Боєві мистецтва

 

ВСТУП

 

Бойові́ мисте́цтва — це різноманітні системи тренувань  та традицій, скерованих на ведення  бою у певний спосіб. Хоча набуті у цих мистецтвах вміння та знання й використовуються за різними призначеннями, усі бойові мистецтва мають єдину  спільну мету: перемогти супротивника фізично або захистити себе. Деякі  бойові мистецтва тісно пов'язані  з духовними або релігійними  віруваннями та філософіями, такими як буддизм, даосизм або синто, тоді як інші — мають свій власний  духовний або матеріальний кодекс честі.

Кожен стиль має унікальні  риси, які роблять його відмінним  від інших. І все ж, загальною  характеристикою бойових мистецтв є систематизація технік ведення  бою. Одним із спільних методів тренування, особливо в азіатських бойових мистецтвах, є «форми» або «кати», які є  групами прийомів, що здійснюються самостійно або часом з партнером/партнерами.

Існує велика кількість суттєво  відмінних бойових мистецтв. Вони можуть концентруватися на певній області  або комбінації різних областей. Однак, їх можна класифікувати у великі групи, що зосереджуються на ударах, захопленнях/зчепленнях або тренуванні зі зброєю. Нижче  можна знайти перелік прикладів  мистецтв, які активно використовують одну з цих областей. Цей перелік  не є вичерпним, а вказані області  не є обов'язково єдиними у бойових  мистецтвах, але наведені мистецтва  спеціалізуються або є найвідомішими  прикладами у вказаних областях.

Удари:

Удари кулаками — Бокс, Вин  чун

Удари ногами — Капоейра, Сават, Тхеквондо

Інші удари (напр., ліктем, коліном, відкритою рукою) — Тайський бокс, Карате, Шаолінське гуну

Захоплення/зчеплення:

Кидки — Гліма, Дзюдо, Дзюдзюцу, Самбо, Шуай цзяо

Замки — Айкідо, Бразильське  дзюдзюцу, Хапкідо

Притискання/покладання на лопатки — Дзюдо, Боротьба

Використання зброї:

Традиційна зброя —  Фехтування, Гатка, Кендо, Сіламбам, Арніс

Сучасна зброя — Його до Пау, Дзюкендо

Багато бойових мистецтв, особливо східних, також навчають і  медичним наукам. Це особливо стосується традиційних китайських бойових  мистецтв, які вчать заправляти кістки, практикувати цигун, акупунктуру, акупресуру, та включають інші аспекти традиційної  китайської медицини.

Бойові мистецтва зазвичай асоціюються з культурами Східної  Азії, але жодною мірою не є унікальними  для Азії. По всій Європі існувала широко розповсюджена система бойових  мистецтв, які називають «історичними європейськими бойовими мистецтвами». Вони існували до недавніх часів, а  тепер реконструюються декількома організаціями. Так наприклад, Сават  є французьким стилем бою ногами, який був розроблений моряками та вуличними бійцями. В Америці  індіанці мають традицію бою відкритими руками, який включає боротьбу. Гавайці  історично практикували мистецтво  маніпулювання малими та великими суглобами. Мистецтва-суміші за походженням з'явилися  в атлетичних рухах Капоейри, яка  була створена у Бразилії рабами і  базувалася на їх мистецтві привезеному  з Африки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ІСТОРІЯ БОЙОВИХ МИСТЕЦТВ

 

Ілюстрації боротьби та озброєних  поєдинків датуються до часів  Бронзового віку Стародавнього Близького  Сходу. Це, наприклад, настінний розпис 20-го сторіччя до н. е. у могилі Аменемхету в Бені Хассанів, або Прапор Уру 26-го сторіччя до н. е.

 Стародавнє зображення  шаолінських монахів, які оволодівають  мистецтвом самозахисту.

