Аналіз проблем, пов’язаних зі спадкоємним правом

4. Особливості спадкування окремих  видів майна

Право на спадщину має  бути оформлене в порядку, встановленому законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦК України). Таке свідоцтво є правовстановлюючим документом, і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна [8].

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з  моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України).

Цивільне законодавство  передбачає новий різновид договорів - спадковий договір (статті 1302-1308 ЦК України). Відповідно до ст. 1302 ЦК України  за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

У прямому розумінні  слова даний договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин. Віднесення його до спадкового права є дещо умовним. Воно зумовлене лише тим, що правові наслідки цього договору пов’язані зі смертю однієї з його сторін. Цей договір моделюється за принципами договору про довічне утримання, хоч і має певні відмінності. Основна з них полягає у часі виникнення в набувача права власності на майно. За договором довічного утримання це право виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору, в той час як за спадковим договором набувач стає власником майна лише після смерті відчужувача.

Відчужувачем за даним  договором можуть бути три категорії осіб: подружжя, один із подружжя, інша особа; набувачем - дві: фізична та юридична особи. Якщо набувачем є юридична особа, то виконання дій, обумовлених спадковим договором, очевидно, має бути здійснено його працівниками.

Відповідно до ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний здійснити певну дію як майнового, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Важко сказати, чому йдеться про «дію», а не «дії» набувача. Навряд чи передбачає кодекс виконання набувачем одноразового акта. Якщо знову проводити паралель із договором довічного утримання, то можна передбачити, що за спадковим договором набувач буде зобов’язаний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення інтересів відчужувача, - піклуватися про нього або інших осіб за вказівкою відчужувача, доглядати його майно та ін. На відміну від договору довічного утримання, дії набувача можуть мати не тільки майновий, але і немайновий характер. Особливість полягає також у тому, що зобов’язання, покладене на набувача, може здійснитись як до, так і після відкриття спадщини.

Якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності або приватної  власності будь-кого з подружжя.

У договорі може бути передбачено, що у разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого і тільки після смерті останнього - до набувача за договором. Отже, після смерті як першого, так і другого з подружжя спадщина не відкривається з усіма наслідками щодо цього (норми спадкового права не вступають у дію, спадкоємці не набувають права на спадкування тощо) [19].

Спадковий договір може бути розірваний судом за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішенням суду - на вимогу відчужувача, у разі невиконання набувачем його розпоряджень, або на вимогу набувача - у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст. 1308 ЦК України).

5. Прийняття та відмова від  спадщини

Спадкоємець за заповітом  чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ст. 1268 ЦК України). Прийняття спадщини та відмова від неї - це односторонні правочини, в яких висловлюється воля однієї особи - спадкоємця.

Не допускається прийняття  спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець не може, наприклад, вказати, що він прийме спадщину у разі, коли йому буде передано те чи інше майно, інший спадкоємець відмовиться від спадщини, черга одного зі спадкоємців буде змінена та ін.

Закон передбачає три  способи прийняття спадщини (статті 1268-1269 ЦК України). Перший спосіб полягає у фактичному прийнятті спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Вважається, що такий спадкоємець висловлює свою волю щодо прийняття спадщини своєю фактичною поведінкою - він продовжує проживати у тому самому приміщенні, користується речами, які належали спадкодавцеві, зберігає їх тощо. Проте такий спадкоємець може й відмовитися від прийняття спадщини. Для цього треба висловити свою волю певним чином - подати заяву про відмову прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини (ст. 1273 ЦК України) [11].

Другий спосіб прийняття спадщини стосується окремих категорій осіб, інтереси яких потребують підвищеного захисту. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину в силу прямого припису закону. Як і в попередньому випадку, це правило має диспозитивний характер. Тому ці особи можуть відмовитися від прийняття спадщини за згодою відповідних осіб (батьків, опікунів і піклувальників), органу опіки та піклування (ст. 1273 ЦК України). Це пояснюється тим, що прийняття спадщини не завжди може бути пов’язано тільки з надходженнями майнового характеру. До спадкового майна можуть належати певні обов’язки спадкодавця (борги), внаслідок чого прийняття спадщини не буде відповідати інтересам малолітньої, неповнолітньої або недієздатної особи, обтяжувати її, створювати проблеми майнового характеру.

Третій спосіб прийняття  спадщини стосується спадкоємців, які  бажають прийняти спадщину і не належать до першої та другої категорії (є дієздатними особами та на час відкриття спадщини не проживали постійно із спадкодавцем). Ці особи мають подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК України).

Законодавство встановлює спеціальне правило щодо прийняття  спадщини у випадках, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини, але не встиг її прийняти.

Отже, йдеться про випадки, коли після смерті спадкодавця й  відкриття спадщини ще не сплив шестимісячний строк. У цей час спадкоємець мав би можливість висловити свої наміри щодо прийняття спадщини, але не встиг цього зробити внаслідок своєї смерті, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія) (ст. 1276 ЦК України). Це правило не поширюється на спадкування обов’язкової частки у спадщині, тобто коли спадкодавець усунув від права на спадкування особу, яка має право на обов’язкову частку. Вказана особа померла під час дії шестимісячного строку для прийняття спадщини і не встигла її прийняти. У такому разі право на спадкування не переходить до спадкоємців померлої особи. Це пояснюється тим, що на обов’язкову частку мають право лише окремі категорії спадкоємців - діти спадкодавця, його непрацездатні батьки та вдова (удівець). Тому право на спадкування за правилами спадкової трансмісії не може переходити до інших категорій осіб, які не належать до цього кола.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість  місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). У цей строк особа має визначитися щодо прийняття чи неприйняття спадщини та здійснити у необхідних випадках певні дії, спрямовані на реалізацію свого права.

