Громадське суспiльство

Матеріали до лекції: «ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО» 

ПЛАН

1. Поняття, генезис та основні ознаки громадянського суспільства.

2. Передумови виникнення  та структура громадянського  суспільства.

3. Взаємодія громадянського  суспільства та  держави.

4. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні. 

     1.Початок формування елементів громадянського суспільства спостерігається ще в Стародавніх Греції та Римі. Тоді виникає й саме поняття «громадянин». У Стародавній Греції внаслідок боротьби народних мас з олігархією постає напівобщинна - напівдержавна форма співжиття - держава - поліс як своєрідний прототип громадянського суспільства. Найбільшого свого розквіту держава - поліс досягла за часів правління Перикла. Ось як сам Перикл характеризував державний устрій своєї країни: «...він називається демократією через те, що основа його не меншість, а більшість громадян. Вона згідно з нашими законами надає всім громадянам рівних прав... Ми живемо вільні в нашій державі: ми не плекаємо в нашому щоденному житті підозри один до одного, ми не виявляємо гніву до ближнього, коли він учиняє щось для своєї насолоди, не показуємо йому нашого незадоволення...

       Не обмежені примусом у приватному житті, ми не порушуємо законів у житті, громадському переважно, через повагу до них. Ми завжди слухаємося тих, хто стоїть при владі. Ми шануємо, зокрема, ті закони, які встановлено на користь скривджених, і, хоч ці закони не записані, вони здатні зганьбити тих, хто їх зневажає». З цих слів Перикла випливає, що він вважав за демократичний тільки той устрій, який базувався на перевазі більшості, повазі однієї людини до іншої та доброчесності. Це дає змогу стверджувати, що сама ідея громадянського суспільства бере свій початок у політико - суспільній думці тієї доби. Ці ідеї ми знаходимо в полісі Арістотеля та принципах так званого природного права Цицерона. Так він, наприклад, підкреслював, що «надбанням громадянської общини, надбанням народу є держава. Але чим саме є громадянська община, як не силою - силенною людей, які пов’язані між собою?»

     Оригінальними й самобутніми щодо цього є погляди Н.Макіавеллі. У своєму головному творі «Монарх» він підкреслює, що глава держави не повинен зловживати своїми правами і порушувати майнових та особистих прав своїх підданих. У творі вже чітко простежується опис елементів громадянського суспільства як спільності людей, що протистоїть державі, яка прагне своїми діями підірвати будь - яку самодіяльність суспільства, щоб панувати над ним. Багато цікавого у творі Макіавеллі стосується аналізу таких неполітичних сфер життя, як праця, сім’я, кохання, задоволення людьми власних потреб, тобто проблем приватного життя. «Він (монарх) зобов’язаний спонукати громадян спокійно віддаватися торгівлі, хліборобству та ремеслам, аби вони упорядкували свої володіння, не боячись, що ці володіння в них відберуть, інші - розпочинали б торгівлю, не боячись, що їх знищать податками». Отже, Н.Макіавеллі бачив різницю між державою та громадянським суспільством, яке функціонує за власними законами і є автономним щодо держави, хоч остання постійно намагається підкорити собі всі сфери життя суспільства. З цього часу майже до XVII ст. в суспільній думці не виникало нових ідей з приводу громадянського суспільства.

     Принципово  нову концепцію такого суспільства  висунули англійські політичні теоретики Т.Гоббс та Д.Локк. Т.Гоббс у своєму знаменитому творі «Левіафан» підкреслював, що якісно нове людське співжиття виникає внаслідок переходу від природного стану з війною всіх проти всіх до впорядкованого культурного суспільства з існуванням держави. Лише домовившись про створення держави, зазначав Т.Гоббс, громадяни здатні домогтися спокою і порядку в суспільстві та створити умови для виникнення якісно нових суспільних зв’язків. Продовжуючи міркування Т.Гоббса, Д.Локк

зазначав, що люди до створення держави розпоряджалися своїм майном та своїми правами згідно із законом природи. Але, щоб гарантувати собі права та свободи й захистити свою власність, люди створюють державу. Д.Локк у своїх творах використовував поняття «громадянське суспільство» і «держава» майже як взаємозамінні.

     Подальшу  розробку цієї проблеми можна знайти в дослідженнях французьких мислителів Ш.Монтеск’є і Ж. - Ж.Руссо. Ш.Монтеск’є у своїх творах, особливо в знаменитій праці «Про дух законів», стверджував, що суспільство лише тоді може успішно функціонувати та розвиватися, якщо в ньому панують республіканські закони. Ось чому він палко обстоював ідеї парламентаризму, законності, сформулював концепцію правової держави з поділом влади на законодавчу, виконавчу, судову. На його думку, у справжній державі «шануватимуть людей не за їхні зовнішні таланти та властивості, а за їхні справжні якості».

