Матеріальні та процесуальні норми права: їх взаємозв’язок і відмінність

 

 

 

 

Матеріальні та процесуальні норми права: їх взаємозв’язок і відмінність

 

ПЛАН:

 

Вступ

1. Поняття і ознаки  норми права

2. Загальна характеристика  видів норм права

3. Матеріальні та процесуальні  презумпції – порівняльний аспект.

4. Поняття процесуального  права та норм процесуального  права

5.Співвідношення норм  матеріального та процесуального  права

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Підшукуючи образне порівняння для норми права, можна думати, що, мабуть, самим точним буде представлення про це соціальне явище як про первинну клітинку або як про атом правової системи, якщо використовувати біологічну і фізичну термінології.

Дійсно, норма права як загальнообов'язкове правило (веління) лежить у самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система визначених норм формує визначений правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому.

У свою чергу норма має  складну структуру, насамперед ядро — правило поведінки, навколо якої «обертаються» її елементи, з'являються її ознаки. Норма права може видозмінюватися, поділятися, укрупнюватися, і її не так-те просто «витягти» з тієї словесної оболонки, у яку вона обкутана в процесі своєї появи на світ, де бушують соціальні пристрасті, політичні баталії, словом, на світ суспільної життєдіяльності.

Але це все емоційний, образний підхід до норми права. А раціональний? Норма права — це один з реальних різновидів соціальних норм. Ріднить норму права з іншими соціальними нормами спільність їхнього призначення. Вони регулюють суспільні відносини змісті соціального регулятора, тобто встановлюють, визначають границі, рамки можливої, дозволеної, обов'язкової поведінки індивіда, колективних утворень — від держави до різних соціальних груп. Норма права, як і інші соціальні норми, — це масштаб, міра свободи особи, розмежування цих свобод між індивідами, віяло можливостей при виборі тих або інших варіантів поведінки. Але норма права — це також і чітко позначений канал правил поведінки, які упорядковують, стабілізуючі відповідні суспільні відносини і стани.

Разом з тим норма права  — це й особлива соціальна норма, що має свої соціокультурні характеристики, свої специфічні ознаки.

Генетично норма права  з'являється у підсумку «неополітичної революції» для регулювання суспільних відносин, зв'язаних зі становленням виробляючої економіки, розвитком міст-держав і інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного і соціального життя раннєкласових суспільств і т.п. І за змістом, і за формою норма права відрізняється від «мононорм» первісного суспільства. Відрізняється вона і від норм моралі, інших соціальних норм своєю формальною визначеністю, чіткою письмовою фіксацією і, — що, може бути, саме головне, — можливістю державного примусу для забезпечення виконання.

Норма права здобуває своє загальнообов'язкове значення не в  чинність примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані, такі, що зустрічаються, соціальні процеси, причинно-наслідкові зв'язки, зразки поведінки. Норма права — це правило не тільки для одиничного випадку, але для всієї органічної суми таких однотипних випадків. І в цьому полягає її велика соціальна цінність.

Юридична наука завжди проявляла велику увагу до дослідження  правової системи не тільки по окремих  галузях і інститутах, але і  у взаємодії структурних елементів права, що сприяє глибшому аналізу зв'язків, що існують між різними галузями права.

Однією з найбільш актуальних проблем правової науки є проблема співвідношення матеріального і процесуального права, яка досліджується як загальнонаукова проблема, як проблема співвідношення різних галузей матеріального і процесуального права, правових інститутів і окремих правових норм. Співвідношенню матеріального і процесуального права приділяється увага в загальній теорії права,.

Між тим дослідження співвідношення матеріального і процесуального права надзвичайно важливо, оскільки від правильного рішення даної проблеми залежить розвиток і вдосконалення процесуального законодавства; підвищення ефективності правового регулювання процесу розгляду суперечок в суді

 

1. Поняття і ознаки норми права

 

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права  такі ж, що й права в цілому, але  норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

Оскільки ознаки права  вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного  характеру — норма права вводить  нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило  поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального  характеру — норма права має  загальний (без зазначення конкретного  адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визиачене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте  в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене  всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава  створює реальні умови для  добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює  кількісну і якісну сторони  поведінки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе  всі основні властивості права  (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену  структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права  має внутрішній зміст:

— є мірою свободи і  справедливості;

— є результатом владної  діяльності держави, яка полягає  в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві;

— має завжди загальний  характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване безлічі індивідуально не визначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

 

2. Загальна характеристика видів норм права

 

У будь-якій державі існує  і виникає величезна кількість  норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом  правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом  правового регулювання  (або за формою закріплення  бажаної поведінки суб'єктів права)
імперативні	диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант  поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу
заохочувальні	рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з  погляду держави поведінки суб'єктів

Норми права по субординації в правовому регулюванні
матеріальні	процесуальні

Норма матеріального права  — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права  — норма, що встановлює оптимальний  порядок застосування норм матеріального  права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної  норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права  походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права  мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами  життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби  якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних  норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних  норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

— змістом, який виражається  у своірідністі їх розпоряджень;

— особливостями адресата;

— структурою побудови.

Норми права за суб'єктами правотворчості:
норми органів  представницької влади	норми глави  держави	норми органів  виконавчої влади	норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств

 

Норми права за дією у  просторі:
загальні		місцеві

Норми права за дією у  часі:
постійні	тимчасові

 

 

Норми права за дією за колом  осіб:
загальні — поширюються  на все населення	спеціальні — поширюються на певне коло осіб	виняткові — роблять винятки із загальних і спеціальних норм