Фізична культура - основа здорового способу життя студента

Тема:  ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА - ОСНОВА ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СТУДЕНТА  

План.

1. Вступ

2. Фізична  культура як суспільне явище

3. Поняття  про здоровий спосіб життя

4. Основні  компоненти здорового способу  життя

5. Форми  активного відпочинку для студентів

1. Вступ.

Людина  спромоглася проникнути у глибини  атома й вивільнити енергію, що дрімала  там, вийти у відкритий простір  космосу й побувати на Місяці, побачити процеси, що відбуваються за мільярди кілометрів від Сонячної системи. Проте  і нині, як і сотні років тому, людину переслідують хвороби, яких не стає менше, а старість - золота осінь життя людини, або недоступна більшості людей, чиє життя обривається раніше, або пов'язана з непосильним тягарем передчасної старості та низки хвороб.

Ще недавно  аналіз стану здоров'я призводив до песимістичних висновків - успіхи медицини, що домоглися виліковування багатьох захворювань завдяки використанню віртуозної хірургічної техніки та ефективних методів фармакологічного лікування, виявились безсилими зміцнити здоров'я людей, позбавити їх від недугів і зробити їхнє життя тривалим та активним. Проте нині стан змінився і з'явилися реальні надії на це. Встановлення того факту, що дилема залишитися здоровим або хворіти, яка стоїть перед кожною людиною, розв'язується, головним чином, його поведінкою і лише невеликою мірою (приблизно на 1/5 — 1/6) залежить від усього комплексу медичних заходів (Лисицин Ю.П., Robbins A.J., Letourmy), тобто людина має реальні можливості здорового, без недуг та страждань, активного й повноцінного життя.

Але потрібно бути до кінця відвертими: при всій близькості цієї мети - головного, що спроможне  зробити життя кожного щасливим і без того воно стає тягарем - досягти  її не просто. Основна перепона, з  якою зустрічається майже кожний, - це своєрідний „імунітет", не-сприйняття багатьма пропаганди оздоровчої поведінки. Прикладом цього може бути ставлення до занять фізичної культури школярів — вікової групи, яка найбільше за інших має потребу у таких заняттях. За даними багатьох дослідників, переважна більшість школярів (понад 80 %) або взагалі не займається фізичними вправами у вільний від навчання час, або займається ними від випадку до випадку. Отже, необхідна норма рухової активності школярів, що становить 12 год. на тиждень, задовольняється лише на 16-25 % (Сухарєв О.Г., 1975; Присяжнюк СІ., 2002 та ін.)

Недостатня  рухова активність - гіпокінезія, що є  передумовою найбільш масових захворювань, — уражує не лише молодь, а й старші, свідоміші контингенти населення. Багато в чому це пов'язано з тим, що пропаганда оздоровчих знань ведеться у формі рекомендацій, „готових до споживання" без будь-яких розумових зусиль. Як приклад можна навести ситуацію, описану у художній літературі. У широко відомій книзі Маріо П'юзо лікар зізнається біля ліжка легковажного актора: „Я кажу людям: не їжте так багато або ви помрете, не паліть так багато або ви помрете, не працюйте так багато або ви помрете, не пийте так багато або ви помрете. Ніхто не слухає. Тому, що я не можу сказати - ви помрете завтра" ( Рuzо М, 1969).

Насправді, в ситуації, де на одній чаші терезів перспектива хвороби десь у віддаленому майбутньому і скорочення життя (при тому, що ніхто не знає, скільки років життя відведено людині), а другій - можливість „насолоджуватися" цим життям сьогодні, спокуса виявляється сильнішою. Ситуація, що складається, типова для пропаганди здорового способу життя. Не слід, проте, сприймати ситуацію надто трагічно, краще задуматися, чому саме так трапляється.

Неважко зрозуміти, що це цілком природно і  є результатом неповного і  викривленого знання. „Знання - сила", - стверджував ще понад 300 років тому Френсіс Бекон. Додамо: точне знання. Неточне чи неповне знання, недомовленість або зсув акцентів призводять до хибних поглядів, стають перепоною між об'єктивним знанням і суб'єктивною свідомістю людини. Так і у наведеному прикладі. Річ у тім, що порушення режиму - рухова пасивність, паління та спиртні напої - призведуть до смерті, всім відомо, що цей сумний кінець неминучий. Суть справи у тому, що - зовсім не насолоду, а втрати обирає людина, яка веде нездоровий спосіб життя. Це перше спотворення істини, оскільки насолоду (своїм тілом, грою м'язів, свіжістю обличчя, сучасністю поглядів та емоцій, активністю та спроможністю свого організму, поширеними на все життя) забезпечує саме здоровий спосіб життя. Але є й інше, в якому також винні пропагандисти здоров'я. Воно полягає головним чином у заборонному характері рекомендацій („не" їжте, „не" паліть, „не" вживайте, „не" пиячте!).

Такі  поради, а вони типові для санітарії, санітарної пропаганди навіть останнього часу, і психологічно, і фактично невірні, хибні. Ні, звичайно, розумно не робити всього цього, але такий результат має бути наслідком внутрішнього спонукання, переконання, а не нав'язаним зовні рішенням. „Нав'язана порада - завжди погана порада", - стверджував Франсуа Понсар. Він має сенс, сприйнята від іншої людини вимога не може стати імперативом; навпаки, часто вона спонукає нас на протидію. Такий суб'єктивний - найважливіший бік справи.

Але потрібно мати на увазі і те, що головне - не забороняти, набагато важливіше - переконати і запропонувати необхідне. Крім того, необхідно зазначити, що у багатьох заборонах просто не було б потреби, вони відпали б за не потребою, якби були реалізовані конструктивні рекомендації щодо стимуляції здоров'я. Важливо пам'ятати - заборонні заходи, про які велася мова, найбільш необхідні для тих, хто, не стимулюючи своє здоров'я, перебуває „на межі" між здоров'ям та хворобою. Фізично і психічно треновані, загартовані, розумні (останнє не менш важливо) люди можуть собі дозволити набагато більш вільне життя, ніж ті, хто підупав на силі. Життя практично не оглядаючись на заборонні інструкції стає можливим не тільки тому, що частих спонукань до зловживань своїм режимом у загартованих не трапляється, а тому, що можливі порушення режиму у них були б набагато небезпечніші.

Головне - конструктивні заходи. Проте, на жаль, поширена пропаганда не говорить, і  не може сказати того, що необхідно  для ефективного використання величезного  арсеналу засобів і методів оздоровчої поведінки. Медики радять: „Займайтеся фізкультурою". Та ба, найчастіше така порада не буде реалізована - занадто неконкретна. Чому взагалі необхідно займатися своїм організмом, а не можна жити „як хочеться"? У чому сенс фізичної культури та оздоровчих дій і який вплив їх на організм? Як переконатися в тім, що застосовувані засоби поліпшують здоров'я? І якщо вже займатися фізичними вправами, то якими саме і в якому дозуванні? Як часто, з якою інтенсивністю і скільки часу має тривати таке заняття? Спортом лікарі, як правило, займатися не рекомендують (небезпечно!), зараховуючи до заборонених занять і те, що винятково корисно і найчастіше цілком допустимо - елементи видів спорту, знайомих нерідко з дитинства. Як обрати найбільш відповідні для себе - з оглядом на стан свого організму - види занять? Те саме стосується і рекомендацій методів загартування, психорегуляції, оздоровчого (не лікувального, з яким набагато простіше) харчування та загального режиму життя.

Приблизно 30 % населення України складає  молодь від 16 до 29 років. Молодь - це майбутнє України. Поряд з цим вона вирішує багато проблем сьогодення. Отже, вона повинна бути здоровою та фізично загартованою. На початку XX століття передбачалось, що здоров'я кожного наступного покоління буде генетично поліпшуватися відносно завдяки постійного удосконалення рівня технізації умов праці та життя. Але тут викривається маса таких чинників, про наявність яких вчені та державні діячі і не підозрювали. Найбільш тривожне те, що деякі з них, провокуючи виникнення, розвиток та негативну течію різних хвороб, починають інтенсивно діяти уже в молодому віці (так звані фактори ризику). Серед них - прискорення процесів праці і життя, швидка зміна екологічних умов, зниження фізичного навантаження та зростання нервово-психічних напружень; збільшення інформаційного потоку і навіть природні катаклізми та регіональні військові конфлікти. Все це стимулює омолодження багатьох хвороб, які раніше були притаманні людям старшого покоління. У першу чергу - це серцево-судинні та виразкові захворювання.

Так, серед  молодих чоловіків від ішемічної  хвороби серця за останні 10 років  смертність збільшилась на 15 %. За останні  роки частота захворювань на серцево-судинні  хвороби в молодому віці збільшилась  у 2-2,5 рази. Майже 11 % серед хворих на виразку шлунку або дванадцятипалої кишки складають молоді чоловіки віком від 20 до 30 років, а 20 % із них поповнюють групу інвалідів.

Крім  виразкової хвороби, поширились серед  молоді захворювання на гастрит, дуоденіт, жовчокам'яну хворобу. Має місце  тенденція до зростання захворювань на гіпертонію, особливо серед студентів. Є дані, що за 10 років кількість випадків цього захворювання збільшилось з 12,1 до 19,2 %, тобто на 7,1 %. А до зростання кількості людей, хворих на гіпертонію становить від 9 до 15%. Взагалі, у вищих навчальних закладах країни серед осіб, що поступають на навчання, від 15 до 30 % молоді з ослабленим станом здоров'я.

Нині, серед  молоді розповсюджене уявлення про  те, що хвороби приходять у похилому віці, коли активне життя вже минуло. Це призводить до того, що роль молоді у підтримці та зміцненні особистого здоров'я мінімальна. Сама думка про те, що здоров'я не витрачується і начебто постійне, породжує абсолютно необґрунтовану самовпевненість, самозаспокоєність і несе шкоду здоров'ю.

