Номротворча техніка

РОЗДІЛ  II. СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ НОРМОТВОРЧОЇ ТЕХНІКИ

    Нормотворча техніка – це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Нормотворча техніка охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів). Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний високий рівень нормотворчої техніки.

    Істотне значення має зведення до мінімуму кількості нормативних актів  з одного й того ж питання, а також наявність спеціальних правових засобів, що забезпечують додержання нормативно-правового акта (організаційні заходи, заходи заохочення, контролю та ін.)

    Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної  техніки є:

    1) юридична термінологія;

    2) юридичні конструкції;

    3) форма нормативного акта, прийоми  і правила викладу його змісту.

    Питання про термінологію існує в будь-якій спеціальній галузі знання; і така галузь тим специфічніша, чим більш  гостро стоїть це питання. У юриспруденції  проблема термінології достатньо актуальна. Чим досконаліше законодавство, тим більш чітко і глибоко воно регулює суспільні відносини, тим більшого значення придбаває проблема термінології. Без термінів, тобто слів точного значення, що мають один чітко окреслений сенс, неможливо добитися максимальної точності викладу законодавчої думки. Вони роблять законодавство більш компактним, позбавляють його від просторових описок і визначень [13, 65].

    Ступінь розробленості юридичної термінології свідчить про рівень юридичної культури в країні, про відношення до законності. Чим більш розроблена юридична система, ширше розвивається наука про право, більше виявляється турбота про вдосконалення законодавства і зміцнення законності, тим більше відпрацьована юридична термінологія, тим вона більш досконала і точна і тим більше приділяється уваги її розвитку.

    У сучасних умовах, коли в юриспруденції  все більше упроваджуються автоматизовані системи обліку і пошуку правової інформації, використовування точних і однозначних термінів підвищує ефективність законодавства, в значній мірі зменшує втрати інформації.

    Термін - це слово (або словосполучення), що позначає спеціальне поняття і має  точну сферу смислового використовування. Основними ознаками терміну є: 1) адекватність віддзеркалення змісту поняття, смислова однозначність, 2) логічна співвідносність його з іншими родовидовими термінами (родовидова системність), 3) професійний рівень практичного вживання (термінологія технічна, хімічна, медична, спортивна і т. д.) [13, 62-66].

    Терміни на відміну від інших слів направлені на чітке відображення і вираз соціально організованої дійсності (наука, техніка, політика, право і т. д.), мають соціально-обов'язковий характер [12, 26]. Вони позбавлені емоційного забарвлення, об'єктивні, строгі і стійкі.

    В порівнянні з основною масою слів термін більш точний. Він безпосередньо  співвідноситься з поняттям, що позначається. У структурному відношенні термін може складатися з двох і більш слів (словосполучення), які складають  нерозривну, достатньо мотивовану смислову єдність і, позначаючи певне поняття, не вживаються один без одного („юридична особа”, „значна шкода”, „ушкодження здоров'я” і т. д.).

    Чим більше в законодавчому тексті термінів, тим більш він точний, чіткий, лаконічний. Справедливо пише В. М. Коган, що „вживання в законі винятково термінів - це ідеал, до якого право прагне і якого воно ніколи не досягає через складність самої дійсності, що становить предмет права і його ціль” [2, 220].

    Юридичний термін - це слово (або словосполучення), яке вжите в законодавстві, є узагальненим найменуванням юридичного поняття, що має точний і визначений сенс, і відрізняється смисловою однозначністю, функціональною стійкістю.

    Юридична  термінологія є не що інше, як основний, найбільш інформативний пласт лексики  мови законодавства, сприяючий точному і ясному формулюванню правових розпоряджень, досягненню максимальної лаконічності юридичного тексту. Займаючи в принципі незначний об'єм нормативного тексту, юридична термінологія є його базою, основним смисловим фундаментом.

    Основний  фонд юридичної термінології міститься  в найважливіших законодавчих актах. Саме вони визначають термінологічні еталони, на них орієнтуються правотворчі  органи, видаючи підзаконні акти. Конституція - джерело основоположних юридичних  термінів.

