Матеріальні та процесуальні норми права: їх взаємозв’язок і відмінність

 

 

Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):
регулятивні (правила поведінки) — встановлюють права і  обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу).	охоронні (сторожі порядку) — встановлюють способи  юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

 

 

Регулятивні норми права  за характером розпоряджень, що містяться  в них:
дозвільні (що надають правомочності)	що зобов'язують	заборонні
–– норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб’єктів певними  правами (наприклад, подавати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном чи: право батьків вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: «вправі», «має право», «може».	–– норми, що вказують на необхідність здійснювати певні  дії, наділяють суб'єктів певними обов’язками (наприклад, представляти митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про доходи). Ці норми містять слова «зобов'язаний», «повинний».	— норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони (наприклад, не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 18 років, забороняється бути опікунами та попечителями; забороняється зловживати владою). Ці норми супроводжуються словами «забороняється», «не має права», «не може».

Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов'язане з недоведенням до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад, адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним промислом, є заборонною нормою.

Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а регулятивної норми з іншої галузі права: зобов'язувальної, заборонної або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою, що викликає її дію, служить акт злочину.

Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встановлюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування.

Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволяння, заборона, зобов'язування (веління).

На схемі це виглядає так:

Дозволяння	Заборони	Зобов'язування (веління)
Дозвільні (що надають правомочностей) норми	Заборонні норми	Норми, що зобов'язують

Спеціалізовані (нетипові) норми  права

Крім зазначених видів  загальних норм права є так  звані спеціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.

 

3. Матеріальні  та процесуальні презумпції –  порівняльний аспект.

 

Класифікація, що застосовується у теорії правових презумпцій, є способом пізнання досліджуваного правового явища і являє собою логічний процес віднесення презумпції до певного виду за відповідною підставою. Метою класифікації та розмежування презумпцій на види є їх деталізоване вивчення. Здійснивши чітку класифікацію презумпцій, ми можемо поглиблено дослідити їх важливу роль у правовому регулюванні, з‘ясувати сутність та виробити методику їх практичного застосування у праві.

На даний час, правова  наука знає велику кількість класифікацій презумпцій проведених за різними критеріями, що дозволяє всебічно досліджувати та аналізувати наявні в українському праві презумпції.

Важливим теоретичним  питанням, яке потребує нагального вирішення, є спір щодо розмежування презумпцій на матеріальні й процесуальні.

Така класифікація презумпцій, на перший погляд, здається простою: якщо презумпційна норма міститься у матеріально-правовому акті - це матеріальна презумпція, а якщо в процесуально-правовому - процесуальна. Однак, така класифікація виглядає надто спрощеною та не висвітлює самої природи того чи іншого виду презумпцій. Розмежовуючи презумпції за галузевою приналежністю, можна було б з легкістю стверджувати про існування земельних, фінансових, екологічних та інших презумпцій. Саме тому, напевне, знаходження тієї чи іншої презумпції в нормах матеріального, чи процесуального права не є критерієм віднесення презумпцій до того чи іншого виду. Пошук вірного критерію для розмежування презумпцій на матеріальні і процесуальні здійснювався різними вченими.

В.І. Камінська вважає, що «якщо умовне прийняття за істину не становить безпосереднього змісту правової норми, а є лише підставою для встановлення в правовій нормі певного порядку відносин між людьми, то ми маємо справу із презумпцією матеріального права». Це стосується, наприклад, чіткого встановлення законодавцем певного віку кримінальної відповідальності, припускаючи, що особа яка не досягла відповідного віку (повноліття) нездатна вчинити умисний проступок чи злочин. Причому В.І. Камінська вважає, що всі матеріально-правові презумпції є незаперечними. А «якщо певна обставина становить собою зміст правової норми, що регулює процесуальне питання про те, що саме вважати доведеним, - ми маємо процесуальну презумпцію». До такої презумпції вона відносить, наприклад, презумпцію смерті громадянина, був відсутнім протягом тривалого часу.

Можна навести ряд інших  підстав, за якими розмежовуються матеріальні та процесуальні презумпції. Процесуальні презумпції як підстави, що виключають подання доказів для винесення судового рішення, чи вказують на суб'єкта процесу, на якого покладено тягар доказування. А матеріальні - як підстави для встановлення передбачуваного факту, що тягне за собою відповідні матеріальні наслідки, як результат з умовиводу про високий ступінь ймовірності його існування при певних обставинах.

Прихильником розмежування презумпцій на матеріальні і процесуальні був В.К. Бабаєв. Критерієм цього розподілу було наступне: «якщо норма права містить правило, що є вирішенням справи по суті, то ця норма є матеріально-правовою, якщо ж вона передбачає порядок застосування норм матеріального права, те ця норма - процесуальна». Надалі, вчений практично не використовує терміни «матеріальні презумпції» і «процесуальні презумпції», а говорить про матеріальне й процесуальне значення презумпцій.

Можливо, здійснюючи розмежування презумпцій на процесуальні і матеріальні варто виходити з підстав, що застосовуються при розмежуванні галузей права.

