Контрольная работа по "Праву"

В багатьох державах (в тому числі і в Україні) позитивне  право ставиться вище природного, і у випадку непорозумінь, конфліктів проблеми вирішуються за правилами і нормами саме позитивного, державного права. Але так було не завжди і не всюди.

Наприклад, у  Китаї до початку ХХ століття панували природне право, неписані норми етичного, релігійного спрямування, ритуали та звичаї. Приписи закону розглядалися як такі, що є дуже формалізовані, примусово нав'язані, не здатні зрозуміти всі нюанси та фактори життя людини. Закон сприймався радше як засіб залякування або теоретичний зразок поведінки. Тому у критичних ситуаціях вимагалося вирішувати конфлікти між собою та йти на компроміси, а не йти до суду чи інших юридичних закладів.

2) Соціальне  та юридичне право. 

Соціальне право  – це комплексна галузь права, яка  є сукупністю норм, що регулюють  суспільні відносини, які виникають з приводу практичної організації і здійснення соціального захисту населення з метою пом’якшення соціальної напруги в суспільстві. Соціальне право пов’язане з багатьма галузями права: конституційним (державним), трудовим, цивільним, сімейним, адміністративним, кримінальним тощо.

Предметом соціального  права є захист трудових прав громадян, медичного обслуговування, соціального  обслуговування, обов’язкового соціального  страхування, обов’язкового державного страхування і пенсійного забезпечення; соціальний захист окремих категорій осіб (ветеранів, інвалідів, жінок і дітей, військовослужбовців, біженців, осіб, які постраждали від наслідків чорнобильської катастрофи, посадових осіб різних категорій тощо), які проживають (перебувають) на території України і які потребують соціального захисту; створення і організація діяльності органів соціального захисту.

Є й інша думка  стосовно цієї категорії. О.Скакун стверджує, що соціальне (загальносоціальне) право  випливає безпосередньо із громадського життя і не залежить від держави. Воно існує у вигляді звичаїв, традицій, природних прав, моральних та інших соціальних норм, правосвідомості. Наприклад, право на подяку за допомогу, право першості у черзі, право жінки чи літньої людини на поступання їй місцем у транспорті.

Юридичне право (спеціально-соціальне) є наслідком  державної діяльності, втіленням  волевиявлення держави. Це – приписи  законів; принципи і норми ратифікованих  міжнародних договорів; судові рішення, що стали прецедентами; санкціоновані правові норми-звичаї та ін.

3) Публічне та  приватне право. 

Публічне право - це система правових норм, що врегульовують  відносини між державними органами, а також між державою та особою і суспільством, які складаються  в процесі організації та здійснення державної влади. До публічного права відносяться такі галузі як конституційне право, адміністративне право, фінансове право, кримінальне право, екологічне право, конституційне процесуальне право, адміністративне процесуальне право, кримінальне процесуальне право, кримінальне виконавче право.

Приватне право - це система правових норм, що врегульовують  відносини між приватними фізичними  та юридичними особами. До приватного права відносяться такі галузі як цивільне право, сімейне право, житлове  право, трудове право, господарське право, земельне право, цивільне процесуальне право, господарське процесуальне право.

4) Об'єктивне  та суб′єктивне право. 

Об′єктивне  право – нормативний регулятор, який є системою загальнообов'язкових, формально визначених норм, що служать  критерієм правомірності чи неправомірності поведінки особи, юридичною основою, на підставі якої визначається наявність або відсутність у особи юридичних прав та обов′язків.

Суб'єктивне  право – вид і міра можливої поведінки суб'єкта, що підлягає забезпеченню та охороні з боку держави.

Тобто в суб'єктивному  сенсі право – це ступінь свободи  дій кожної окремої людини. Адже застосування права до кожного окремого випадку супроводжується переходом  від об'єктивного права до суб'єктивного, тобто коли правова норма стосується конкретної ситуації і реалізується у поведінці суб'єкта.

Отже, зміст  права – це закріплені в його нормах приписи, що встановлюють права  і обов'язки певних суб'єктів і  правові наслідки невиконання або  неналежного їх виконання чи порушення  процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обов'язків (функціональний аспект).

Незважаючи  на суперечливість і різні наукові  уявлення про право, всі вчення про  право об'єднує низка загальних  положень:

 право є  соціальне явище, без нього  неможливе існування цивілізованого  суспільства; 

- право в  нормативній формі повинно відображати  вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтересам суспільства  в цілому, а не окремим його  прошаркам чи соціальним групам, відображати інтереси і потреби кожної особи;

- право є  мірою поведінки, яка встановлена  і охороняється державою.

Існуючі підходи  до розуміння права висвітлюють  його тільки в певних аспектах, тому комплексну характеристику права можна  надати лише шляхом всебічного вивчення його багатоманітних зв'язків з соціальною дійсністю.

Сутність права  – це внутрішній зміст, сукупність основних властивостей права як регулятора суспільних відносин, що виражається  в єдності загальносоціальних і  вузько класових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Зміст права  – це закріплені в його нормах приписи, що встановлюють права і обов'язки певних суб'єктів і правові наслідки невиконання або неналежного  їх виконання чи порушення процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обов'язків (функціональний аспект).

Визначення  терміну "право" нерозривно пов’язане  з праворозумінням, тобто правовим світоглядом кожної людини. Це питання дуже важливе, складне і багатоаспектне. Воно завжди привертало до себе увагу не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів. Воно повинно бути в центрі уваги і в Україні, де, з одного боку, конституційно проголошена правова держава, принцип верховенства права, а з другого боку, ще не подоланий правовий нігілізм, тобто спроби вирішувати певні питання всупереч праву.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

І. Нормативні акти

1. Конституція  України. – Х.: Консул, 1996. – 48 с.

ІІ. Книжкові видання 

2. Загальна теорія  держави і права / За ред. проф. М.В.Цвіка, доц. В.Д.Ткаченка, проф. О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002.

3. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія  права (з схемами, кросвордами,  тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.

4. Лисенков С.Л.  Загальна теорія держави і  права. Навчальний посібник. –  К.: Юрисконсульт, 2006. – 355 с. 

5. Правознавство:  Підручник / А. І. Берлач, Д. О.  Карпенко, В. С. Ковальський, А.  М. Колодій, А. Ю. Олійник, О. О. Лідопригора / За редакцією В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія. - Київ: Юрінком Інтер, 2006. – 748 с.

6. Скакун О.Ф.  Теорія держави і права (Енциклопедичний  курс): Підручник. – Харків: Еспада, 2006. – 776 с. 

7. Теорія держави  і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

8. Явич Л.  Сущность права. – Ленинград:  Изд-во Ленингр. ун-та, 1985. – 353 с. 

ІІІ. Публікації у періодичних виданнях

9. Бурлай Є.  До питання про функції права  // Вісник академії правових наук України. – 2005. - №3. – С.31-41.

10. Мірошниченко  М. Право: терміно-поняття, поняття,  категорія // Право України. –  2006. -№3. – С.29-31.

11. Плавич В.  Феномен права та його розуміння  на сучасному етапі суспільного  розвитку // Юридична Україна. – 2005. - №1. – С. 4-7.