Юридична відповідальність

Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов’язана  найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання [12, c.232]. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правова система повинна  володіти такими механізмами, при яких визнання того чи іншого діяння злочинним не знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв’язку з цим поділом постає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

Офіційне поняття злочину дається  у Кримінальному Кодексі України, згідно з яким “злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки” [2, с. 147].

Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; винність; караність.

Суспільна небезпека – оціночна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпеки  визначається всією сукупністю ознак  злочину: цінністю того блага, на яке  посягає злочин; шкідливістю наслідків, що  настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Кримінальна протиправність указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином. 

Винність указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання [16, c.163].

Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Якщо у правопорушенні наявні всі вище перелічені ознаки, кажуть, що в ньому є склад злочину, а отже, воно є злочином. Якщо ж у діянні відсутня якась із перелічених ознак, то воно не вважається злочином.

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до проступків. Якщо діяння охоплює всі ознаки, визначені в кримінальному законі, але позбавлене суспільно небезпечного характеру, воно не являється злочином, а може бути або протиправним проступком співвідносного виду (цивільного, адміністративного, дисциплінарного) або правомірним діянням.

Види проступків за характером своєї суспільної значимості один від одного не відрізняються: всі вони суспільно шкідливі, але не небезпечні для суспільства. Однак проступки різних видів посягають на різні, більш чи менш самостійні сторони правопорядку.

Якщо одне не суспільно  шкідливе діяння одночасно торкається різних  сторін правопорядку, воно являється  проступком декількох видів (цивільним  і  адміністративним, адміністративним і дисциплінарним і т. д.).

Злочин і аналогічний  проступок в одному діянні не можуть поєднуватися.

Проступки – менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права – цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо. Тому серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та ін. [17, c.73].

Проступки-делікти (лат. delictum – проступок) – правопорушення, які  

завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається

протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або  громадський порядок, соціалістичну  власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездіяльність. Дія – активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання). Бездіяльність – пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов’язків.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного  законодавства, оскільки може завдати шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожує небезпекою. 

Правові норми, за порушення  яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці – трудове право; агрохімічних норм – земельне право). Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної.

Дисциплінарні проступки – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. У Кодексі законів про працю визначено два види стягнень, що можуть бути накладені на працівників – догана і звільнення. Робота деяких категорій працівників пов’язана з підвищеним ризиком і небезпекою, що зумовлює потребу в додержанні чіткої дисципліни і порядку (залізничники, авіатори, митники та інш.) [17, c.211].

Цивільно-правові  проступки – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою правовідновлюючі заходи (невиконання обов’язків за цивільно-правовим договором). Цивільно- правова відповідальність носить в значній мірі компенсаційний характер.

Головна мета цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної і адміністративної – не покарання чи перевиховання, а відшкодування завданих збитків, оскільки цивільне порушення завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі.

Конституційні проступки – завдають шкоди державному ладу; його об’єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави, отже, об’єктом такого проступку можуть ставати форма або апарат держави; ним можуть бути також конституційні права людини [14, c.133].

Новим видом правопорушення являються податкові проступки – суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб’єктів податкових правовідносин. За їх здійснення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки – суспільно небезпечні протиправні вчинки, які складаються в винному нанесенні збитків майну підприємства його робітником. Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов’язків.

Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) – це винне протиправне діяння суб’єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов’язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю [13, c. 87].

Процесуальне  правопорушення зв’язане з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах.

Отже, проступки – звичайні, ординарні правопорушення. Вони відрізняються один від одного не ступенем своєї шкідливості для суспільства, а іншими

матеріальними рисами і ознаками, обумовленими особливостями тієї сторони  правопорядку, на яку вони посягають.

          В залежності від характеру  цивільно-правового порушення розрізняються:

договірні правопорушення і позадоговірні правопорушення. Перші зв’язані з порушенням зобов’язань сторін цивільно-правового договору, другі – з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід розрізняти невинне нанесення шкоди, порушення майнових прав внаслідок правомірних дій – рятування майна [5, с.183].

         Крім приведеного вище поділу  існують і інші основи класифікації правопорушень. Базуючись на наявності економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень: а) в сфері соціально-економічних відносин (власність, праця, розподіл і інш.); б) в сфері побуту і дозвілля (сім’я, суспільний порядок); в) в суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату). Можлива класифікація правопорушень і за іншими критеріями (наприклад, в наукових цілях). Так, можна розрізняти правопорушення, які посягають на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності.

Правопорушення по колу осіб: особисті і групові (колективні).   

Груповими називаються правопорушення, скоєні об’єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.

Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення міжнародно-правової норми є міжнародним правопорушенням, яке породжує міжнародно-правову відповідальність [11, c.167].

Міжнародні правопорушення – дії чи бездіяння суб’єктів міжнародного права , які суперечать нормам і принципам міжнародного права чи особистим

зобов’язанням і завдають шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права чи всій міжнародній спільноті.

Розрізняють міжнародні злочини  і міжнародні делікти (проступки). До злочинів відносять работоргівлю, піратство, міжнародний тероризм, а до міжнародних деліктів – порушення торгових зобов’язань.

Отже, ми визначили різні  види правопорушень і можемо зробити висновок, що всі вони знаходяться в тісному зв’язку та взаємозалежності між собою.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.                                                                                 ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕНЬ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

 

1. Об’єктивні елементи складу правопорушення

Склад правопорушення - це система  ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення особи до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення містить  наступні елементи:

- об’єкт правопорушення;

- об’єктивна сторона правопорушення;

- суб’єкт правопорушення;

- суб’єктивна сторона правопорушення [16, c. 163].

Об’єктом правопорушення є ті суспільні відносини, які регулюються і охороняються нормами права. Слід відрізняти поняття об’єкта правових відносин й об’єкта правопорушення. Якщо об’єктом правовідносин можуть бути різні матеріальні предмети й духовні цінності, то об’єктом правопорушення можуть бути лише суспільні відносини, що охороняються нормами права та матеріальні предмети і духовні блага можуть виступати як предмет правопорушення.

Будь-яке правопорушення, навіть якщо воно і не набуло зримих шкідливих наслідків, наносить шкоду  правопорядку, заподіюючи втрату суспільної правосвідомості, вносячи безладдя в урегульовані правом відношення. Особливо ті шкідливі правопорушення, що залишилися безкарними.

Об’єктивна сторона правопорушення - це протиправні діяння (дія чи бездіяльність), його небезпечні або шкідливі наслідки та причинний зв’язок між діянням і його наслідками.

Об’єктивна сторона представляє єдність трьох елементів:

• протиправної поведінки;
• шкоди;
• причинного зв’язку між дією (бездіяльністю) і завданою шкодою.