    Однією з характерних рис юридичної термінології є її загальнопоширеність. Найрізноманітніші суспільні відносини є предметом правового регулювання. Практично немає такої сфери життя, якої б прямо або побічно не торкалося право. Тому в нормативних актах використовуються і побутова лексика, і номенклатура виробів, і найменування різних послуг, словарний склад самих різних галузей знання (медицини, техніки, космонавтики і т. д.).

    Класифікація  термінів, використовуваних в законодавстві, важлива в першу чергу для  впорядкування правової інформації, для її автоматизації. На жаль, до теперішнього часу відсутні науково відпрацьовані принципи і критерії логічної специфікації юридичних термінів з урахуванням їх практичного значення в тій або іншій сфері правових відносин, без чого будь-яка класифікація виглядає досить умовно, схемно, неповно. Очевидно, можна класифікувати термінологію, використовувану в законодавстві, наприклад, за вертикальним і горизонтальним принципами. На вершині вертикальної термінології буде термінологія, закріплена в Конституції, Основах законодавства. По суті, це є загальноправова термінологія, яка системно об'єднує терміни, що так чи інакше функціонують у всіх галузях законодавства, виражаючи і позначаючи поняття широкого узагальненого значення (соціалістична держава, державний орган, посадова особа, громадська організація, компетенція, правомочність, законодавство, закон, рішення, недоторканність особи, законні інтереси і т. д.). Горизонтальна термінологія охоплює різні види міжгалузевої і галузевої термінології. Міжгалузева термінологія - це термінологія, використовувана в декількох галузях законодавства (матеріальна відповідальність, значна шкода, вина і т. д.). Відмінною рисою галузевої термінології є те, що вона грунтується на наочно-логічних зв'язках і відносинах відповідних понять, що відображають специфіку конкретної сфери правових відносин. Отже, галузева термінологія обслуговує особливу галузь законодавства, тобто утворює галузеве термінологічне поле, яке не співпадає ні з загальноправовим, ні з міжгалузевим термінологічними полями – ширшими в змістовному і функціональному відношенні (операція, давність здійснення злочину, розлучення і т. п.).

    Терміни, використовувані в законодавстві, можна класифікувати і по інших  підставах. Наприклад, як у загальноправовій або міжгалузевій термінології, так і в галузевій можна виділити терміни родового і видового значення („правопорушення” і „адміністративне правопорушення”; „трудовий стаж” і „безперервний трудовий стаж”; „механізатор” і „тракторист”, „комбайнер”; „державний лісовий фонд” і „колгоспні ліси” і т. д.).

    Розрізняються терміни: 1) загальновживані, 2) загальновживані, які мають в нормативному акті вужче, спеціальне значення, 3) суто юридичні, 4) технічні.

    Загальновживані терміни - це звичні, широко поширені найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які  у однаковій мірі використовуються в побутовій мові, в художній і  науковій літературі, в ділових документах, в законодавстві. Такі терміни прості, загальнозрозумілі. У законодавстві вони використовуються в загальноприйнятому значенні і ніякого спеціального значення в собі не містять („знахідка”, „масові отруєння” і т. д.).

    Частота вживання даних термінів досить значна в нормативних актах.

    Загальновживані терміни не завжди зручні. Їх зміст часто багатозначний, допускає різні тлумачення. Вони можуть застосовуватися те в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільне, якщо їх значення очевидне для всіх і не породжує яких-небудь сумнівів в даному контексті. Використовуючи загальновживані терміни в нормативних актах, законодавець повинен забезпечити їх тлумачення в тій або іншій формі, щоб було гранично ясне значення.

    Багато  термінів, узятих з буденної мови, набувають  в нормативному акті особливе, точніше, спеціальне значення. Їх перевага в порівнянні з загальновживаними у тому, що при максимальній стислості вони найточніше позначають потрібне поняття.

    Важливо, щоб спеціальне значення загальновживаного  терміну було очевидним. Звичайно таким термінам в законі даються визначення. Якщо цього немає, значення терміну визначається виходячи із загального контексту. При першому вживанні терміну із спеціальним значенням щоб уникнути надмірно широкого або неточного тлумачення доречно давати до нього відповідні нормативні роз'яснення [1].

    У нормативних актах вживається багато термінів, запозичених з різних областей науки, техніки, мистецтва, а також  професіоналізми. У літературі за ними закріпилося найменування „технічні  терміни” (наприклад, „діапозитив”, „мікрофарада”, „фонограма”). В процесі застосування норм права в різних сферах суспільного життя без спеціальних технічних термінів обійтися часто неможливо. Необхідно дотримуватися правила, що технічні терміни вживаються в тому значенні, яке закріплене за ними у відповідній галузі знання [10, 48].

