Громадське суспiльство

     Отже, соціальна держава – це правова  держава, яка проводить активну соціальну політику, спрямовану на забезпечення прав і свобод людини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Активну соціальну політику проводить і соціалістична держава. Однак відбувається це за відсутності правової державності і громадянського суспільства, що призводить до довільного розподілу державою матеріальних благ і соціальних послуг, зрівнялівки, зниження стимулів до трудової діяльності, спричиняє застій виробництва. Останнє, у свою чергу, унеможливлює виконання в повному обсязі намічених соціальних програм. Як показала практика соціал-демократичного правління, подібні наслідки соціальної політики можливі й у правовій державі в разі абсолютизації соціальних завдань і надмірного втручання держави в економіку та перевантаження її податками. Правовий і соціальний принципи організації і здійснення державної влади перебувають у суперечливій єдності. Абсолютизація формально-правової сторони державності шкодить вирішенню соціальних завдань, і навпаки, перебільшення значення останніх обмежує індивідуальну свободу, породжує зрівняльні тенденції та інші негативні наслідки в суспільному житті. Оптимальне поєднання правового й соціального принципів у функціонуванні держави іноді позначається терміном «соціально-правова держава». 

     4. Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий, аналіз його потребує конкретно - історичного підходу. Становлення громадянського суспільства суверенної національно - демократичної держави Україна - імператив історії. Досвід розвитку цивілізованих країн засвідчує, що формування громадянського суспільства шляхом світової цивілізації тривалий і дуже складний процес. Справжнє громадянське суспільство може існувати лише в державі з ефективною та конкурентоспроможною, соціально - орієнтованою економікою. Адже саме рівень ефективності національної економіки визначить місце України у світовому співтоваристві. Але наша держава має досить специфічний досвід його побудови. Адже феодальний устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, що обмежувало з рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію. За таких умов основою соціально - економічного ладу стає сільська община, яка, з одного боку, сприяла єднанню і взаємодопомозі селян, з іншого – культивувала дух покори.

     Попередній  розвиток нашої країни засвідчує, що крізь складалася практика ототожнювання реального стану справ з програмними настановами. Мала місце невідповідність між реальним і формальним узагальненням виробництва. Таким чином, поглиблювалась суперечність між існуючими суспільними відносинами і декларованими в документах гаслами. Ця суперечність стала важливим фактором деформації правової системи, системи інтересів і цінностей. Необхідно, щоб будівництво нашого законодавства відбувалося цілеспрямовано, поступово. Адже справжнього демократичного, передового законодавства у нас не склалося, зате виросла величезна маса урядових і відомчих актів, мета яких — забезпечення тоталітарної системи. Законодавство не може створюватись саме собою, у вищих сферах політики, а життя розвиватись саме по собі, в зворотному напрямі. Така ситуація існує лише тоді, коли немає громадянського суспільства. Норми права народжуються не зверху, а в самому громадянському суспільстві, в процесі спільної дії людей при постійному зіткненні їх інтересів, правила, які відмірюють «зону волі» цих інтересів. Ці правила і є нормою права як міра волі. Норма права тільки в тому випадку буде діяти, коли є механізм її реалізації.

     В нашій державі ще існують суперечності між законом і дійсністю, що веде до примноження конфліктів в суспільстві. Вихід із такого становища - у форсуванні реалістичного характеру законодавства, спроможного враховувати конкретні ситуації, необхідні для формування громадянського суспільства.

     На  сучасному етапі розвитку прийнято говорити про новий суспільний устрій, процес становлення якого відбувається в багатьох країнах, як про суспільство змішаного типу, що проходить різні етапи на шляху до суспільства соціальної злагоди. Результатом і внутрішнім джерелом розвитку систем нового типу є соціальна орієнтація на реалізацію потенціалу людської особистості, забезпечення вигідних умов й життєдіяльності. Соціально - економічна політика, що проводиться нині в Україні, на жаль, не забезпечує стабільних умов для реалізації можливостей переходу до суспільства такого типу.

     Та  все ж не варто говорити так  категорично, адже певні умови для  побудови суспільства соціальної злагоди у нас створюються. Це, насамперед, реформування відносин власності, створення системи політичної демократії. Обидва завдання нерозривно пов’язані між собою, але зміни в економічній і політичній сферах часто мають різну спрямованість.

     Історичний  розвиток України має багато ознак  модернізації, здійснюється поряд із розвинутими країнами. На сьогоднішній день відбувається процес приведення всіх суспільних інститутів та процесів у відповідність до норм розвинутої цивілізації, що знаходить свій прояв у формуванні засад правової держави та громадянського суспільства.

На сьогодні наше суспільство перебуває в  стані системної кризи. Особливо загострюються політичні, економічні, соціальні відносини. Тому так важливо дбати і про розвиток нашої державності і про формування громадянського суспільства.