Матеріальною галуззю  права є сам робочий механізм правового регулювання. До неї відносять норми права, які є "первинним регулятором" суспільних відносин, що безпосередньо надають особам суб'єктивні права і юридичні обов'язки що містять підстави вирішення справи по суті. Норми матеріальних галузей права покликані відображати основи правовідносин, вони містять права й обов'язки їх учасників, встановлюють правовий режим вчинення певних дій або регулюють наслідки яких-небудь подій, тобто є основним регулятором суспільних відносин.

Норми процесуального права  спрямовані на організацію примусового здійснення, приведення в життя норм матеріального права. Процесуальне право, покликане обслуговувати потреби реалізації норм матеріального права, є похідним від останнього і має по відношенню до нього завжди підлеглий, допоміжний характер .

Норми процесуальних галузей  права покликані закріплювати процес реалізації й захисту прав та інтересів, передбачених нормами матеріальних галузей права. Таким чином, матеріальні й процесуальні норми різняться за функціями, які вони виконують у процесі правового регулювання.

Правові презумпції знаходять  своє відображення у нормах матеріальних і процесуальних галузей права. Закріплюючись в нормах тієї або іншої галузі, правова презумпція виконує притаманні їй функції, тобто або сприяє встановленню певних правовідносин (як, наприклад, презумпція наявності права власності у власника майна, чи презумпція вини в цивільному праві), або впливає на процес вирішення спірних ситуацій (наприклад, презумпція необ'єктивності судді, слідчого, прокурора, секретаря судового засідання, перекладача, експерта або іншого фахівця, що підлягають відводу, в кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному та господарсько-процесуальному праві).

Здійснюючи класифікацію презумпції на матеріальні та процесуальні, можна визначитись з дефініцією даних понять.

Матеріальна презумпція –  це високо-ймовірне припущення про  наявність чи відсутність юридично значимого факту, що міститься в нормах матеріального права, що може стати наслідком виникнення матеріальних і пов‘язаних з ними відповідних процесуальних правовідносин, що стає необхідним для з‘ясування окремих обставин справи та тягне за собою настання юридично-значимих наслідків.

Практичне значення цього  різновиду презумпцій полягає в тому, що з її з'ясуванням як підстави, мотиву, котрим керується законодавець, при введенні тієї чи іншої норми права, можна з‘ясувати істинний зміст правової норми, її призначення, а звідси й забезпечити її правильне застосування.

Виходячи із взаємозв'язку матеріального й процесуального законодавства, презумпція, закріплена в нормі матеріального права, може мати одночасно й процесуальне значення. Однак існують і процесуальні (доказові) презумпції.

Процесуальна презумпція, на нашу думку, являє собою регламентоване процесуальним законом припущення про існування факту, що тягне виникнення, зміну або припинення процесуальних правовідносин.

До таких можна віднести презумпційне припущення про необ'єктивність при наявності підстав для відводу: судді, (ст. 20 ЦПК України]), секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача (ст. 22 ЦПК України). Презумпція, що  підозрюваний,  обвинувачений,  підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду  або  від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність, якщо не застосувати до нього відповідного запобіжного засобу (ст.148 КПК України ).

У науці неоднозначно вирішується  питання про залежність досліджуваного розподілу презумпцій на види від того, у якій нормі - матеріальній чи процесуальній вони закріплені.

На нашу думку, розглянута обставина має істотне значення, тому що процесуальні презумпції зафіксовані  тільки в нормах процесуального права. Матеріальні презумпції за загальним правилом закріплені у положеннях матеріального закону і одночасно можуть бути виражені й у відповідних приписах процесуального закону.

Ми розглянули і проаналізували можливість класифікації правових презумпцій в аспекті їх поділу на матеріальні та процесуальні, з‘ясували їх суть, критерії віднесення до того або іншого виду, що в подальшому дасть можливість досконало дослідити презумпції як інструментарій у розвитку матеріального та процесуального закону.

 

4. Поняття процесуального  права та норм процесуального  права

 

Правові норми, які складають  правову систему держави, регулюють  суспільні відносини відповідно до завдань держави на сучасному  етапі його розвитку. Систему права держави складають певні галузі, норми яких регулюють окремі види суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних відносин, що регулюються, виокремлюють норми матеріального і норми процесуального права.

Дія норм матеріального права  безпосередньо спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту, прав та обов’язків учасників правовідносин, структури й компетенції державних органів. Тобто матеріальне право складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов’язки суб’єктів. Це — конституційне право, адміністративне право, господарське право, трудове право та ін.

Норми процесуального права  визначають юридичні засоби і порядок  діяльності щодо здійснення та захисту  норм матеріального права, тобто  процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені у нормах права. Це — адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін.

Галузі матеріального  права входять до складу як публічної, так і приватної частин права. Галузі процесуального права входять  до публічної частини права, і  процесуальні відносини існують  за наявності суб’єктів влади.

Норми галузей матеріального  права спрямовані на регулювання  суспільних відносин в їх дійсному існуванні. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура.