Форма держави України

Юридичне закріплення повної самостійності України було здійснено Актом проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. (Відомості Верховної Ради України. – 1991.-№38). Даний нормативно-правовий акт закріплює незалежність України та створення самостійної суверенної незалежної держави, яка отримала офіційну назву – Україна. Питання про вихід зі складу СРСР та створенні незалежної держави вирішувався на загальноукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р., на якому  90,3 % громадян підтримали Акт проголошення незалежності. 7-8 грудня 1991 р. в Біловезькій Пущі Президенти України та Росії   Л. Кравчук та Б. Єльцин, Голова Верховної Ради Білорусії           С. Шушкевич заявили про розпад СРСР. В зв’язку з цим стало питання про правонаступництво, тобто про перехід прав від одного суб’єкту конституційного права до іншого (це питання виникає при розпаді одних держав і виникнення нових, при створенні на території колишньої держави декількох нових держав).

Основні положення Закону України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України" (Відомості Верховної Ради України. 1991. - №46):

-                        вищим органом державної влади України є Верховна Рада України;

-                        державний кордон СРСР, який відділяв територію України від інших держав, по стану на 16 липня 1990 р. є державним кордоном України;

-                        Україна є правонаступницею прав та обов’язків СРСР по міжнародним договорам, які не заперечують Конституції України та інтересам республіки;

-                        Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього довгу СРСР по стану на 16 липня 1990 р. в тій частині, яка визначається окремим міждержавним договором;

-                        Всі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України.

2.2. Конституція України

28 червня 1996 р. на п’ятій сесії Верховної Ради України була прийнята нова Конституція України – Основний Закон держави. Конституція – основний закон держави, який визначає засади державного строю, структуру влади (в системі поділу влади), систему державних органів, порядок їх формування, функції, компетенцію, правове становище особистості. 

Сутність конституції:

-                        юридична: конституція основний закон, який володіє найвищою юридичною силою;

-                        соціально-політична: "конституція це є запис співвідношення політичних сил на час її прийняття".

Соціальні функції конституції:

   1) юридична: конституція – головне джерело права держави;

   2) політична: конституція визначає устрій держави, його взаємовідносини з окремими людьми та їх групами, є правовою основою політичної системи;

   3) ідеологічна: конституція звертається до визнаних у суспільстві цінностях (права людини, демократія, сім’я, власність) та переконує людину триматися літери закону, щоб ці цінності зберегти.

Конституція є основним законом держави тому, що:

-                        є базою для інших нормативно-правових актів держави;

-                        закріплюють основи суспільного ладу;

-                        визначає основи правового положення особистості;

-                        визначає взаємовідносини особистості з громадськістю та державою;

-                        приймається, змінюється, доповнюється, відміняється із здійсненням  особливих процедур, закріплених законодавчо.

Конституція України:

-                        по формі написання – писана (єдиний документ, побудований по визначеній системі)

-                        по способу змінювання  - жорстка (змінюється та доповняється в особливому порядку, більш складному, ніж той, який прийнято задля звичайної законодавчої процедури);

-                        по формі правління в державі – республіканська;

-                        по формі державного устрою – унітарна;

-                        по політичному режиму в державі – демократична.

Конституції в різних державах діляться на три види по способу прийняття:

1. Октроїрувані, тобто даровані однобоким актом голови держави (монарха). Наприклад Хартія 1814 р. дарована французькому народові Людовіком XVIII.

2. Договірні, тобто конституції, які представляють собою договори між монархом та парламентом. Наприклад Білль про права 1689 р. у Англії.

3. Народні, тобто конституції, прийняті парламентом або безпосередньо схвалені народом на референдумі. Наприклад Конституція України 28 червня 1996 р.

Згідно з Конституцією28 червня 1996 р. Україна:

-                        по формі правління – республіка ( до 1 січня 2005 р. президентсько-парламентська, а після конституційної реформи та внесення змін до Конституції України – має перехідну форму від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської);

-                        по формі державного устрою – унітарна держава;

-                        політичний режим – демократичний.

Питання форми держави вивчає ведуча галузь права – конституційне право, галузь яка закріплює засади повновладдя українського народу та складається з норм, які регулюють засади суспільного та державного устрою держави, засади взаємовідносин особистості та держави, національно-державний та адміністративно-територіальний устрій, систему та принципи діяльності державних органів.

Ст. 20 Конституції України визначає, що державними символами України є Державний прапор України (стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг жовтого та блакитного кольорів), Державний герб України (головним елементом великого Герба України є  Знак Князівської Держави Володимира Великого), Державний гімн України (національний гімн на музику М. Вербицького). Столицею України є город Київ.

Розділ 3. Державно-правовий режим України

Державно-правовий режим – це сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави та суспільства. Це поняття відповідає на питання про те, які методи превалюють у процесі здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою, а також на скільки реально громадяни впливають на стан державних та суспільних справ.