     Після проголошення незалежності України і вибору демократичного шляху розвитку держави з’явилося достатньо наукових праць, присвячених теорії громадянського суспільства. А це засвідчує, що теорія громадянського суспільства знаходить своїх прихильників в нашій державі. Біда тільки в тому, що ідеї громадянського суспільства залишаються ще мало відомими широкому загалу, слабо задіяними в нашому суспільному розвитку.

     Громадянське  суспільство, в свою чергу, має також  дбати про права індивідуму на різні форми колективної діяльності, всіляко підтримувати розвиток національної ідеї, наповнюючи її принципами демократії. Адже відомо, що історія не знає жодного громадянського суспільства, яке жило б відповідно до декларованих принципів.

     Сьогодні  гостро постала теоретична і практична проблема вироблення перспективного підходу до оцінки української історії і незалежної, самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і засобів розвитку України. Демократизація створює можливості для прогресивного розвитку України. Але постає запитання: як найкраще скористатися цими можливостями, зберігши позитивну спадковість розвитку, подолавши одночасно негативну? Перед суспільною думкою України постало завдання - розробити концепцію нової історії України, спроможну дати відповіді на всі ті основоположні запитання суспільного розвитку.

     В сучасній Україні відбувається становлення  громадянського суспільства. Цеймпроцес проходить у всіх сферах суспільного життя, оскільки за соціалізмум сталося всеосяжне одержавлення суспільного і приватного життя, громадянське суспільство існувало лише в зародковому стані.

     Економічною основою становлення громадянського суспільства в Україні є формування недержавних форм власності. Відбувається це шляхом роздержавлення і приватизації, які не є тотожними. Роздержавлення спрямоване на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища і відбувається як у межах державної власності, так і поза ними. Приватизація є найбільш радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної. Вона передбачає придбання громадянами у власність усіх або частини акцій чи паїв акціонерних та інших господарських товариств, а також підприємств, заснованих на змішаній або колективній власності.

     Приміром, за роки економічних перетворень  в Україні було створено десятки тисяч нових, здебільшого малих і середніх, приватних підприємств. Однак їхній  внесок у розвиток економіки незначний. Більш як 80 відсотків таких підприємств ведуть в основному торговельно - посередницьку діяльність, і їхня головна роль в економіці виявляється в «накручуванні» цін на товари на шляху від виробника до споживача. Що вони не без успіху й роблять, нарікаючи на високі податки й викачуючи гроші у працівників бюджетної сфери, утримуваних за рахунок тих же податків.

     За  цих умов заклики до державної  підтримки малого й середнього бізнесу - через зниження податків, надання пільгових кредитів, спрощення бухгалтерського обліку тощо, які лунають з підприємницьких та наближених до них політичних структур, безпідставні, бо підтримувати потрібно не бізнес узагалі, не перекупника, а виробника. Торговельно - посередницька діяльність домінує й у сфері великого бізнесу. Щоправда, торгують тут не «снікерсами» чи жувальною гумкою, а нафтою, газом, електроенергією, металом, зерном тощо, а також розробляють всілякі «теми» і «схеми» з перерозподілу й використання бюджетних коштів, іноземних кредитів, цінних паперів та ін.

     Останнім  часом в Україні розпочато  докорінні перетворення й у сфері сільського господарства. У разі непродуманих і поспішних дій влади «народна приватизація» тут матиме такі ж наслідки, як і в промисловості та сфері послуг - власність на засоби виробництва, передусім на землю, в кінцевому підсумку зосередиться в руках незначної частини населення.

     Першопочаткове  нагромадження капіталу в Україні, як і в інших колишніх радянських республіках, відбувається головним чином шляхом перерозподілу колишньої загальнонародної власності та зосередженні її в руках незначної частини населення. Дрібний капітал має, як правило, трудове походження: він добувається за рахунок різноманітних торговельних операцій і зрідка - виробничої діяльності. Економічні перетворення зумовлюють відповідні зміни в соціально – класовій структурі українського суспільства. Суть цих змін полягає у формуванні класів дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва. Внаслідок непослідовності у проведенні економічних реформ спочатку в СРСР, а потім у незалежній Україні процес становлення нової соціально - класової структури виявився, зокрема, у різкій соціальній поляризації суспільства, тобто в розшаруванні його, з одного боку, на купку багатіїв, в руках якої зосереджуються основні засоби виробництва, а з другого - на решту із злиденним життєвим рівнем. У часи економічних перетворень і розбудови державності в Україні незначна частина її населення зуміла казково розбагатіти, причому не завдяки розвитку виробництва, вкладенню власного капіталу, а за рахунок перерозподілу власності, використання бюджетних коштів, наданих державі іноземних кредитів, викачування грошей із співвітчизників. Формування середнього класу, як однієї з основних цілей соціально – економічних перетворень, досягти не вдалося.

