Державний нагляд за додержанням стандартів

3. Запроваджує максимально  тісну взаємодію між суб’єктами господарювання та регулюючими органами, що забезпечує більш ефективний контроль безпеки продукції та оперативне реагування у випадку виявлення її небезпечності. Така взаємодія зменшує негативні наслідки як для суб’єктів господарювання так і для споживачів продукції, яка становить потенційну небезпеку. [10]

Дія обговорюваних нормативних актів не поширюється на відносини щодо здійснення нагляду та контролю продукції, яка зазначена у п. 5 ст. 2 Закону № 2735-VI. До такої продукції, зокрема, належать послуги та роботи, харчові продукти та добавки, спирт, алкогольні напої, лікарські засоби та ветеринарні препарати, наркотичні засоби та інше.

Розглянемо згадані  нормативно-правові акти детально.

Закон України № 2736-VI запроваджує порядок визначення загальної безпечності виробленої продукції, обов’язки виробників та розповсюджувачів щодо забезпечення безпечності продукції, а також порядок здійснення державного нагляду за додержанням загальних вимог щодо безпечності продукції.

Базовою категорією цього  Закону є поняття «безпечна продукція», визначення якої надається у ст. 1 Закону. Безпечна нехарчова продукція (далі – продукція) – будь-яка продукція, яка за звичайних або обґрунтовано передбачуваних умов використання (у тому числі щодо строку служби та  за  необхідності введення  в  експлуатацію вимог стосовно встановлення і технічного обслуговування) не становить  жодного  ризику  чи  становить  лише  
мінімальні  ризики, зумовлені використанням такої продукції, які  
вважаються  прийнятними  і   не   створюють   загрози   суспільним інтересам, з урахуванням:

     характеристик продукції,  у  тому числі її складу,  упаковки, вимог щодо встановлення і технічного обслуговування;

 впливу продукції   на   іншу   продукцію,   якщо   вона   буде використовуватися разом з нею;

 попереджень,  що містяться на етикетці продукції,  в інструкції  
з її використання та знищення, а також в іншій інформації стосовно  
продукції;

 застережень щодо споживання чи використання продукції певними  
категоріями населення (дітьми,  вагітними жінками, людьми похилого  
віку тощо).

Доведення безпечності  продукції здійснюється за правилами, встановленими ст. 5 Закону. Доказом безпечності за загальним правилом є відповідність продукції встановленим національним стандартам, що гармонізовані з відповідними європейськими стандартами.

У разі відсутності будь-яких національних вимог щодо безпечності  продукції вона може вважатись небезпечною за умови доведення цього відповідним органом регулювання та контролю. Положеннями Закону запроваджується принцип тісної взаємодії органів державного регулювання та суб’єктів господарювання щодо забезпечення безпечності продукції.

Зокрема, на виробників та розповсюджувачів продукції покладений обов’язок у разі виявлення небезпечності власної продукції повідомити відповідні органи та вжити усіх можливих заходів для зменшення негативних наслідків від випуску та обігу такої продукції на ринку, а також повідомити про такі випадки відповідні органи ринкового нагляду.

Законом № 2735-VI визначаються:

- принципи та порядок  здійснення державного ринкового  нагляду та контролю продукції,  уповноважені органи у цій  сфері;

- права та обов’язки органів регулювання та нагляду;

- порядок проведення  перевірок суб’єктів господарювання;

- види відповідальності  та умови звільнення від неї.

Державне регулювання  безпеки нехарчової продукції здійснюється шляхом запровадження державного ринкового нагляду та здійснення контролю продукції.

Державний ринковий нагляд включає такі заходи:

– перевірки характеристик продукції, в тому числі відбору зразків та проведення їх експертизи;

– вжиття обмежувальних заходів;

– контроль стану виконання рішень про вжиття обмежувальних заходів;

– попередження органами державного нагляду споживачів про виявлену небезпечну продукцію.

Державний контроль здійснюється щодо продукції, заявленої у режим імпорту, реімпорту, будь-який інший митний режим, що передбачає її вільний обіг на території України. Контроль продукції здійснюється митними органами шляхом проведення документарних перевірок та вибіркового відбору зразків продукції для проведення експертизи під час перебування продукції під митним контролем.

Як державний контроль продукції, так і ринковий нагляд направлені на визначення особи, відповідальної за розповсюдження на ринку продукції, та виконання нею встановлених норм та регламентів щодо такої продукції.

Перевірка характеристик  продукції здійснюється шляхом проведення документальних перевірок, чи обстеження та експертизи відібраних зразків продукції.

Органами державного нагляду проводяться наступні види перевірок:

– планові та позапланові;

– виїзні та невиїзні.

Перевірки проводяться відповідно до секторальних планів ринкового нагляду, які розробляються відповідними органами у межах їх компетенції до 1 грудня року, що передує плановому.

Законом встановлюється, що планові перевірки характеристик продукції проводяться лише щодо розповсюджувачів такої продукції. Позапланово можуть перевірятись як виробники, так і розповсюджувачі, у разі наявності підозри розповсюдження небезпечної продукції. Об’єктом перевірки є лише ті види продукції, які зазначені у посвідченні (направленні) на перевірку.

Під час невиїзної  перевірки оцінці та аналізу підлягають лише документи, зазначені у частині 7 ст. 23 Закону № 2735-VI (декларація про відповідність; супровідна   документація,  що  додається  до  відповідної продукції (включаючи інструкцію щодо користування продукцією); загальний опис продукції та схема (креслення)  конструкції виробу,  а також повний склад технічної документації на відповідну продукцію, передбачений технічним регламентом; документи  щодо  системи  якості  чи  системи управління якістю та інші).

Під час виїзних перевірок, окрім документів, також може здійснюватись  відбір та експертиза зразків продукції, що є об’єктом перевірки.

Строк виїзної перевірки  не може перевищувати:

у виробників – 3 робочих  днів;

у розповсюджувачів – 2 робочих  днів.

У випадку проведення експертизи відібраних зразків продукції  перебіг строку перевірки призупиняється. Строк проведення перевірки подовженню не підлягає. За результатами перевірки  посадовими особами складається відповідний акт.

Обмежувальні (корегувальні) заходи застосовуються у разі, якщо встановлено, що продукція становить  серйозний ризик або не відповідає встановленим національним вимогам (стандартам, регламентам тощо). 
          До обмежувальних (корегувальних) заходів належать:

- обмеження надання на ринку продукції;

- заборона надання на ринку продукції;

- вилучення продукції з обігу;

 - відкликання продукції з обігу.

Рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів приймається компетентним органом у випадках, що встановлені ст. 33 Закону № 2735-VI (за  результатами  проведених  органами  ринкового  нагляду перевірок характеристик продукції; за результатами моніторингу результативності запровадженої заборони  надання продукції  на ринку; на підставі повідомлень про продукцію, що становить ризик, наданих  суб’єктами  господарювання; на підставі повідомлень про продукцію,  що  не  відповідає загальній  вимозі  щодо безпечності продукції,  наданих суб’єктами господарювання).

Обмежувальні (корегувальні) заходи можуть бути застосовані до всієї продукції або її частини (партії), а рішення щодо застосування таких заходів може бути змінено на підставі мотивованого клопотання суб’єкта господарювання або на підставі аналізу стану виконання рішення щодо вжиття обмежувальних заходів.

Пояснення, заперечення  та інформація про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, надані (надіслані) суб’єктом господарювання, підлягають обов’язковому розгляду органом ринкового нагляду.

У процесі державного регулювання не можна не враховувати вплив людського фактору, який завжди несе ризик зловживання владними повноваженнями, недбалого ставлення до прав суб’єктів господарювання з боку регуляторів. Саме тому дуже важливо знати та вміти правильно користуватись своїми правами та можливостями, які надані відповідними правовими нормами, та не допускати їх порушення з боку органів нагляду та контролю.

Права суб’єктів господарювання (виробників та розповсюджувачів) визначені ст. 10 Закону 2735-VI (бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду; вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею суб’єкта господарювання, одержувати та знайомитися з актами державного нагляду тощо). Також існує правило, що у разі накладення на одного з суб’єктів певних обов’язків завжди є особа, яка має право вимагати їх виконання.

Так, посадові особи, які  здійснюють перевірку, зобов’язані до її початку роз’яснити суб’єкту господарювання порядок оскарження будь-яких рішень, приписів чи документів, що прийматимуться в рамках такої перевірки. А суб’єкт господарювання має право вимагати надання йому такого роз’яснення у порядку, встановленому Законом.

Також встановлено, що до початку проведення перевірки посадова особа, яка її проводить, має надати суб’єкту господарювання оригінали та копії усіх документів, які посвідчують правомірність, об’єкт, мету проведення перевірки, в тому числі копію посвідчень осіб, які будуть проводити перевірку. Суб’єкт господарювання, в свою чергу, має право не допускати осіб до проведення перевірки, доки зазначені документи не будуть йому надані.

Нормами законодавства  України поряд з положеннями  про відповідальність виробників та розповсюджувачів продукції встановлюються умови, за яких такі суб’єкти звільняються від відповідальності, що створює відповідний баланс.

Так, виробник, уповноважений  представник, чи інша особа, яка у  розумінні Закону № 2735-VI вважається особою, яка ввела в обіг продукцію, не несе відповідальність, якщо доведе, що:

- вона не вводила  цю продукцію в обіг;

- після введення в обіг продукції вона стала небезпечною в результаті дій інших осіб або дії факторів непереборної сили;

- виготовлена продукція  становить ризик внаслідок додержання  усіх законодавчих вимог та  приписів щодо її виготовлення;

- у випадку виробництва комплектуючих – що продукція становить ризик як комплексний виріб внаслідок конструкції, або інструкцій, наданих виробником готової продукції, а не через небезпечність конкретної складової.

Розповсюджувач звільняється від відповідальності, якщо доведе, що продукція стала небезпечною в результаті недодержання іншими розповсюджувачами умов її зберігання, якщо такі розповсюджувачі можуть бути встановлені; продукція є небезпечною, незважаючи на додержання встановлених законодавчих вимог щодо неї.

Законами встановлюється судовий порядок оскарження рішень, приписів, дій чи бездіяльності органів ринкового нагляду або їх посадових осіб.

Законами № 2735-VI та № 2736-VI чітко розмежована відповідальність виробника та розповсюджувача продукції  шляхом встановлення конкретних правопорушень, за які кожен із суб’єктів несе відповідальність. Так, законами визначено, що відповідальність за випуск на ринок продукції, яка є небезпечною чи не відповідає національним стандартам, регламентам чи нормам, несе виробник, якщо його може бути встановлено. Розповсюджувач, у свою чергу, несе відповідальність за дії/бездіяльність (наприклад, неправильне зберігання продукції), в результаті яких продукція стала небезпечною.

Водночас, у разі виявлення  органами державного ринкового нагляду  порушень норм законодавства щодо безпечності продукції під час проведення перевірки розповсюджувача продукції та його неможливості надати інформацію щодо виробника такої продукції чи розповсюджувача, попереднього в ланцюгу, такий розповсюджувач нестиме відповідальність як особа, що ввела небезпечну продукцію в обіг на ринку, тобто як виробник такої продукції.

Даний підхід до розмежування відповідальності, на думку дослідників  цього питання, дисциплінує суб’єктів господарювання та сприяє більш поміркованому та уважному ставленню як до контрагентів, так і до продукції, що є предметом відповідних договорів щодо її відповідності національним стандартам.

Отже, можемо зробити  такі висновки. Розглянутими нормативними актами запроваджується новий підхід у здійсненні державного регулювання безпечності нехарчової продукції. Нова система державного ринкового нагляду та контролю продукції втілює у собі позитивний досвід європейських країн у цій сфері.

Новий підхід до державного регулювання полягає у суттєвому  зменшенні втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання на проміжних етапах створення продукції. Регулювання на цих етапах пропонується здійснювати виключно шляхом встановлення відповідних стандартів та технічних регламентів щодо продукції. З одного боку це дає підприємцям можливість зітхнути з полегшенням і не чекати перевірок на кожному етапі виробництва. З іншого боку, щоб такі зміни не обернулись для споживачів проблемою, законотворець переклав обов’язок проміжного контролю за відповідністю виробленої продукції встановленим стандартам на виробника, збільшивши при цьому відповідальність за невиконання встановлених норм та правил. Відповідність продукції усім встановленим вимогам перевірятиметься вже на моменті її введення в обіг на ринку. Саме тому умови контролю є більш жорсткими, а відповідальність більш серйозною.