Волейбол в олімпійському русі

ПЛАН

 

Вступ

Розділ І. Історія виникнення Олімпійських Ігор та Олімпійського  руху

1.1. Олімпійський рух  у давнину

1.2. Розвиток Олімпійських  Ігор у ХХ столітті

Розділ ІІ. Волейбол: історія  і сучасність

2.1. Історія виникнення  волейболу

2.2. Зміст і правила гри

2.3. Волейбол в Олімпійському  русі

Висновки

Література

 

ВСТУП

 

“Немає нічого шляхетніше за сонце, яке дає стільки світла и тепла. Так і люди прославляють ті змагання, величніше за які немає нічого, — Олімпійські ігри”, — ці слова давньогрецького поета Піндара, написані два тисячоліття тому, не забуті і до цього дня. Не забуті тому, що Олімпійські змагання, які проводили на сході цивілізації, продовжують жити в пам’яті людства.

Як же воно все-таки виникло  — це легендарне, це дивне явище  за назвою Олімпійські ігри? Ми знаємо, що світове співтовариство розвивалося власною працею, і до того ж дуже повільно — століттями, тисячоріччями відмивало, відтирало свою темну, інколи звірину душу, вчило, створювало свій вузький первісний розум. Ось з’явився великий винахідник колеса. Потім прийшов великий Архімед, Ньютон, Ейнштейн... Тобто що ми хочемо сказати? А те, що процес розвитку людства був поступальним.

Проте були речі і явища, які одразу виникали досконалими  і не вимагали доробки. Наприклад, скульптури великих майстрів стародавності, єгипетські піраміди, “Іліада” і “Одисея” таємничого Гомера. Ці “речі” виникали не тільки в стародавності. Можна назвати музику Моцарта і вірші Лермонтова, картини Ботічеллі і будинки Корбюзьє.

Ось до таких творів людського  генія треба віднести й ідею Олімпійських ігор... Звичайно, програма їх не раз і не два змінювалась, удосконалювалась, а інколи... погіршувалася. Але не це важливо. Залишилося головне — сама ідея безкорисливих, чесних, до кінця товариських ігор...

Недостатнє висвітлення в літературі ролі волейболу в Олімпійському спорті і зумовило вибір теми нашого дослідження: “Волейбол в Олімпійському русі”.

З моменту свого “винайдення” гра у волейбол переживає бурхливий  розвиток. Це виражається й у зростаючій кількості волейболістів, і в зростаючому числі країн-членів Міжнародної федерації волейболу. За своєю поширеністю ця гра займає провідне положення на світовій спортивній арені і в олімпійському русі.

Предметом даного дослідження є  динаміка зміни ролі волейболу в  Олімпійських Іграх.

Метою нашого дослідження є пошук  подальших методів удосконалення  системи підготовки висококваліфікованих волейболістів з метою здобуття високих результатів на Олімпійських Іграх.

Крім того, що гра у  волейбол є чисто спортивною, відбувається розвиток волейболу як гри заради відпочинку, гра у волейбол стала засобом організації дозвілля, підтримки здоров’я і відновлення працездатності.

 

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР ТА ОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ

 

1.1. Олімпійський  рух у давнину

 

Немає рахунку числу міфів — одному прекраснішому за інший! — про виникнення Олімпійських ігор. Почесними родоначальниками їх вважають богів, царів, правителів і героїв. Установлено з очевидною безперечністю одне: перша відома нам Олімпіада у стародавності проходила в 776 р. до нашої ери.

Кожні Олімпійські ігри перетворювалися у свято для  народу, свого роду конгрес для  правителів і філософів, конкурс  для скульпторів і поетів.

Дні олімпійських торжеств — дні загального миру. Для древніх  еллінів ігри були інструментом миру, що полегшували переговори між містами, сприяли взаємопорозумінню і зміцненню зв’язків між державами.

Олімпіади звеличували  людину, тому що відбивали світогляд, наріжним каменем якого були культ  досконалості духу і тіла, ідеалізація  гармонійно розвиненої людини — мислителя й атлета. Олімпіоніку — переможцеві ігор — співвітчизники віддавали шану, якої удостоювалися боги, у їхню честь створювалися пам’ятники при житті, складалися хвалебні оди, улаштовувалися бенкети. Олімпійський герой в’їжджав у рідне місто на колісниці, одягнений у пурпур, увінчаний вінком, в’їжджав не через звичайні ворота, а через пролам у стіні, що у той же день зашпаровували, щоб олімпійська перемога ввійшла в місто і ніколи не залишала його.

Центром олімпійського  світу стародавності був священний округ Зевса в Олімпії — гай уздовж ріки Алфей при впаданні в неї струмка Кладей. У цьому прекрасному містечку Еллади майже триста разів улаштовувалися традиційні загальногрецькі змагання на честь бога-громовержця. Вітри іонічного моря схиляли могутні сосни і дуби на вершині пагорба Кронос. У його підніжжя розкинулася заповідна територія, тишу якої раз у чотири роки порушувало олімпійське свято.

Така Олімпія, колиска  ігор. Про її колишню велич нагадують  нині аж ніяк не безмовні руїни. Свідчення  античних авторів, статуї і зображення на вазах і монетах відтворюють картину Олімпійських видовищ.

Біля священної Олімпії  виросло згодом однойменне містечко в оточенні апельсинових і маслинових гаїв.

Нині Олімпія —  типове провінційне містечко, що живе туристами, які стікаються до олімпійських руїн із усього світу. У ньому все олімпійське: від назви вулиць і готелів до блюд у тавернах і сувенірів у незліченних крамничках. Нічим не примітний вхід у священний гай. Під ногами почорнілий мармур сходів та плити священного черепашнику. Варто протягнути руку, і доторкнешся до гілки дикої оливи, якою вінчали голову Олімпіоніка. Над головою простягли свої крони могутні сосни і дуби. А вище — блакить неба, під наметом якого отут були споруджені величні споруди. На жаль, їх не минули ані землетруси, ані розливи рік, ані час. Але як разючі ці останки колишньої величі!!!

Своєю понині збереженою славою Олімпія цілком зобов’язана  Олімпійським іграм, хоча проводилися  вони там лише раз у чотири роки і тривали лічені дні. У перервах між іграми пустував величезний стадіон, розташований неподалік, в улоговині біля пагорба Кроноса. Заростали травою бігова доріжка стадіону й укоси пагорба, що оточували арену, і насипів, що служили трибуною для глядачів. Не лунав стукіт копит і гуркіт колісниць на прилеглому іподромі.

Зате під час Олімпійських ігор тут вирувало життя. Десятки  тисяч прибуваючих атлетів і  гостей до відмови заповнювали грандіозні на ті часи спортивні споруди. Їхній  ансамбль за своїм складом в основі мало відрізнявся від сучасних спортивних комплексів. У ті далекі часи на Олімпіадах виявлявся лише переможець в окремих видах змагань — Олімпіонік. Говорячи сучасною мовою, ніхто не фіксував абсолютні досягнення атлетів. Досконалість місць змагань мало кого цікавила. Усіх більше займала обрядова сторона свята, присвяченого Зевсу.

Як відомо, давньогрецьку  історію з деяким ступенем вірогідності відображає міфологія. Один з поетичних  міфів древньої Греції оповідає про  те, як виник олімпійський стадіон. Якщо прислухатися до цієї легенди, то його засновником був Геракл із Криту. Приблизно в 17 ст. до н.е. Він і його чотири брати висадилися на Пелопонеському півострові. Там у пагорба з могилою титана Кроноса, відповідно до переказу переможеного в боротьбі сином Зевсом, Геракл на честь перемоги свого батька над дідом організував змагання зі своїми братами з бігу. Для цього на площадці біля підніжжя пагорба він відміряв відстань у 11 стадій, що відповідало 600 його ступням. Імпровізована бігова доріжка довжиною 192 м 27 см і послужила основою майбутнього Олімпійського стадіону. Протягом трьох сторіч саме на цій примітивній арені далеко не регулярно проходили ігри, названі пізніше Олімпійськими.

Поступово Олімпіади  завоювали визнання всіх держав, розташованих на Пелопонеському півострові, а до 776 р. до н.е. придбали загальногрецький характер. Саме з цієї дати почалася традиція увічнювати імена переможців.

Напередодні урочистого відкриття Ігор поблизу стадіону на березі ріки Алфей розкидалося  древнє наметове містечко. Сюди крім безлічі  шанувальників спорту прямували і торгівці різними товарами, власники розважальних закладів. Так ще в древні часи турбота про підготовку до ігор втягувала в організаційні справи найрізноманітніші соціальні прошарки населення Греції. П’ять днів офіційно тривав Грецький фестиваль, присвячений прославлянню фізичної сили і єдності нації, що поклоняється обожненій красі людини. Олімпійські ігри в міру росту їхньої популярності впливали на центр Олімпії — Альтиса. Понад 11 століть в Олімпії проводилися загальногрецькі ігри. Подібні ж ігри проходили й в інших центрах країни, але жодні з них не могли порівнятися з Олімпійськими.

Одна з найпрекрасніших  легенд минулого оповідає про богоборця  і захисника людей Прометея, який викрав вогонь з вогонь з Олімпу і приніс його в очереті і навчив смертних користуватися ним. Як говорять міфи, Зевс повелів Гефесту прикувати Прометея до Кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел щоранку прилітав клювати печінку титана, він був врятований Гераклом. І не сказання, а історія свідчить про те, що в інших містах Еллади існував культ Прометея, а в його честь проводилися Прометейі — змагання бігунів з палаючими смолоскипами.

Фігура цього титана залишається і нині одним із найяскравіших  образів у Грецькій міфології. Вираз  “прометеєв вогонь” означає прагнення до високих цілей у боротьбі зі злом. Хіба не той же зміст вкладали древні, коли близько трьох тисячоріч назад запалювали Олімпійський вогонь у гаї Альтиса?

