Конституційні обов’язки громадян

За Законом України "Про оборону" від 6 грудня 1991 p., оборона України справа усього народу. Обов'язок громадян щодо захисту Вітчизни закріплений у статті 65 Конституції, а також у Законах України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 р. та "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 р.

Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992р. складається з 9 глав (44 статті).

Глава І. Загальні положення. — Загальний військовий обов'язок означає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; призов на військову службу; проходження служби; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку. Щодо загального військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники — особи, які проходять допризовну підготовку; призовники — особи, які приписані до призовних дільниць; військовослужбовці — особи, які проходять військову службу; службовці, які проходять альтернативну службу; військовозобов'язані, які перебувають у запасі.

Установлюються такі види військової служби: строкова служба; військова служба за контрактом.

Глава II. Підготовка громадян до військової служби. — Вона криє в собі: допризовну підготовку юнаків; підготовку призовників із військово-технічних спеціальностей; підготовку до вступу до військово-навчальних закладів; військову підготовку студентів вищих навчальних закладів; фізичну підготовку; лікувально-оздоровчу роботу; підвищення рівня загальноосвітньої підготовки; вивчення державної мови; патріотичне виховання.

Глава III. Приписка громадян до призовних дільниць. — Має на меті взяття юнаків  на облік,  визначення  їх  кількості,  ступеня  придатності до  військової служби та ін. її проводять районні (міські) військові комісаріати за місцем проживання громадян, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Громадяни, приписані до призовних дільниць, вважаються призовниками.

На строкову військову  службу в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров'я  і віком громадяни, яким до дня  відправлення у військові частини  виповнилося 18 років. Призов проводиться на підставі Указу Президента двічі на рік.

Глава IV. Проходження військової служби. — Строки військової служби: для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову службу, — 24 місяці (для осіб, які мають вищу освіту, — 12 місяців), за контрактом — 3 роки; для прапорщиків і мічманів — не менш як 5 років; для офіцерів — від 5 до 10 років за першим контрактом; для офіцерів, призваних із запасу, — 2 роки, а для тих, які добровільно вступили на службу із запасу, — не менш як 3 роки.

Звільнення з військової служби здійснюється: в запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі та за станом здоров'я придатні до військової служби; у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані непридатними за станом здоров'я до військової служби.

Глава V. Служба в запасі.

Глава VI. Військовий облік військовозобов'язаних і призовників. — Військовий облік проводиться за місцем проживання і поділяється на загальний та спеціальний (військовозобов'язані, які бронюються за організаціями на період мобілізації), персонально-якісний (покладається на військові комісаріати) та персонально-первинний (покладається на органи місцевого самоврядування, де немає військових комісаріатів).

Глава VII. Призов у разі мобілізації. Демобілізація. — Загальна або часткова мобілізація оголошується Президентом України з метою запобігання воєнному нападові. Демобілізація проводиться за Указом Президента.

Глава VIII. Відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу. — Посадові особи державних органів та громадяни, винні в порушенні законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу, несуть установлену Законом відповідальність.

Глава IX. Заключні положення. — Фінансове і матеріальне забезпечення військового обов'язку і проходження військової служби проводиться за кошти державного бюджету. Виконавчо-розпорядчі органи зобов'язані забезпечити військові комісаріати необхідними засобами для призову. [2, c.2-8]

Кожна  держава   має   дбати про захист своєї волі та незалежності. Згадаймо, скільки держав загинуло внаслідок іноземних агресій, скільки країн не витримало натиску зовнішніх ворогів.

Саме тому з перших днів свого існування незалежна  Україна дбає про забезпечення своєї оборони, захист незалежності та територіальної цілісності.

Порядок забезпечення захисту  країни врегульовано спеціальними  Законами  України—«Про  оборону  України» та  «Про  Збройні  Сили України». Закон України «Про оборону України» від 6 грудня  1991 р. визначає, зокрема, принципи, на яких побудовано воєнну доктрину нашої держави. Україна, зазначається в Законі, не визнає війну як засіб вирішення міжнародних спорів, прагне до нейтралітету, ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни. В цьому Законі закріплено неядерні принципи України: не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї. Україна стала першою в світі державою, яка за власним рішенням відмовилася від володіння ядерною зброєю, що залишилася на її території у спадок від Збройних Сил Радянського Союзу. Закон також визначає, що Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України є Президент України, який встановлює права та обов'язки в цій галузі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств, місцевих органів державної влади та самоврядування, підприємств та організацій.

Закон України  «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р. визначає призначення Збройних Сил—захист незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України, а також принципи, на яких будуються та здійснюють свою діяльність Збройні Сили. У структурі Збройних Сил України передбачено існування сухопутних військ (військ наземної оборони), військ повітряної оборони (військово-повітряні сили і сили протиповітряної оборони) та військово-морських сил.

Збройні Сили держави  потребують постійного поповнення.    Порядок    комплектування  Збройних  Сил України, проходження  військової служби визначає Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. Згідно з цим Законом військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина України. Військова служба існує строкова, коли юнаки, які досягли відповідного віку, призиваються на службу на певний, визначений законом строк, служба за контрактом, коли громадяни України укладають контракт на службу солдатами, матросами, прапорщиками, офіцерами. На військову службу можуть піти й жінки, уклавши контракт.

Юнаки, яким виповнилося 16 років, проходять приписку до призовної дільниці у військкоматі, де їх оглядають лікарі і визначають придатність до майбутньої військової служби. Одночасно вони проходять допризовну підготовку. В 10— 11-тих класах, технікумах, професійно-технічних училищах багатьом з Вас доведеться вивчати предмет «Допризовна підготовка юнаків».