Поняття державно-правового режиму не слід повністю ототожнювати з поняттям "політичний режим", хоча за значенням вони і близькі одне до одного. Останнє поняття має ширше значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, що визначається поняттям "державно-правовий режим", а й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи – політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.

Іншими словами державно-правовий режим характеризує:

    1. Можливість участі громадян в реалізації державно-владних повноважень, забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина в процесі здійснення державно-владних повноважень органами державної влади;

    2. Співвідношення правових та не правових засобів здійснення державної влади;

    3. Відносини між владою і народом;

    4. Стан законності і правопорядку в державі.

Розрізнюють демократичний і антидемократичний державно-правові режими.

В умовах антидемократичного державно-правового режиму при здійсненні державної влади значно звужуються, а то і зовсім усуваються можливості реального впливу громадян  та їх об’єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. Різновиди антидемократичних державно-правових режимів є:

- Авторитаризм – концентрування влади в руках однієї особи або одного державного органу, що тягне за собою приниження ролі і значення інших, передусім колегіальних представницьких (парламентів), державних інститутів, фактичну заборону будь-якої опозиційної діяльності, жорсткий контроль за діяльністю громадських організацій тощо;

- Тоталітаризм – панування однієї політичної партії, що зростається з державним апаратом, Установлення жорсткої централізації в управлінні й партійно-державного контролю за всіма сферами суспільного життя;

- Диктатура – здійснення необмеженої влади певною групою осіб на чолі з лідером, ім’я якого може дати назву тому чи іншому правлінню (бонапартизм, сталінізм та ін.). Для диктатури характерна цілковита відсутність поділу влади та її концентрація в руках "сильної особи", яка, встановивши жорстку дисципліну й тяжкі покарання за її порушення, обіцяє швидке вирішення всіх соціальних проблем;

- Охлократія – влада, яка у своїй діяльності орієнтується на вимоги неорганізованого натовпу і водночас намагається використати його для досягнення своїх цілей. Така влада максимально спрощено формулює проблеми, що стоять перед суспільством і державою, та шляхи їх розв’язання. Охлократичні владні кола керують суспільством за допомогою популістських закликів та найпримітивніших методів; вони змушені постійно змінювати політичний курс та орієнтири соціального розвитку;

- Теократія – зосередження державної влади в руках духовенства або особисто голови церкви. Це тягне за собою підвищення ролі релігійних норм у регулюванні суспільного та особистого життя, здійснення судочинства на основі релігійних догматів, перетворює державу на інструмент політики панівної церкви тощо;

- Деспотія – влада абсолютного монарха, особа якого обожнюється. На цій підставі відкидається необхідність дотримання монархом законів та моральних норм, що робить його владу фактично необмежною;

- Тиранія – влада, яка встановлюється і здійснюється шляхом відкритого, нічим не замаскованого насильства і жорстоко карає будь-яку незгоду і спробу протесту проти дій владних структур.

Демократичний державно-правовий режим – це стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється демократичними методами на основі широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні і здійсненні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, на неухильному дотриманні основних прав людини та громадянина.

Демократичний державно-правовий режим характеризується такими ознаками (розглянемо на прикладі конституцій України та Росії):

   1. Основним джерелом влади в демократичній державі є громадяни. Згідно зі ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Ст. 3 Конституції Росії закріплює положення, відповідно до якої носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Російській Федерації є її багатонаціональний народ;

   2. У демократичній державі визнається ідеологічне різноманіття. Згідно з ст. 15 Конституції України суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної, ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може встановлюватися  як  державна  або обов’язкова (ст. 15 Конституції РФ);

    3. Демократичний політичний режим як передумова й ознака передбачає формування і вільний розвиток громадянського суспільства, що має соціально-політичну організацію відносин незалежну від держави. Незалежність громадянського суспільства особливо яскраво виявляється в сфері економічних відносин, у межах яких встановлюється паритет (рівність) приватної і державної власності і допускається вільна конкуренція приватного підприємництва і державного сектору економіки;

   4. В умовах демократичного політичного режиму інтереси людини повинні піддаватися тільки таким обмеженням, які встановлені законом з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод, задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Згідно з ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, визначених Конституцією України. Відповідно до Конституції РФ (ч. 3 ст. 55) права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені федеральним законом тільки тією мірою, у якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави;

   5. Державне визнання невід’ємних "абсолютних" прав і свобод людини, яке держава не має права вилучити або обмежити за жодних обставин. Згідно зі ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Відповідно до Конституції РФ до абсолютних прав належать: право на громадянство, право на честь особи, право на правосуддя та ін.;

   6. Наявність політичних свобод (гласність, свобода слова, друку, вуличних ходів, демонстрацій, мітингів та ін.), за допомогою яких громадяни впливають на державну владу. Згідно із ч. 1 ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами у всеукраїнських та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів  державної  влади та органів місцевого самоврядування; ст. 31 Конституції РФ визначає, що громадяни РФ мають право збиратися мирно, без зброї, проводити збори, мітинги і демонстрації.