     Ж.- Ж. Руссо пропагував ідею суверенності волі народу. Виходячи із засади, що джерелом влади може бути тільки народ, він протиставляв теоріїрозподілу влади свою систему постійно діючого в державі плебісциту для вирішення суспільно - політичних проблем. Для французького політичного мислителя терміни «громадянське суспільство» й «держава» також були синонімами. Головною ознакою громадянського суспільства, на його думку, є участь кожного громадянина в державних справах та безумовне повновладдя народу. Руссо визнавав «дійсним лише один акт суспільного договору, а саме - створення народу і суспільства (у формі демократичної держави) як єдиного й абсолютного джерела та суверена загальної волі (верховної політичної влади)».

     Поняття «громадянське суспільство» і «держава»  вперше чітко відокремив відомий німецький філософ Г.Гегель. Він дійшов висновку, що соціальне життя, яке властиве громадянському суспільству, принципово відрізняється від світу сім’ї і від публічного життя держави. «Громадянське суспільство, - зазначав Гегель, - є диференціація, яка постає поміж сім’єю та державою, хоча розвиток громадянського суспільства починається пізніше ніж розвиток держави». У сферу функціонування громадянського суспільства німецький мислитель включав ринкову економіку, соціальні класи, корпорації, інститути, що призначалися для забезпечення життєдіяльності суспільства. На думку Г.Гегеля, громадянське суспільство включає комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, відносини яких регламентуються цивільним правом і діяльність котрих безпосередньо не залежить від дій держави. Поява громадянського суспільства, яке ґрунтується на системі приватної власності та всезагальній формальній рівності людей, стала можливою лише з утвердженням буржуазного суспільства.

     Поняття громадянське суспільство використовує і К.Маркс. Під громадянським суспільством розуміється організація родини, станів і класів, відносини власності і розподілу, взагалі форми і засоби існування і функціонування суспільства, дійсного життя і діяльності людини. Маркс підкреслював його об’єктивний характер і економічну основу. На відміну від Гегеля, який осовою розвитку вважав світовий дух, абсолютну ідею, а до громадянського суспільства ставився як до кінцевої форми духу, Маркс показує, що саме громадянське суспільство складає першооснову будівлі людського співжиття і життєдіяльність громадянського суспільства є головною рушійною силою історичного прогресу. В листі до Анненкова (28 грудня 1846 року) К.Маркс писав: «Візьміть певну ступінь розвитку виробництва, обміну і споживання і отримаєте певний суспільний лад, певну організацію родини, станів або класів – словом, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство і отримаєте певний політичний лад, що є лише офіційним вираженням громадянського суспільства». Надалі недостатньо чіткий термін „громадянське суспільство” Маркс замінює точними поняттями: економічна структура суспільства, економічний базис, спосіб виробництва тощо. Отже, громадянське суспільство, за Марксом, належить до сфери матеріальної, тоді як держава - елемент надбудови.

     Визначні  українські вчені М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, Б.Кістяківський, М.Шаповал присвятили свої твори теорії громадянського суспільства. Але через ізольованість України, їхні напрацювання не зуміли радикально змінити провідні європейські концепції.

     На  сучасному етапі розвитку проблема суспільства мас практичне значення, як питання становлення і функціонування громадянського суспільства. Осмислення загального поняття громадянського суспільства полягає у прагненні систематизувати притаманні даному терміну відмінні ознаки.

     В юридичній науці деякі вчені  до громадянського суспільства відносять систему недержавних відносин (А.П.Кочетков), інші - всі суспільні зв’язки, що виникають поза сферою політики (А.В.Одинцова, О.Самородний), а треті - сукупність виробничих відносин, що зв’язують громадян. Суттєвим є те, що громадянське суспільство повинно бути основою політичного життя, вносити в останнє демократичні риси і якості, сам дух звільнення особи від державного диктату — основу основ громадянського суспільства.

Одинцова  А.В. звертає увагу на те, що «... більшість існуючих підходів до визначення громадянського суспільства, незважаючи на наявність у них розбіжностей, мають загальний недолік: у них суспільство, що підлягає аналізу, ов’язується з якимись конкретними інститутами держави або їх сукупністю».