Східна Азія

Рання історія

Детальніше: Походження східних  бойових мистецтв

Ймовірно, основою східних  бойових мистецтв є суміш ранніх китайських та індійських мистецтв. Ці нації вели інтенсивну торгівлю починаючи  десь з 6-го сторіччя до н. е. Дипломати, торгівці та монахи подорожували дорогами Шовкого Шляху. Під час Періоду  Войовничих Держав китайської історії (англ. Warring States Period) (480—221 рр. до н. е.) почали бурхливо розвиватися філософія  та стратегія бою, як це описував Сунь Цзи у трактаті Мистецтво війни (прибл. 350 р. до н. е.).

У прадавніх легендах бойових  мистецтв існує історія про індійського  монаха Бодхідхарма (японське ім'я —  Дарума), який ніби-то жив близько 550 р. до н. е. Йому віддається честь заснування медитативної філософії дзен буддізму та впливу на мистецтво бою без  зброї у Шаолінському манастирі  в Китаї. Такі бійцівські чесноти, як дисципліна, смирення, самообмеження  та повага, є атрибутами цієї філософії.

У навчанні бойовим мистецтвам в Азії історично дотримувалися  культурних традицій практики типу вчитель-учень. Учнів за жорсткою ієрархічною системою тренував майстер-інструктор: Сифу кантонською  китайською або Шифу мандаринською (північно-китайською) мовою; Сенсей —  японською та Са Бум Ним — корейською мовами.

 

Сучасна історія

Детальніше: Сучасна історія  бойових мистецтв Східної Азії

У багатьох країнах такі місцеві бойові мистецтва як Те у  Окінаві, Кендзюцу та Дзюдзюцу у Японії, та Тек'єн і Субак у Кореїзмішалися з іншими і, наприкінці дев'ятнадцятого  та у двадцятому сторіччі, розвинулися  у деякі, більш відомі бойові мистецтва: Карате, Айкідо та Тхеквондо.

Едвард Вільям Бартон-Райт (англ. Edward William Barton-Wright), інженер залізничної  справи, який перебував у Японії у 1894—1897 рр. та вивчав дзюдзюцу, був  першою відомою людиною з Європи, яка вивчила східні бойові мистецтва. Він також заснував еклектичний  стиль бойових мистецтв названий бартіцу, який поєднував дзюдзюцу, дзюдо, бокс, сават та бій на палицях.

Зі зростанням впливу заходу на Східну Азію, велика кількість військового  персоналу перебувала у Китаї, Японії та Кореї, де мала змогу наочно познайомитися  зі східними бойовими мистецтвами.

Зацікавленість засобів  масової інформації у бойових  мистецтва зросла наприкінці сімдесятих та у вісімдесятих роках минулого сторіччя. Причиною цього частково стали і фільми з бойовими мистецтвами  з Азії та Голівуду. Брюс Лі, Джекі  Чан та Джет Лі — видатні артисти, яких можна вважати відповідальними  за нещодавнє розповсюдження Китайських бойових мистецтв у світі.

Європа

Детальніше: Історичні європейські  бойові мистецтва

Бокс практикувався у  Стародавньому Середземноморі.

Бойові мистецтва існували й в класичній європейській цивілізації. Найбільше, це ймовірно стосується Стародавньої Греції, де спорт був складовою  частиною ладу життя. Старогрецький  бокс (пігме/пігмахія — бій {махі} на кулаках {піг}), боротьба (пале) та панкратіон (усе {пан} сила {кратос} — поєднання  бою на кулаках та боротьби) були представлені на стародавніх Олімпійських змаганнях. Римляни представляли гладіаторські  бої як публічну виставу.

Відомо декілька стилів історичного  європейсього фехтування. Групи зацікавлених людей працють сьогодні над їх відновленням. Процес реконструювання  поєднує досконале вивчення бойових  трактатів 1400—1900 рр. та практичне тестування різноманітних методів та тактик. При цьому розглядаються такі стилі як «меч та щит», «бій з дворучним  мечем», «бій з алебардою», «турнір» та інші стилі, що використовують січну  зброю. Відновлені та розвинуті мистецтва  згадуються як західні бойові мистецтва. Зберіглося багато середньовічних керівництв, серед яких найбільш видатною є «Книга фехтування» (нім. Fechtbuch) Йоганеса Ліхтенауера (14-те сторіччя). Сьогодні книга Й. Ліхтенауера  є основою німецької школи  фехтування.

