    Важливим  аспектом вдосконалення законодавства  України є також уміле використання критеріїв, за якими можуть групуватися  нормативні правові приписи –  за однорідністю суб’єктів або об’єктів права; за юридичними фактами; за відповідальністю тощо. 

ВИСНОВКИ

    Нормотворча техніка є різновидом юридичної  техніки. Термін “нормотворча техніка” є більш точним порівняно з  термінами “правотворча техніка” й “законодавча техніка”. Так, термін “правотворча техніка” не враховує того, що: а) компонентами права можуть виступати й певні ненормативні явища, б) право об’єктивно формується в процесі життєдіяльності суспільства і знаходить своє відбиття в нормах позитивного права як результаті діяльності уповноважених суб’єктів. Термін “законодавча техніка” слід використовувати для позначення правил і засобів вираження змісту законів у вузькому (формальному) значенні.