Під час літнього сонцестояння учасники змагань і організатори, прочани і болільники віддавали почесті богам, запалюючи вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань з бігу удостоювався почесті запалити вогонь для жертвопринесення. У відблисках цього вогню відбувалося суперництво атлетів, конкурс художників, укладалась угода про мир посланцями від міст і народів.

Ось чому була відновлена традиція запалювання вогню, а пізніше  і доставки його до місця проведення змагань.

Серед олімпійських ритуалів особливою емоційністю забарвлена церемонія запалювання вогню  в Олімпії і доставки його на головну арену ігор. Це одна з традицій сучасного Олімпійського руху. За хвилюючою подорожжю вогню через країни, і навіть — іноді — континенти, за допомогою телебачення можуть спостерігати мільйони людей.

Вперше олімпійське  полум’я спалахнуло на Амстердамському стадіоні в перший день ігор 1928 року. Це безперечний факт. Однак до останнього часу більшість дослідників в області олімпійської історії не знаходять підтвердження тому, що цей вогонь був доставлений, як велить традиція, естафетою з Олімпії.

Початок смолоскиповим  естафетам, що доставляли вогонь з Олімпії  в місто літньої Олімпіади, було покладено в 1936 р. З тих пір  церемонії відкриття Олімпійських ігор збагатилися хвилюючим видовищем  запалювання на головному олімпійському  стадіоні вогню від смолоскипа, пронесеного естафетою. Біг факелоносців — урочистий пролог Ігор протягом понад чотирьох десятиліть. 20 червня 1936 р. в Олімпії був запалений вогонь, що зробив потім 3075 кілометровий шлях по дорогам Греції, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини і Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше зробив морську подорож.

У 394 р. н.е. Римський імператор  Феодосій І видав указ, що забороняє  подальше проведення Олімпійських ігор. Імператор прийняв християнство і вирішив викорінити антихристиянські ігри, що прославляють язичеських богів. І півтори тисячі років ігри не проводилися. У наступні століття спорт утратив те демократичне значення, що додавали йому в Древній Греції. Надовго він перестав відігравати роль найбільш доступного засобу спілкування між народами.

 

1.2. Розвиток Олімпійських  Ігор у ХХ столітті

 

З настанням епохи  Ренесансу, що відновила інтерес  до мистецтва Древньої Греції, згадали  про Олімпійські ігри. На початку 19 ст. спорт одержав у Європі загальне визнання і виникло прагнення  організувати щось подібне до Олімпійських ігор. Деякий слід в історії залишили локальні ігри, організовані в Греції в 1859, 1870, 1875 і 1879 роках. Хоча вони і не дали відчутних практичних результатів у розвитку міжнародного Олімпійського руху, але послужили поштовхом до формування Олімпійських ігор сучасності, зобов’язаних своїм відродженням французькому суспільному діячеві, педагогові, історикові Пьєру Де Кубертену. Ріст економічного і культурного спілкування між державами, що виникло наприкінці 19 ст., поява сучасних видів транспорту, підготували ґрунт для відродження Олімпійських ігор у міжнародному масштабі. Саме тому заклик Пьера Де Кубертена: “Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олімпійські ігри!”, знайшов належний відгук у багатьох країнах.

23 червня 1894 р. у Парижі  у Великому залі Сорбонни зібралася  комісія з відродження Олімпійських  ігор. Її генеральним секретарем  став Пьєр Де Кубертен. Потім  оформився Міжнародний Олімпійський  Комітет — МОК, у який увійшли  найбільш авторитетні і незалежні громадяни різних країн.

За рішенням МОК гри  першої Олімпіади були проведені  в квітні 1896 р. у столиці Греції на Панафінійьскому стадіоні. Енергія  Кубертена й ентузіазм греків перебороли багато перешкод і дозволили  виконати намічену програму перших ігор сучасності. Із захватом приймали глядачі барвисті церемонії відкриття і закриття відродженого фестивалю спорту, нагородження переможців змагань. Інтерес до змагань був так великий, що на мармурових трибунах Панафінійського стадіону, розрахованих на 70 тисяч місць умістилося 80 тисяч глядачів. Успіх відродження Олімпійських Ігор підтвердили громадськість і преса багатьох країн, які зі схваленням зустріли дане починання.

Проте ще на початку підготовки Ігор в Афінах виявилися труднощі, пов’язані з економічною слабкістю Греції. Прем’єр-міністр країни Триконіс відразу ж заявив Кубертену, що Афіни не в змозі здійснити настільки великий міжнародний захід, зв’язаний з великими витратами засобів і обсягами робіт для перебудови міста і спортивних споруд. Лише підтримка населення допомогла перебороти цю перешкоду. Видні суспільні діячі Греції утворили Організаційний комітет і знайшли засоби. У фонд підготовки ігор надходили приватні внески, що утворили великі суми. Були випущені поштові марки на честь Олімпійських ігор. Доход від їхньої реалізації пішов у фонд підготовки. Енергійні заходи оргкомітету й участь усього населення Греції принесли бажані плоди.