У Європі бойові мистецтва  почали зникати з виникненням  вогнепальної зброї. У наслідок цього, бойові мистецтва з європейськими  історичними коренями не є такими поширеними, як мистецтва Східної  Азії. Традиційні бойові мистецтва  або зникли, або розвинулися у  спортивні змагання. Володіння мечем  перетворилося у фехтування. Бокс і деякі форми боротьби збереглися. У більшості, європейські бойові мистецтва адаптувалися до сучасності так, що хоча деякі з них усе  ще існують, військовий персонал тренується у бої з багнетом та прицільній стрільбі. Деякі європейські типи зброї збереглися у народних спортивних змаганнях та для самозахисту. Вони включають системи бою з палками, такі як Його до Пау у Португалії та Хуего дель Пало на Канарських островах.

Інші бойові мистецтва  розвинулися у види спорту, що більше не визнаються як бойові. Одним з  подібних прикладів є вправи чоловіків  на гімнастичному коні, які є похідними  від спортивної верхової їзди. У  давнину, кіннотникам необхідно  було швидко змінювати позицію на коні, рятувати непритомних товаришів, ефективно битися верхи та зіскокувати  з коня, що мчав чвалом. Тренування цих  здатностей на закріпленій бочці  переросло у спортивні вправи на гімнастичному коні. Ще більш  стародавніми є походження штовхання  ядра та метання спису, обидва з яких використовувалися римлянами як зброя.

Американські континенти

Корінні народи Північної  та Південної Америки тренувалися  у володінні власними бойовими мистецтвами  починаючи з дитинства. Чоловіків  Перших Націй (корінного населення  на території Канади) та рідше, жінок, називали воїнами лише після бою, де вони себе показали. Більшість племен обирали майбутніх воїнів, які  спеціалізувалися на луках, ножах, духових  трубках, списах та бойових палицях, з раннього юнацтва. Особлива перевага віддавалася бойовим палицям, оскільки соціальний статус воїна зростав  саме коли він вбивав ворога у поєдинку віч-на-віч. Воїни вигострювали свою майстерність у володінні зброєю та техниці переслідування шляхом тренування протягом усього життя.

Окічито (англ. Okichitaw) — бойове мистецтво, розроблене на основі мистецтва  Рівнинних Крі з канадських прерій, яке спеціалізувалося на використанні особливої палиці у формі приклада рушниці, але використовувало також  і лук, ніж, довгий та короткий списи, томагавк, а також техніки захоплень/зчеплень та ударів. Капоейра, хоча і з африканськими  коренями, є бойовим мисцтецтвом, що походить з Бразилії та використовує надзвичайну гнучкість та витривалість бійців. Воно включає удари ногами, ліктями, головою та акробатичні  елементи. Бразильське дзюдзюцу є  адаптацією дзюдо та дзюдзюцу у формі, що існувала напередодні Другої світової війни. Створене братами Карлосом Ґрейсі (порт. Carlos Gracie) та Еліо Ґрейсі (порт. Hélio Gracie), бразильське дзюдзюцу перетворилося  у спорт з концентрацією на переміщення біля землі. Цей стиль  став популярним бойовим мистецтвом та довів свою ефективність у змаганнях  зі змішаних бойових мистецтв, таких  як Абсолютний Бійцівський Чемпіонат (англ. Ultimate Fighting Championship, UFC) та Бійцівський  чемпіонат PRIDE 2003 році, більш ніж 1.5 мільйони громадян США практикували бойові мистецтва.

Африка

Відомо про існування  боротьби та стилів із захопленням/зчепленням у Західній Африці. «Бій на палицях» складає важливу частину культури зулусів у Південній Африці. Африканські ножі можна класифікувати за формою, зазвичай, завкругленою та 'f'-подібною.