На строкову службу в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров'я  громадяни, яким виповнилося 18 років. Певні категорії громадян мають право на відстрочку від призову. Вона надається за станом здоров'я, сімейними обставинами, для закінчення освіти та в деяких інших випадках.

Строк військової служби встановлено півтора року для тих, хто служить у сухопутних військах та військах повітряної оборони, та два роки для служби на флоті. Ті, хто до призову здобули вищу освіту, служать відповідно один рік та півтора року.

Важливо знати, що призов провадиться не лише до Збройних Сил  України, а й до Національної гвардії  України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань.

Служба у Збройних Силах—почесна, хоча складна, а подекуди й небезпечна. Саме тому держава  забезпечує спеціальний соціальний і правовий захист військовослужбовців. 20 грудня 1991 р. було прийнято Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який підтверджує рівність прав військовослужбовців з правами інших громадян, забороняє їх обмеження. Військовослужбовцям надається право (на відміну від деяких інших країн) брати участь у виборах, референдумах. Вони мають право створювати свої громадські об'єднання, але не можуть бути членами політичних партій і брати участь у страйках, вести підприємницьку діяльність.

Законодавство передбачає певні пільги для тих, хто виконує  військовий обов'язок. Строк військової служби зараховується до трудового стажу громадян, що має значення для майбутнього призначення пенсії, за військовослужбовцями строкової служби зберігається право на поновлення на тій роботі, звідки вони пішли на службу, після звільнення в запас їм не може бути призначено випробування при вступі на роботу, вони мають переваги на залишення на роботі у разі скорочення штатів. Передбачено деякі пільги також у галузі податків, оплати за житло, користування транспортом тощо. [14, c.154-160]

Розділ 3.

Обов’язок додержуватися  Конституції та законів України.

Статті 68 Конституції  України встановлює обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, що є запорукою стабільності в суспільстві та характерною ознакою побудови в нашій країні правової держави. При цьому спеціально підкреслюється, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Під нею розуміють специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризується засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, накладанням на правопорушника обов'язку нести певні позбавлення і несприятливі наслідки особистого майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності — правове виховання людей, покарання винних за вчинене, а загалом — забезпечення законності та правопорядку, що, безумовно, не може залежати лише від правосвідомості осіб, від того, знають чи не знають вони чинні закони. А тому кожна людина має намагатися не тільки додержуватися, а й якнайкраще знати закони, що одночасно з цим покладає обов'язок на державу їх оприлюднювати, опубліковувати, пропагувати.

Більше того, ми вважаємо, що в умовах формування правової держави і громадянського суспільства слід було б зробити спеціальне застереження щодо додержання Конституції України і законів України державними органами та їх посадовими особами. Адже було б помилкою вважати недоліки в податковому законодавстві, порядку акціонування, в організації трастових компаній та інвестування, діяльності банків, використання бюджетних коштів не за призначенням тільки прорахунками законодавчої, виконавчої, судової чи контрольно-наглядової влади. Політичний і кримінальний зговір нерідко відбувається явно, на очах у людей, з повним розумінням його небезпеки і власної безпорадності щось змінити. Невипадково на питання дослідницької групи «Фонд ЮФІ» «Хто, за Вашою думкою винен у корупції, що існує в Україні?» 50,3 відсотка опитаних відповіли: «Вищі керівні органи».

Оцінюючи в цілому комплекс прав, свобод і обов'язків  людини і громадянина в Україні, переконуємося, що він відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які ратифіковані Україною. Значною мірою цей комплекс узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколами № 2, 3, 8 і 11 до цієї Конвенції, що ратифіковані Україною. Все вище зазначене дає підстави стверджувати, що в Україні на підставі прийнятої Конституції повинна відбутися перебудова всієї правової системи та орієнтиром такої реформи повинні стати права, свободи і обов'язки людини і громадянина, процес їх реального забезпечення і здійснення. Держава з усіма її владними органами повинна стати головним гарантом забезпечення цих прав, свобод і обов'язків, і водночас вона сама має реформуватись, у тому розумінні, що побудову правової держави слід розпочинати з забезпечення цих прав, свобод і обов'язків. Адже останні є складовою загально-соціального принципу гуманізму. Гуманізм — це принцип, згідно з яким вищою цінністю є самоцінність кожної людини у сукупності з її невід'ємними правами. Його складовими є доброта, милосердя, співчуття, співпереживання, увага до людини, прагнення допомогти їй зайняти гідне місце у житті, позбавитися всього негативного. Гуманізм є основою лібералізму — найвпливовішої політико-правової концепції кінця нашого століття, що домінує у всіх демократичних країнах світу, а отже, стосується всіх сфер життя суспільства, а саме політики, економіки, культури, у тому числі й державного апарату України. [16, c.120]

Конституція прямо покладає на державу обов’язок захищати життя  людини, а собі надає при цьому  право оберігати як своє життя  і здоров’я так і життя та здоров’я інших людей. Виконання цього  обов’язку вимагає від держави  активної діяльності в різних соціальних сферах. З надійним захистом життя людей пов’язаний і розвиток системи охорони здоров’я, що включає, зокрема здійснення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, контроль за виробництвом лікарських препаратів та дотримання технологій в медицині, утримання установ невідкладної допомоги, заборона незаконного лікарювання і т.ін.

Щодо конституційних обов’язків людини і громадянина, то згідно з постулатами загальної  теорії права, - це міра належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, або при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конституція України акцентує на правах та свободах, але фіксує конституційні обов’язки.