     Становлення політичної сфери громадянського суспільства  проявляється передусім у формуванні його політичних інститутів - політичних партій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних засобів масової інформації. Поки що ці інститути не стали засобами дієвого впливу громадянського суспільства на державу.

     На  сьогодні в Україні зареєстровано  більш ста політичних партій. Однак лише кілька з них як масові об’єднання з чітко вираженою ідейно – політичною орієнтацією і розгалуженою територіальною структурою відповідають своєму призначенню - бути виразниками соціальних інтересів у відносинах громадянського суспільства з державою. Абсолютна більшість партій обслуговують не суспільні, а вузькогрупові чи навіть персональні інтереси, наочним підтвердженням чого є наявність багатьох партій однакової ідейно - політичної орієнтації, невідповідність між декларованою ідейною та фактичною соціальною і політичною орієнтацією партій, побудова партій навколо лідерів,

численні  розколи в партіях та конфлікти  в їхньому керівництві. Навіть ті партії, які представлені у Верховній Раді, поки що не справляють визначального впливу на державну політику через неузгодженість дій, відсутність фракційної дисципліни та відстороненість від формування уряду.

     В Україні нині налічується більш  як тисяча офіційно зареєстрованих громадських організацій. Провідне місце серед них належить тим, які виражають інтереси суспільних класів. Це об’єднання найманих працівників (профспілки) і підприємців. Головне завдання профспілок - захист інтересів найманих працівників у відносинах з підприємцями і державою. За соціалізму профспілки виступали інструментом державної політики, діяли під керівництвом комуністичної партії, тоді як у демократичному суспільстві вони покликані бути незалежним і рівноправним партнером у відносинах з

державою. В Україні єдине у минулому й поки що найчисленніше міжгалузеве профспілкове об’єднання - Федерація профспілок України - все ще значною мірою продовжує залишатися інструментом державної політики і є далеким від назрілих за нових соціально - економічних умов потреб захисту інтересів трудящих.

     У процесі розвитку підприємництва, формування класів власників засобів виробництва в Україні з’являються численні об’єднання підприємців. Як і профспілки, вони прагнуть до представництва відповідних інтересів на державному рівні. Основними формами такого представництва є лобізм і зв’язки з політичними партіями.

     Ще  одним напрямом становлення громадянського суспільства в Україні є виникнення численних недержавних засобів масової інформації - періодичних друкованих видань, радіо - , теле - , відеопрограм та інших форм поширення масової інформації. Однак ситуація з недержавними засобами масової інформації склалася так само, як і з політичними партіями  - вони стали обслуговувати вузько - групові і навіть персональні інтереси, орієнтуватися на підтримку окремих політиків, замість того щоб бути «четвертою владою», виражати інтереси громадянського суспільства у його взаємодії з державою. Головний зміст процесу становлення громадянського суспільства у сфері духовного життя складає формування духовної культури на основі принципів ідейного й політичного плюралізму, національних і світових культурних надбань. Особливе значення при цьому має формування громадянської політичної культури як культури активної політичної участі. Найяскравішим спалахом у процесі становлення громадянського суспільства в нашій державі можна вважати події листопада 2004 року. Тоді, у ході Помаранчевої революції, відбувся прорив у свідомості кожного активного жителя України. Адже, незважаючи від вибору позиції певного кандидата у президенти (В.А.Ющенка чи В.Ф.Януковича), народ гучно заявляв про себе як єдину владу в країні. Причому, серед учасників цього процесу були як і незабезпечені верстви населення, так і представники малого та середнього бізнесу (одвічно недоформованого середнього класу), як і спортивно – мистецька, так і наукова еліта України. В цей час усі регіони нашої держави висловлювали своє невдоволення діями одних та підтримували інших політиків. Також, вперше за час незалежності мав місце якісний інформаційний злам. Незалежне та об’єктивне висвітлення подій змінило «темники» та програми на замовлення. Але цю ейфорію вже в середині 2005 року змінило глибоке розчарування. Постійний «поділ портфелів», чвари та розбрат у парламенті та уряді, нераціональні реформи системи влади, а також невиконання декларованих на Майдані обіцянок суттєво дискредитували обраний курс розвитку держави. Тому не дивно, що в наступні роки одна нестабільна коаліція змінює іншу, один склад парламенту другий, вчорашні політичні опоненти стають поплічниками, особисті меркантильні амбіції стають вище державницьких інтересів, а стабільності та прогнозованості суспільного розвитку, вироблення національної ідеї, реального покращення умов життя як не було досі, так і немає й сьогодні. Тому і далі основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні залишаються: