РЕФЕРАТ

     на  тему:

     “Основні  принципи спортивного  тренування, етапи, цикли”

 

      ПЛАН

     1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ  СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

     2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ  ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

     3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ,  ЙОГО ЕТАПИ І  ЦИКЛИ

     4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ  ЗАНЯТЬ

     5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ

     ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

 

     1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ  СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ 

     Основна мета спортивного тренування — забезпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленості — від новачка до майстра спорту.

     Громадський інструктор, тренер, обізнаний з  основними питаннями теорії, методики навчання й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ, передає свої знання й уміння шляхом розповіді, особистого показу, після чого пропонує членам колективу викопати їх. У процесі виконання вправ інструктор дає вказівки, виправляє помилки, пропонує повторювати вправи доти, поки спортсмен не навчиться злагоджено й правильно їх виконувати. Коли вправа комусь не дається, інструктор розчленяє її, пропонуючії виконати окремі частини, а потім і в цілому.

     Принципів спортивного тренування кілька, але  основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного  вдосконалення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична досконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.

     Особливого  значення набував здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній роботі з юними спортсменами. Всебічний фізичний розвиток у юні роки забезпечить міцне здоров'я, працездатність, високі спортивні результати в зрілому віці.

     Другий  принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які забезпечать розуміння, активне ставлення спортсмена до них. Принцип свідомості, який у радянські іі системі тренування став одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бесіди про конкретні завдання кожного тренувального заняття.

     Третій  принцип — поступовість. Він побудований на тому фізіологіч-ному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступопо, протягом певного часу. Звідси висновок — тренувальне навантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Найправильнішим при навчанні є сполучення правил — «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

     Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тижневі, місячні й річні плани тренувань. Поступовість у навчанні має відповідати силам і можливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, тренованості та уростання гнортнпних результатів. І навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей учнів, прагнення до «швидкого» зростання тренованості, спортивних досягнень протягом короткого часу (здійснення так званої форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормативи) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

     Міцність  засвоєних знань і навичок  лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

     Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність повторень, щоб домогтись відповідних змін у перебудові органів і систем організму під впливом тренувань.

     Кількість повторень окремих вправ та інтервал відпочинку між ними значною мірою залежать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звернути на то, що до чергового заняття треба приступати з достатньо відновленими силами після попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, спритність і точність рухів. Продовжувати тренування при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть відновлені, повторити вправу вдруге, потім, знову-таки після відпочинку,— втретє і т. д.

     Коли  ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і  тоді, коли наступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.

     З метою закріплення знань і  навичок вправу треба повторювати доти, аж поки вона не будо виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті — між вправами.

     Принцип повторності шімагає систематичного тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якості. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на тренувальних заняттях павичками і якостями.

     До  цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших' проблем сучасної методики тренування с проблема розвитку високих вольових якостей спортемснів. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості

     до  відповідальних змагань. Високі вольові  якості досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Іінхоїіання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних .ііііідапь, які стоять перед громадським інструктором, тренером.

     Зазначені принципи тісно пов'язані між собою. Всебічної фізичної підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуванні, а пос'іупопість грунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а логічно у взаємозв'язку, у процесі виховання, навчання й тренування спортсменів. 

     2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ  ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА 

     Виховання спортсмена складається з таких  органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

     При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особливості видів спорту, періодів. Новачкам, напрпк-- лад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної техніки, тоді як підготовлепіш спортсменам необхідні споціалт,і!а технічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю. 13 підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.

     Технічна  підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумовлене оволодінням спортивною технікою. Технічно досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних результатів. Важлива сторона спортивної техніки — економне виконання вправи, яке забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсмен повинен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автома-тн.'іація координаційних процесів, «шліфування» окремих доталрн і рухів).

     Важлива роль у технічній підготовці спортсмена належить тренерові, який повинен розучити з ним вправу в цілому І по частинах, проаналізувати кожен рух.

     Тактична  підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціоналі.ніпіе використати сили й можливості для перемоги.

     Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак  не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосереднього контакту з суперником. --

     Завдання  тактичної підготовки; вивчення загальних  положень, засобів і можливостей  у даному виді спорту, тактичного досвіду  най-сильпішпх спортсменів і команд; практичне використання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз

     сил суперників, їхньої технічної. фізичної, вольової підготовленості; аналіз проведеного змагання, висновки.

     Навчання  тактики і вдосконалення в  ній провадиться з використанням таких основних методів: розучування тактичних олемгптіп і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі тренувальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,

     Фізична підготовка - частина процесу тренування спортсмена. Поділяється вона на загальну й спеціальну.

     Загальна  фізична підготовка, дуже корисна  для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів  і систем людського організму, підвищення їх функціональних можливостей — збільшення сили, швидкості, витривалості, спритності і т.д.

     Все це досягається застосуванням в  учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розвиток з обраного виду, а також з ішпих нидів спорту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вираші з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу і комплексів.

     Спеціальна  фізична підготовка має на меті високий  розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спортсмена, але вправи добираються з урахуванням особливостей даного (обраного) виду спорту. 

     Моральна  й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у своїх силах, здатним до максимальних зусиль; повинен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

     Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних спортсменів).

     Завдання  теоретичної підготовки, як і всього учбово-тренувального процесу,— виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброїти їх певними знаннями з галузі теорії й методики спорту взагалі і снортішноЇ спеціалізації зокрема, ознайомити .і питаннями особистої гігієни, режиму, лікарського контролю та самоконтролю тощо.

     Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів  має бути підпорядкована вся виховна робота в спортивній секції, команді, колективі фізкультури.

     Виховну роботу здійснюють, насамперед, інструктор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренор повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до  змагань. Досвід доводить, що розрив між ідейно-політичним, моральним вихованням і фізичним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових якостей, порушує основний принцип системи фізичного виховання — його всебічність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини. 
 
 

     3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ,  ЙОГО ЕТАПИ І  ЦИКЛИ 

     Система тренування передбачає відповідну організацію  та планування. Тренувальні заняття в спортивній секції проводяться три-чотири рази на тиждень тривалістю до двох годин. Будуються вони за загально прийнятою структурою і складаються з трьох частин: розминка, основна і заключна.

     Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне — від підготовленості спортсменів застосовують і інший варіант тренувальних занять — з чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та перехідна.