Громадське суспiльство

     - розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення,

створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

     - активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування

справжніх інститутів громадянського суспільства  як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. Це і є соціальна база громадянського суспільства;

     - постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотнього

зв’язку від суспільства до держави;

     - максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону;

     - виховання нормального природного патріотизму - національного і державного - на основі поваги до національної історико – культурної спадщини;

     - зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі

щонайширших зв’язків із зарубіжним світом;

     - піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності

     Оскільки  справа не тільки в наявності демократичних  установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною конкретно - історичних умов. Підсумовуючи вище наведене, зазначимо, що проблема сутності та тенденцій розвитку громадянського суспільства надзвичайно актуальна, вона невіддільна від питань реформування суспільного життя в Україні. Адже наша держава пройшла складний шлях історичного розвитку. Тривала провінційна роль України, відсутність розвитку її державності стали причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його теорії. Тому проблема становлення громадянського суспільства безпосередньо пов’язана з необхідністю розбудови державності, оскільки вдосконалення суспільства і держави с необхідною умовою демократичного розвитку країни. 

ІЗ  ПЕРШОДЖЕРЕЛ ( фрагменти)

Кістяківський Б. Держава і особистість

     Держава навіть і в наші часи спричинює  іноді жах і тремтіння. В уяві багатьох держава є такийсобі  безжалісний деспот, котрий душить і погубляє людей. Держава — це те чудовисько, той Звір-Левіафан, як прозвав її Гоббс, котрий пожирає людей цілком, до останку. [...] Справді держава, вдаючись до смертної кари, коїть те, від чого кров холоне в людських жилах: вона планомірно й методично вчиняє убивства. Держава, за твердженнями багатьох, то є організація економічно дужих і заможних для утиску та визиску економічно немічних і нужденних. Держава - це несправедливі війни, що призводять до підкорення й поневолення малосилих і дрібних народностей великими і могутніми націями. Держава завжди спирається на силу і ставить її над усе; бувше втіленням сили, вона вимагає від усіх схилитися перед нею.

     Втім  не варто перелічувати всі ті боки державного життя, які надають державі  івалті-вного характеру і звірячого образу. Вони надто добре відомі загалові. [...] Та чи справді держава створена та існує на те, щоб гнітити, мучити й визискувати окрему особистість? Чи ж справді перелічені вище такі відомі нам риси державного життя є суттєвою і невід’ємною її прикметою? Ми повинні щонайрішучіше відповісти негативно на ці питання. Насправді все культурне людство живе в державних спілках. Культурна людина і держава - то два поняття, що навзамін доповнюють одне одного. [...]

     У чому ж, одначе, справжнє завдання та істинні  цілі держави? Вони полягають у здійснені солідарних інтересів людей. За допомогою держави здійснюється те, що потрібне, дороге та цінне всім людям. Держава як така є просторово найосяжніша і внутрішньо всеохопна форма повністю зорганізованої солідарності поміж людьми. [...] Що сутність держави справді в обстоюванні солідарних інтересів людей, це дається взнаки навіть в ухилах держави від її істинних цілей. Навіть і найжорстокіші форми державного гноблення звичайно виправдовують міркуваннями про користь і потреби всього народу. Загальне добро — ось та формула, в якій стисло виражене завдання та цілі

держави. Друкується за: Кістяківський Б. Держава і особистість // Кістяківський Б. Вибране. - К.: Абрис, 1996. — С. 237—274. 

     Гєлнер  Ернесг. Умови свободи Громадянське суспільство замикає коло (фрагменти) [...] Поняття громадянського суспільства й справді видається достатньо ясним, проте воно має доволі заплутану історію. У цьому немає нічого дивного, якщо взяти до уваги, що значною мірою воно має корінням гегельянсько-марксистську метафізику, тобто традицію, творці якої навряд чи можуть вважатися еталоном ясного мислення... Тому перед тим, як заглиблюватися в передісторію терміна, необхідно навести деякий лад у поняттях.

     Насамперед  спробуємо з’ясувати, чому в цій традиції протистоїть громадянське суспільство. Воно фіксується в опозиціях на двох цілковито відмінних рівнях... З одного боку, існує протиставлення суспільств, де поряд з політичною є ще інша, неполітична царина, і тих суспільств, де такої царини немає. Наприклад, у феодальному суспільстві, політична та економічна царини, закріплені законом та ритуалом, подані наочно і явно, і співвідношення їх як начебто цілковито ясне. Тут немає жодного лицемірства. І фактично немає вододілу між цими царинами. Перед нами єдиний - політично та економічно соціальний лад. За даного випадку безглуздо говорити про громадянське суспільство, як про щось відмінне від держави, бо політична ієрархія і економічна спеціалізація тут майже ідентичні, накладені одна на одну і взаємно зміцнюють одна одну.

     Політичний  стан та економічна функція взаємообумовлені й існують у раз і назавжди заданій єдності. Політично залежна фігура одночасно є рільником, а землевласник водночас виступає і якправитель і як суддя. Політика та економіка пов’язані між собою нерозривно. Цьому протистоїть суспільство, де є дві цілковито відмінні царини - політична (включно з мораллю) і соціально-економічна (яка є морально-нейтральною, тобто суто інструментальною). [...]

     Отже, є суспільства, де існує вказаний вододіл, і є суспільства, де він фактично відсутній. Подивимося тепер, які можливі розмежування всередені першого з цих типів. Тут виникає поняття громадянського суспільства у вузькому сенсі: це та частина суспільства, яка протиставлена політичній структурі (в межах соціального ладу, за якого такий поділ можливий і вже відбувся). [...] Прийняте сьогодні всюди визначення громадянського суспільства корисне і не таке вже й ухильне. Недарма воно завоювало таку популярність. І краще спустити його на землю, наддавши йому конкретного соціологічного звучання - інституціональний плюралізм ось такого чи ось такого роду, - ніж намагатися відновити його сенс, звертаючись до туманних суджень традиції,

що його породила. [...]

     Обгрунтування поняття громадянського суспільства  має подвійну функцію. Насамперед, воно дозволяє нам розібратися, як впорядковане і діє саме це суспільство й чим воно відрізняється від інших форм соціальної організації. Це суспільство, де держава та економіка утворюють дві чітко розділених поміж себе царини, причому держава носить інструментальний характер; контролюючи індивідуальні інтереси в їхніх екстремальних виявах, вона сама знаходиться під контролем інститутів, що мають економічну базу. Спираючись на економічний розвиток, вона вимагає постійного розвитку знань, і тому виключає будь-яку ідеологічну монополію. [...]

     По-друге, поняття громадянського суспільства допомагає нам прояснити норми нашого соціального існування і зрозуміти, що ми готові підтримувати, і чому це для нас є таким привабливим. Стосовно цього громадянське суспільство - набагато важливіше поняття, ніж, скажімо, «демократія», яке хоч і містить у собі важливе послання про перевагу згоди перед насильством, проте мало що говорить про соціальні умови, за яких можлива ця спільна згода і наша участь у прийнятті рішень. [...] Поняття ж громадянського суспільства, навпаки, дозволяє зрозуміти не лише устрій, але й внутрішню чарівність цієї конкретної форми організації соціального життя.

     Громадянське  суспільство засноване на відокремленні  політії від економіки і від  соціальної сфери (тобто від громадянського суспільства у вузькому сенсі цього слова, що являє собою залишок, отриманий од віднімання держави як такої"), яке зіставне з принципом невтручання владоможців у соціальне життя - принципом неймовірно дивним для традиційного аграрного суспільства... Тому економічний плюралізм, не будучи абсолютним, сполучається з політичним контролем над стратегічними економічними питаннями (і навіть вимагає такого контролю). Автономне існування економіки необхідне не лише з міркувань ефективності (сучасні технології і так дивовижно ефективні), але насамперед - для забезпечення бази соціального плюралізму, яка інакше ніяк не з’явиться. Це в свою чергу потребує інтелектуального чи ідеологічного плюралізму, бо економіка, що розвивається,... неможлива без наукових досліджень, а наука заздалегідь незіставна з єдиним, соціально-санкціонованим чи заповіданим якимось авторитетом, а ргіогі істинним світоглядом. Можливо, в майбутньому громадянському суспільству доведеться існувати за умов, які будуть відрізнятися від тих, за яких воно спочатку виникло. Не виключено, що знадобиться створити всесвітній уряд для боротьби з тероризмом і екологічними лихами. Це означає, що громадянське суспільство більше вже не зможе користуватися привілеями, які раніше, коли воно існувало в оточенні багатьох різних країн, йому забезпечував соціально-природний добір (навіть у тому випадку, якщо на його боці, як і раніше, буде ефективність, що зовсім не очевидно). [...]

Друкується  за: Геллнер Eрнест. Условия свободы. М.: Аd Marginem, 1995. - 222 с.