Проведені авторами дослідження на початку 2005-2006 навчального року серед першокурсників Національного аграрного університету свідчать, що 17,8 % студентів не хвилюються за своє здоров'я або байдуже ставляться до нього. І це при тому, що 35,1 % з них належать за станом здоров'я до спеціальної медичної групи. При чому більшість з них має декілька захворювань.

Треба пам'ятати, що значну роль у стримані клінічних проявів більшості  хвороб відіграють могутні компенсаторні  та адаптивні механізми організму. Вони не дають перейти межу „здоров'я-хвороба" постійно атакуючим організм факторам ризику. Але ж якщо ці напади перевищують порогові межі, виникають ознаки хвороби. До цього ж, сучасні вимоги життєдіяльності, постійна мінливість умов навчання та умов виробництва свідчать, що недостатньо володіти високим рівнем освіти та культури, глибокими професійними знаннями та навичками, необхідно мати й добре здоров'я. Без нього неможливо досягти всього у повній мірі.

Здоров'я - найцінніший капітал, що має людина. Якщо воно є - світ наших можливостей безмежний, немає його - наше існування перетворюється у клубок болю, страждань, обмежених нашим тілом чи окремим органом.

Отже, здоров'я  повинно стати для молоді одним  із найважливіших пріоритетів серед  багатьох цінностей сучасної людини. Необхідно пам'ятати, що здоров'я кожної людини не може бути її особистою цінністю. Це надбання держави. Тому молодь повинна дбайливо відноситися як до свого здоров'я, так і здоров'я інших. А держава має дбати і створювати умови для занять фізичною культурою та спортом.  

2. Фізична культура як суспільне явище.

Фізична культура - це частина загальної культури, сукупність досягнень суспільства у створенні і використанні спеціальних засобів вдосконалення фізичного стану людей. Суттєвими показниками щодо цього є рівень здоров'я, всебічний розвиток фізичних здібностей, спортивна майстерність і проникнення засобів фізичного виховання в повсякденний побут людей. Досягнення певного рівня фізичної культури характеризують також рівень наукової думки, оснащення фізичного виховання технічними засобами тощо.

Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності (стаття 1 Закону України „Про фізичну культуру і спорт").

Фізичний розвиток - це процес становлення і змін біологічних форм та функцій організму людини. Він залежить від природних життєвих сил організму та його будови. Проте напрям фізичного розвитку визначається в основному умовами життя і виховання.

Фізична підготовленість досягається розвитком рухових навичок, умінь та фізичних якостей. Рівень цього розвитку науково обґрунтовано в державних документах: навчальних програмах дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладів, Державних тестах і нормативах оцінки фізичної підготовленості населення України, Державних стандартах та Єдиній спортивній класифікації України.

Фізична підготовка - це спеціалізований педагогічний процес фізичного виховання, спрямований на покращення фізичної підготовленості. Фізичну підготовку поділяють на загальну та спеціальну.

Загальна фізична підготовка (ЗФП) спрямована на такий розвиток фізичних якостей, форм тіла та оволодіння руховими навичками, які стануть передумовою успішного виконання різних видів роботи. ЗФП студентів, які не вдосконалюються у вибраному виді спорту, передбачає розвиток достатньої для життєдіяльності загальної витривалості, сили основних м'язових груп, швидкісних якостей, гнучкості, постави, координації рухів, формування та вдосконалення життєво необхідних рухових умінь і навичок.

Спеціальна фізична підготовка (СФП) спрямована на такий розвиток фізичних якостей, форм тіла та оволодіння руховими навичками, які стануть передумовою успішного виконання конкретної роботи. Наприклад, для конкретної професійної діяльності чи занять будь-яким видом спорту. Загальна та спеціальна фізична підготовка знаходяться у тісному взаємозв'язку. Перша з них завжди є фундаментом для другої. Необхідно зазначити, що ЗФП та СФП студентів, які займаються у спортивних секціях мають свої відмінності у порівнянні зі студентами, які відвідують тільки навчальні заняття з фізичного виховання.

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості індивіда, які є умовою успішного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності.

Фізичне вдосконалення - це історично обумовлений рівень всебічного фізичного розвитку і рухової підготовленості людини, який забезпечує можливість оптимального пристосування до умов виробництва, військової справи, побуту, високу дієздатність і довголітній нормальний перебіг життєво важливих функцій.

Фізичне виховання - це педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне вдосконалення організму людини, формування і поліпшення її основних життєво важливих рухових навичок, умінь та пов'язаних з ними знань.

Фізичне виховання має дві сторони: суто виховання, власне фізичний розвиток, зміцнення здоров'я, вдосконалення  фізичних якостей, а також вплив  на духовний розвиток людини, і навчання - озброєння вихованців спеціальними навичками, уміннями і знаннями, тобто фізкультурна освіта. Ще П.Ф.Лесгафт - відомий педагог у галузі фізичного виховання та анатом - ввів цей термін, вважаючи, що фізичне виховання як педагогічний процес, має на меті не лише зміцнення фізичних сил людини, а й накопичення нею спеціальних знань, навичок та умінь.