    Спеціальні  юридичні і технічні терміни дуже зручні: однозначно позначають потрібне поняття, сприяють чіткішому викладу  нормативних приписів, сприяючи тим  самим правильнішому розумінню  і застосуванню останніх. Інакше кажучи, вони максимально ущільнюють словесну інформацію, економлять засоби передачі законодавчої думки. За допомогою таких термінів можуть бути досягнуті однозначність, семантична конкретність, повнота юридичних формулювань. Навряд чи доцільно замінювати спеціальні терміни розгорненими описовими виразами, оскільки це привело б до громіздкості нормативних актів, утрудняло б їх застосування.

    Зрозуміло, використовувати спеціальні терміни  слід в межах смислової і інформаційної  необхідності, не перенавантажуючи ними нормативні акти. Застосування такого роду термінів доречне в актах спеціального призначення, для обмеженого кола фахівців і недоречно в актах, які розраховані на широкі кола громадян.

    Можна також виділити терміни точного  значення і терміни, що виражають оціночні поняття. Значення перших повністю залежить від закону і визначається ним. Фактичні обставини даної справи на їх зміст не впливають (пенсія, розлучення, виселення, безбілетний проїзд і ін.). Позначаючи те або інше поняття, вони відображають об'єктивні зв'язки дійсності, і роль органу, що застосовує норми права з такими термінами, зводиться до того, щоб з'ясувати їх зміст, констатувати відповідність ознак понять, що позначаються ними, і певного факту, події.

    Значення  термінів, що позначають оціночні поняття, пов'язане з конкретними обставинами даної справи, залежить від них (істотна шкода, значний збиток і т. д.). За допомогою таких термінів правозастосовчий орган повинен не просто констатувати, але і оцінити відповідність ознак того або іншого даного факту, події і ознак відповідного оціночного поняття. У межах, окреслених законом, правозастосовчий орган, по суті, сам формулює зміст оціночного поняття, причому конкретні ознаки його змісту кожного разу визначаються залежно від ознак даного випадку.

    У законодавстві немало термінів, що позначають оціночні поняття. Не можна  скласти правила, придатні на всі  випадки життя, для складних і  різноманітних життєвих відносин. Оціночні поняття допомагають правильно  враховувати соціально-політичну обстановку, конкретні обставини, створюють грунт для правової ініціативи, самостійності, творчого підходу до здійснення права. Високий рівень правосвідомості, спеціальні юридичні знання мають особливе значення при користуванні такого роду термінами, обійтися без яких не можна.

    Засоби  законодавчої техніки охоплюють  певні правила розробки, викладення і оформлення нормативно-правових актів. До вимог законодавчої техніки належать:

    а) логічна послідовність викладення, взаємозв'язок нормативних приписів, що містяться в нормативному акті;

    б) відсутність суперечностей у  структурі акта і системі законодавства;

    в) максимальна компактність викладених норм при належній глибині і всебічності  їхнього змісту;

    г) ясність і доступність мови нормативних  актів;

    ґ) точність і визначеність термінів та юридичних конструкцій;

    д) скорочення кількості актів, виданих  з одного й того ж питання, для  полегшення користування ними.

    У нормотворчості застосовуються два  прийоми викладення норм права: абстрактний  і казуальний. При абстрактному викладенні норм права ознаки юридичних понять формулюються в загальному вигляді, а при казуальному — в індивідуальній формі. Наприклад, абстрактний характер має норма права, яка формулює поняття необхідної оборони. Ця узагальнююча норма є правовою основою при вирішенні питання про кримінальну відповідальність за дії, які передбачені нормами Загальної частини Кримінального кодексу. Зовсім інший, конкретний характер мають норми, що визначають структуру рішення суду, в яких детально перелічуються усі необхідні атрибути рішення як юридичного документу.

    Техніко-юридичний  характер має також пряме, відсилкове і бланкетне викладення норм права  в статтях нормативних-правових актів, що спрямоване на економію правового матеріалу [7, 108].

    Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічне стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати „модельні” терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми.