Зміст 

Вступ 3

Розділ 1Поняття та елементи правової системи 5

Розділ 2 Правові системи світу 9

1.1 Типологія правових систем 9

1.2 Загальна характеристика основних типів правових систем світу 12

Розділ 3 Місце правової системи України на правовій карті світу 16

3.1 Формування правової системи незалежної України 16

3.2 Загальна характеристика правової системи України 18

Висновки 27

Список використаної літератури 29 

  

Вступ

 

     Проголошення  незалежності України поклало початок  розбудови нової держави. Відмова  від однополярної ідеології, в тому числі і правової, закономірно  вплинула на правову систему України  та на її складові елементи.

     Формування  сучасної правової системи України  у відповідності з міжнародними, зокрема європейськими правовими  стандартами, є процесом складним та багатофункційним, а тому потребує як глибокого наукового аналізу  правової дійсності, так і виявлення  основних тенденцій її розвитку.

     Для визначення місця української правової системи на карті світу слід проаналізувати поняття «правова система», визначити  його особливості, та класифікувати  сучасні правові системи світу. Використовуючи порівняльно-правовий метод матимемо змогу зпівставити існуючі правові системи та систему, сформовану в Україні. Таким чином, мета дослідження досить зрозуміла - шляхом аналізу подібних та відмінних рис визначити до якої правової системи належить правова система нашої держави, і які особливості вона має.

     Актуальність  даної теми визначається широким  інтересом до поняття, типології  та характеристики правових систем у  світлі глобалізації, інтеграційних  зрушень та реформаторських настроїв країн світу. Чітке визначення основних рис правової системи України  дасть змогу визначити місце  України на всесвітній правовій карті, використати зарубіжний досвід (як позитивний, так і негативний), визначити  вектори розвитку національної правової системи та вектори інтеграційного та зовнішньополітичного розвитку.

     Коло  науковців, що зайсаються вивченням  поняття «правова система» та її типології  надзвичайно широке. Серед них  такі визначні правники, як Рене Давид, Тіхоміров, Саідов, Скакун, Харітонов.

     Стосовно  правової системи України, то можна  з в певністю сказати, що ця тема і досі не висвітлена в навчальній літературі. Досить поверхнево її розглядають майже всі автори, але слід зауважити, що характеризуючи правову систему нашої держави автори переважно обмежуються характеристикою конституційних положень.

     Тема  дослідження є дискусійною та лише зараз розвивається історія  порівняльного правознавства, тому це ще більше впливає на актуальність і так звану «насущність» дослідження.

     Під час дослідження використано  порівняльно-правовий метод, формально-логічний, структурний. Поєднання цих методів  дає змогу прийти до найбільш істинного  твердження стосовно правової системи  України. 
 

 

Розділ 1Поняття  та елементи правової системи

 

     Разом з багатьма правовими явищами в науці  було обґрунтовано і затвердилось поняття  «правова система».

     В рамках загальної теорії права правову  систему розглядають як одну з  підсистем суспільства разом з економічною, політичною, релігійною і т.д. Такий погляд зумовлює її вивчення в поєднанні і взаємодії з навколишнім середовищем (тобто з соціальними факторами, які визначають її розвиток і формування).

     Існує безліч різних визначень систем ( грец. „system” – складене з частин, сполучене), які пропонують вчені – філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система – це упорядкована сукупність елементів, взаємозв’язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.

     Перераховані  ознаки притаманні і правовій системі, хоча поняття останньої «означає набагато більше, ніж просто явище, що формально підпадає під ознаки будь-якої системи»¹.

     Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, який зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений і постійно відтворювальний людьми і їх організаціями (державою) і використовується для досягнення власних цілей². 

     Дане  поняття виражає дуже важливу  ідею, а саме: право є комплекс; його складові частини зв’язані між  собою не випадковим шляхом, а необхідними  зв’язками; всі юридичні явища даного суспільства, які існують в один і той же час і на одному і  тому ж просторі, зв’язані відносинами  суспільства, які і об’єднують їх в систему³. В правовій   системі злились в єдине потреби людей з їх думками, волею й почуттями, з правовими традиціями і арсеналом технічно-юридичних засобів, з вчинками, діяльністю їх об’єднань. Саме цим пояснюється можливість поєднання в правовій системі різноманітних правових явищ, багатозначність станів, а також труднощі їх пізнання і кваліфікації.

     В силу сказаного правову систему  можна визначити як наукову категорію, яка дає багатовимірне відображення правової дійсності певної держави на її ідеологічному, нормативному, інституціональному і соціальному рівнях. Разом з тим існують і інші визначення. Так, розглянуту з позиції семіотики (науки про знакові системи) правову систему ототожнюють з однією з знакових систем. Її рамки при цьому суттєво розширюються за рахунок включення в неї дорожніх знаків, судового ритуалу і т.п.

     Отже, правова система – поняття складне і багатопланове, що містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об’єднані спільною метою, завданнями, виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність і ідентичність останніх.

     Для того, щоб правильно визначити  структуру правової системи, необхідно  визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку  будуть їх внутрішня впорядкованість (організаційний критерій), правове  спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений  нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення  правової системи, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо( програмний критерій)⁴.

     Причому зрозуміло, що поряд із загальними функціями  кожен компонент правової системи  виконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак, перебувати в логічному зв’язку один з одним.

     В сучасній юридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії  «правова система». Наприклад, Ю.А. Тихомиров вважає, що поняття «правова система» являє собою структуру – інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. В якості елементів системи він виділяє:

     по-перше, межу і принципи правового регулювання;

     по-друге, основні різновиди правових актів  та їх об’єднання;

     по-третє, систематизуючі зв’язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісність системи⁵.

     С.С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системостворюючі зв’язки не можна вважати елементом  правової системи, а скоріше властивістю  останньої⁶ .

     Пізніше, Ю.А. Тихомиров запропонував розглянути дві правові системи: «правову систему, що склалася історично» та «систему законодавства, що являє собою продукт раціональної діяльності, форм нормативного матеріалу».

     Це  формулювання викликало заперечення  М.І. Матузова, який вважає, що для визначення внутрішньої побудови права або  законодавства немає потреби  вводити поняття, для цього існують  загальновідомі традиційні категорії  – «система права»,  «система законодавства», «правова система», яких цілком досить, щоб відобразити сутність зазначених явищ, у тому числі з позицій системного підходу⁷.

     Алексєєв  С.С. включає в поняття правової системи саме право, судову, а також  іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та право застосовну діяльність, індивідуальні державно-владні розпорядження ( укази), правовідносини, юридичні санкції, систему законодавства, суб’єктивне право та ін.

     В літературі також запропоновано  визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних ,соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив  на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист)⁸.

     Як  елементи правової системи виділяють:

1. право, як сукупність створених і охоронюваних державою норм;
2. законодавство, як форма вираження цих норм (нормативні акти);
3. правові установи, які здійснюють правову політику держави;
4. судова та інша юридична практика;
5. механізм правового регулювання;
6. право реалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення);
7. права, свободи і обов’язки громадян (право в суб’єктивному значенні);
8. система утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин;
9. законність і порядок;

     10) правова ідеологія ( правосвідомість,  юридичні доктрини, теорії, правова  культура тощо);

     11)  суб’єкти права (індивідуальні  і колективні);                         

12. системні зв’язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи;

     13) інші правові явища ( юридична  відповідальність,  правосуб’єктність,  правовий статус, законні інтереси  тощо), які утворюють начебто „  інфраструктуру правової системи”⁹.

Розділ  2 Правові системи світу

1. Типологія правових систем

     Правова система конкретного суспільства  відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собою національну правову  систему. Вона визначає цінність даної  правової системи, відображає єдність  суспільства і є одним  з  виявів державного суверенітету держави.

     Правова карта світу включає безліч національних правових систем, але різниця між  правом різних країн значно зменшується, якщо виходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних  елементів використаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.

     Типологія (або наука класифікації) — вчення про типи правових систем. Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції) згуртувати правові системи сучасності в нову категорію «правова сім'я». Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займався дослідженням правових систем сучасності. Типологія і порівняльний метод перебувають у тісному зв'язку. З одного боку, порівняння припускає попереднє встановлення типології, з іншого — встановлення типології без порівняння неможливе.¹⁰