Конституційні обов’язки громадян

Основні права і свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи в силу наявності у них громадянства України, гарантуються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1)  вони життєво  важливі та найбільшою мірою  соціально значимі як для окремої людини, так і для суспільства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тому, що вони виступають необхідною передумовою її участі у вирішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі та гідності людини тощо.

Для суспільства та держави  значимість основних прав і свобод людини і громадянина обумовлена тим, що їх реалізація забезпечує демократичний, соціальний та правовий характер Української держави;

2)  вони не набуваються і не відчужуються за волевиявленням людини і громадянина, тобто належать кожному від народження;

3)  їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізації, зокрема:

а)  конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, встановлених іншими галузями права, які, в силу цього, мають похідне значення по відношенню до основних;

б)  закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;

в)  мають загальний  характер, тобто їх об'єм є однаковий для кожної людини і для кожного громадянина;

г) основні права і  свободи мають особливу юридичну форму закріплення - вони фіксуються в Конституції України;

д) специфіка механізму  їх реалізації пов'язана з тим, що на відміну від інших прав і свобод, які реалізуються в конкретних правовідносинах, основні права і свободи виступають передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, невід'ємного права кожного учасника правовідносин.

Основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина становлять певну систему та класифікуються за різними підставами:

1)  у залежності  від суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;

2)  за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів - на права першого, другого та третього покоління;

3)  за генезою на природні (природжені) та похідні від них;

4) за видом суб'єкта на індивідуальні та колективні;

5) за ступенем їх абсолютизації на такі, що підлягають обмеженню і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6) за характером утворення на основні та додаткові.

Найбільш поширеним  в юридичній літературі критерієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їх зміст. Як правило, за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи; політичні права і свободи; економічні, соціальні та культурні права і свободи. [9, c.103]

Особисті права  та свободи розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави.

Духовна та фізична свобода  людини від державного контролю історично  сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їх особливістю є  те, що вони за своєю суттю є природними правами людини і не пов'язані з належністю людини до громадянства України. Більшість із особистих прав і свобод носять абсолютний характер, тобто є не лише невід'ємними, а й такими, що не можуть бути обмежені.

Конституція України  закріплює такі особисті права і свободи: право на життя та право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність та право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, оскаржити затримання в суді (ст. 29); право на недоторканність житла (ст. ЗО); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе/право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім "і та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32); свободу пересування, право вільного вибору місця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (стаття 33); право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); право на вільне (за взаємною згодою жінки і чоловіка) укладання шлюбу, охорона сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51); право на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); право знати свої права і обов'язки (ст. 57); право на звільнення від відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст. 58); право на правову допомогу (ст. 59); право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); заборона повторного притягнення до юридичної відповідальності (ст. 61); право на презумпцію невинності та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62); право на звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім "ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (гарантія проти самообвинувачення) та право на захист у суді (ст. 63).

Політичні права  і свободи пов'язані з участю у суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної, влади та органів місцевого самоврядування. їх важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючи політичні права, громадяни України, асоційовані як Український народ - носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, приймають участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні права і свободи: право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34); право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування — виборче право (ст. 38); право рівного доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Політичні права і свободи, як і особисті інколи називають негативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони розглядаються як свобода людини від держави, право людини на невтручання держави.

На відміну від особистих  та політичних прав і свобод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними - їх забезпечення вимагає від держави певних дій.

Права людини не є абсолютними, безмежними. Межею здійснення власних прав і свобод є права інших осіб. Ця межа схарактеризована в статті 68 Конституції України, як обов’язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання - запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовільняти свої потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де "починаються" права інших, у різних людей часто не співпадають, адже поряд з однаковими у всіх членів суспільства інтересами, існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється. [20, 234-240]

Живучи у суспільстві, ми не можемо існувати окремо від нього, не мати обов'язків перед суспільством. Тому права громадян невід'ємні від їх обов'язків. Загальна декларація прав людини проголошує: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток особи».

Конституція України  також визначає не лише права громадян, а й їх обов'язки. Відповідно до Конституції України кожний громадянин України зобов'язаний:

захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України;

шанувати її державні символи;

не заподіювати шкоду  природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки;

сплачувати податки та збори, встановлені законом;

неухильно додержуватися  Конституції України та законів  України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. [19, c.326]

Розділ 2.

Обов’язок захищати Вітчизну.

Стаття 65 Конституції  України встановлює конституційний обов'язок громадян України захищати свою Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність,  шанувати її державні символи.

Щодо цього слід зазначити, що захист Вітчизни від збройної агресії  є обов'язком усіх громадян України, а також державних органів, підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб. Щодо останніх діє Закон України «Про оборону України». Під обороною України розуміють комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу. Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Організація оборони України включає різноманітні заходи, але за будь-яких обставин вона передбачає: формування воєнної політики держави та воєнної доктрини, розвиток воєнної науки; охорону державних кордонів; підготовку населення і території країни до оборони тощо. Однак захист незалежності та територіальної цілісності  передбачає,  що  кожний громадянин України зобов'язаний захищати і відстоювати її суспільний лад, підтримувати громадський порядок, моральний та фізичний стан суспільства тощо. Тобто Конституція має на увазі весь аспект забезпечення національної безпеки, під якою розуміють стале існування   і   розвиток   важливих   суспільних   і   державних інституцій, як, наприклад, державний устрій, державна влада тощо.

Слід також підкреслити, що відповідно до обов'язку захисту  Вітчизни встановлюється й обов'язок щодо загального військового обов'язку і військової служби. Порядок здійснення загального військового обов'язку і військової служби визначається Законами України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу». Загальний військовий обов'язок встановлюється з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, а також підготовки населення до захисту України. Він включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; призов на військову службу тощо. Військова служба — особливий вид державної служби, що пов'язана з виконанням громадянином України загального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України. Існують такі види військової служби: строкова; за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; за контрактом прапорщиків і мічманів тощо.

Згідно із Законом  України від 12 грудня 1997 р. "Про  альтернативну (невійськову) службу", формою реалізації військового обов'язку є проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є державною службою поза Збройними Силами України чи іншими військами, що запроваджується замість проходження військової служби.

Альтернативна служба є  державною службою поза Збройними Силами чи іншими військовими формуваннями, що запроваджується замість проходження військової служби. На неї мають право за наявності істинних релігійних переконань громадяни України, які належать до релігійних організацій, що діють згідно із законодавством, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби в збройних силах.

Захист своєї Вітчизни є не тільки правовою, а передусім  моральною вимогою   до   кожного   громадянина,   моральним   та   загальним   обов'язком.

Неухильне виконання  цього обов'язку передбачає захист країни, її населення, матеріальних та духовних цінностей, територіальної цілісності і суверенітету країни. Захист Вітчизни виражається у забезпеченні оборони й безпеки держави.

Оборона країни досягається  за допомогою політичних, економічних, військових, соціальних, правових та інших заходів. Для оборони країни із застосуванням засобів збройної боротьби утворюються Збройні Сили та встановлюється військовий обов'язок громадян. Він є конкретним виявленням загального військового обов'язку захищати Вітчизну, але адресований конкретним, визначеним законом категоріям громадян. Основною формою виконання військового обов'язку є проходження військової служби. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону України, від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". На військову службу призиваються громадяни чоловічої статі у віці від 18 до 29 років, які не мають права на звільнення або відстрочку від призову. Передбачається можливість вступу чоловіків та жінок на військову службу за контрактом. За ухилення від призову на військову службу встановлена кримінальна відповідальність (ст. 72 та 73 Кримінального кодексу України).

Обов'язковими атрибутами держави є: державний прапор, герб і гімн. Ці символи України встановлюються ст. 20 Конституції України та законами України. Шанування цих державних символів є обов'язком громадян України.

Будучи закріпленими Конституцією України, ці атрибути суверенності та незалежності потребують відповідної  поваги й захисту. Чинним законодавством глушіння над державною символікою розглядається як злочин, передбачений ст. 187² Кримінального кодексу України. [12, c.298-306]