Аналіз проблем, пов’язаних зі спадкоємним правом

ЗМІСТ 

Вступ................................................................................................................ 3

1. Поняття спадщини...................................................................................... 5

2. Підстави спадкування за законом............................................................. 9

3. Коло спадкоємців за законом.................................................................. 12

4. Особливості спадкування окремих видів майна................................... 19

5. Прийняття та відмова від спадщини....................................................... 21

Висновки....................................................................................................... 27

Список використаної літератури................................................................ 29

 

 

 

Вступ

 

Актуальність дослідження  історико-правових питань спадкування зумовлена зростаючим значенням приватної власності громадян і порядку її спадкування, необхідністю розроблення правового механізму, який належним чином міг би захистити права та інтереси громадян України. А для цього необхідно знати історію розвитку, правову природу та особливості спадкового права.

Cпадкове право - це найдавніший інститут цивільного права, який був і залишається найскладнішим і найцікавішим з наукової точки зору, оскільки в ньому відбиваються не лише політичні, економічні та соціальні аспекти життя суспільства, а й родинні, шлюбні відносини.

Вивчення історії українського права почалось у XIX ст. одночасно з дослідженням правових норм Росії, Польщі та Австро-Угорщини залежно від держави, до складу якої входили українські землі. Тому українське право у працях дослідників розглядалось як органічна частина російського чи польського права. Найбільш плідну роботу у цьому напрямі провели такі вчені, як В. Сергієвич, Б. Чечерін, К. Неволін, А. Солодовников, І. Азімов та ін.

У радянський період у  галузі генезу спадкового права плідно працювали відомі вчені-юристи В. Серебровський, Е. Флейшиць, Б. Антимонов, К. Граве, В. Дроніков, П. Никитюк, Т. Коваленко, А. Немков. Нині їх справу і традиції продовжують російські дослідники у галузі спадкових відносин Ю. Толстий, М. Барщевський та ін.

За останні роки вітчизняна цивілістика доповнилася дослідженнями  окремих питань інституту спадкування, зокрема дослідженнями В. Васильченка, В. Чуйкової, Л. Шевчук, Є. Рябоконя, Ю. Заіки, В. Співак, С. Фурса, Є. Фурса, О. Дзери, Н. Кузнецової, Я. Шевченко. Разом із тим у сучасній юридичній літературі історія спадкового права України викладена фрагментарно; до цього часу немає жодної фундаментальної роботи, в якій би всебічно і комплексно досліджувалося спадкове право. Викладене свідчить про необхідність дослідження особливостей спадкування за законом за чинним Цивільним кодексом (далі - ЦК) України.

Предметом дослідження є законодавча база (закони, законодавчі акти) з питань спадкування.

Об’єктом даного дослідження є відносини спадкоємства, що виникають у рамках правочинства цивільного права України.

Мета даної роботи це вивчення й аналіз проблем, пов’язаних зі спадкоємним правом. Для цього ставляться завдання по дослідженню спадкування за законом, вивчення Українського законодавства, пов’язаного з правом спадкування.

У процесі дослідження застосувалися  загальнонаукові методи та спеціальні методи і порівняльно-правовий аналіз, аналіз документів та ін.

Практичне значення роботи полягає в тому, що на основі дослідження даної теми а саме особливості механізму перегляду спадкування за законом, зроблені висновки, що мають певне значення для подальшої теоретико-методологічної розробки зазначеної проблеми.

Виходячи з мети та завдань дослідження, структура роботи є такою: робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури., який містить 33 джерела.

 

1. Поняття спадщини

 

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку із спадкуванням. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). У законі закріплюється традиційний для цивільного права підхід, згідно з яким до складу спадщини належать усі права та обов’язки спадкодавця. їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва. Спадкове правонаступництво має універсальний характер. Це означає, що спадкоємець спадкує всі права та обов’язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншій особі. Спадкоємець не може частково прийняти спадщину або частково відмовитися від неї.

Склад спадщини має деякі  особливості:

- по-перше, у порядку  спадкування переходять лише  ті права та обов’язки спадкодавця,  що належали йому на момент  відкриття спадщини і не припинилися  внаслідок його смерті. Широко  відомим є вислів римських юристів, що ніхто не може перевести більше прав на іншого, ніж він мав би сам;

- по-друге, права та  обов’язки спадкодавця переходять  до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжувань. Якщо право спадкодавця було забезпечене, наприклад, заставою, то це забезпечення переходить і до його правонаступників, які у разі невиконання зобов’язання боржником мають право вимагати звернення стягнення на предмет застави;

- по-третє, деякі права  та обов’язки особи не входять до складу спадщини і не переходять до правонаступників. Це такі права та обов’язки, що безпосередньо пов’язані з особистістю спадкодавця. Згідно зі ст. 1219 ЦК України до них, зокрема, належать:

1. особисті немайнові права;
2. право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3. право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
4. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5. права та обов’язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з його особою й у зв’язку з цим не можуть бути виконані іншою особою (ст. 608 ЦК України) [16, 113-114].

