Термінологія у фаховій спеціальності

Первинні документи - письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі коштів або справедливої вартості інших активів, оплачених (переданих), витрачених на придбання (створення) необоротних активів.

Податковий кредит - сума витрат, понесених платником податку - резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на суму яких дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного податком доходу, отриманого за результатами такого звітного року.

Прямий лізинг - коли за договором лізингу лізингодавець передає або зобов’язується передати лізингоодержувачу (лізинготриматель) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем.

Важливо не плутати три наступні поняття:

Дотації - кошти, які регулярно надаються юридичним особам для покриття планових збитків діяльності.

Субвенція - кошти, які надаються на умовах повного фінансування цільових заходів, програм та проектів.

Субсидії - кошти, які надаються на умовах часткового фінансування цільових заходів, програм та проектів.

Фінансова оренда - оренда, що передбачає передачу орендарю (орендотриматель) всіх ризиків та вигод, пов’язаних із правом користування та володіння необоротним активом.

Франшиза - частина збитків (убутків), що не відшкодовується страховиком відповідно до договору страхування.

6.       Вдосконалення термінології – перспективи

Помітною є відмінність між термінологічними словниками за обсягами матеріалу. У низці праць відчутним є прагнення авторів до повноти, вичерпності термінології відповідної галузі (близько 100 тисяч основних термінів і термінів-словосполучень);

У сучасній практиці укладання українськомовних термінологічних словників сформувалися два основних підходи:

а) одні вчені оцінюють елементи термінологічних систем 20–30-х років ХХ ст., які пізніше були заступлені іншими термінами;

б) інші термінознавчі прагнуть широкого відновлення у вжитку термінів 20–30-х років ХХ ст., пропонують (теоретично і на практиці) від-мовлятися від значної частини усталених в останні 60 років тер-мінів, заступивши їх вилученими у 30-х роках ХХ ст. термінами.

Внаслідок реалізації такої настанови у деяких словниках з’явилися терміни бігун зам. полюс, вагадло зам. маятник, лінза зам. сочка та ін.

До низки російських термінів замість усталених в українській мові термінів-відповідників подано регіональні утворення: зам. патрубок як нормативні рекомендують пацівок і відрубок, зам. потрава – защава, щава, зам. паяльник – лют(ів)ник, лютувальниця, зам. шпала – злежень та ін. Цю ж тенденцію відновлення елементів терміносистем 20–30-х років ХХ ст. репрезентує і перекладний.

Автори подають як нормативні форми баляст (зам. баласт), бальон (зам. балон), діапазон (зам. діапазон), катода (зам. катод), невтраля (зам. нейтраль), невтрон (зам. нейтрон) та багато іншо-го, що не узгоджується з усталеними в сучасній українській літе-ратурній мові формами відповідних термінів.

Науковці зауважують, що сьогодні «…уважного ставлення і раціонального використання вимагає й освоєна українською мо-вою інтермовна термінологія, відома у багатьох мовах світу.

Такі складники терміносистем є запорукою пришвидшення інтелектуальної інтеграції українських науковців у світовий інформаційний простір, тому такі терміни не завжди варто замінювати на інші. До того ж терміни-субститути можуть виявитися не тільки давніше поширеними і знову введеними у практику терміновживання (давніший термін мірило було спершу замінено на масштаб, тепер – на мірило; так само: бігун > полюс > бігун і под.), а й регіоналізма-ми чи самотворами авторів (на зразок бронза > спиж, генератор > витворець, штепсель > притичка, мастило > шмаровидло, снаряд > стрільно, гарматень, маятник >вагадло, нівелір > шмига, дзеркало > люстро, свічадо, верцадло, ртутний > живо срібний та ін.). Іде процес органічного поєднання національної традиції із запозиченням найуживанішої зарубіжної термінології, яке має здійснюватися на науковій основі.

В останні роки значно  поповнилась і зазнала уточнень облікова термінологія. У зв’язку з цим  пропонується дослідження таких категорій як затрати, витрати, видатки. Невизначеність цих понять носить довготривалий характер.

Перше поняття – відноситься до економічної теорії і вживається у словосполученнях «матеріальні затрати», «Трудові затрати», «затрати часу»

Друге поняття – суто облікове, оскільки виражає вартісну оцінку статей балансу.

Третє поняття використовується в обліку бюджетних установ.

Або поняття «собівартість» - це ті самі витрати, матеріальні, на оплату праці, амортизацію.

Отже темпи і обсяг оновлення української термінології зростають, окреслюються чіткі вимоги до створюваних нових та відновлюваних у вживанні термінів, але що стосується бухгалтерського обліку, то працювати є над чим, щоб сформувати єдиний словник термінів.

На сучасному етапі розвитку української лігвістичної науки простежуємо зацікавлення термінознавством. Помітним є намагання науковців – фахівців у різних ділянках знань і мовознавців – унормовувати галузеві термінології.

Сучасні українські термінологи глибше, ніж їхні попередники, опрацьо­вують теорію термінології як підсистеми літературної мови, теорію терміна як мовного знака, формулюють вимоги, які слід ставити до окремого терміна та й до “ідеальної” (якщо така можлива) термінології. Для визначення основних принципів термінотворення українські термінологи спираються на досвід вітчизняних дослідників (науковців, які плідно працювали на початку ХХ ст. у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка й Інституті української наукової мови) і досягнення європейської науки (Ш. Баллі, Е. Вюстера, Д. Лотте, О. Ре­форматського та ін.).

