Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Ноября 2011 в 21:28, реферат
Власність – соціологічна категорія, яка містить низку підсистем суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, психологічних, національних тощо), що прямо й опосередковано стосуються привласнення предметів природи у процесі праці та привласнення матеріальних і духовних благ через соціально-економічну форму суспільного способу виробництва. Двома найважливішими підсистемами власності є економічна та юридична власність. Економічна власність має кількісну та якісну сторони. Перша означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об’єктів власності (засобів праці, предметів праці, робочої сили, предметів споживання, цінних паперів, грошей тощо), в т.ч. об’єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій та ін.). друга виражає систему виробничих відносин між людьми з приводу привласнення об’єктів. Власність в усіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). В діалектичній єдності цих двох сторін власність (тобто економічна власність) означає привласнення індивідом, колективом, державою та іншими суб’єктами засобів виробництва, предметів споживання, послуг та інших об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення. Вона належить до базисних відносин і не залежить від волі та свідомості людей. Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Право власності та його модифікація опосередковано впливає на процеси привласнення.
До підстав позбавлення прав власності законопроект відносить, зокрема, її «неефективне використання» (реприватизації підлягають «неефективно працюючі підприємства»).
У нормальній ринковій економіці розв’язання проблеми неефективного використання власності може бути реалізоване лише через процедури банкрутства, реструктуризації, вільного продажу. І механізм перерозподілу власності через процедури санації та банкрутства в Україні вже існує – треба лише задіяти цей механізм повною мірою.
Реприватизація з мотивів «неефективного використання власності» є неприпустимою, адже, по-перше, при цьому було б грубо порушене право приватної власності. По-друге, законодавчо невизначеним залишається саме поняття «неефективне використання власності», що відкриває широкий простір для зловживань, можливо, ще більшого масштабу, ніж були допущені у процесі приватизації.
Більш того, можна сказати, що сам факт винесення на порядок денний необхідності прийняття спеціального закону про реприватизацію завдає шкоди іміджу України на світовій арені, створюючи враження нестабільності умов діяльності приватного капіталу в Україні. Отже, перерозподіл власності супроводжуватиметься зниженням інвестиційного рейтингу країни. А це, у свою чергу, означає не лише блокування припливу іноземного капіталу в економіку України, а й значне зростання інвестиційних ризиків загалом і, як наслідок, – падіння ринкової вартості всіх активів.
За цих умов не можна не погодитися з думкою, що реприватизація – це новий грабіж, що стосуватиметься кожного, насамперед – бідних. Крім того, на думку експертів, є всі підстави для впевненості в тому, що реприватизація буде здійснюватися за диференційованого підходу. Новий закон матиме вибіркову дію і стане, як такий, позаекономічним інструментом перерозподілу капіталу. Легко передбачити, що масова де- і реприватизація буде такою ж, як і масова приватизація: несправедливою, непрозорою, нечесною. На ці обставини слід звернути особливу увагу, адже серед аргументів за реприватизацію висувається саме «відновлення справедливості», втім, – без достатньо чіткого визначення того, що слід розуміти під цими словами.
Отже,
висування на перший план проблем
реприватизації (фактично, переділу власності)
є суспільно невиправданим, більш
того – потенційно дуже небезпечним
явищем. Воно загрожує Україні неконтрольованими
процесами зіткнення приватних
інтересів, загальним знеціненням
ринкової вартості нагромадженого капіталу,
що може підірвати загальні умови
економічного відновлення, яке почалося
в країні. За відсутності нормального
конкурентного середовища реприватизація
у жодному разі не приведе до появи
більш ефективнішого власника, а
буде зведена лише до банального «грабування
награбованого». Тобто як політична
мета така постановка питання є абсолютно
неприйнятною.
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ
СЛОВНИК
Власність
– не річ, а відносини між людьми
з приводу виробництва і
Економічний зміст власності – глибина сутність відносин власності, що характеризує відособлене присвоєння результатів економічної діяльності людей.
Експлуататорська власність – тип відносин, за яких стає можливим привласнювати результати праці інших власниками засобів виробництва.
Об’єкти власності – майно чи результати праці, з приводу яких виникають відносини власності.
Ознаки
власності – суттєві
Право власності – юридична форма прояву відносин власності, що реалізується в трьох атрибутах: право володіння, право розпорядження, право користування.
Приватна власність – вид власності, за якого всі три функції права власності належать окремій приватній особі.
Суб’єкти власності – фізичні чи юридичні особи, які вступають у відносини власності.
Суспільна власність – вид власності, за якого її функції – володіння, розпорядження і користування – належать не одному приватному суб’єкту,а багатьом.
Трудова
власність – тип відносин, за
яких майно, котрим володіє власник,
є результатом його особистої
праці чи праці членів його сім’ї.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про власність».
2. Рибалкін В.О., Бодров В.Т // Політична економія – Київ 2004 р.
3. Мочерний С. // Економічна енциклопедія – 2002 р.
4. Клименко Р. // Основи економічної теорії – 2001 р.
5. Бєляев О.О. «Політична економія».
6. «Основи підприємницької діяльності» проф. Власова В.М.
7. Матеріал з
Вікіпедії – вільної
8. Комах Е.
Право коллективной