Як уже зазначалося, особа має право відмовитися  від прийняття спадщини. Вона може це зробити безвідносно до іншої особи або відмовитися на користь конкретного спадкоємця. Так, спадкоємець за заповітом має право відмовитися від спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом; спадкоємець за законом - на користь будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги; якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім’я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем (ст. 1273 ЦК України). Відмова спадкоємця від прийняття спадщини має важливі наслідки, тому важливими є визначення дійсних намірів спадкоємця. Якщо відмова від спадщини була зроблена під впливом помилки, обману, насильства та іншого, вона, як і будь-який інший правочин, може бути визнана недійсною судом [14, 145-148].

Визначення кола спадкоємців та частки кожного з них у праві на спадщину складають лише перший етап розвитку спадкових відносин. Другим є визначення належного спадкоємцям реального майна. Якщо спадкоємець один, то питань не виникає. Він стає власником усього майна. Якщо спадкоємців два або більше, вони стають співвласниками майна, що належить їм на праві спільної часткової власності. За своєю згодою спадкоємці можуть спільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном. Водночас на вимогу будь-кого зі спадкоємців право спільної часткової власності на спадкове майно може бути припинено. Відповідно до ч. 2 ст. 1278 ЦК України кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Спадкоємці можуть розділити усе майно за своєю згодою. Проте щодо деяких видів майна законодавство встановлює спеціальні правила. Так, переважне право на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку (посуд, білизна тощо) мають ті спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім’єю. Це дає змогу таким спадкоємцям зберігати усталений спосіб життя та звичний життєвий устрій. Крім того, спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині. Якщо, наприклад, батько та син були співвласниками автомобіля, то після смерті батька син має переважне перед іншими спадкоємцями право на отримання автомобіля. Зрозуміло, що при цьому не можуть порушуватися права інших спадкоємців і передача автомобіля можлива, якщо до складу спадщини входить інше цінне майно, що буде передано спадкоємцям.

За загальними правилами  поділ спадщини може бути здійснено  після спливу строку на прийняття  спадщини, коли відомі коло спадкоємців та всі обставини щодо спадкового майна. Проте закон містить правило, спрямоване на захист інтересів ненародженої дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 1298 ЦК України, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Це правило стосується і дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом. Якщо дитина не народиться (у результаті штучного переривання вагітності) або народиться мертвою, то належна їй частка буде передана іншим спадкоємцям.

Спадкоємець, який прийняв  спадщину, відповідає за боргами спадкодавця. Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Відповідно до закону спадкоємець не відповідає за борги спадкодавця своїм власним майном. Відповідальність спадкоємців (якщо їх декілька) має частковий характер. Кожен із них зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора задовольняються  шляхом одноразового платежу або в іншому порядку, якщо це встановлено домовленістю між спадкоємцями і кредитором. Сторони можуть домовитися щодо поетапної сплати боргу, переносу його на інший строк тощо.

Від моменту відкриття  спадщини до моменту її переходу до спадкоємців існує певний проміжок часу. Юристів завжди цікавило питання щодо належності майна у цей період конкретній особі. Проблема полягає в тому, що з одного боку, річ не може належати на праві власності спадкодавцеві у зв’язку із його смертю, з іншого, - вона не може належати спадкоємцеві тому, що той ще не прийняв спадщину. У римському праві така спадщина отримала назву «лежачої спадщини». Щодо визначення її правового режиму склалися два протилежні підходи. Відповідно до першого, - «лежача спадщина» вважалася як би належною спадкодавцеві («лежача спадщина» продовжує особистість спадкодавця). Другий підхід полягав у тому, що спадщина вважалася належною спадкоємцеві. Факту прийняття спадщини надавалася зворотна сила. Вважалося, що вона належала спадкоємцеві з дня відкриття спадщини, тобто у попередній час. Як у першому, так і в другому випадку допускалася певна юридична фікція, що застосовувалася для вирішення цього складного питання. Сучасне законодавство України закріплює другий із зазначених підходів. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини [13].

Період, протягом якого  спадщина є «лежачою», має певні  особливості. Значення у цей період набуває здійснення дій щодо охорони спадкового майна та збереження його в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця. Такі дії здійснюються нотаріусом за місцем відкриття спадщини; відповідним органом місцевого самоврядування (у населених пунктах, де немає нотаріуса); виконавцем заповіту, якого призначив спадкодавець; іншою особою, яка призначена спадкоємцями за законом. Для охорони спадкового майна може бути здійснено опис майна, передача його на зберігання певним особам тощо. Особа, яка зберігає спадкове майно, попереджається про відповідальність за його втрату, знищення або пошкодження. Якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, орган місцевого самоврядування у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (ст. 1285 ЦК України).

У Цивільному Кодексі  також передбачені випадки, коли майно переходить до держави.

Спадкоємне майно по праву спадкування переходить до держави: