Волейбол в олімпійському русі

І все-таки явна непідготовленість  Греції до серйозних заходів подібного  масштабу позначилася насамперед на спортивних результатах змагань, що були невисокі навіть за оцінками того часу. Причина тому була одна — відсутність належним чином обладнаних споруд.

Знаменитий Панафінійський стадіон був одягнений білим  мармуром, але його місткість виявилася  явно недостатньою. Спортивна арена не витримувала жодної критики. Занадто вузька, що має нахил з одного боку, вона виявилася погано пристосованою для змагань легкоатлетів. М’яка гарева доріжка до фінішу мала підвищення, а віражі були занадто круті. Плавці змагалися у відкритому морі, де старт і фініш були позначені розтягнутими між поплавцями канатами. У таких умовах про високі досягнення не приходилося навіть мріяти. Стало ясно, що на примітивній арені стадіону атлети не можуть досягти високих результатів. Крім того, небачений приплив туристів, що кинулися в Афіни, виявив необхідність пристосування міського господарства для їхнього прийому й обслуговування.

В даний час Мармуровий стадіон в Афінах для змагань  не використовується, залишаючись пам’ятником  перших ігор. Природно, що організація сучасних олімпійських ігор під силу лише економічно розвиненим країнам, міста яких мають необхідні спортивні споруди і досить упорядковані, щоб належним образом прийняти необхідну кількість гостей. Виносячи рішення про чергові ігри 1900-1904 років у Парижі в Сент-Луїсі МОК виходив з того, що в цих містах у той час проводилися всесвітні виставки. Розрахунок був простий — обрані міста у Франції і США вже мали мінімально необхідні спортивні споруди, а підготовка до всесвітніх виставок забезпечувала умови для обслуговування туристів і учасників ігор.

До прославлених Паризьких  ансамблів підготовка ігор ІІ Олімпіади  не додала нічого істотно нового.

На змаганнях Ігор ІІ Олімпіади в Парижі були показані досить високі результати. Однак розрахунки на використання вже існуючих споруд і сполучення Ігор із Всесвітньою виставкою себе не виправдали. Змагання проходили на аренах, далеко розташованих одна від одної і не розрахованих на велику кількість глядачів. Легка атлетика проводилася в Булонському лісі на ґрунтових доріжках Ресинг клуба, плавання — в Аньєрі, гімнастика у Венсенському лісі, фехтування в Тьюільрі, теніс на острові Пюто. Паризькі ігри стали частиною програми третьої Всесвітньої виставки. Вони залучили мало глядачів, були слабко відбиті в пресі.

Ще менш ефективними  виявилися ігри ІІІ Олімпіади, проведені  вперше на Американському континенті в Сент-Луїсі. Їх також пристосували до всесвітньої виставки 1904 року. Переважну  більшість учасників склали самі американці. Змагання проводилися головним чином на спортивних площадках Університету Вашингтона, розрахованих на 40 тис. місць. Бігова доріжка стадіону мала пряму траекторію — 200 м. Плавці стартували в штучному руслі ріки на території виставки з наспіх збитого плоту. Ці ігри залишили малопомітний слід в історії олімпійського руху.

Організатори ІV Олімпіади  в Лондоні врахували помилки  попередників. У столиці Великобританії за короткий термін був зведений стадіон Whіte-cіty із трибуною на 100 тис. місць. На його території розмістили також  стометровий плавальний басейн, арену для змагань борців і ковзанку зі штучним льодом.

Олімпійські ігри в Лондоні  поклали початок спорудженню  спеціальних спортивних комплексів для їхнього проведення. Правильність такого рішення підтвердили високі результати, показані атлетами на стадіоні “Whіte-cіty”, і великий інтерес до ігор, виявлений аматорами спорту і пресою багатьох країн. При побудові “Whіte-cіty” архітектори вперше поставили проблему створення комплексу спортивних споруд на одній території.

Популярність сучасного олімпійського руху підкріпили гри V Олімпіади в Стокгольмі. Їхня чітка організація, а головне спеціально побудований королівський стадіон принесли іграм заслужений успіх. Малий розмір стадіону, дерев’яний козирок над трибунами створювали гарну видимість і акустику. Стадіон був оснащений круговими проходами і тоннелями. Усі наступні ігри залишили в історії олімпійського руху незгладимий слід не тільки у виді високих спортивних досягнень, але й у формі унікальних споруд, оснащених прогресивними технічними пристроями, що сприяють високим досягненням атлетів, удосконаленням структури міст-столиць олімпійських ігор.

Ігри VІІ олімпіади 1920 року відбулися в бельгійському місті  Антверпені. Олімпійський стадіон був  розглянутий як споруда міського призначення. Тут аматори спорту вперше спостерігали за хокейними матчами, проведеними на штучному льоді. Для змагання велосипедистів був обладнаний великий велодром “Garden-cіty”. Ділянка каналу Вільбрек перетворилася у водний стадіон для змагань з веслування. Футбольний турнір проходив на стадіоні “Біршот”. На олімпійському стадіоні під час церемонії відкриття олімпійських ігор був піднятий білий прапор з п’ятьма переплетеними кільцями, що символізують єдність спортсменів усіх континентів, і пролунала олімпійська клятва.

1924 рік відзначився тридцятиріччям олімпійського руху. Честь організації Ігор VІІІ Олімпіади була надана Парижеві. Цього разу Париж ретельно готувався до проведення Олімпійських ігор. З цією метою був оголошений архітектурний конкурс на кращий проект Олімпійського стадіону. Переможець конкурсу М. Фор-Дюжарик розробив проект сучасного стадіону з трибунами на 100 тисяч місць, з комплексом спортивних споруд для змагань з різних видів спорту й олімпійське село для 2 тисяч спортсменів. Хоча реалізувати проект не вдалося, але він послужив стимулом для створення подібних комплексів у майбутньому. У передмісті Парижа був побудований стадіон “Коломб” із трибунами на 40 тис. місць, що відповідає вимогам того часу, але не відрізняється особливою красою і зручністю для глядачів. Плавці змагалися в басейні “Турель”. Ігри пройшли з великим успіхом. Були показані високі спортивні результати. На змаганнях були присутні понад 600 тис. глядачів.

До цієї олімпіади  побудували житло для частини  атлетів. Це були дерев’яні одноповерхові будинки із санвузлами і душами.

Ігри ІX олімпіади (1928 р.) відбулися в Амстердамі — великому економічному і культурному центрі Нідерландів. У межах міста до ігор був побудований стадіон, що примикав до міського парку. У просторі під трибунами обладнали допоміжні приміщення. Стадіон на 40 тис. місць відрізняла вежа над трибунами, що імітує повітряний млин.

Олімпійський комплекс включав також басейн для плавання, тенісний корт, зали для боксу, боротьби, фехтування, тренувальні площадки. Поблизу стадіону — канал, гавань для яхт, готель.

Ігри X олімпіади в  американському місті Лос-Анджелесі (1932 рік) відзначені початком формування олімпійського комплексу міста, що включило стадіон, плавальний басейн, Олімпійське село. Побудований в  античному стилі стадіон “Колізей” (1923 р.) до олімпіади був реконструйований, його трибуни стали вміщати понад 100 тисяч глядачів. Для того часу стадіон був вищим досягненням спортивного будівництва. Над центральною аркою стадіону горів олімпійський смолоскип. Намітивши велику програму Ігор, організатори зіштовхнулися з необхідністю розосередити місця проведення змагань по різних видах спорту. Так, веслярі змагалися на спеціально збудованому каналі в Long Beach, велосипедисти — у місті Пасадені, де був побудований тимчасовий велотрек, що після Ігор розібрали. Змагання з кінного спорту проводилися за містом.

Для розселення спортсменів  уперше було споруджене Олімпійське  село. Воно складалося з 700 збірних житлових будиночків. Організація села забезпечила  сприятливі умови для тісних контактів і здобуття взаємопорозуміння між спортсменами різних країн.

Однак віддаленість місця  проведення Ігор від європейських країн  і недостатній розвиток транспортних зв’язків негативно позначилися  на числі учасників.

У 1932 році було вирішено провести Ігри ХХІ Олімпіади  в Берліні. У 1933 році в Німеччині до влади прийшли нацисти. Вони стали використовувати підготовку Олімпіади у своїх пропагандистських цілях. Для проведення Ігор у Берліні був зведений комплекс, що відрізнявся надмірною пишністю. Проект архітектора Вернера Марха на іграх був визнаний гідним золотої медалі. Головна арена стадіону вміщала 100 тисяч глядачів. Ще 150 тисяч спостерігало за змаганнями, що проходили в плавальному басейні, спортивному залі і на стадіоні, призначеному для хокею.

Ігри ХХІV Олімпіади, проведені  в 1948 році в Лондоні, показали, яким великим у людей є прагнення  до миру і взаємного співробітництва. Організовані в умовах жорстокого післявоєнного  режиму економії, вони проте залучили рекордне для того часу число країн-учасниць (59) і безліч туристів.

Нових спортивних споруд до ігор не побудували. Старий олімпійський стадіон, побудований до ігор 1908 року, був непридатний через погану бігову доріжку. Головною спортивною спорудою олімпіади став Імперський стадіон  в Уемблі на 60 тис. місць. Вперше в Лондоні змагання з плавання проводилися в закритому басейні.

На стадіоні “Уемблі” з ентузіазмом була зустрінута урочиста церемонія відкриття післявоєнних ігор. У ту пору, природно, на них  не приходилося очікувати ані  високих спортивних результатів, ані пишності оформлення, ані особливих турбот про підвищену комфортність для аматорів спорту, що приїхали в Англію. Але сам факт проведення всесвітнього свята фізкультури незабаром після завершення ІІ Світової війни став підтвердженням життя олімпійського руху.

Ігри XV Олімпіади 1952 року в Хельсінкі виявилися ще більш  представницькими. Саме там у числі 69 національних команд вперше на олімпійську  арену вийшли спортсмени Радянського  Союзу. Дебютанти всупереч прогнозам  домоглися разючих успіхів. У неофіційному заліку вони по балах розділили перше і друге місця із загальновизнаними фаворитами — спортсменами США.

Високі спортивні результати, досягнуті спортсменами на олімпіаді-52 багато в чому стали наслідком  оптимальних умов змагань, створених на спеціально побудованих для проведення ігор спорудах.

Стадіон включає бігову доріжку (400 м), футбольне поле, легкоатлетичні сектори. Головна трибуна укрита козирком. Під нею розташовуються допоміжні приміщення.

1956 рік ознаменував собою новий етап у розвитку Олімпійського руху. Ігри XVІ олімпіади були вперше проведені на Австралійському континенті в Мельбурні. Віддаленість нової олімпійської столиці від переважної більшості розвинених країн, своєрідні кліматичні умови створювали деякі труднощі для учасників і гостей ігор, що прибули на “зелений континент”. Але організатори приклали багато зусиль, щоб перебороти ці перешкоди. Високі спортивні досягнення, показані посланцями різних країн, стали кращою оцінкою діяльності оргкомітету.

Підготовка до ігор XVІ Олімпіади стала видатною подією для архітекторів Австралії і багато в чому визначила характер подальшого розвитку будівництва на континенті.

Ігри XVІІ Олімпіади 1960 року в Римі по праву можна вважати  початком нового напрямку в організації  підготовки наступних олімпіад. Вперше була зроблена спроба охопити в цілому все коло питань, що підлягають рішенню організаційного комітету. Поряд з підготовкою і будівництвом спортивних комплексів і окремих споруд велику увагу приділили удосконаленню інфраструктури олімпійської столиці — Рима. По древньому місту проклали нові сучасні автомагістралі, ряд старих будинків і споруд знесли. Символізуючи зв’язок нинішніх ігор з Давньогрецькими деякі найдавніші пам’ятники архітектури Рима були переустатковані для проведення в них змагань з окремих видів спорту.

Деякі уявлення про масштаби підготовки дає просте перерахування  олімпійських об’єктів, що були використані  для проведення в них змагань  і розміщення учасників Ігор.

Очолив список головний олімпійський стадіон “Стадіо Олімпіко” місткістю 100 тисяч глядачів. На ньому проходили церемонії відкриття і закриття ігор, а також змагання з легкої атлетики і кінного спорту.

Одним з найбільш примітних  об’єктів був визнаний “Велодромо Олімпіко”, на треку якого змагалися  велосипедисти. Ця споруда й у наші дні вважається одним із кращих велодромів світу.

Після Олімпіади в  Римі фахівці стали надавати великого значення можливості використання споруд у після олімпійський період.

Примітні Ігри Римської Олімпіади ще і тим, що з них  велися телевізійні передачі в деякі країни Європи. Хоча передачі йшли по радіорелейних і кабельних лініях, але це вже було знаменням вступу на спортивні арени науково-технічної революції.

При підготовці Ігор XVІІІ  Олімпіади в Токіо (1964 р.), було витрачено 2668 млн. доларів, у тому числі на забезпечення матеріально-технічної бази ігор — 460 млн. доларів, інші засоби пішли на організаційні цілі і на розвиток інфраструктури міста.

Організатори перших олімпійських ігор на Азіатському континенті підготували понад 110 різних об’єктів для змагань і тренувань спортсменів. Величезна столиця Японії перетворилася. З’явилися нові лінії метро і монорельсова міська залізниця. Були знесені старі будівлі і розширені вулиці. Для рішення транспортної проблеми міста через нього проклали швидкісні магістралі. Значно поповнилося готельне господарство японської столиці. Справжнім центром токійської Олімпіади стали криті споруди — спортивні зали в парку “Йойоги”. Їхній архітектурний вигляд був запозичений із природи.

Олімпійське будівництво багато в чому визначило подальший напрямок містобудування Японії.

Характерною рисою токійських ігор став повновладний вступ електроніки  на Олімпійські арени. Її застосування в спортивному суддівстві багаторазово збільшило його точність і оперативність. Новий етап у розвитку засобів масової інформації відкрили телевізійні передачі через космос, що переступили границі континентів і залучили немислиму раніше кількість глядачів до того, що відбувається на олімпійських аренах. Можливість бачити Олімпійські Ігри будь-якій людині на Землі неймовірно збільшила популярність Олімпійського руху.

Програма Олімпійських Ігор була розширена. Медалі розігрувалися  в 163 видах змагань з 19 видів спорту. Для нас же XVІІІ Олімпійські  Ігри примітні тим, що вперше в програму були включені волейбол — чоловіки і жінки, і дзюдо.