     Група авторів першого в Україні  «Політологічного словника» вважає, що «громадянське суспільство — сукупність неполітичних відносин (економічних, національних, духовно - моральних, релігійних і та ін.), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і волі вільних індивідів і їх асоціацій». Таке визначення громадянського суспільства має свої позитивні риси, оскільки більш чітко (через сучасне розуміння суті правової держави) зв’язує громадянське суспільство з державою, вказує на вторинність державності, підкреслює службові обов’язки державної влади захищати своїх громадян і тим самим регулювати їх життєдіяльність.

     Своєрідну точку зору з цього питання  має Е.Амбарнумов, - який підкреслює, що тенденція до формування громадянського суспільства реалізується через розвиток горизонтальних зв’язків, шляхом перехрещування економічних зв’язків чисто господарськими рамками». «Громадянське суспільство, - пише він, арматурою горизонтальних зв’язків закріплює політичну владу».Таке розуміння громадянського суспільства переплітається з точкою зору Ю.Красіна і А.Галкіна, які під громадянським суспільством розглядають стабільну систему горизонтальних соціальних зв’язків, суспільно - політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виросла безпосередньо із відносин власності, але не зводиться до них. В цій системі концентруються і оформляються економічні, професійні, культурні, релігійні та інші повсякденні інтереси соціальних прошарків і груп.

     Визначення  суті громадянського суспільства має  важливе значення. Але завжди

слід  пам’ятати, що громадянське суспільство — це таке суспільство, де статуси людини мають пріоритетне значення. Адже людині за своєю природою притаманне прагнення жити в суспільстві людей, в якому вона прагне задовольнити, насамперед, свої приватні інтереси. В той же час, звичайно, інститути громадянського суспільства покликані забезпечити певний баланс між соціальними та політичними силами, а за допомогою правових норм регулювати відповідні відносини.

     Таким чином, громадянське суспільство —  це не якісь ізольовані індивіди, а

комплекс  соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціально - політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших), яка виражає різнорідні цінності, інтереси і потреби членів суспільства. Нині у світі помітно зріс загальний інтерес до проблем громадянського суспільства, а наукові його дослідження здійснюються в органічному зв’язку з проблематикою правової та соціальної держави. Подальший розвиток відносин суспільства і держави є гарантією того, що суспільство стане громадянським, а держава – демократичною.

     2. Громадянське суспільство має таку саму структуру, як і суспільство в цілому. Її складають багатоманітні суспільні відносини — економічні, соціальні, політичні, соціокультурні тощо та їх суб’єкти, за винятком держави. Економічною основою, фундаментом громадянського суспільства є недержавна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індивідуальній і колективній формах. Суб’єктами різновидів індивідуальної власності виступають індивіди та домашні (сімейні) господарства. Колективною є власність акціонерних товариств, кооперативів, релігійних і громадських

об’єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо. Наявність у громадян власності на засоби виробництва робить їх незалежними від держави в економічному відношенні. І навпаки, тотальне одержавлення власності, наприклад за соціалізму, ліквідує економічну основу громадянського суспільства, ставить громадян у повну залежність від держави як роботодавця. Поряд з правом приватної власності важливе значення для громадянського суспільства має гарантована державою свобода підприємницької, трудової і споживчої діяльності.

     Соціальну структуру громадянського суспільства  складають різноманітні соціальні спільності — класові, етнічні, демографічні, професійні тощо та відносини між ними. Такі спільності є в будь - якому суспільстві. Особливість громадянського суспільства полягає в наявності у ньому класів власників засобів виробництва, економічною основою існування яких є недержавна, передусім, приватна власність. Характерною рисою соціально – класової структури сучасного розвиненого громадянського суспільства є переважання в

ній так  званого середнього класу, як прошарку людей з відносно високим рівнем матеріального достатку.

     Первинний соціальний осередок громадянського суспільства  - сім’я. Це - заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною відповідальністю і взаємодопомогою. Як соціальний інститут сім’я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємовідносини подружжя, батьків, дітей та інших родичів. Сім’я є найбільш сталим інститутом громадянського суспільства, який зберігає певну автономію стосовно держави навіть у тотально одержавлених суспільствах.

     Елементами  політичної структури громадянського суспільства виступають недержавні політичні інститути, основними з яких є політичні партії, громадські організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. У політологічній літературі нерідко висловлюється думка про неполітичний характер громадянського суспільства, тобто про відсутність у ньому політичних інститутів і відносин. Така позиція необґрунтовано залишає поза межами громадянського суспільства, зокрема, політичні партії, громадсько - політичні організації, засоби масової інформації,