Склад спадщини (обсяг  прав та обов’язків спадкодавця), коло спадкоємців, виникнення права на спадкування та деякі інші важливі моменти, пов’язані з часом відкриття спадщини. Важливе значення має точне визначення дня смерті спадкодавця. Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У деяких випадках спадщина відкривається щодо двох осіб, які мають право спадкувати одна після одної (комморієнтів). Відповідно до ч. З ст. 1220 ЦК України, якщо протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної (комморієнти), спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. При цьому конкретна година смерті кожної особи значення не має. Якщо подружжя загинуло внаслідок автомобільної аварії протягом однієї доби, але з певним проміжком у часі, спадщина відкривається одночасно. Внаслідок цього той з подружжя, який помер першим, не стає спадкодавцем другого і, навпаки, той з подружжя, хто помер останнім, не набуває права на спадкування майна. Якби особи померли одна після одної навіть із невеликим розривом у часі, але протягом різних діб, спадщина відкривається на загальних підставах і особа, яка померла останньою, вважалася померлою після відкриття спадщини. Якщо вона не встигла її прийняти (що скоріше за все має місце в такому випадку), право на прийняття належної їй частки у спадщині переходить до її спадкоємців за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).

Якщо кілька осіб, які  могли б спадкувати одна після  одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб (ч. 4 ст. 1220 ЦК України). У такому разі має місце припущення щодо часу настання смерті осіб, тому ця норма застосовується до випадків, коли конкретний час смерті осіб визначити не можна. Якщо особи померли під час спільної небезпеки (аварії, катастрофи тощо), але відомо, що один з них пережив іншого і помер пізніше (у різні доби), спадкування здійснюється за правилами спадкової трансмісії.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керувати. Коло спадкоємців є значно ширшим. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, а також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин - держава, територіальні громади, АРК тощо. Особливість полягає у тому, що фізичні особи можуть бути спадкоємцями як у силу прямого припису закону (спадкоємці за законом), так і в силу заповіту спадкодавця (спадкоємці за заповітом), водночас як усі інші особи (юридичні особи, держава тощо) можуть набути право на спадкування лише за заповітом. Виняток із цього правила міститься у ст. 1277 ЦК України. Територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом відумерлим [10, 314-317].

Закон визначає випадки  усунення спадкоємців від права  на спадкування (ст. 1224 ЦК України), які стосуються двох категорій фізичних осіб. До першої категорії належать особи, які в силу закону взагалі не мають права на спадкування (особи, які вчинили протиправні дії проти спадкодавця або можливих спадкоємців, умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, були позбавлені батьківських прав тощо) [16, 116].

Достатньо встановити один із фактів, вказаних у законі, для того щоб усунути спадкоємця від спадкування. До другої категорії належать особи, які можуть бути усунені від спадкування за рішенням суду. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

 

2. Підстави спадкування за законом

 

Інтерес науковців до питань спадкування природний, адже у процесі свого життя людина здебільшого накопичує певну  кількість матеріальних благ і цінностей, якими вона бажає задовольнити не лише свої потреби, а й потреби своїх близьких. Спадкове право покликане захищати власність фізичних осіб, стимулює їх матеріальну заінтересованість у результатах праці, зміцнює відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців осіб, пов’язаних із спадкодавцем кровним походженням, шлюбними відносинами, усиновленням. Нормами спадкового права передбачено захист прав неповнолітніх, а також непрацездатних осіб.

Можна повністю погодитись з науковими висновками Н. Коров’янської та Є. Рябоконя, згідно з якими норми спадкового права покликані врегулювати перехід належних особі прав та обов’язків у випадку її смерті. Крім того, спадкове право, особливо у наш час, стало актуальним не лише для фізичних, а й для юридичних осіб, оскільки воно істотно впливає на формування та склад їх вищих органів, їх діяльність (перш за все це стосується питань спадкування акцій, паїв у статутному фонді) [23].

Кожний громадянин має  право за життя розпорядитися  своїм майном на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. Право заповідати майно - один із історичних елементів цивільної правоздатності громадян (ст. 25 ЦК України) [20, 28]. При спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, зазначених у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту, або заповіт  визнаний недійсним, або відсутні умови, зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщини, або не закликаються до спадкування, або він розпорядився лише часткою свого майна, настає спадкування за законом. Спадкування за законом має місце і тоді, коли воно не змінено заповітом.

Отже, для спадкування  потрібні підстави - або заповіт, або  за законом. Якщо немає спадкоємців  ні за заповітом, ні за законом, то право  спадкування переходить до держави (ст. 1277 ЦК). Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом. Підстава спадкування (за законом чи за заповітом) не може бути предметом угоди [15].

Закон передбачає підстави для позбавлення окремих облич - невартих спадкоємців - права на спадщину. Згідно ч. 1 ст. 1224 ЦК України, не мають права успадковувати ні за законом, ні за заповітом громадяни, що своїми протизаконними діями, спрямованими проти спадкодавця, кого-небудь з його чи спадкоємців проти здійснення останньої волі спадкодавця, вираженої в заповіті, сприяли покликанню їхній до спадкування, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Не можуть успадковувати  за законом батьки після дітей, у  відношенні яких вони були позбавлені батьківських прав і не були відновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання закону, що лежали на них у силу, обов’язків по змісту спадкодавця, якщо ця обставина підтверджена в судовому порядку (ч. 3 ст. 1224 ЦК).

Підстави позбавлення  права на одержання спадщини, передбачені  ч. 2 ст. 1224 ЦК, поширюються тільки на випадки спадкування за законом. Позбавлені батьківських прав, злісне відхилення від сплати аліментів  не є перешкодою до спадкування за заповітом, тому що спадкодавець вправі заповідати своє майно будь-якій особі.