Контрольная работа по "Праву"

 

 

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

 

Чорноморський державний університет ім. Петра  Могили

 

Інститут державного управління

 

 

 

 

 

 

Конторольна робота № 1

з дисципліни ПРАВО-1

 

 

 

 

Виконала: студентка 535-д групи

Кривко Надія  Леонідівна

 

Перевірила: кандидат політичних наук, старший викладач

Попова Ганна  Леонідівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2012

 

ПЛАН:

1. Передумови походження та етапи формування права. Історичні типи права та їх характеристика. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
2. Сутність та зміст права. Характеристика функцій права. . . . . . . . . . . . . . . . 11

Перелік використаних джерел. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Передумови походження та етапи формування права. Історичні типи права та їх характеристика

 

У будь-якому  історичному суспільстві для  підтримання в ньому порядку потрібно регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальне регулювання. Регулювати — значить спрямовувати поведінку людей, їх груп і всього суспільства, уводити їх діяльність у певні рамки. Розрізняють два види соціального регулювання: індивідуальне (упорядкування поведінки конкретної особи, у конкретному випадку) і нормативне (упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил — зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки). Поява нормативного соціального регулювання послужила якісним поштовхом до становлення (виникнення та розвитку) права.

У первісному суспільстві нормативним соціальним регулятором були норми-звичаї — правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право — система норм, що спираються на звичай.

Норми-звичаї ґрунтувалися на природно-природній необхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності, їх метою була підтримка і збереження кревнородинної сім'ї. Це були «монокорми», тобто нерозчлено-вані, єдині норми. В них перепліталися, чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правових засад.

Мононорми не надавали переваг одному члену  роду над іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду представляли собою зворотний бік обов'язків, були невіддільними від них, оскільки первісний індивід не мав виділеного усвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду. Лише з розпадом первісного ладу, появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідченням виходу людини з тваринного світу в людське співтовариство, яке рухається шляхом прогресу.

В умовах суспільної власності і колективного виробництва, спільного вирішення  спільних справ, невідокремлення індивіда

від колективу як автономної особи, звичаї не сприймалися людьми як такі, що суперечать їх власним інтересам. Ці неписані правила поведінки додержувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося головним чином силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. У разі необхідності до порушників норм-звичаїв застосовувався примус, що виходив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду і племені та ін.).

У первісному суспільстві переважав такий  засіб охорони звичаю, як «табу» — обов'язкова і незаперечна заборона (наприклад, заборона під страхом найтяжчих кар кровнородинних шлюбів). Крім заборон (табу), виникли такі способи регулювання, як дозволяння та позитивне зобов'язування (лише в зародковій формі). Дозволяння мали місце у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін. Позитивне зобов'язування мало на меті організувати необхідну поведінку в процесах приготування їжі, будівництва осель, розпалювання вогнищ, виготовлення знарядь та ін.

Нормативні  узагальнення (заборони, дозволи, позитивні  зобов'язування), які перетворилися  на звичайні засоби регулювання первіснообщинного  життя — витоки формування права.

Процес  виникнення держави і права відбувався при їх взаємному впливі один на одного і був викликаний такими причинами.

1. Потребами  економічних відносин, що складалися  при наявності приватної власності,  поділу праці, товарного виробництва  і обороту; необхідністю закріплення  економічного статусу товаровласників, забезпечення для них стійких і гарантованих економічних зв'язків, умов для економічної самостійності.

2. Необхідністю  підтримувати стабільність і  порядок у суспільстві в умовах  поглиблення та загострення соціальних  протиріч і конфліктів.

3. Організацією  публічної влади, відокремленої  від населення та здатної санкціонувати  звичаї, встановлювати юридичні  норми і забезпечувати втілення  їх у життя.

4. Перетворенням  людини на відносно самостійного  індивіда. Не можна шукати право  там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід не є відокремленою особою, що усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства.

Таким чином, виникнення права було пов'язано  з:

(1) якісним  ускладненням виробництва, політичного та духовного життя суспільства;

(2) відокремленням  особи як учасника суспільних  відносин із своїми домаганнями  на автономність існування (соціальну  свободу);

(3) формуванням  держави, якій знадобився новий  нормативний соціальний регулятор, в змозі виконати такі завдання:

а) забезпечити  функціонування суспільства к цілісного  організму вищого порядку, ніж первісне суспільство, підтримувати в ньому  порядок і стабільність;

б) закріпити  та забезпечити індивідуальну свободу  автономної особи.

Виконати  такі завдання було не під силу нормативним  регуляторам первіснообщинного  ладу — нормам-звичаям. Цю роль узяло  на себе юридичне право, що формувалося, визначальною рисою якого став державий примус.

Кожне суспільство має регулювати відносини  між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як  загальносоціальне явище право  характеризується певною свободою і  обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів  суспільного життя, що об'єктивно  зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: а) права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства.

Юридичне  право - це свобода та обґрунтованість  поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.

Твердження  про те, що право відірване від  держави, .привело до виникнення різноманітних  концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права  реалістичного, психологічного тощо.

Право виникло завдяки необхідності управління соціальними процесами.

Причинами виникнення права у найбільш загальному вигляді прийнято вважати:

* потребу  суспільства у врегулюванні економічних  відносин, утвердженні статусу товаровиробників-власників;

* необхідність  у забезпеченні стійких економічних  зв'язків та умов для економічної самостійності;

* перетворення  людини у відносно самостійного  індивіда з претензією на соціальну свободу.

Таким чином, виникнення права пов'язане з розвитком виробництва, ускладненням політичного і духовного життя суспільства, становленням особистості як учасника суспільних відносин та з формуванням держави, для якої право було механізмом суспільного регулювання.

Ознаками  права є:

• нормативність;

• вираження  права в законах та інших джерелах права, які встановлюються державою;

• державне забезпечення;

• право —  міра свободи людини, критерій її поведінки  у суспільстві;

• загальнообов'язковий характер.

Отже, право слід розглядати як єдину, юридичне цілісну внутрішньо узгоджену систему загальнообов'язкових норм поведінки, встановлених чи санкціонованих державою з метою регулювання суспільних відносин.

Норми первісного суспільства (норми-звичаї)

Норми держави (норми права)

• за способом виникнення:

— виникають  поступово в процесі спільного життя

— встановлюються державою

• за вольовою спрямованістю норм:

— виражають  волю роду або племені

— виражають  державну волю

за формою зовнішнього  вираження:

— знаходяться  у свідомості людей, існують у  неписаній формі

— знаходять  зовнішнє вираження в письмових правових актах

• за часом набрання чинності:

- виникають  і відмирають поступово

- набирають  сили чи припиняють дію в  суворо встановленому порядку,  офіційним шляхом

• за способом забезпечення виконання:

— здійснюються внаслідок традицій; у разі порушення примус виходить від роду

- забезпечуються  примусовою силою держави

Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного  історичного типу, відображають його соціальну сутність.

Приміром, рабовласницькому типові права притаманні такі принципи; тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями; вплив релігії на формування права; невизнання рабів суб'єктами права;

яскраво виражений  класовий характер чинного права; охорона  приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабовласницьку власність; відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді.

Феодальний  тип права базувався на таких  принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право  застосування сили (кулачне право);

партикуляризм, тобто роздрібненість права; наявність  канонічного (церковного) права, що мало юридичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи.

Можна виділити два шляхи формування права: - через  норми, що виходять від держави;

— через норми, що виходять від суспільства (общин, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань, церкви тощо) і  підтримувані державою.

Спочатку право  утворювалося шляхом переростання звичаїв  у правові звичаї, які записувалися, об'єднувалися в особливі списки. У результаті цього з'явилося звичаєве право — система норм, що грунтується на звичаї, регулює суспільні відносини в державі, у певній місцевості або етнічній чи соціальній групі.

У різних народів  світу позначилися різні провідні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна норма, норма-звичай, закон, котрі у ході подальшого розвитку народів і держав призвели до формування відрізнених одна від одної національних правових систем та 'їхніх типів. Типами (сім'ями) правових систем почали називати правові системи держав, у яких переважали спільні риси, спільні вихідні елементи, у тому числі спільне джерело (форма), права: закон (нормативно-правовий акт), судовий прецедент, релігійна норма, норма-звичай.

Перші письмові пам'ятки права давнини (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммурапі та ін.) і середньовіччя («Салічна правда», «Російська правда» та ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих положень.

У первісному суспільстві позначилися контури правосудної діяльності, при якій регулювання здійснювалося за схемою: норма (звичай) плюс індивідуальне рішення (рішення родових зборів, старійшин, «судів»). Так поступово формуються судові прецеденти — рішення у конкретних справах, які у процесі повторення ситуацій набували значення зразків, моделей, ставали загальною нормою. Вони стали провісниками прецедентного права— в Англії, СІЛА, Канаді, Австралійському Союзі (англо-аме-риканський тип правової системи).

У країнах континентальної Європи з розвитком писемності поряд зі звичаєвим правом виникають норми права, встановлені актами короля, князя, їх чиновників, які йменуються законами (законодавче право) — у Франції, Іспанії, Австрії, ФРН (романо-германський тип правових систем).