Сьогодні спостерігаємо надзвичайну термінографічну активність: у 1990 р. видано 5 термінологічних словників, 1992 р. – 22, 1993 р. – 62, 1996 р. – 29. Це словники різних типів – перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні, частотні, словники-тезауруси, словники нових термінів.

Виробити та узгодити засади термінотворення допомагають численні наукові семінари, конференції. Традиційними стали міжнародні наукові кон­ференції “Українська термінологія і сучасність” (Київ, Інститут української мови НАН України), “Проблеми української науково-технічної термінології” (Національний університет “Львівська політехніка”).

Дуже потрібним напрямом термінознавства є стандартизація терміно­логії, тобто вироблення термінів-еталонів, які б відповідали всім лінгвіс­тичним і логічним вимогам до термінів. Тому 1992 р. наказом Міносвіти та Держстандарту було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (на базі Львівського політехнічного інституту). Згодом до складу Комітету увійшли також Київський політехнічний інститут, Інститут української мови НАН України та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики.

Висновки

Термінологія сама по собі не може забезпечити представлення знань з тієї чи іншої галузі, оскільки вона не покриває всього обсягу знань, з одного боку, і не уможливлює систематизувати інформацію без використання метатекстових засобів. Проте як засіб інтерфейсу й забезпечення доступу в системах представлення знань вона може бути дуже корисною, оскільки забезпечує легкий семантичний доступ до окремих фрагментів.

Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин.

              Поперше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п’ятьсім років, що спричиняє так званий “термінологічний вибух”  появу великої кількості нових термінів.

              Подруге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.

              Потретє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Предмети та явища можуть мати й часовий зв’язок, зумовлений причиново-наслідковими залежностями. Крім того, явища відбуваються в часі й можуть мати характеристики, що характеризують їх перебіг. Тому використовують дієслова та їх словосполучення з іншими частинами мови, які визначають причиново-наслідкові зв’язки та часові характеристики явищ та об’єктів.

Зрозуміло, якщо будувати систему представлення знань на основі термінології, необхідно значно розширити описову частину термінологічної інформації. Кожний термін у такому випадку повинен бути описаний не тільки семантично, синтаксично, але й онтологічно, тобто описано його відношення до концептів, у які він входить, а також до концептів, у які він не входить, але з якими концепт, у який він входить, має семантичні, причиново-наслідкові та інші зв’язки.

Здається, що онтологію можна було б будувати на основі термінології, адже кожен термін має визначення (тлумачення), але це неможливо, оскільки між концептами-термінами немає чітких логічних зв’язків, вони можуть мати декілька значень і використовуватись для опису різних концептів.

Крім того, слід урахувати, що терміни в системі знань виконують подвійну роль – як номінатори концептів і як номінатори властивостей, рис концептів. Концепти, номіновані термінами, можуть мати ієрархію, деякі з них можуть бути складовою частиною інших концептів.

Якщо мовна інформація щодо термінів є доступною (міститься в термінологічних словниках), то онтологічної інформації немає. Понадто, онтологію тої чи іншої галузі треба будувати, приймаючи рішення про концептуальну структуру, ієрархію й концептуальну сукупність.

Таким чином, для представлення системи знань спочатку треба будувати онтологію, на яку потім можна «накласти» термінологічну верству. Побудована таким чином система знань чимось нагадує друковану книжку, де спочатку йде онтологічна інформація (розділи, параграфи, абзаци, кожен з яких несе певну кількість знань) а в кінці – словник термінів з посиланнями на місце в онтологічній структурі.

Структуру онтологічного представлення визначають галуззю, для якої будують, та термінологією, якою представляється знання в цій галузі. Вона може бути закритою обмежуватись лише даною галуззю) чи відкритою. Вона може містити окремі об’єкти різного рівня загальності й терміни, що описують їх: класи, зв’язки, функції, об’єктні константи. Це дає змогу описати кожний термін додатковими параметрами.

Список використаної літератури

1.      Д’яков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення: семантичні та соціолінґвістичні аспекти. – К.: Вид. дім “КМ Academia”, 2000. – 218 с.

2.      Кияк Т.Р. До питання про “своє” та “чуже” в українській термінології // Мовознавство. – К., 1994. –  № 1. – С. 22–25.

3.      Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. – Вип. 1. – 79 с.

4.      Комова М.В.Українська термінографія (1948–2002): Бібліографічний покажчик. – Львів: Ліга-Прес, 2003. – 112 с.

5.      Кочан І.М. Синонімія у термінології // Мовознавство. – К., 1992. – № 3. – С. 32

6.      Кочан І.М. Теоретичні засади вироблення термінологічних стандартів в українській мові // Мова і культура нації. – Львів, 1991. – С. 40–49.

7.      Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.:
Вид-во Акад. наук УРСР, 1957. – 236 с.

8.      Наконечна Г.В. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.

9.      Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: Підручник. – Львів: Світ, 1994. – 216 с.

10.  Полюга Л.М. Здобутки і втрати української термінології та термінографії за десять років Незалежності // Вісн. Нац. ун-ту “Львівська політехніка”. – Львів, 2002. – № 453: Проблеми української термінології. – С. 21–24.

11.   Склад і структура термінологічної лексики української мови. – К.: Наук. думка, 1984. – 195 с.

12.   Алексеєнко Л.М., Олексієнко В.М., Юркевич А.Ш. Економічний слов­ник: банківська справа, фондовий ринок. – К.: ВД “Максимум”, 2000. – 592 с.