Сучасна історія

Боротьба, метання спису  та фехтування (1896 літні Олімпійські  ігри), стрільба з лука (1900), бокс (1904) та, більш нещодавно, дзюдо (1964) і  тхеквондо (2000) є бойовими мистецтвами, які включено у сучасні літні  Олімпійські ігри.

Бойові мистецтва також  розвивалися серед військових та поліцейських сил:

• для арешту та самозахисту. Приклади включають: Крав мага («близький бій»): система самозахисту розвинута спеціальними збройними силами Ізраїлю; Саньда (Саньшоу): розвинута китайськими збройними силами; Комбато (порт. Kombato): розроблені для бразильських збройних сил; Раф енд тамбл (англ. Rough and Tumble, RAT: «штовханина» або «бій без правил»): оригінально розвинуті для південноафриканських спеціальних підрозділів (Бригада південноафриканських сил спеціального призначення) (сьогодні вивчається і цивільним населенням).
• як тактичні мистецтва для ведення рукопашного бою, тобто Військові бойові мистецтва, напр. Лайн військово-морських сил США (англ. Linear Infighting Neural Override Engagement, LINE: прибл. «негайне вступлення у ближній бій із невроперевагою») та британське Ю-Ей-Сі.

Самбо — ще одна система  сучасних бойових мистецтв, що знаходить  своє походження у радянських (російських) збройнах силах.

 

 

 

 

 

 

2 ВИПРОБУВАННЯ ТА ЗМАГАННЯ

 

Випробування або оцінка є важливими для тих, хто практикує  бойові мистецтва та хоче визначити  власний прогрес або рівень майстерності у специфічному контексті. Вчителі  індивідуальних систем бойових містецтв періодично випробовують та оцінюють власних учнів. Це робиться для того, щоб перейти на вищий рівень визнаного  досягнення у вигляді кольору  поясу або титулу. Тип випробування змінюється від системи до системи  та може включати форми або спаринги.

Різноманітні форми або  спаринги зазвичай використовуються у  показових виступах та на турнирах з бойових мистецтв. Деякі змагання передбачають зустрічі представників  різних мистецтв при використанні узагальненого  набору правил. Вони називаються змаганнями зі змішаних бойових мистецтв. Правила  для спарингів змінюються між  різними мистецтвами та організаціями, але у загальному їх можна поділити на варіанти легкого дотику, середнього дотику та справжнього дотику, що відображають силу, яка може бути використана  проти опонента.

 

2.1 Легкий та середній дотик (контакт)

Ці типи спарингів обмежують  силу, яка може бути використана  проти опоненту. У випадку легких спарингів це, зазвичай, лише 'торкання'. Наприклад, удар рукою повинен бути 'відтягнений' у момент удару або  безпосередньо перед дотиком. У  середньому дотику удар рукою не 'відтягується', але не повинен наноситися у повну  силу. Оскількі використовувана сила обмежується, метою цих типів  спарингу не є нокаут опонента. У  цих типах змагань використовується система очок/балів для визначення переможця.

Суддя на рингу (рефері) слідкує  за виконанням правил та контролює  поєдинок, тоді як інші судді ведуть рахунок очок як у боксі. Атака  певних областей тіла (наприклад, обличчя  або паху) може бути заборонена, як і  деяки прийоми. Може бути необхідним вдягати захисний одяг/обладнання на голову, руки, груди, пах, гомілки або ступні. У деяких стилях (таких як спаринги з фехтування та тхеквондо) учасники заробляють очки за успішне використання однієї певної техніки або удару, що оцінюється суддєю, який на короткий час зупиняє поєдинок, присуджує очко і дозволяє продовжувати поєдинок. У іншому варіанті спаринг може продовжуватися, доки судді нараховують очки.

Деякі критики оцінювання спарингу за очками відчувають, що цей  метод тренування навчає звичкам, які  призводять до нижчої ефективності бою. Спаринги з легким дотиком частіше  використовуватися лише для тренування дітей або у інших ситуаціях, коли прикладання сили могло би бути недоречним (наприклад, у новачків). Спаринги із середнім дотиком часто  використовуються як тренувальні перед  змаганнями із справжнім дотиком.